... таккк…знаєте ви миле панство-
☕️ Кава по-українськи: коли і хто зробив перший ковток?

Коли ви чуєте слово кава, перше, що спадає на думку — Італія чи Австрія? Та що, як ми скажемо, що українці спробували цей напій раніше за більшість європейців?
Історики висувають кілька версій появи кави в Україні.
…Козаки — перші кавомани Європи
Наші лицарі не раз зустрічалися з турками у боях і в полоні. Саме турки привезли до нас кавові зерна, традиції їх обробки й заварювання. Козаки швидко оцінили стимулюючі властивості напою, а мішки з зернами часто діставалися їм як трофеї.
Хотин — перша чашка кави на Поділлі
За легендою, саме тут українська земля вперше «задиміла» ароматом свіжозвареної кави після турецького набігу.
...Кам’янець-Подільський — місто кавових пахощів
Його називають одним із перших міст України, де кава з'явилася на постійній основі.
…Так чи інакше, українці точно не пасли задніх, коли йшлося про добру чашку запашного, міцного напою.
Які ж ми молодці!!
З настроєм , в новий день!!!

Читаю книгу "Почаївська Лавра: Історія, про яку не розповідають" Петра Кралюка. У цій книзі дуже детально описано ким і коли розпочалося чернече життя. Як усе це почалося. Чому через кілька років монастир потрапив до рук уніатів. Як було вкоронено Почаївської ікони Божої Матері. Хто насправді дав статус монастиря Лаври. Чому православний монастир до уніатів і православний монастир після уніатів, не одне й те саме. Як відбувалася русифікація Почаївської лаври під владою російської православної церкви. І які враження були в Миколи Костомарова під час перебування в Почаївському монастирі. Як на мене, дуже цікава деталь, і стає зрозуміло, чого добивалася так званна російська церковна і світська влада від українського народу, і стає зрозуміло чому зараз деякі монастирі так вперто тримаються "руського міра". А ще, завдяки своїм розповідам, Микола Костомаров надихнув поїхати до Почаєва і Тараса Шевченка.

Книга така цікава, що я вважаю, що її повинна прочитати кожна українська родина, яка цікавиться історією Почаївської ікони Божої Матері та монастирем, бо тільки тоді все стане на своїх місцях. Бо я вже колись читала історію про Почаїв, і там все було написано зовсім по-іншому, як то кажуть, у стилі "руського міра".

#поезія
Від авторки:
"Надзвичайно цікава робота, збіги та обставини, що вилились в неймовірно красивий результат.
Дякую Олені Шатуновій за відеороботу, а чарівній моделі Майї Белоконь за щирість та відкритість."

#поезія
Там жили люди, просто жили люди,
Любилися, сварилися, росли,
І думали, що так довіку буде,
Що завжди будуть ночі, ранки, сни,
І мрії, і маленькі перемоги,
І втрати будуть,
Але ж не такі,
Там жили люди, вірили у Бога,
Й спокутували кожен день гріхи,
Чи просто так раділи, наче діти,
Коли хтось рідний повертався в дім,
І їм би й далі жити і радіти,
Чекати літа, не боятись зим,
Сміятись, плакати, хотіти у відпустку,
Варити каву чи дивитись фільм,
Та ніч чергова і чергова пустка,
І зникли люди, мрії, кава, дім...

31.07.2025...
Іра Спірідонова

Читаю книгу "Почаївська Лавра: Історія, про яку не розповідають" Петра Кралюка. У цій книзі дуже детально описано ким і коли розпочалося чернече життя. Як усе це почалося. Чому через кілька років монастир потрапив до рук уніатів. Як було вкоронено Почаївської ікони Божої Матері. Хто насправді дав статус монастиря Лаври. Чому православний монастир до уніатів і православний монастир після уніатів, не одне й те саме. Як відбувалася русифікація Почаївської лаври під владою російської православної церкви. І які враження були в Миколи Костомарова під час перебування в Почаївському монастирі. Як на мене, дуже цікава деталь, і стає зрозуміло, чого добивалася так званна російська церковна і світська влада від українського народу, і стає зрозуміло чому зараз деякі монастирі так вперто тримаються "руського міра". А ще, завдяки своїм розповідам, Микола Костомаров надихнув поїхати до Почаєва і Тараса Шевченка.

Книга така цікава, що я вважаю, що її повинна прочитати кожна українська родина, яка цікавиться історією Почаївської ікони Божої Матері та монастирем, бо тільки тоді все стане на своїх місцях. Бо я вже колись читала історію про Почаїв, і там все було написано зовсім по-іншому, як то кажуть, у стилі "руського міра".

«Клара і сонце»
Кадзуо Ішіґуро
Видавництво Старого Лева

✨«Інколи діти можуть дуже сильно образити. Вони думають, що раз так сталося, що ти доросла, то тебе ніщо не може зачепити.»✨

Доволі цікава антиутопія, яка розповідає нам про світ де діти підлягають такому собі «форсуванню», навчаються вдома з викладачами та мають таких собі штучних приятелів (ШП) - роботів, які допомагають їм і, можливо, рятують від самотності.

Від самого початку світ ми бачимо з вітрини магазину де продають тих самих ШП. Клара - а саме від її імені ми спостерігаємо всю історію, має своє доволі цікаве бачення світу. Дехто може подумати, що Клара - наївна, дехто - що в роботі більше людяності ніж в людях, дехто - що це історія про гуманність. Тут кожен має обрати для себе сам, про що ця історія для нього особисто.

Але варто зазначити, що очікувати від цієї книги повноцінної світобудови - не варто. Вас просто одразу кинуть з головою в історію, і це треба просто прийняти. Природу «форсування» автор вирішив не пояснювати, і як світ дійшов до життя такого, ми теж ніколи не дізнаємося.

Проте, якщо ви полюбляєте більше саме «історії» переживань та емоцій людей і не тільки, то ця книга може бути вдалим вибором для вас.

Діліться у коментарях чи читали вже книгу? Якщо так, то які у вас враження? А якщо ні, то чи плануєте?

#sci_fi_не_нудно

Ще читаю в електронному форматі, таку книгу, Катерина Щоткіна "Любомир Гузар: Хочу бути людиною". Як на мене, цікава біографія. Блаженніший Любомир Гузар жив в церковному середовищі і це вплинуло на його рішення і бажання з самого дитинства стати священиком. Під час наступу радянських військ у 1945 році він з батьками був змушений емігрувати за кордон. Спочатку жили деякий час в одному з європейських країн в таборі для біженців. Я вже забула, де саме. А потім, завдяки друзям батьків, вони остаточно переселилися до США. Він описував, як українці намагалися адаптуватися в США. Дехто одразу намагався просто забути минуле і старався стати американцем, а дехто навпаки, хотів все-таки залишити українцем, триматися разом, не забувати про те, звідки вони родом, хто вони є і мати надію, що колись повернуться до України. Також описується про деякі непорозуміння між тими священниками які вже давно прибули до США, і давно жили в США, і тими священниками, які нещодавно прибули до США. Потім, через деякий час Любомир Гузар переїхав до Італії і вступив до семінарію, щоби стати у майбутньому священиком. І тут починається найцікавіше. Як нам відомо, радянська і РПЦ влада в Україні ліквідувала УГКЦ. Тому УГКЦ в Україні довелося жити і працювати нелегально. А Патріарха Йосипа Сліпого взагалі заарештували й тримали у концтаборі в Сибірі. З часом, завдяки переговорам Римської Церкві й радянської влади їм вдалося звільнити Йосипа Сліпого з концтабора і привести до Ватикану. Але була лише одна домовленість, щоби про звільнення з концтабору знали якомога менше людей, щоби Йосип Сліпий не розповідав там, що робиться в радянському союзі і щоби УГКЦ не мала право на існування по всьому світу. Звісно, Римокатолицька Церква заради звільнення Йосипа Сліпого пообіцяла все це радянській владі, але як тільки Йосип Сліпий потрапив до Ватикану, то майже всі домовленості були порушені. Ватикан і УГКЦ раділи звільненню з концтабору Йосипа Сліпого, це сприймалося як чудо, вони не могли ще довго в це повірити. І звісно Блаженніший Патріарх Йосип Сліпий не став мовчати і так увесь світ дізнався про злочини в радянському союзі. А от єдине про що пообіцяла Римська Церква, та те що УГКЦ не мала деякі права на існування, та самостійно керувати своєю УГКЦ. Бо попередній Папа Римський був трохи лояльний до радянського союзу. З часом, незадовго до своєї смерті, Йосип Сліпий став шукати собі надійного наступника, і така людина знайшлася, це був майбутній Патріарх Любомир Гузар. Довелося робити все таємно, у колі найбільш вірних соратників. З часом, коли вже після смерті Йосипа Сліпого та Папи Римського вже став Папою Римським Іван Павло II, який взагалі був нелояльним до радянської влади, справедливість відновили, УГКЦ стали визнавати, дали право керувати самостійно, визнали Любомира Гузара, як наступника Йосипа Сліпого. Настав час коли має відбутися святкування 1000-ліття Хрещення Русі-України. Радянська і РПЦ хотіла привернути це свято на свою користь, а тут про своє бажання і право святкувати це свято в Україні заявила і УГКЦ.

Взагалом, з цієї книги можна зрозуміти, що не зважаючи на те що УГКЦ кілька століть тому назад приєдналася до Римської Церкві, вона завжди була, залишалася, і є Українською Церквою за східним обрядом, який нагадує православні обряди. І саме через те що ця УГКЦ була суто Українською Церквою, радянська і РПЦ боялися її існування.

На сайті screenrant є доволі цікава стаття, про відгуки Енді Вейєра на San Diego Comic Con 2025 про екранізацію його книги «Project Hail Mary»

Під час презентації фільму на San Diego Comic Con 2025, на якій був присутній ScreenRant, Вейр розповів, що бачив деякі ранні версії “Проекту “Аве Марія”, і йому дуже сподобалося те, що йому показали. Його коментар можна перекласти як:

"Я бачив уривки фільму, і він дійсно хороший. Це дійсно добре. Ці хлопці, вони чудові режисери, всі це знають. Я не можу бути щасливішим від того, як все вийшло".

Також автор відзначив, що дуже задоволений сценарієм і тим, що саме Дрю Ґоддард став сценаристом фільму.

Тож сподіваємось, що після таких схвальних коментарів від автора книги, нас у 2026 чекатиме дійсно дуже якісне кіно.

Нагадаємо, що в Україні перекладу цієї книги поки що нема, але сподіваємось, що хоча б до виходу екранізації вона все ж вийде.

З оригіналом статті можна ознайомитись тут: https://screenrant.com/project-hail-mary-movie-andy-weir-reaction-rev...

Діліться своїми думками у коментарях щодо цієї екранізації🤗

#sci_fi_не_нудно

#архів
Один із перших кінотеатрів у Києві.
Першим стаціонарним кінотеатром у місті став «Grand-Theatre Express», відкритий 24 грудня 1912 року австрійським підприємцем і мільйонером Антоном Шанцером. Зала кінотеатру вміщувала 1100 глядачів і на той час вважалась найбільшою в Києві.

На першому поверсі працював буфет, у залі — зручні крісла, обтягнуті червоним сукном, а обабіч екрану стояли скульптури німф. Газета «Кієвлянін» писала:

«Зал блищить багатством і красою оздоблення… Крісла з відкидними сидіннями, прекрасна вентиляція, похила підлога… Є балкон із ложами. Усе виконано в грецькому стилі».

На другому поверсі була мала кінозала з живою музикою — оркестр грав для гостей, які чекали початку сеансу.

Кінотеатр Шанцера швидко став одним із найпопулярніших у Києві. Тут показували головні прем’єри. Квитки були недешевими: 1–2 рублі на прем’єру та 20–50 копійок на звичайні сеанси (для порівняння: 1 кг борошна коштував 5 коп., гусак — 1 рубль).

Після встановлення радянської влади кінотеатр націоналізували та перейменували на «Перше Держкіно». Утім, кияни продовжували називати його кінотеатром Шанцера.

У 1936 році тут відбулась прем’єра фільму «Наталка Полтавка» Івана Кавалерідзе. А у вересні 1941-го кінотеатр був пошкоджений внаслідок вибухів і пожежі на Хрещатику, а згодом — остаточно розібраний під час повоєнної відбудови міста.

Сьогодні на його місці — будівля Київської міської державної адміністрації.

Ще читаю в електронному форматі, таку книгу, Катерина Щоткіна "Любомир Гузар: Хочу бути людиною". Як на мене, цікава біографія. Блаженніший Любомир Гузар жив в церковному середовищі і це вплинуло на його рішення і бажання з самого дитинства стати священиком. Під час наступу радянських військ у 1945 році він з батьками був змушений емігрувати за кордон. Спочатку жили деякий час в одному з європейських країн в таборі для біженців. Я вже забула, де саме. А потім, завдяки друзям батьків, вони остаточно переселилися до США. Він описував, як українці намагалися адаптуватися в США. Дехто одразу намагався просто забути минуле і старався стати американцем, а дехто навпаки, хотів все-таки залишити українцем, триматися разом, не забувати про те, звідки вони родом, хто вони є і мати надію, що колись повернуться до України. Також описується про деякі непорозуміння між тими священниками які вже давно прибули до США, і давно жили в США, і тими священниками, які нещодавно прибули до США. Потім, через деякий час Любомир Гузар переїхав до Італії і вступив до семінарію, щоби стати у майбутньому священиком. І тут починається найцікавіше. Як нам відомо, радянська і РПЦ влада в Україні ліквідувала УГКЦ. Тому УГКЦ в Україні довелося жити і працювати нелегально. А Патріарха Йосипа Сліпого взагалі заарештували й тримали у концтаборі в Сибірі. З часом, завдяки переговорам Римської Церкві й радянської влади їм вдалося звільнити Йосипа Сліпого з концтабора і привести до Ватикану. Але була лише одна домовленість, щоби про звільнення з концтабору знали якомога менше людей, щоби Йосип Сліпий не розповідав там, що робиться в радянському союзі і щоби УГКЦ не мала право на існування по всьому світу. Звісно, Римокатолицька Церква заради звільнення Йосипа Сліпого пообіцяла все це радянській владі, але як тільки Йосип Сліпий потрапив до Ватикану, то майже всі домовленості були порушені. Ватикан і УГКЦ раділи звільненню з концтабору Йосипа Сліпого, це сприймалося як чудо, вони не могли ще довго в це повірити. І звісно Блаженніший Патріарх Йосип Сліпий не став мовчати і так увесь світ дізнався про злочини в радянському союзі. А от єдине про що пообіцяла Римська Церква, та те що УГКЦ не мала деякі права на існування, та самостійно керувати своєю УГКЦ. Бо попередній Папа Римський був трохи лояльний до радянського союзу. З часом, незадовго до своєї смерті, Йосип Сліпий став шукати собі надійного наступника, і така людина знайшлася, це був майбутній Патріарх Любомир Гузар. Довелося робити все таємно, у колі найбільш вірних соратників. З часом, коли вже після смерті Йосипа Сліпого та Папи Римського вже став Папою Римським Іван Павло II, який взагалі був нелояльним до радянської влади, справедливість відновили, УГКЦ стали визнавати, дали право керувати самостійно, визнали Любомира Гузара, як наступника Йосипа Сліпого. Настав час коли має відбутися святкування 1000-ліття Хрещення Русі-України. Радянська і РПЦ хотіла привернути це свято на свою користь, а тут про своє бажання і право святкувати це свято в Україні заявила і УГКЦ.

Взагалом, з цієї книги можна зрозуміти, що не зважаючи на те що УГКЦ кілька століть тому назад приєдналася до Римської Церкві, вона завжди була, залишалася, і є Українською Церквою за східним обрядом, який нагадує православні обряди. І саме через те що ця УГКЦ була суто Українською Церквою, радянська і РПЦ боялися її існування.