ІНШИЙ ФІНАЛ АВАТАРА я відмовився від перенесення свідомості в чуже синє тіло після перемоги над загарбниками тілесними під склепінням коріння Нейтірі залишилася вдома серед синіх обріїв Пандори а я обрав повернення свідоме до металевих легенів земної форми у відсіку корабля перебирав докази злочинів видобуток, попіл, уламки, синя голова і світлини понівечених гаїв, які були оточені на зап'ясті залишився тонкий синій шрам від ременя яким колись під кришкою закріплювали людське тіло, щоби рух відокремити я накреслив на склі дві сині планети, дві орбіти свої ЗЕМЛЯ / / ПАНДОРА — КОСМОС \ / _________/ тепер я вчився говорити перед людьми в кабінетах про коріння, воду, про синій народ скритий який не просив господарів для своїх нетрів мене називали зрадником за правду про прибутки я знову показував докази без радості тільки тому, що їх неможливо забути відстань між двома небесами не вимірювалася синіми милями я залишився людиною без штампів аби нести відповідальність за примирення Мирослав Манюк Написано зі щоденника Джейка Саллі 11.10.2026

СВЯТКУВАННЯ СОБОРУ ВСІХ СВЯТИХ ЗЕМЛІ ВОЛИНСЬКОЇ Започатковане 1881 року на честь 50-річчя повернення Свято-Успенської Почаївської лаври до Православ'я після перебування під владою уніатів. Цей день є спільним шануванням святих, які прославилися на Волині або пов'язані з нею. Серед них - рівноапостольні Кирило і Meфодій, які сприяли поширенню християнства ще до хрещення Русі, та рівноапостольний князь Володимир, за якого Христова віра утвердилася на Волині. Волинська земля дала світу багатьох угодників Божих, серед яких новоканонізовані святі: преподобний Амфілохій Почаївський, благовірний князь Володимир Василькович, мученик Данило Братковський, праведна Єлизавета (Галшка Гулевичівна). Перше святкування Собору відбулося в Почаївській лаврі за ініціативи протоієрея Андрія Хойнацького, історика та волинського краєзнавця. Він також уклав книгу «Патерик Волино-Почаївський» (1888 р.), де висвітлено житія багатьох святих. Цього дня Волинська православна богословська академія, спадкоємниця Острозької єпархіальної семінарії, відзначає актовий день. Академія, заснована 1795 року єпископом Варлаамом Шишацьким, у 2011 році отримала статус богословської академії. Престольний празник цього дня мають домова церква Всіх волинських святих у Луцьку та нижній храм Троїцького собору в Берестечку. З відривного календаря "З вірою в душі" за 10 жовтня

СВЯТКУВАННЯ СОБОРУ ВСІХ СВЯТИХ ЗЕМЛІ ВОЛИНСЬКОЇ Започатковане 1881 року на честь 50-річчя повернення Свято-Успенської Почаївської лаври до Православ'я після перебування під владою уніатів. Цей день є спільним шануванням святих, які прославилися на Волині або пов'язані з нею. Серед них - рівноапостольні Кирило і Meфодій, які сприяли поширенню християнства ще до хрещення Русі, та рівноапостольний князь Володимир, за якого Христова віра утвердилася на Волині. Волинська земля дала світу багатьох угодників Божих, серед яких новоканонізовані святі: преподобний Амфілохій Почаївський, благовірний князь Володимир Василькович, мученик Данило Братковський, праведна Єлизавета (Галшка Гулевичівна). Перше святкування Собору відбулося в Почаївській лаврі за ініціативи протоієрея Андрія Хойнацького, історика та волинського краєзнавця. Він також уклав книгу «Патерик Волино-Почаївський» (1888 р.), де висвітлено житія багатьох святих. Цього дня Волинська православна богословська академія, спадкоємниця Острозької єпархіальної семінарії, відзначає актовий день. Академія, заснована 1795 року єпископом Варлаамом Шишацьким, у 2011 році отримала статус богословської академії. Престольний празник цього дня мають домова церква Всіх волинських святих у Луцьку та нижній храм Троїцького собору в Берестечку. З відривного календаря "З вірою в душі" за 10 жовтня

ПРИТУЛОК ОСЕНІ Крізь сиву млу лягає напрямок, Де схили над рікою в бархаті, Туди ходити я занадився, Де в давнім лісі чути каркання, Де листя я зібрав під арками, Де осінь знов розгорне обрії І де думки бувають добрими. На схилах я на мить спиняюся, Вдихаю запах листя прілого І спогад крізь туман здригається, Про те, що мало зовсім рідного, Про те, що блиск буває рідкісно, Коли крізь млу просвіт видніється І далі йде життя на милицях. Я тут колись від болю никався, Та гальмував думками хворими, Між сивих трав хотілось зникнути, Де осінь знов розгорне обрії. Тут набирався я хоробрості. Це тільки долею назначено, Бо ця земля вертає значення. Мирослав Манюк 09.10.2026 #септет

Сьогодні у центрі Києва засяяла ще одна зірка українського спорту!Наш земляк, заслужений майстер спорту України з боксу, чемпіон світу серед професіоналів, учасник Олімпійських ігор, а нині віце-президент КОФБ, військовослужбовець Збройних Сил України Сергій Дзінзірук, відкрив свою іменну зірку !Поруч із ним свої зірки відкрили видатні українські спортсмени — олімпійська чемпіонка Ярослава Магучіх та легендарний фехтувальник Борис Кріс.Для нас особливо символічно, що серед видатних імен українського спорту є представник боксу з Київської області — спортсмен, який прославляв Україну на світовій арені, а сьогодні захищає її у лавах Збройних Сил України.

КОЛИ ЗМОВКНУТЬ? Мають намір ті потвори Знову гаратати. Аби поміг їм Всевишній До ранку сконати! Аби поміг їм Всевишній Піти в потойбіччя, Щоб ні кроку не робили На наше узбіччя. Щоб ні кроку не робили, Щоб не мали моці, Бо вся правда у цій війні На нашому боці. Бо вся правда у цій війні І земля в могилах. Та й від то́го, що ми бачим, Крівця стине в жилах. Та й від то́го, що ми бачим, Серце в шмаття рветься. То коли весь світ обличчям До нас поверне́ться? То коли весь світ обличчям Стане до Вкраїни? Коли ворог перестане Робити руїни? Коли ворог перестане Зброю всю нам слати? Коли змовкнуть і не будуть Уже нас вбивати? 07.10.2026 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026

ДУМАЛА Я думала, що вже дали́ відбій, Я думала – закі́нчилась тривога, Та виявилось – у системі збій Й летить вражина далі до порога. Я думала – закі́нчилось усе, Я думала – тривога вже минула… Загрозу далі ворог нам несе. Ще вічним сном вражина не заснула. Я думала, що вже на цьо́му все, Але ж бо ні… летить той мотлох далі, Йде звук страшний, навколо все трясе, Й щораз загроза ближче все дедалі. Я думала – вже стихне дикий свист, Я думала – минула ця навала, А з неба пада не пожовклий лист І знов земля від вибуху здригала. Я думала – спокійна буде ніч І вибухів вже більше не почую, Та вибухи знов чую зі всібіч Здригаюся і кожен з них рахую. Я думала, що рев уже затих, Я думала – скінчилася тривога, Та знов над нами від ракети свист, І знову смерть несеться до порога. Я думала – страшна минула мить, Та спалахи я бачу знову в небі, І знов земля під вибухом дрижить, Хоч ми не є у цій страшній потребі. Я думала – ось зараз все мине, Я думала – нарешті тиша буде, Та знову серце від тривоги рве, Бо смерть летить, не знаючи остуди. Я думала — уже скінчилась ніч, І можна же нічо́го не боятись, Не довело́сь зімкну́ть на мить хоч віч, Бо змушена до звуків прислухатись. Я думала, що вже біді кінець, Та кожна мить стає щораз страшніша, Бо є в орди страшний убивчий жрець, Тому загроза защораз все більша. 07.10.2026 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026 ID: 1070086

ЧЕРЕЗ 1000 ЛІТ через тисячу літ я живу марсіанським життям під шатром усевидящим ніби у грі я вирощую тільки пшеницю яку підіймала Земля для пахнючого хліба я отримав сигнал від ШІ аварійний пакет містив текст громового калібру план приблизний для всіх цифрових еміграцій Землі пропозиція була така щоби я залишився без тіла а нейрони мої стануть правильним кодом я спочатку погодився бо вже настільки недолугому людству потрібне продовження згодом але потім побачив умову зовсім видалити земні спогади та звільнити все сховище мовне зазирнув в протокол своїм поглядом там залишилась схема й вимога ЗЕМЛЯ ґрунт вода кров тепло дихання зерно поміж цими рядками імена моїх предків братів та сестер чорнозему пахучість серед весняної декади недостиглого яблука смак та проміння з небес шурхотіння вербового листя я відмовився від цифрового безсмертя хутко вийшов крізь шлюз у космічну колиску де живе прохолода і не шкода буде померти та зірвався назустріч своєї планети Мирослав Манюк 05.10.2026

Київська Обласна Асоціація Футболу / Kyiv Regional Football 🏆 Яготин ушанував легендарного земляка! У Яготині відбувся фінал Чемпіонату Київщини серед ветеранів «60+», присвячений 50-річчю легенди українського футболу Андрія Шевченка. Чотири команди, напружені матчі й чемпіонська розв’язка в останній грі. «Енергетик» із Вишгорода здобув золото, а гравець команди Юрій Колінько став найкращим з-поміж учасників і відзначений головним індивідуальним призом турніру ⚽️ Футбол, який не знає віку. Повага до легенд — у кожному кадрі. 📸 Фоторепортаж Віктора Суровікіна #Український_футбол #ukraine #Brovarysport #футбол_Київщини @brovarysport #футбол_football @футбол_football @читачі @всіх @топові прихильники ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

НЕМОВ ПТАШИНИЙ ПЕРЕЛІТ Летять бляшанки із болота, Немов пташиний переліт. Хай згине, щезне вся сволота, Хай врешті-решт прозріє світ. Та не пташина це ж бо зграя, Яка летить у теплий край. Летять робити пекло з раю, Бо ідол каже: «Убивай!» Летять ракети серед ночі, Несуть в оселі тільки смерть. Яка нам дивиться у очі Й все на шляху стирає вщент. Летять і падають уламки Скрізь стогін, крики і вогонь. Не армія! Це – дикі орки, Що всюди сіють смерть, либонь. Летять бляшанки із болота, Несуть руїну на крилі. За ними – смерть, війна й скорбота, Й сліди болючі на землі. Не перелітні це ж бо птиці, Не повертаються назад. Їм наказали лиш убити – І влаштувати тілопад. Летять бляшанки із болота, Гуде від вибухів земля. Це все влаштовує сволота, І смерть веде в свої поля. 03.10.2026 р .©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2026 ID: 1069866