ОБПАЛЕНІ КРИЛА СТОЛИЦІ


Не встиг хтось вимовити: «Мамо...»
Чиєсь дитинство відцвіло,
І небо, змучене сльозами,
Над Києвом вогнем цвіло.


Вже не відчиняться ті двері,
Де щастя тихо проросло,
Та горе знов не знає міри –й
У кожне серце увійшло.


Над попелищами світанки
Збирають втрати у сувій,
А душі світлі наостанку,
Летять у вічний спокій свій.


І знов сирени ріжуть тишу,
І знов здригається вікно,
Та Київ дихає й колише
Своє життя орді назло.


Бо не загаситься ніколи
Любов, що в серці проросла,
Хоч ворог сіє біль і горе,
Бо смерть із ворогом прийшла.


Кияни будуть пам'ятати
Усіх, кого забрало зло,
Ті імена не мають втрати,
Хоча життя їх відцвіло.


Хай світ побачить й крізь століття,
Яку ціну життя дало:
У Києві було́ жахіття,
Та не скорилося добро.


18.06.2026 р.


©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2026
ID:  1064328