#історія #постаті Астор П’яццолла: Революціонер, який навчив танго думати 🇦🇷🎻 Якщо ви думаєте, що танго — це лише троянда в зубах і пристрасні погляди в задимленому кабаре, то Астор П’яццолла, який народився 11 березня 1921 року, з вами б категорично не погодився. Він зробив із танго те, що Бах зробив із церковною музикою: вивів його з танцполів у філармонії. Музичний «терорист» Буенос-Айреса П’яццолла не просто грав на бандонеоні (це такий складний родич акордеона, що дихає, як жива істота). Він створив Tango Nuevo — стиль, що поєднав аргентинську пристрасть із джазовими імпровізаціями та класичною складністю Стравінського. 🎷🎹 У рідній Аргентині його спочатку... ненавиділи. Консерватори називали його «вбивцею танго» і навіть погрожували розправою за те, що він посмів змінити традиційний ритм 2/4. На що Астор спокійно відповідав: «Танго — це музика, яку можна слухати, а не лише танцювати». Справжній бунтівник, який знав ціну своїй партитурі. 🤨🔥 Від бідних кварталів Нью-Йорка до світової слави Життя П’яццолли саме нагадувало складну мелодію: * Дитинство в Нью-Йорку: де він бився на вулицях і одночасно вчився грати Баха. * Паризька наука: видатна Надя Буланже (вчителька ледь не всіх геніїв XX століття) сказала йому: «Асторе, твоя класична музика непогана, але справжній П’яццолла — ось тут, у танго». Це змінило все. 🇫🇷✨ * Libertango: цей твір став символом свободи. Його назва — поєднання слів Libertad (свобода) та Tango. Це маніфест людини, яка не боїться ламати рамки. 💃🔓 Чому він актуальний? Музика П’яццолли — це інтелектуальна еротика. Вона трагічна, іронічна і неймовірно технічна. Він довів, що народний інструмент може звучати як цілий оркестр, а «низький» жанр може стати високим мистецтвом, якщо в нього вкласти достатньо скепсису до правил і любові до гармонії. 🎶🖤 Сьогодні його грають усі: від вуличних музикантів до зірок світової класики рівня Йо-Йо Ма. Бо геніальність — це коли твою музику впізнають за першим же вдихом міхів бандонеона. https://youtu.be/P3Sfv-Uyzc0?si=sEKv7-SdHzb0wOo7

#історія #постаті Майстер короткого пострілу: Станіслав Єжи Лец та його «Непричесані думки» 🧠🔥 Бувають письменники, які пишуть томи, а бувають ті, хто одним реченням вивертає свідомість навиворіт. 6 березня 1909 року у Львові народився барон Станіслав Єжи де Туш-Летц, якого світ знає як неперевершеного філософа-афориста. 🏛️📜 Чому його життя та творчість — це захопливий історичний детектив? Львівський старт. Лец народився в родині заможних австрійських дворян єврейського походження. Його дитинство минуло в атмосфері старого Львова та Відня, що заклало фундамент тієї самої європейської іронії, яка згодом прославила його на весь світ. 🥨🏙️ Втеча від смерті. Його життя могло обірватися в нацистському концтаборі під Тернополем. Лец зумів втекти, за однією з версій — убивши охоронця лопатою, якою той змушував його копати собі могилу. Одягнувши форму вбитого, він дістався Варшави, де приєднався до опору. Цей досвід межі між життям і смертю зробив його гумор таким гострим і безжальним до тиранії. ⛓️👊 «Непричесані думки». Його збірка афоризмів стала настільною книгою для інтелектуалів по обидва боки «залізної завіси». В умовах тоталітарної цензури Лец навчився писати так, що кожен рядок був політичним маніфестом, замаскованим під жарт. 📖🕵️‍♂️ Філософія в пігулці. Його фрази стали крилатими: «Вікно у світ можна затулити газетою», «Коли я думав, що досяг дна, знизу постукали», або «У боротьбі між серцем і головою зрештою перемагає шлунок». Лец довів, що стислість — це не лише сестра таланту, а й зброя вільної людини. 🏹🎯 Станіслав Єжи Лец прожив життя як справжній стоїк, з легкою посмішкою спостерігаючи за абсурдністю буття. Його історія — це нагадування, що навіть у найтемніші часи інтелект і почуття гумору є найкращим захистом від безумства. 🧥🥂

🕯❌❤️‍🩹28 лютого 1938 року у катівні нквд був вбитий Дмитро Тась — український письменник, представник неосимволізму в українській літературі. Дмитро Могилянський у літературному світі більш відомий як Дмитро Тась. Сучасна літературна критика вважає його одним із найкращих українських новелістів 20-х років минулого століття. Народився Дмитро Могилянський у Чернігові 10 лютого 1901 року. Дитинство провів у петербурзі. Щоліта з батьками і сестрами приїздив до Чернігова, де у будинку Раєвського по вулиці Єлецькій жила його бабуся Ганна Миколаївна. 1919 року Дмитро закінчив гімназію у Чернігові. Тут він сформувався як поет, працював журналістом у газетах. Юний поет друкує вірші на сторінках чернігівської земської газети. Про непересічний поетичний талант Дмитра Тася свідчать досконалі за формою рядки його енергійних, сповнених свіжих образів віршів, насичених урбаністичними мотивами і поетичною імпресією. Була у нього і соціологічна, в дусі свого часу, поезія. Добірку віршів молодого літератора подав третій том «Антології української поезії», виданої Книгоспілкою 1930-1931 рр. На жаль, за життя автора не побачила світ збірка віршів Дмитра Тася «Чорний парус». І у Чернігові, а пізніше у Києві та Харкові молодий письменник друкує вірші та оповідання у збірниках «Голод» (Чернігів, 1919), «Квартали» (Харків, 1924), журналах «Глобус», «Життя і революція», «Нова громада» (усі - Київ), «Всесвіт», «Кіно», «Літературний ярмарок» (усі - Харків), «Селянське життя» (Чернігів), газетах «Література, наука, мистецтво» (Харків), «Кооперація голодаючим», «Чернігівська земська газета», «Чернігівщина» та інших українських виданнях. Із 1925 року Дмитро Тась працював журналістом у Києві, з 1930 року – у Харкові. Дмитра Тася, як і його сестру Лідію Могилянську (розстріляна 1937 р.), силоміць було вилучено з літератури. Хоч і не встиг талановитий автор розкрити свій письменницький потенціал, але і з того літературного спадку Дмитра Тася, що дійшов до нас, відчуваємо цінність його творчого доробку. 28 січня 1938 року Дмитро Тась-Могилянський був заарештований органами НКВД у Харкові. Звинувачений в активній контрреволюційній націоналістичній діяльності в Україні, засуджений до розстрілу. 🕯Через місяць вирок було виконано. 14 березня 1958 року Дмитра Могилянського реабілітовано.

🙏🇺🇦 #ukrainian_music #українська_музика #що_послухати Анна-Марія Гульченко & Культурні сили - Прифронтове дитинство (2026) https://youtu.be/8OtUPQVD0p4

🎭 Пішла з життя легенда української опери Людмила Юрченко 15 лютого 2026 року на 84-му році життя відійшла у вічність видатна українська оперна співачка, педагог, народна артистка України, лауреатка Шевченківської премії — Людмила Юрченко. Її голос понад чотири десятиліття звучав на сцені Національної опери України. Після завершення сценічної кар’єри вона присвятила себе викладацькій діяльності, виховуючи молодих вокалістів у Національній музичній академії України. Людмила Юрченко народилася 14 березня 1943 року в Харкові, дитинство провела в Полтаві. У 1969 році закінчила Київську консерваторію та стала солісткою Київського театру опери та балету, де працювала понад 40 років. У її репертуарі — десятки провідних партій світової та української класики, серед яких Орфей в «Орфеї та Еврідіці», Кармен в однойменній опері, Амнеріс в «Аїді». Її мецо-сопрано, глибина образів і висока виконавська культура залишили яскравий слід в історії українського мистецтва. Світла й вічна пам’ять. #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine #Ukrainian_news #Українські_новини #Україна_понад_усе

Спільна заява Міністра молоді та спорту України та Міністра закордонних справ України щодо передачі мʼяча від київських дітей-футболістів Президенту ФІФА Футбольний м’яч може нести надію. Сьогодні саме такий м’яч від вихованців київської футбольної академії «Локомотив» отримав Президент ФІФА Джанні Інфантіно. Єврокомісар Глен Мікалеф передав м’яч Президенту ФІФА. Він наголосив: «Ці діти хочуть грати, жити, мріяти без страху». Для українських дітей футбол — це надія на безпечне дитинство і нормальне життя. Діти «Локомотива» розповіли, як живуть під обстрілами. Вони нагадали, що 23 січня ракета зруйнувала їхній спорткомплекс. Відтоді вони не можуть тренуватися на рідній базі. #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian_war #News_Ukraine #sport #спорт #Український_спорт #Ukrainian_sport @Brovarysport #Brovarysport ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

#дати День «Червоної руки»: Маніфест проти вкраденого дитинства. 12 лютого світ відзначає одну з найважчих, але критично важливих дат — Міжнародний день боротьби з використанням дітей у збройних конфліктах, відомий як День «Червоної руки». Червоний відбиток долоні став глобальним символом протесту та закликом до політиків: припиніть перетворювати дітей на інструменти війни. Це день пам’яті про мільйони неповнолітніх, чиї руки замість підручників чи іграшок змусили тримати автомати. ✋🔴 Ця дата була обрана на честь набрання чинності Факультативним протоколом до Конвенції про права дитини, який забороняє залучати осіб віком до 18 років до бойових дій. Проте, попри міжнародні угоди, у світі налічується понад 250 тисяч «дітей-солдатів». Їх використовують не лише як бійців, а й як розвідників, кухарів або, що найжахливіше, як «живі щити». Це системне руйнування психіки та майбутнього, яке міжнародне право класифікує як воєнний злочин. 🏚️🪖 Для України сьогодні це свято має особливий, болючий підтекст. Поки цивілізований світ збирає червоні відбитки долонь на знак солідарності, росія продовжує цинічно порушувати всі норми людської моралі. Йдеться не лише про втягування підлітків у мілітарні організації на окупованих територіях, як-от «юнармія», а й про масову депортацію українських дітей та спроби стерти їхню ідентичність, перетворюючи їх на майбутній «мобілізаційний ресурс» імперії. москва фактично реанімувала найгірші практики тоталітарних режимів минулого століття. 🚫🛡️ День «Червоної руки» — це не просто чергова подія в календарі ООН. Це нагадування про те, що безпека дитини є найвищим мірилом людяності будь-якого суспільства. Поки в світі існує хоча б одна дитина в окопі, жодна «велика ідея» чи політична амбіція не може бути виправдана. Сьогодні ми маємо не лише піднімати червону долоню в знак протесту, а й робити все можливе, щоб повернути викрадене дитинство тим, у кого його намагається відібрати агресор. 🇺🇦👦👧

#мистецтво Наші класики. Український художник Олександр Мурашко.( 1875 -1919) " Зима" 1905. Його вітчим Олександр Іванович Мурашко був знаним іконописцем, майстром іконостасів та різьбярем по дереву, дядько Микола Мурашко – засновником малювальної школи у Києві (де отримали малярські навички М. Пимоненко, С.Костенко, І.Їжакевич, М.Жук, В.Сєров). Дитинство майбутного живописця пройшло спочатку в Борзні, згодом у Чернігові, де хлопець працював у майстерні вітчима, згодом – у Києві. Мурашко-старший отримав замовлення по облаштуванню Володимирського собору, відтак перевіз до Києва родину та майстерню. Він планував зробити із сина іконописця і не поділяв прагнення отримати освіту в Академії мистецтв. Зрештою, конфлікт спонукав Олександра Мурашка полишити домівку. Примирити батька з сином вдалося Миколі Мурашко та найближчим друзям. Юний художник отримав дозвіл вступити спочатку до малювальної школи, а згодом – до Санкт-Петербурзької Академії мистецтв (1896 – 1901).

⛷️🎯🇺🇦Дмитро Підручний: «Четверта Олімпіада – це вже зовсім інше відчуття»   💪🏻Для Дмитра Підручного Олімпійські ігри в Мілані-Кортіна 2026 стануть вже четвертими у кар’єрі. Чемпіон світу з біатлону, багаторазовий переможець і призер чемпіонатів Європи, призер етапів Кубка світу, він приїхав до Італії не як дебютант, а як досвідчений атлет, який добре розуміє ціну кожного старту на головних змаганнях чотириріччя. Про відчуття перед XXV зимовими Олімпійськими іграми, підготовку у добре знайомій Антерсельві та олімпійську мрію Дмитро Підручний розповів у розмові з пресслужбоюНаціонального олімпійського комітету України. 😌Четверта Олімпіада – це вже зовсім інший рівень усвідомлення й внутрішнього спокою. Якщо перші Ігри запам’яталися Дмитру передусім емоціями та відчуттям новизни, то зараз на перший план виходить досвід. 💭«Четверта Олімпіада багато чого дає в плані розуміння, що це таке. Пам’ятаю свою першу Олімпіаду – тоді все було з великими відкритими очима, все нове і все “вау”. А зараз цей досвід справді дуже допомагає», – зізнається Дмитро Підручний. 😇Згадуючи дитинство, Дмитро зізнається: уявлення про спортсменів найвищого рівня здавалося чимось недосяжним, майже нереальним:   💭«Думок, що я буду колись на Олімпіаді, не було звичайно. І коли починав займатися спортом, я думав, що ті, хто виступають на такому високому рівні, це, так би мовити, якісь надлюди. І пробитися туди дуже важко і практично майже нереально. Але крок за кроком, тренуючись, вірячив себе, я йшов до своєї олімпійської мрії. Пам'ятаю, коли вперше з'їздив на свої перші Олімпійські ігри –це було просто щось неймовірне. Я довго не міг усвідомити, що я є олімпійцем і що представляю свою країну на найвищому рівні», – зазначив атлет. 🗻Антерсельва – добре відоме місце для всіх біатлоністів і особливо для Дмитра Підручного, де він у минулому сезоні потрапив до квіткової церемонії у спринтерській гонці (5 місце). Однак високогір’я, складне стрільбище, важкий підхід до нього та траса, на якій практично немає де перепочити, роблять цей етап одним із найважчих у сезоні. 💭«Траса може здаватися нескладною, але тут практично немає де відпочивати. А 1700 метрів над рівнем моря дуже сильно впливають на організм – іноді висота буквально “вирубає”», –пояснює спортсмен. Напередодні біатлонних стартів у Мілані-Кортіні 2026 хочемо побажати Дмитру Підручному впевненості у власних силах, холодної голови на стрільбищі та легких ніг на непростих високогірних трасах Антерсельви. 🔗Повне інтервʼю читайте на сайті НОК України (https://noc-ukr.org/news/dmitro-pidruchnij-chetverta-olimpiada-cze-vzhe-zovsim-inshe-vidchuttya) ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport #world_sport #спорт #Український_спорт @Brovarysport @sports #Brovary_sport #спорт_sports #brovarysport #interesting_news #олімпійськийспорт

Шлях із Києва до Хайфи: Марк Голенков — вихованець київського дитячого футболу, герой перемоги «Маккабі» Хайфа U19 над «Барселоною» в Юнацькій лізі УЄФА Майже чотири роки тому, з початком путінської повномасштабної агресії проти України, до Ізраїлю з Києва приїхав 13-річний підліток Марк Голенков. Репатріант. Воротар. Хлопець, який до того жив звичайним життям дитини в українському футбольному середовищі, де тренування — головна подія дня. Потім у Київ прийшла війна. Російські ракети, вибухи, сирени, ночі без сну, відчуття, що звичний світ руйнується просто на очах. Дитячий футбол, плани, мрії — усе це в один момент опинилося поруч з іншими словами: укриття, тривога, евакуація, від’їзд. А потім — переїзд. Ізраїль. Хайфа. А потім минуло чотири роки — і прізвище Голенков раптом зазвучало так, як зазвичай звучать імена людей, які в один момент роблять «неможливе». Не в кіно. Не в переказі. У реальному матчі плей-оф, де в тебе є одна спроба — і все. І цього справді не чекав ніхто. «Маккабі» Хайфа U19, яка сенсаційно вийшла до 1/16 фіналу Юнацької ліги УЄФА, в драматичному матчі вибила з турніру «Барселону». Поєдинок відбувся 4 лютого 2026 року на стадіоні «Дьїрмот» у місті Дьйор (Угорщина), де «Маккабі» був номінальним господарем поля. Основний час завершився з рахунком 2:2, а в серії післяматчевих пенальті ізраїльська команда перемогла 3:1. Ключовий факт цього вечора звучить просто: воротар Марк Голенков відбив три післяматчеві 11-метрові удари поспіль. Три поспіль. Проти «Барселони». У плей-оф європейського турніру. Ще вчора можна було сказати: «так, він із Києва, так, переїхав». Сьогодні українська частина його біографії виглядає вже не фоном, а фундаментом. Марк Голенков почав займатися футболом у Києві, в дитячо-юнацькій школі клубу «Зірка». З раннього віку він обрав позицію воротаря й швидко почав вирізнятися серед однолітків. У жовтні 2015 року, у віці семи років, Голенков узяв участь у II Міжнародному турнірі з мініфутболу «Дитячі мрії» на Закарпатті у складі «Зірки» (Київ). За підсумками змагань Марка визнали найкращим воротарем турніру, а його команда здобула бронзові медалі. У 2017 році «Зірка» (Київ) перемогла на міжнародному турнірі Brașov Indoor Cup з футзалу, і Голенков знову отримав індивідуальну нагороду найкращого воротаря — цього разу у віці дев’яти років. Згодом він перейшов до системи підготовки «Динамо» (Київ). До осені 2021 року Марк виступав за команду «Динамо» U14 в Еліт-лізі ДЮФЛУ, регулярно виходив у стартовому складі, грав «на нуль» у важливих матчах і став основним воротарем своєї вікової групи, зокрема й у принципових поєдинках проти академії «Шахтаря». Для ізраїльської аудиторії ця перемога чіпляє ще й тому, що це дуже впізнавана біографія для сотень тисяч людей. Євреї з України за останні роки пройшли шлях, який важко описати однією фразою: тривожні збори, переїзд, нова школа, нова мова, нове коло друзів, нове відчуття дому. І майже завжди — спроба не загубити себе дорогою. У таких історіях спорт часто стає не «хобі», а рятівним колом. Він дає структуру, розклад, зрозумілі правила: ось тренер, ось команда, ось твоя роль. Ти можеш бути розгубленим у побуті, але на полі знову розумієш, хто ти є. Тому історія Голенкова — це не просто «талановитий воротар». Це приклад того, як підліток з України, вихований у київській футбольній культурі, знайшов в Ізраїлі новий шлях і не розчинився в переїзді. Навпаки — вийшов на рівень, де його прізвище почули далеко за межами країни. Є ще одна деталь, дуже ізраїльська: Хайфа — місто, де репатріація завжди була частиною повітря. Тут звикли, що людина може приїхати з іншого світу й за кілька років стати «своєю». Не за паспортом — за вчинками. В Ізраїлі його молодіжна траєкторія виглядає так: Hapoel Beer Sheva (2022–2023) Maccabi Haifa (з 2023 року) З 15 років Марк живе сам у спортивному інтернаті «Маккабі» Хайфа. Це означає дисципліну й режим не «за бажанням», а як єдиний спосіб витримати конкуренцію. Ще один важливий факт: він підписав продовження контракту на три роки й фігурує як гравець молодіжної команди «Маккабі» Хайфа та юнацької збірної Ізраїлю. Для 17-річного воротаря це не формальність, а чіткий сигнал — клуб бачить у ньому проєкт, у який готовий інвестувати. А тепер — один вечір, про який заговорила вся Європа. Юнацька ліга УЄФА. «Маккабі» Хайфа — «Барселона». Серія пенальті — і воротар, який не зламався. Це історія не лише про футбол. Це історія про українське дитинство, війну, репатріацію, Хайфу і момент, коли ти витримав тиск — і став ім’ям. Ця історія ще пишеться. Бо коли в Хайфі з’являється воротар, який бере три пенальті поспіль проти «Барселони», — це вже не лише про футбол. Це про шлях. І про витримку. Повна версія — тут: https://nikk.agency/uk/shlyah-z-kiieva-do-hajfi/ НАновости‼️ – новини Ізраїлю Важно❓ Поділіться ❗️ і підписуйтесь, щоб не пропустити подібні матеріали https://www.facebook.com/profile.php?id=61581708179881 #НАновости #NAnews #Israel #Ukraine #МаркГоленков #МаккабіХайфа #футбол #Хайфа