Росія найближчими днями планує випробування новітньої крилатої ракети з ядерним двигуном «Буревісник», - The Barents Observer.

Запуск планується на архіпелазі Нова Земля.

Ознакою підготовки став закритий повітряний простір в цьому районі.

Інформація про ракету 9М730 засекречена, проте відомо, що ракета нібито оснащена прямоточним реактивним двигуном, у якому повітря нагрівається за рахунок енергії ядерного реактора, таким образом створюється тяга.

Перевагою ракети має стати дуже велика дальність польоту, що, зокрема, дозволить маневрувати і обходити засоби ППО.
#Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news

... таккк…знаєте ви миле панство-
☕️ Кава по-українськи: коли і хто зробив перший ковток?

Коли ви чуєте слово кава, перше, що спадає на думку — Італія чи Австрія? Та що, як ми скажемо, що українці спробували цей напій раніше за більшість європейців?
Історики висувають кілька версій появи кави в Україні.
…Козаки — перші кавомани Європи
Наші лицарі не раз зустрічалися з турками у боях і в полоні. Саме турки привезли до нас кавові зерна, традиції їх обробки й заварювання. Козаки швидко оцінили стимулюючі властивості напою, а мішки з зернами часто діставалися їм як трофеї.
Хотин — перша чашка кави на Поділлі
За легендою, саме тут українська земля вперше «задиміла» ароматом свіжозвареної кави після турецького набігу.
...Кам’янець-Подільський — місто кавових пахощів
Його називають одним із перших міст України, де кава з'явилася на постійній основі.
…Так чи інакше, українці точно не пасли задніх, коли йшлося про добру чашку запашного, міцного напою.
Які ж ми молодці!!
З настроєм , в новий день!!!

ЧУЄ ГРІШНУ

Вберіг Госпо́дь життя, вберіг домівку,
В молитві ру́ки зво́дила в сльозах,
Не допустив той мотлох-вибухівку,
Хоч поряд бу́ло гучно… просто жах.

Я про життя в молитві все благала,
Тремтіла, наче листя на вітру,
Та чи почує Го́сподь – я не знала…
А з пам’яті жахіття не зітру.

Не хочеться так рано помирати
Від вражої ординської руки́,
Лишається лиш Господа благати,
Щоб не спинив життєвої ріки́.

Жахливий ранок у сльозах й тремтінні,
В молитві та уявленні про все,
Коли навко́ло все в палахкотінні,
Й будинком від тих вибухів трясе.

Спокійно жити не дає потвора,
І серце України – в нього ціль.
Настала дійсність ось така сувора,
Не закриває ворог цю артіль.

Від вибухів повітря аж дзвеніло,
Здригалась наша матінка-земля,
Та я жива й помешкання вціліло,
Напевно Бог щитами затуля.

Вберіг Госпо́дь життя, вберіг Всевишній,
Я дякую, я дякую за це!
Почув мої́ молитви, чує грішну…
Зберіг моє́ життєве деревце.

23.01.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1003830

#культура #історія
Цього дня 1886 року в США вийшов перший номер українськомовної газети діаспорян «Америка».
Наші співвітчизники, які емігрували за океан в другій половині ХІХ століття, мали потребу комунікації між земляками та створення організацій і спільнот, які б виражали нашу національну ідентичність. Формування української діаспори в Америці супроводжувалося заснуванням громадських організації та створенням україномовних періодичних видань (на той час газети були основним джерелом новин та іншої інформації).

Засновником газети “Америка” був перший греко-католицький священник в США Іван Якович Волянський. Він перетнув океан у 1884 році та оселився у Пенсильванії. Тут священник ініціював створення «Об’єднання братств руських», а також сприяв консолідації українських громад та формування культурного життя українців Америки.

«Америка» регулярно видавалася з 1886 року. Спочатку газету друкували щомісячно, потім раз на 2 тижні, а пізніше стала тижневиком.В газеті публікувалися новини українською мовою, а також різноманітні статті релігійної тематики. Редакцією газети з 1887 року була доручена журналісту і лікарю Володимиру Сіменовичу.

За нею через кілька років почали друкувати «Свободу» (газета виходить і сьогодні) та «Народну волю». В роки Першої світової війни та національно-визвольних змагань саме на сторінках «Свободи» американські українці могли дізнатися новини з України.

Загалом з часу виходу у світ першого українського часопису “Америка” і до Першої світової війни на теренах США видавалось понад 30 часописів українською мовою Усі вони відіграли певну роль у житті та консолідації нації. Українці в Америці отримали можливість не лише читати новини, що стосувалися власних громад, але й читати їх рідною мовою. Це було важливо для збереження української культури та ідентичності.

#поезія
Переливання з пустого в порожнє,
що нам потрібно іще?
Скло на пісок переплавити можна
під проливним дощем,
Переродитись з людини в камінь,
бути одною з цеглин,
Що в піраміди трамбує віками
часу невпинний плин.
Сліпо міняючи шило на мило
－ в програші будуть всі,
Сонце катається, бо втомилось,
в чортовім колесі.
Жук, що приліг рахувати зорі,
встати не може сам.
Кістку натхнення, відварену в морі, －
кинули диким псам.
Вилетить слово не горобцями,
Пачками М&M’s.
Кожен десятий приходить до тями,
Жоден іще не воскрес.
Кактус стоїть при дорозі на трасі
Чекаючи дружніх обійм.
Крижину прибило до Африки, трясця!
Добре, хоч спав китобій.
В правій за тільце тримаю синицю,
В лівій – за дзьоб журавля.
Верблюд приправляє пісок корицею:
Чим не свята земля?
Вовк безробітний тікає до лісу,
Щоб розпочати фріланс.
Пінгвіни загублені дзвонять в поліцію,
І мріють про хлібний квас.

Таня Удод

Цього дня 1886 року в США вийшов перший номер українськомовної газети діаспорян «Америка».

Наші співвітчизники, які емігрували за океан в другій половині ХІХ століття, мали потребу комунікації між земляками та створення організацій і спільнот, які б виражали нашу національну ідентичність. Формування української діаспори в Америці супроводжувалося заснуванням громадських організації та створенням україномовних періодичних видань (на той час газети були основним джерелом новин та іншої інформації).

Засновником газети “Америка” був перший греко-католицький священник в США Іван Якович Волянський. Він перетнув океан у 1884 році та оселився у Пенсильванії. Тут священник ініціював створення «Об’єднання братств руських», а також сприяв консолідації українських громад та формування культурного життя українців Америки.

«Америка» регулярно видавалася з 1886 року. Спочатку газету друкували щомісячно, потім раз на 2 тижні, а пізніше стала тижневиком.В газеті публікувалися новини українською мовою, а також різноманітні статті релігійної тематики. Редакцією газети з 1887 року була доручена журналісту і лікарю Володимиру Сіменовичу.

За нею через кілька років почали друкувати «Свободу» (газета виходить і сьогодні) та «Народну волю». В роки Першої світової війни та національно-визвольних змагань саме на сторінках «Свободи» американські українці могли дізнатися новини з України.

Загалом з часу виходу у світ першого українського часопису “Америка” і до Першої світової війни на теренах США видавалось понад 30 часописів українською мовою Усі вони відіграли певну роль у житті та консолідації нації. Українці в Америці отримали можливість не лише читати новини, що стосувалися власних громад, але й читати їх рідною мовою. Це було важливо для збереження української культури та ідентичності.

#поезія
СКОРІШЕ Б НАСТАЛО ЗАВТРА,
В ЯКОМУ НЕМА ВІЙНИ...
Щоб чувся квітковий запах
У сонячних днях весни.
Щоб зоряна тиша знову
Гойдала думки прості.
І слово сердечне «вдома»
Утілилось в житті.
Скоріше б здійснились плани,
Надії, бажання, сни.
Щоб син повернувсь до мами,
Щоб батька знайшли сини.
Щоб донька діждалась татка,
Щоб виросли колоски.
Щоб наша земля та хата
Оговталась від війни…
Скоріше б, скоріш, скоріше!
Радіти, цвісти, рости.
Позбутись болючих рішень
Журби, зневірянь, біди.
Щоб було щоденне свято
У колі тіснім родин.
Щоб сіяти та збирати
Не мертвих, а врожаї.
Скоріше б настало завтра,
В якому нема війни.

Ольга Шейх

#архів
Історія старовинної вулиці в центрі Києва.
Вулиця Прорізна з’єднує Хрещатик із Володимирською. Її історія налічує понад півтора століття — і за цей час вона стала однією з найатмосферніших та найкультурніших вулиць у центрі Києва.

Ще за часів Київської Русі на місці сучасної Прорізної простягався земляний вал Старокиївських укріплень, що сполучав Золоті ворота з районом нинішнього Хрещатика. Після міських реформ 1833 року вал частково знесли, а в 1850-х тут «прорізали» дорогу — звідси й походить назва вулиці. Її кілька разів перейменовували, але зрештою повернули історичну назву.

До кінця XIX століття Прорізна перетворилася на жваву міську артерію з прибутковими будинками, кав’ярнями, ательє та офісами. У 1910 році тут запустили трамвайний рух, який проіснував до аварії наприкінці 1950-х.

Сьогодні Прорізна — це компактна вулиця завдовжки близько 530 метрів. Хоча деякі будівлі зберегли історичні риси, загальну архітектурну красу старої Прорізної можна побачити хіба що на архівних світлинах.

12 серпня 1916 року біля Бережан почалися запеклі бої Українських січових стрільців із російськими військами за гору Лисоню, які тривали до кінця вересня.

Російський царат посилав військо, щоб прибрати до своїх рук Галичину. На окупованих землях закрили українські видавництва, розгромили осередки «Просвіти», представників місцевого духовенства заарештували й заслали до Московської губернії.

Протидія українців була закономірною. Легіон УСС став виразником й оборонцем прав та сподівань свого народу, захисником рідного краю. Російська армія рекрутувала мільйони українців зі сучасних східних областей України, аби їх руками захопити західні землі, що путінська армія намагається робити зараз, відправляючи гарматним м'ясом українців з окупованих територій Сходу та Півдня.

Головні бої відбувались при обороні Бережан, над річкою Ценівкою біля Потутор, на Лисоні. Не один раз січові стрільці рятували безнадійні ситуації, в які потрапляли австро-угорські війська.

Так було 3 вересня 1916 року, коли січові стрільці відбили натиск ворога на Лисоні. 16 вересня на Диких Ланах росіяни атакували турецький полк, але ситуацію виправили січові стрільці, відкинувши загарбників до річки Золотої Липи. 29—30 вересня відбувся третій бій на Лисоні. 30 вересня московські війська розбили оборонні позиції австрійців і підійшли до позицій, які займали січові стрільці.

Бої за гору Лисоню в історію Легіону УСС увійшли під назвою «кривавий тан». Полк УСС був оточений росіянами. Без спорядження і допомоги його залишки потрапили в полон. З цих часів походить відома стрілецька пісня «Як з Бережан до кадри січовики манджали...».

Зусиллями стрілецьких куренів, завдяки їх геройському чину був ліквідований прорив російських військ на Бережани. В околицях міста, на схилах Лисоні, у кривавих боях полк УСС утратив убитими, полоненими й пораненими більше тисячі старшин та стрільців. Із 44 старшин у строю залишилось 16. Своєрідним реквіємом полеглим звучали слова пісні Р. Купчинського «Заквітчали дівчатонька», яку він написав на смерть убитого на Лисоні й похованого під Вільховцем підхорунжого Мальованого.

Обороною Бережан завершився один із періодів змагань стрілецтва, з якого воно вийшло ослабленим, але ідейно загартованим, з відновленою ідеєю Українського війська.

У ході битви полк УСС втратив більшість свого складу, проте виконав своє завдання — зупинив наступ російських військ на Бережани, завдавши їм важких втрат.

Лисоня — це одночасно тріумф і Голгофа для січових стрільців. А для наступних поколінь вона стала символом боротьби українського народу за утвердження державної незалежності.

#поезія
В житті все несподівано стається,
Буває радість, неудача, біль,
А чи нам завтра доля усміхнеться,
Чи посолодить, чи насипить сіль?
Ніхто не знає, що там завтра буде,
Але чи варто думати про це?
А може нас чекає якесь чудо
і щастя несподівано прийде.
... Помріймо, але плани відкладаймо,
В час бротьби стабільності нема,
До перемоги сили всі збираймо,
Молімось, щоб закінчилась війна.
А непохитна віра нас тримає,
А Україна підніметься із руїн,
І сонце миру променем заграє,
Земля загоїть рани від боїв.
Велика перемога у нас буде
І виплекані мрії оживуть,
Нас захищають героїчні люди,
Вони цю перемогу принесуть.
... Коли війна жорстока ще триває,
Надія -- це найкраще почуття,
Вона живе, вона не помирає ,
Це сила й стимул нашого життя.
У час війни ми думаєм про долю,
В людини кожної є доленька своя,
О Боже, бережи від втрат та болю
І подаруй всім спокій та життя.

Тамара Франчук-Шандрук