Без телефонів і без інтернету — лише лід, дерев’яні ключки та сміх. Чи було у тебе таке дитинство? ⛸️❄️ Поділись своїм спогадом 💬❤️

ЛЕГКИ́Х ХМАРИНОК (В знак світлої пам’яті всіх убитих ворогом школярів) Легки́х хмаринок всім загиблим дітям, Вони до школи більше не прийду́ть, Зів’яли, наче зрізанії квіти… Тепер у нашій пам’яті живуть. Забрали в них потвори найдорожче, Життя в них обірва́лось, мов струна, Їм вітер над могилами шепоче… Дитинство в них забрала ця війна. Життя забрали іродські створіння, Мов сік з калини, з них стікала кров, Їх вирвали, мов квіти із корінням, Цей кожен Янгол в засвіти пішов. А з тих світів вже не піду́ть до школи, І не почують більш шкільний дзвінок, Й за парту вже не сядуть більш ніко́ли, Закі́нчився для них шкільний урок. Нема вже ні перерви, ані друзів, Підручника і зошита нема, Для них не квітнуть більше квіти в лузі, І сміхом не заллю́ться з усіма. Вже зауважень і похвал не буде, Вже не ввійдуть в просторий світлий клас, Освіту з них ніхто вже не здобуде… Свіча життя… Вогонь на ній погас. 31.08.2023 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023 ID: 992810

#історія #особистості 🌟 17 ГРУДНЯ 1975: МІЛЛА ЙОВОВИЧ — З КИЄВА ДО ГОЛЛІВУДСЬКОГО ОЛІМПУ. Сьогодні свій 50-річний ювілей святкує Мілла Йовович — жінка, яка довела, що поєднання українського коріння, таланту та неймовірної працездатності є рецептом світового успіху. Вона стала не лише обличчям епохи у світі моди, а й головною «амазонкою» Голлівуду. Київське дитинство та шлях до зірок Мілла народилася в Києві. Її мати, Галина Логінова, була відомою радянською акторкою, а батько, Богдан Йовович — лікарем-педіатром із Чорногорії. Перші п'ять років життя Мілли пройшли в Україні (вона також відвідувала дитячий садок у Дніпрі), після чого родина емігрувала — спочатку до Лондона, а згодом до США. Шлях до успіху не був усипаний трояндами: у Каліфорнії її матері доводилося працювати покоївкою, щоб забезпечити навчання доньки. Мілла почала працювати моделлю вже у 11 років, з'явившись на обкладинці італійського журналу Lei, що викликало неабиякий резонанс у суспільстві через її юний вік. Культові ролі: Від «П'ятого елемента» до «Жанни д'Арк» Справжній прорив стався у 1997 році, коли Люк Бессон обрав її на роль Лілу у фантастичному блокбастері «П'ятий елемент». Її неземна зовнішність та вигадана «божественна мова» миттєво зробили її зіркою першої величини. Пізніше були: «Жанна д'Арк»: де вона втілила образ легендарної Орлеанської діви. «Оселя зла» (Resident Evil): шестисерійна франшиза, яка зробила Міллу іконою жанру екшн. Вона самостійно виконувала більшість складних трюків, продемонструвавши чудову фізичну підготовку. Музика та зв'язок з Україною Мілла — не лише акторка, а й талановитий музикант. У 1994 році вона випустила альбом The Divine Comedy, де відчуваються фольклорні мотиви. Вона неодноразово записувала кавери на українські пісні (зокрема «Ой у вишневому саду»). Попри те, що більшу частину життя акторка провела в США, вона ніколи не забувала про своє походження: Вона вільно розмовляє українською мовою. Під час подій Революції Гідності та повномасштабного вторгнення Росії Мілла активно підтримувала українців, збирала кошти на допомогу постраждалим та присвячувала Україні зворушливі дописи у своїх соцмережах. Сьогодні Мілла Йовович — це приклад успішної жінки, багатодітної матері та митця, яка зберігає свою автентичність у глобалізованому світі Голлівуду.

#поезія Ох і біжать ті роки без упину... Не спинити цей час ні на мить. Проминає життя швидкоплинно, Як лелеки у вирій, летить. Вже, мов іній, посріблені скроні, На душі чомусь смутку печать. А роки — неприборкані коні, В синю даль все летять і летять... Залишають лиш спогади в серці. Про батьків завжди пам'ять жива, Інший світ вже відкрив для них дверці... А для нас ще в цім світі — жнива. Промайнуло дитинство казкове, Промчалась і юності світла пора... Життя хай дарує майбутнє чудове У радості, в щасті, в промінні добра! Хай всміхається сонце ласкаве І чарує красою цей світ, І життя нехай буде яскраве Ще багато і весен, і літ! Оксана Козак

#поезія Іду в дитинство...хто іде зі мною? Де старий хлів ,де з вишнями садки, Де старші люди з простені старої, Тряпки робили й ткали килимки... Піду туди, де полем спіле жито, Де карасями повняться ставки, Де цілий день могли ми просидіти, Й дивитись як пливуть хмарок клубки. Піду в дитинство, де весна,калюжі, Де лише сміх дитячий по селі, Піду туди, бо захотілось, дуууже, Там де млинці з шкварками на столі. Чому ви стали, ну ходімо прошу, Як хочете, а я собі піду, Туди ,де були модними галоши, І років сорок нашому пальту. Піду туди, де цілий день весною Ми босяком промокші по дощі Зібралися селянською юрбою Трясем дерева й ловимо хрущі. Піду туди, де пахне сухе сіно, Хтось вже сміється, каже - це слова, А я пішла, бо хочу туди сиииильно Де ранком пахне скошена трава. Невже лиш я? невже таких немає? Хто хоче повернутися туди? Де мама в пічку дрова підкладає, А з печі пахнуть сушені гриби... Де замість часів півень кукурікав, І всіх хозяйок з ранечку будив, Де на горищі з трав сушились ліки, Ну хто признайтесь чай такий не пив? Піду туди, підуууу, хоч на хвилину, Дитинства друзів поверну там всіх, Мої думки... хіба ж я в тому винна? Невже осудить хтось? і скаже, гріх. Вернусь туди, де я мала дитина, Там де корів прив'язують за пліт, Піду туди... Бо хочу дуже сииильно, Бо просто не була там сорок літ.😊 Валентина Федорчук Дорога в дитинство

Дитинство згадую своє... Як спали у колисці, пили із банки молоко, і ноги мили в мисці... Ховались в житі край села... і міряли калюжі... косички вчилися плести, у полі в кукурудзі... Хліб їли спечений в печі, намазаний варенням... і спали у дитинстві на печі, під віхолу шалену... Мороз за вікнами тріщав... морозив ніс і щоки.. та нас він зовсім не лякав - підгонив на уроки. Після уроків - на ставок, разом із ковзанами, а вихідний ми цілий день, проводили з санками. Обмерзлі пальта і штани.. і валянки зі снігом, а в хаті топлена вже піч... чирінь теплом нас гріла. Гарячий чай і свіжий хліб, з малиновим варенням... дитинство згадую своє, у справах повсякденних... Пройшло багато весен... зим... та спогад душу гріє... Комусь це видасться смішним, а хтось і зрозуміє... З мережі 📌

Художник-модерніст, живописець, графік, педагог, один із лідерів покоління шістдесятників Віктор Іванович Зарецький народився 8 лютого 1925 року в м. Білопіллі Сумської області в родині з козацькими коренями — рід Зарецьких, за переказами, був серед засновників Білопілля в XVII столітті. Через політичні переслідування після 1917 року родина переїхала на Донбас, де Віктор провів дитинство в робітничих селищах Горлівки та Сталіно (нині Донецьк). У 1943 році мобілізований до Червоної армії (служив у запасній дивізії, участі в боях не брав через глухоту на одне вухо). Демобілізований у 1945 році, жив під Тулою, де приватно навчався у живописця Миколи Орехова. У 1946 році вступив до Київської художньої школи. З 1947 по 1953 рік навчався в Київському державному художньому інституті (нині НАОМА) у Костянтина Єлеви, Михайла Шаронова та Сергія Григор'єва. Був стипендіатом сталінської та репінської премій. Зарецький працював у станковому та монументальному живописі, книжковій графіці. Його спадщина — близько 1000 олійних полотен і малюнків. З 1953 по 1957 рік викладав у Київському художньому інституті. З 1963 року — голова клубу «Современник», лідер шістдесятників. У 1970-х роках співпрацював з дитячими журналами «Малятко» і «Барвінок». З 1978 року вів власну студію (понад 200 учнів, серед них: Арсен Савадов, Ада Рибачук, Ольга Кравченко, Микола Шкарапута). Розробив систему «Роздуми біля полотна» (опубліковано в 1993 році). Член Спілки радянських художників України з 1956 року. Посмертно - Лауреат Шевченківської премії (1994). Помер 23 серпня 1990 року в с. Конча-Озерна Київської області.

#історія #особистості 🎬 Режисер Нескорених: Творчий Шлях Ахтема Сеітаблаєва. 11 грудня 1972 року народився Ахтем Шевкетович Сеітаблаєв — видатний український актор, режисер театру та кіно, громадський діяч кримськотатарського походження. Його творчість нерозривно пов’язана з темами національної пам’яті, боротьби за незалежність та трагедії кримськотатарського народу. Повернення додому Ахтем Сеітаблаєв народився у місті Янгіюль (Узбецька РСР) у родині депортованих кримських татар. Дитинство: Його родина змогла повернутися до Криму лише на початку 1990-х років у межах масового повернення кримських татар на історичну батьківщину. Освіта: У Києві він закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого. Ключові Твори та Режисура Після успішної акторської кар'єри, Сеітаблаєв заявив про себе як потужний режисер, здатний працювати з емоційно складними та історично важливими темами. "Хайтарма" (2013): Цей фільм став проривом у його кар'єрі. Це перша художня стрічка про депортацію кримських татар у 1944 році, показану через долю національного героя, льотчика Амет-Хана Султана. Фільм викликав значний резонанс в Україні та світі, утвердивши Сеітаблаєва як режисера-хроніста національної трагедії. "Кіборги" (2017): Це одна з найважливіших стрічок сучасного українського кінематографа. Фільм присвячений героїчній обороні Донецького аеропорту в 2014–2015 роках. Стрічка не лише розповідає про війну, а й досліджує філософські основи української ідентичності та боротьби за цінності. "Захар Беркут" (2019): Екранізація класичної повісті Івана Франка, знята у співпраці з голлівудською командою. Громадянська Позиція Ахтем Сеітаблаєв є активним громадським діячем, який рішуче засудив анексію Криму Росією у 2014 році. Його фільми, особливо "Хайтарма" та "Кіборги", стали потужними інструментами культурної дипломатії та боротьби за український наратив. Звання: Заслужений артист Автономної Республіки Крим. Діяльність у Києві: З 2005 року є актором та режисером Київського академічного театру на Печерську. Його внесок у розвиток українського кіно та його роль у збереженні пам'яті про кримськотатарський народ є вагомими.

День цукрової вати День цукрової вати (Cotton Candy Day) відзначають 7 грудня. Подія походить зі США, а свято цукрової вати відзначають у всьому світі. Це свято присвячене смаку й чарівності цього десерту, який переносить нас у дитинство, бо це такий омріяний та бажаний дітьми десерт. Історія цукрової вати Цукрова вата має довгу історію, яка почалася ще в XIX столітті. Цікаво, що цей десерт винайшли… дантисти! У 1897 році стоматолог Вільям Моррісон разом із кондитером Джоном Уортоном створили машину для виготовлення цукрової вати, перетворюючи звичайний цукор на повітряні нитки. Спочатку її називали “фейрі флос” (казкова нитка), а публіка вперше познайомилася з нею на Всесвітній виставці в Сент-Луїсі у 1904 році. У 1921 році з’явилася сучасна назва “cotton candy” — “цукрова вата”. Водночас винахідник Жозеф Ласко представив її в своєму стоматологічному кабінеті як спосіб заохочення клієнтів, хоча іронія в цьому очевидна. Цікаві факти про цукрову вату Нитки цукрової вати набагато тонші за людське волосся, але можуть досягати довжини понад кілометр. Різні назви у світі. В Англії її називають “candy floss”, у Франції — “barbe à papa” (татова борода), а в Австралії — “fairy floss”. Мінімум інгредієнтів. Уся магія цукрової вати — це просто розтоплений цукор із додаванням харчового барвника. Але й без барвника смакота! Як святкувати День цукрової вати? Поласуйте улюбленим десертом. Знайдіть цукрову вату у вашому місті або спробуйте її зробити вдома. Подаруйте солодкий настрій. Поділіться частуванням із друзями чи родиною — це нагода для теплих спогадів разом. Експериментуйте з новими смаками. Ароматизатори дають безліч варіантів. Цукрова вата символізує радість, безтурботність і ностальгію за дитинством. Це просте нагадування, що навіть дорослі можуть дозволити собі насолоджуватися миттєвим щастям. Але ж пам’ятайте, що це лише цукор, його споживання має бути свідомим.