Пошук
Знаходьте цікавих людей, створюйте нові зв’язки та залучайте нових друзів
-
Роблячи цей знімок заросшої дитячої гойдалки у дворі п'ятиповерхового мікрорайону, я з сумом констатував факт, що у нас в Ізюмі - не тільки навчання онлайн, але й саме дитинство теж...Роблячи цей знімок заросшої дитячої гойдалки у дворі п'ятиповерхового мікрорайону, я з сумом констатував факт, що у нас в Ізюмі - не тільки навчання онлайн, але й саме дитинство теж...1
76переглядів -
НАЙКОРОТША РІЧ У СВІТІ
Перед нами не просто дитяча гірка серед поля. Перед нами простір, який втратив свого мешканця, але не втратив своєї функції бути знаком його присутності. У цьому полягає фундаментальний парадокс зображення.
Гірка створена для дитячого сміху, руху, гри та випадковості. Проте в кадрі немає жодної дитини, й відсутність стає не порожнечею, а головним змістом простору. Людина дивиться не на об’єкт, а на слід можливості, яка більше не реалізується. Поле залишається полем. Дерева залишаються деревами. Гірка залишається гіркою. Але світ уже не виконує того, заради чого колись існував у людській свідомості.
Саме тому простір здається дивним. Не тому, що він змінився, а тому, що він пережив того, хто наділяв його сенсом.
Зазвичай лімінальність описують як стан переходу між двома світами. Але ця сцена демонструє іншу форму лімінальності: тут між собою співіснують не два простори, а два часи.
Перший час належить минулому. У ньому ця гірка була центром маленького всесвіту — пригодою, висотою, викликом, місцем зустрічей і джерелом нескінченних історій. Другий час належить теперішньому. У ньому гірка стала лише предметом серед трави. Обидві реальності присутні одночасно: спостерігач бачить металеву конструкцію, а пам’ять бачить цілий світ. Лімінальність виникає саме в точці їхнього зіткнення.
Людська пам’ять не архівує минуле — вона продовжує його існування. Кожен спогад є своєрідним привидом реальності, яка формально вже зникла, але все ще впливає на наше сприйняття світу. Тому подібні місця здаються населеними навіть тоді, коли вони порожні. Людина дивиться на гірку й бачить більше, ніж дозволяють очі. Вона бачить власну відсутність, версію себе, яка колись існувала тут і яка більше ніколи не повернеться. Саме ця неможливість повернення народжує меланхолію — не за втраченим об’єктом, не за втраченим часом, а за втраченим спостерігачем.
Особливу роль відіграє неприродно рожеве небо. Воно не виглядає загрозливим, навпаки — воно занадто красиве, і саме тому воно тривожить. Його неприродність руйнує звичний порядок світу й нагадує, що ми дивимося не на документальну сцену, а на внутрішній ландшафт свідомості. Це не поле саме по собі — це поле, пропущене крізь пам’ять. А пам’ять ніколи не відтворює світ таким, яким він був, — вона перетворює його на символ.
У певний момент життя людина усвідомлює дивну істину: місця не старіють разом із нами, вони залишаються чекати. Старіємо ми. Поле продовжує лежати під небом, дерева продовжують рости, трава продовжує рухатися під вітром. І лише людина одного дня раптом помічає, що більше не належить світу, якому колись належала повністю. Тоді простір стає дзеркалом часу, а порожня дитяча гірка перетворюється на мовчазний пам’ятник найкоротшій речі у Всесвіті — моменту, коли людина ще не знала, що колись втратить своє дитинство.
— Voss EkobiНАЙКОРОТША РІЧ У СВІТІ Перед нами не просто дитяча гірка серед поля. Перед нами простір, який втратив свого мешканця, але не втратив своєї функції бути знаком його присутності. У цьому полягає фундаментальний парадокс зображення. Гірка створена для дитячого сміху, руху, гри та випадковості. Проте в кадрі немає жодної дитини, й відсутність стає не порожнечею, а головним змістом простору. Людина дивиться не на об’єкт, а на слід можливості, яка більше не реалізується. Поле залишається полем. Дерева залишаються деревами. Гірка залишається гіркою. Але світ уже не виконує того, заради чого колись існував у людській свідомості. Саме тому простір здається дивним. Не тому, що він змінився, а тому, що він пережив того, хто наділяв його сенсом. Зазвичай лімінальність описують як стан переходу між двома світами. Але ця сцена демонструє іншу форму лімінальності: тут між собою співіснують не два простори, а два часи. Перший час належить минулому. У ньому ця гірка була центром маленького всесвіту — пригодою, висотою, викликом, місцем зустрічей і джерелом нескінченних історій. Другий час належить теперішньому. У ньому гірка стала лише предметом серед трави. Обидві реальності присутні одночасно: спостерігач бачить металеву конструкцію, а пам’ять бачить цілий світ. Лімінальність виникає саме в точці їхнього зіткнення. Людська пам’ять не архівує минуле — вона продовжує його існування. Кожен спогад є своєрідним привидом реальності, яка формально вже зникла, але все ще впливає на наше сприйняття світу. Тому подібні місця здаються населеними навіть тоді, коли вони порожні. Людина дивиться на гірку й бачить більше, ніж дозволяють очі. Вона бачить власну відсутність, версію себе, яка колись існувала тут і яка більше ніколи не повернеться. Саме ця неможливість повернення народжує меланхолію — не за втраченим об’єктом, не за втраченим часом, а за втраченим спостерігачем. Особливу роль відіграє неприродно рожеве небо. Воно не виглядає загрозливим, навпаки — воно занадто красиве, і саме тому воно тривожить. Його неприродність руйнує звичний порядок світу й нагадує, що ми дивимося не на документальну сцену, а на внутрішній ландшафт свідомості. Це не поле саме по собі — це поле, пропущене крізь пам’ять. А пам’ять ніколи не відтворює світ таким, яким він був, — вона перетворює його на символ. У певний момент життя людина усвідомлює дивну істину: місця не старіють разом із нами, вони залишаються чекати. Старіємо ми. Поле продовжує лежати під небом, дерева продовжують рости, трава продовжує рухатися під вітром. І лише людина одного дня раптом помічає, що більше не належить світу, якому колись належала повністю. Тоді простір стає дзеркалом часу, а порожня дитяча гірка перетворюється на мовчазний пам’ятник найкоротшій речі у Всесвіті — моменту, коли людина ще не знала, що колись втратить своє дитинство. — Voss EkobiMoroqonde - Remember Us251переглядів -
ОБПАЛЕНІ КРИЛА СТОЛИЦІ
Не встиг хтось вимовити: «Мамо...»
Чиєсь дитинство відцвіло,
І небо, змучене сльозами,
Над Києвом вогнем цвіло.
Вже не відчиняться ті двері,
Де щастя тихо проросло,
Та горе знов не знає міри –й
У кожне серце увійшло.
Над попелищами світанки
Збирають втрати у сувій,
А душі світлі наостанку,
Летять у вічний спокій свій.
І знов сирени ріжуть тишу,
І знов здригається вікно,
Та Київ дихає й колише
Своє життя орді назло.
Бо не загаситься ніколи
Любов, що в серці проросла,
Хоч ворог сіє біль і горе,
Бо смерть із ворогом прийшла.
Кияни будуть пам'ятати
Усіх, кого забрало зло,
Ті імена не мають втрати,
Хоча життя їх відцвіло.
Хай світ побачить й крізь століття,
Яку ціну життя дало:
У Києві було́ жахіття,
Та не скорилося добро.
18.06.2026 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2026
ID: 1064328
ОБПАЛЕНІ КРИЛА СТОЛИЦІНе встиг хтось вимовити: «Мамо...»Чиєсь дитинство відцвіло,І небо, змучене сльозами,Над Києвом вогнем цвіло.Вже не відчиняться ті двері,Де щастя тихо проросло,Та горе знов не знає міри –йУ кожне серце увійшло.Над попелищами світанкиЗбирають втрати у сувій,А душі світлі наостанку,Летять у вічний спокій свій.І знов сирени ріжуть тишу,І знов здригається вікно,Та Київ дихає й колишеСвоє життя орді назло.Бо не загаситься ніколиЛюбов, що в серці проросла,Хоч ворог сіє біль і горе,Бо смерть із ворогом прийшла.Кияни будуть пам'ятатиУсіх, кого забрало зло,Ті імена не мають втрати,Хоча життя їх відцвіло.Хай світ побачить й крізь століття,Яку ціну життя дало:У Києві було́ жахіття,Та не скорилося добро.18.06.2026 р.©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2026ID: 1064328238переглядів -
ЗНОВУ, ЗНОВУ І ЗНОВУ
Знов поранені і вбиті,
Знову люди кров'ю вмиті,
Знову вибухи лунають,
Знов цинічно нас вбивають.
Знову свіжі в нас могили,
Знову в нас людей убили,
Знов сирени завивають,
Знову спокій відбирають.
Знов дитинство обривають,
Знов домівки спопеляють,
Знов у вибухах світанки,
Знов стрічаєм чорні ранки.
Знову страшні похоронки,
Знов гіркі вдовині зморшки,
Знов молитви в небо линуть,
Знов невинні люди гинуть.
Знову біль у нас й розпука,
Знову горе, сльози й мука,
Знову морок і страждання,
Знов, що вчують – сподівання.
Знов над нами дим клубочить,
Знову смерть це все пророчить,
Знов руїни розбирають,
Знов тіла звідтіль виймають.
Знов зі всього попелище,
Знов неладний вітер свище,
Знов вогнем все оповито,
Знову нищать нас відкрито.
Знов на цвинтарі могили,
Знов від горя посивіли,
Знов вінки вітри гойдають,
Знову сльози не вщухають.
Знов обірвані розмови,
Знов невимовлене слово,
Знов портрети в нас на стінах,
Знову плач усюди лине.
Знову пам'ять серце крає,
Знову біль не відпускає,
Знов скорбота душі крає,
Знов війна життя ламає.
Знов свічки́ тремтять у храмі,
Знов молитва між сльозами,
Знову ймення промовляють,
Знов в могилоньки вкладають.
Знов дитячий сміх стихає,
Знову серце завмирає,
Знов катів не зупиняють,
Знов у світі споглядають.
10.06.2026 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2026
ID: 1063898
ЗНОВУ, ЗНОВУ І ЗНОВУЗнов поранені і вбиті,Знову люди кров'ю вмиті,Знову вибухи лунають,Знов цинічно нас вбивають.Знову свіжі в нас могили,Знову в нас людей убили,Знов сирени завивають,Знову спокій відбирають.Знов дитинство обривають,Знов домівки спопеляють,Знов у вибухах світанки,Знов стрічаєм чорні ранки.Знову страшні похоронки,Знов гіркі вдовині зморшки,Знов молитви в небо линуть,Знов невинні люди гинуть.Знову біль у нас й розпука,Знову горе, сльози й мука,Знову морок і страждання,Знов, що вчують – сподівання.Знов над нами дим клубочить,Знову смерть це все пророчить,Знов руїни розбирають,Знов тіла звідтіль виймають.Знов зі всього попелище,Знов неладний вітер свище,Знов вогнем все оповито,Знову нищать нас відкрито.Знов на цвинтарі могили,Знов від горя посивіли,Знов вінки вітри гойдають,Знову сльози не вщухають.Знов обірвані розмови,Знов невимовлене слово,Знов портрети в нас на стінах,Знову плач усюди лине.Знову пам'ять серце крає,Знову біль не відпускає,Знов скорбота душі крає,Знов війна життя ламає.Знов свічки́ тремтять у храмі,Знов молитва між сльозами,Знову ймення промовляють,Знов в могилоньки вкладають.Знов дитячий сміх стихає,Знову серце завмирає,Знов катів не зупиняють,Знов у світі споглядають.10.06.2026 р.©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2026ID: 1063898308переглядів -
ТИ САМ ФІНАНСУЄШ ЦЮ ВІЙНУ!
Хочешь зрозуміти чому?! Читай уважно!
...Ось ти стоїш у магазині. Тягнешся за Snickers, бо коли ти голодний — ти не ти. І воно ж таке рідне, знайоме, з дитинства. Тільки ось, друже, дитинство закінчилось — а компанія Mars, що робить той Snickers, досі варить карамель і платить податки в країні, яка варить ракети для твого міста.
І якось тихо стало. Ніхто вже не кричить про це. Стрічка крутиться, новини міняються, а батончики лежать собі на полицях. Тому нагадую.
А тепер уважно подивись на свій кошик. Бо там, швидше за все, є щось цікаве:
PepsiCo — $135 млн податків Кремлю. І це поки ти п'єш їхній Pepsi, хрумаєш Lay's, відкриваєш дитині Sandora, Садочок, Чудо, Слов'яночку або Хрусteam. Все це — один холдинг. Одні податки. Одна адреса призначення.
Mondelez International — $62 млн. Це Milka, яку ти даєш дитині. Це Oreo до кави. Це Корона на свято, Барні у школу, TUC до пива, Jacobs щоранку.
Nestle — окремий детектив. Торчин на твоєму столі, Мівіна в офісі, Світоч у подарунковому наборі, Nescafe вранці, KitKat у перерві, Lion у кіно. Nestle не розкриває повних даних по РФ — але аналітики KSE оцінюють їхні виплати не меншими, ніж у попередні роки.
Procter & Gamble — $67 млн. Ariel, Tide, Gillette, Pampers, Head & Shoulders. Буквально від підгузка до леза — весь твій ранок зібраний в одному рядку податкової декларації на користь РФ.
Auchan та Leroy Merlin — французькі хлопці, яким соромно дивитись у дзеркало. Auchan утримує в РФ понад 230 магазинів — близько 10% світової виручки. Leroy Merlin сплатив $128 млн за 2024 рік. Це не бізнес — це партнерство.
Mars — $99 млн. Snickers, Twix, Orbit у кишені та Pedigree для собаки. Пес не знає про податки. Але ти вже знаєш.
А тепер — найголовніше. Те, про що чомусь перестали говорити.
Для прикладу, що таке $20 мільярдів — які іноземні компанії сплатили в бюджет РФ лише за 2024 рік?
Це не абстрактна цифра з новини, яку прогортаєш пальцем.
Це 1/10 усього річного бюджету України до війни. Тобто приблизно стільки, скільки наша країна витрачала на школи, лікарні, дороги, пенсії та армію разом узяті — за цілий рік. Ціла країна жила на таке. Ціла.
Це майже та сума військової допомоги , яку США місяцями погоджували, перепогоджували, двічі блокували в Конгресі, поки #Залужний чекав — і яку врешті насилу ухвалили після тривалих політичних баталій.
Це приблизно стільки, скільки коштувала Сполученим Штатам перша фаза повномасштабної війни в Іраку — з авіаносцями, тисячами літаків, танків і сотнями тисяч військових.
Коротше кажучи — це дохріна грошей. І це не якийсь загадковий офшор чи тіньова схема. Це офіційні, задекларовані, добровільно сплачені корпоративні податки. Від компаній, чиї логотипи ти бачиш щодня.
А з початку повномасштабного вторгнення іноземні компанії вже перерахували до бюджету РФ понад $60 мільярдів. Це половина всього військового бюджету Росії на 2025 рік. Це для порівняння, щоб краще дійшло
Ось вам і невинні батончики.
Поруч на полиці — Roshen, АВК, українське, наші бренди. Їхні податки точно нікуди не летять, крім нашого бюджету. Вибір — за тобою.
Твій гаманець — це не просто гроші. Це голос. І він або за нас, або проти нас. Третього не завезли.
ІнтернетТИ САМ ФІНАНСУЄШ ЦЮ ВІЙНУ! Хочешь зрозуміти чому?! Читай уважно! ...Ось ти стоїш у магазині. Тягнешся за Snickers, бо коли ти голодний — ти не ти. І воно ж таке рідне, знайоме, з дитинства. Тільки ось, друже, дитинство закінчилось — а компанія Mars, що робить той Snickers, досі варить карамель і платить податки в країні, яка варить ракети для твого міста. І якось тихо стало. Ніхто вже не кричить про це. Стрічка крутиться, новини міняються, а батончики лежать собі на полицях. Тому нагадую. А тепер уважно подивись на свій кошик. Бо там, швидше за все, є щось цікаве: PepsiCo — $135 млн податків Кремлю. І це поки ти п'єш їхній Pepsi, хрумаєш Lay's, відкриваєш дитині Sandora, Садочок, Чудо, Слов'яночку або Хрусteam. Все це — один холдинг. Одні податки. Одна адреса призначення. Mondelez International — $62 млн. Це Milka, яку ти даєш дитині. Це Oreo до кави. Це Корона на свято, Барні у школу, TUC до пива, Jacobs щоранку. Nestle — окремий детектив. Торчин на твоєму столі, Мівіна в офісі, Світоч у подарунковому наборі, Nescafe вранці, KitKat у перерві, Lion у кіно. Nestle не розкриває повних даних по РФ — але аналітики KSE оцінюють їхні виплати не меншими, ніж у попередні роки. Procter & Gamble — $67 млн. Ariel, Tide, Gillette, Pampers, Head & Shoulders. Буквально від підгузка до леза — весь твій ранок зібраний в одному рядку податкової декларації на користь РФ. Auchan та Leroy Merlin — французькі хлопці, яким соромно дивитись у дзеркало. Auchan утримує в РФ понад 230 магазинів — близько 10% світової виручки. Leroy Merlin сплатив $128 млн за 2024 рік. Це не бізнес — це партнерство. Mars — $99 млн. Snickers, Twix, Orbit у кишені та Pedigree для собаки. Пес не знає про податки. Але ти вже знаєш. А тепер — найголовніше. Те, про що чомусь перестали говорити. Для прикладу, що таке $20 мільярдів — які іноземні компанії сплатили в бюджет РФ лише за 2024 рік? Це не абстрактна цифра з новини, яку прогортаєш пальцем. Це 1/10 усього річного бюджету України до війни. Тобто приблизно стільки, скільки наша країна витрачала на школи, лікарні, дороги, пенсії та армію разом узяті — за цілий рік. Ціла країна жила на таке. Ціла. Це майже та сума військової допомоги , яку США місяцями погоджували, перепогоджували, двічі блокували в Конгресі, поки #Залужний чекав — і яку врешті насилу ухвалили після тривалих політичних баталій. Це приблизно стільки, скільки коштувала Сполученим Штатам перша фаза повномасштабної війни в Іраку — з авіаносцями, тисячами літаків, танків і сотнями тисяч військових. Коротше кажучи — це дохріна грошей. І це не якийсь загадковий офшор чи тіньова схема. Це офіційні, задекларовані, добровільно сплачені корпоративні податки. Від компаній, чиї логотипи ти бачиш щодня. А з початку повномасштабного вторгнення іноземні компанії вже перерахували до бюджету РФ понад $60 мільярдів. Це половина всього військового бюджету Росії на 2025 рік. Це для порівняння, щоб краще дійшло Ось вам і невинні батончики. Поруч на полиці — Roshen, АВК, українське, наші бренди. Їхні податки точно нікуди не летять, крім нашого бюджету. Вибір — за тобою. Твій гаманець — це не просто гроші. Це голос. І він або за нас, або проти нас. Третього не завезли. Інтернет912переглядів -
МИНУЛЕ НАЗАД НЕ ВЕРТАЄ
Я думками буваю все там,
Де дитинство моє́ промайнуло,
Повернути б в ту мить, наче в храм…
У пам’яті сном не заснуло.
Там, де хліб колоси́ться в полях,
Там, де небо безхмарне над нами,
Там, де ворог не йде навіть в снах,
І не сіються міни стежками.
Де тополі ростуть край доріг,
Де гойдається човен на хвилі,
Там, де отчий зберігся поріг,
Де думки́ все пливуть легкокрилі.
Де калина росте край воріт,
Де барвінок росте й рута-м’ята,
Де минуло багато вже літ,
Й збереглася батьківськая хата.
Де криниця в саду з журавлем,
Чорнобривці, що сіяла мама,
Про це згадую з болем-жалем,
Бо зачинена хата і брама.
На городі є кущ полину
Й верболози густі над потоком,
Подали́ся батьки в далину
І подвір’я не зміряють кроком.
Де з-за обрію сонце встає,
Там, де потік й ріка протікає,
Спогад смутку й журби додає,
Бо минуле назад не вертає.
А так хочеться все поверну́ть
І з любов’ю до всьо́го торкатись,
То ж ніко́ли цього́ не забуть,
Тільки в спогади мож огортатись.
30.01.2026 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1062080
МИНУЛЕ НАЗАД НЕ ВЕРТАЄ Я думками буваю все там, Де дитинство моє́ промайнуло, Повернути б в ту мить, наче в храм… У пам’яті сном не заснуло. Там, де хліб колоси́ться в полях, Там, де небо безхмарне над нами, Там, де ворог не йде навіть в снах, І не сіються міни стежками. Де тополі ростуть край доріг, Де гойдається човен на хвилі, Там, де отчий зберігся поріг, Де думки́ все пливуть легкокрилі. Де калина росте край воріт, Де барвінок росте й рута-м’ята, Де минуло багато вже літ, Й збереглася батьківськая хата. Де криниця в саду з журавлем, Чорнобривці, що сіяла мама, Про це згадую з болем-жалем, Бо зачинена хата і брама. На городі є кущ полину Й верболози густі над потоком, Подали́ся батьки в далину І подвір’я не зміряють кроком. Де з-за обрію сонце встає, Там, де потік й ріка протікає, Спогад смутку й журби додає, Бо минуле назад не вертає. А так хочеться все поверну́ть І з любов’ю до всьо́го торкатись, То ж ніко́ли цього́ не забуть, Тільки в спогади мож огортатись. 30.01.2026 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026 ID: 1062080814переглядів -
🕯️ Помер Євген Сивокінь — людина, яка намалювала частину нашого дитинства.
Йому було 88.
Ми не завжди пам’ятаємо імена.
Але пам’ятаємо відчуття.
Ті самі мультики, де козаки варили куліш, грали в хокей, потрапляли в пригоди.
Ту легкість, гумор і щось дуже своє, українське, що було в кожному кадрі.
За цим стояли люди. І один із них — Євген Сивокінь.
Він був не просто мультиплікатором. Він був серед тих, хто створював українську анімацію, коли її ще тільки вигадували. Коли не було готових рішень, шаблонів і чітких правил.
Євген Сивокінь створив понад два десятки фільмів.
“Як козаки куліш варили”
“Пригоди козака Енея”
“Як козаки у хокей грали”
І зовсім інші роботи — “Засипле сніг дороги”, де вже не смішно, а глибоко і трохи боляче.
Його називали “філософом мультиплікатором”.
І це відчувається.
Бо його роботи — не тільки для дітей.
Вони про час. Про пам’ять. Про людей.
Він навчав інших.
Стояв біля витоків анімаційної освіти в Україні.
Передавав те, що сам будував роками.
І робив це з серцем, добром і відданістю.
Є люди, які створюють тренди.
А є ті, хто створює основу.
Сивокінь був із других.
І от тепер його не стало. Але залишилось те, що не зникає: кадри, які ми пам’ятаємо, щасливе дитинство і відчуття, що це — наше. Українське!
Світла пам’ять.
Ми Українці🕯️ Помер Євген Сивокінь — людина, яка намалювала частину нашого дитинства. Йому було 88. Ми не завжди пам’ятаємо імена. Але пам’ятаємо відчуття. Ті самі мультики, де козаки варили куліш, грали в хокей, потрапляли в пригоди. Ту легкість, гумор і щось дуже своє, українське, що було в кожному кадрі. За цим стояли люди. І один із них — Євген Сивокінь. Він був не просто мультиплікатором. Він був серед тих, хто створював українську анімацію, коли її ще тільки вигадували. Коли не було готових рішень, шаблонів і чітких правил. Євген Сивокінь створив понад два десятки фільмів. “Як козаки куліш варили” “Пригоди козака Енея” “Як козаки у хокей грали” І зовсім інші роботи — “Засипле сніг дороги”, де вже не смішно, а глибоко і трохи боляче. Його називали “філософом мультиплікатором”. І це відчувається. Бо його роботи — не тільки для дітей. Вони про час. Про пам’ять. Про людей. Він навчав інших. Стояв біля витоків анімаційної освіти в Україні. Передавав те, що сам будував роками. І робив це з серцем, добром і відданістю. Є люди, які створюють тренди. А є ті, хто створює основу. Сивокінь був із других. І от тепер його не стало. Але залишилось те, що не зникає: кадри, які ми пам’ятаємо, щасливе дитинство і відчуття, що це — наше. Українське! Світла пам’ять. Ми Українці1Kпереглядів -
МОЛИТВА ОСЕНІ
Осінь шепоче молитву вітрами,
Падає листя, мов спогад з плеча,
Сонце згасає між хмарами й снами,
Тиша сплітає нам шаль велича́.
Вітер торкає обличчя, як повідь,
Сріблом на скронях лягає печаль,
Серце шукає забутує сповідь,
Наче дитинство, закрила вуаль.
Пахне прощанням у кожному кроці,
Садом, де яблук вже майже нема,
Осінь стоїть на самотній дорозі
Тиха, як мати, що сина чека.
Скрізь крізь тумани, крізь втому і втрати,
Тліє зернятко надії в душі,
Буде весна – син зустрінеться й мати,
Й вишні розквітнуть на рідній межі.
Хай же молитва злітає й крізь втому,
Хай обіймає і ме́ртвих й живих,
Хай всі герої вертають додому,
З вірою в серці крізь бурі і сніг.
Всюди лунає молитва живая,
З попелу виросте слово живе,
Мати в сльозах за Вкраїну благає,
І ПЕРЕМОГА до нас все ж прийде.
12.11.2025 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1051324
МОЛИТВА ОСЕНІ Осінь шепоче молитву вітрами, Падає листя, мов спогад з плеча, Сонце згасає між хмарами й снами, Тиша сплітає нам шаль велича́. Вітер торкає обличчя, як повідь, Сріблом на скронях лягає печаль, Серце шукає забутує сповідь, Наче дитинство, закрила вуаль. Пахне прощанням у кожному кроці, Садом, де яблук вже майже нема, Осінь стоїть на самотній дорозі Тиха, як мати, що сина чека. Скрізь крізь тумани, крізь втому і втрати, Тліє зернятко надії в душі, Буде весна – син зустрінеться й мати, Й вишні розквітнуть на рідній межі. Хай же молитва злітає й крізь втому, Хай обіймає і ме́ртвих й живих, Хай всі герої вертають додому, З вірою в серці крізь бурі і сніг. Всюди лунає молитва живая, З попелу виросте слово живе, Мати в сльозах за Вкраїну благає, І ПЕРЕМОГА до нас все ж прийде. 12.11.2025 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025 ID: 1051324789переглядів -
МИР І ПЕРЕМОГУ У ДАРУНОК
В дитинство намагаємось пірнути
Й чекати Миколая, як колись,
І під подушку вранці загляну́ти.
Щоб Миколай прийти не забаривсь.
Пакунок з-під подушечки дістати,
А в ньому щоб смаколики були́.
Святому ми листа брали́сь писати,
Зазделегідь робить це почали́.
Але чому́сь останніх кілька ро́ків
В листі до Миколая інший зміст,
Чекаємо його нечутних кроків
Та й молимо про МИР для сіл і міст.
Хоч подарунок також ми чекаєм,
Та МИР і ПЕРЕМОГА – перш за все,
Про це в молитва́х ми його благаєм
Й надіємось, що це нам принесе́.
І ПЕРЕМОГА буде найсолодша,
Від радості в нас сльо́зи потечуть,
Вона в пакунку буде найдорожча,
Тоді її Святою наречуть.
То ж мріймо про дарунки від Святого,
Пишім листа, хто ще не написав,
Й здоров’я хай несе усім міцного,
Й щоб ПЕРЕМОГУ кожен дочекав!
05.12.2024 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1027972
МИР І ПЕРЕМОГУ У ДАРУНОК В дитинство намагаємось пірнути Й чекати Миколая, як колись, І під подушку вранці загляну́ти. Щоб Миколай прийти не забаривсь. Пакунок з-під подушечки дістати, А в ньому щоб смаколики були́. Святому ми листа брали́сь писати, Зазделегідь робить це почали́. Але чому́сь останніх кілька ро́ків В листі до Миколая інший зміст, Чекаємо його нечутних кроків Та й молимо про МИР для сіл і міст. Хоч подарунок також ми чекаєм, Та МИР і ПЕРЕМОГА – перш за все, Про це в молитва́х ми його благаєм Й надіємось, що це нам принесе́. І ПЕРЕМОГА буде найсолодша, Від радості в нас сльо́зи потечуть, Вона в пакунку буде найдорожча, Тоді її Святою наречуть. То ж мріймо про дарунки від Святого, Пишім листа, хто ще не написав, Й здоров’я хай несе усім міцного, Й щоб ПЕРЕМОГУ кожен дочекав! 05.12.2024 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024 ID: 1027972420переглядів