#історія #особистості #УНР ⚔️ Залізний Полковник: Петро Болбочан — Нескорений Командир УНР. 17 листопада 1887 року народився Петро Федорович Болбочан — полковник Армії УНР, військовий керівник, чиє ім'я стало синонімом рішучості та професіоналізму в українському визвольному русі початку XX століття. Його військова кар'єра була блискавичною, а внесок у боротьбу за українську державність — неоціненним. 💂 Від Імперії до Республіки Болбочан розпочав службу ще в царській армії, пройшов Першу світову війну, де відзначився хоробрістю та отримав бойовий досвід. Однак, з початком Української революції, він рішуче став на бік національно-визвольного руху. Він був одним із перших, хто почав українізацію частин російської армії, ставши засновником і командиром 2-го Запорізького полку, який пізніше перетворився на ядро Запорізького корпусу Армії УНР. 🛡️ Кримський Похід 1918 року Вершиною військової слави Болбочана стала легендарна Кримська операція (похід) у квітні 1918 року 🐎. Метою операції було встановлення української влади на півострові та захоплення Чорноморського флоту, який тоді залишався у Севастополі. Керуючи Запорізьким корпусом, Болбочан продемонстрував виняткову оперативність та вміння. Його війська блискавично прорвали більшовицькі укріплення, звільнили значну частину Криму, включаючи Сімферополь та Бахчисарай. «Він був справжнім військовим лідером. Його авторитет серед солдатів був непохитний, тому що він вимагав неможливого і досягав його», — так згадували про нього сучасники. Незважаючи на успіх і фактичне встановлення контролю над півостровом, корпус був змушений залишити Крим через політичні рішення, зокрема, через втручання німецького командування, яке тоді було союзником України. 😢 Трагічний Фінал Петро Болбочан був не лише талановитим командиром, але й принциповою та непоступливою особою. Його патріотизм і критичне ставлення до внутрішньої боротьби та хаосу в керівництві УНР створили йому чимало ворогів серед політиків та конкурентів. У червні 1919 року, під час загострення внутрішньополітичної ситуації в Директорії УНР, Болбочана було несправедливо звинувачено у зраді та заарештовано. ⛓️ Незважаючи на протести частини офіцерства, суд ухвалив вирок. 28 червня 1919 року полковника Петра Болбочана було розстріляно. Його передчасна смерть стала важкою втратою для Армії УНР, позбавивши її одного з найбільш здібних та рішучих лідерів у критичний момент визвольних змагань. Він увійшов в історію як символ військової честі та незламності українського духу.

#історія #події ⚔️ Битва за Київ: як Директорія повстала проти Гетьманату Скоропадського. Саме цього дня, 15 листопада 1918 року, розпочалися події, що кардинально змінили політичну мапу України. Це дата початку повстання Директорії УНР проти уряду Гетьмана Павла Скоропадського. Цей конфлікт, відомий як Антигетьманське повстання, призвів до повалення Гетьманату і відновлення Української Народної Республіки. Гетьманат, встановлений у квітні 1918 року за підтримки німецьких та австро-угорських військ, став спробою консервативного державного будівництва. Скоропадський провів важливі реформи, зокрема в освіті та адміністрації, створив військо та банківську систему. Однак він був непопулярним серед широких верств населення, які прагнули соціальних та аграрних перетворень. Головна причина конфлікту 🤝 Ключовою причиною повстання стало зовнішньополітичне маневрування Гетьмана. Після поразки Центральних держав у Першій світовій війні (листопад 1918 р.) Скоропадський втратив головну опору. Намагаючись врятувати державу, він оголосив про Федерацію з небільшовицькою Росією (т. зв. «Грамота від 14 листопада 1918 року»). Цей крок був сприйнятий українськими національними силами, які об'єдналися у Директорію (провідні члени — Володимир Винниченко та Симон Петлюра), як зрада ідеї незалежності. Директорія закликала до збройної боротьби за відновлення УНР. Початок і кульмінація 💥 Повстання швидко набрало обертів, оскільки Директорію підтримали численні селянські та робітничі загони, а також військові частини, лояльні до українських есерів та соціал-демократів. * 15 листопада: Початок активних дій повстанців. * 18 листопада: Ключова битва під Мотовилівкою, де війська Директорії розгромили вірні Гетьману частини. * 14 грудня: Після місяця запеклих боїв, Гетьман Павло Скоропадський зрікся влади. Перемога Директорії ознаменувала друге відродження УНР та короткий період національно-демократичного правління. Проте, ця перемога принесла і нові виклики: боротьбу з більшовиками та білогвардійцями, що поглибило хаос Української революції. Цей день є яскравим прикладом того, як внутрішні розбіжності та компроміси з незалежністю можуть стати каталізатором докорінних змін у державі.

#події ⚔️ Останній Оплот: Як Уряд УНР Залишив Кам'янець-Подільський у 1920 Році. 14 листопада 1920 року стало трагічною датою в історії Української Народної Республіки (УНР). Саме цього дня, через катастрофічне погіршення ситуації на польсько-радянському фронті, Директорія та уряд УНР були змушені залишити Кам'янець-Подільський — останню тимчасову столицю та військово-політичний центр незалежної України. Цей відступ ознаменував фактичне завершення збройної боротьби за українську державність на її території у 1920 році. 🛑 Критичне Становище на Фронті Кам'янець-Подільський виконував функції столиці УНР з червня 1919 року. Місто стало притулком для керівництва республіки після низки поразок у боротьбі проти більшовиків та білогвардійців. Восени 1920 року українська армія, очолювана Симоном Петлюрою, діяла в союзі з Польщею проти більшовицької Росії. Проте, 12 жовтня 1920 року, в Ризі між Польщею та більшовиками було підписано прелімінарний мирний договір, який повністю ігнорував інтереси УНР. Польща, фактично, зрадила свого союзника, відкривши радянським військам можливість сконцентрувати всі сили проти ослабленої української армії. 📉 Евакуація та Перехід Після підписання Ризького договору більшовицькі війська розпочали стрімкий наступ на територію Поділля, де розташовувалася армія УНР. Українські війська опинилися у вкрай складному становищі: вони були виснажені, значно поступалися більшовикам у чисельності та технічному забезпеченні, а польський союзник відмовився надавати допомогу, дотримуючись умов перемир'я. В умовах загрози оточення, уряд УНР ухвалив рішення про евакуацію. * 11 листопада 1920 року розпочався відступ Армії УНР на захід. * 14 листопада 1920 року Директорія та державні установи УНР остаточно залишили Кам'янець-Подільський. * 21 листопада 1920 року основні частини Армії УНР перейшли річку Збруч та були інтерновані (роззброєні та розміщені в таборах) на території Польщі, яка ще кілька днів тому була їхнім союзником. 🕯️ Значення Події Залишення Кам'янця-Подільського та подальший перехід Збруча поклали кінець відкритій, широкомасштабній боротьбі української регулярної армії за незалежність у 1920 році. Це був останній епізод Великої війни за Україну. Після інтернування основних сил, боротьба була продовжена у формі Другого Зимового походу (листопад 1921 року) — рейду українських партизанських загонів у тил більшовиків для підняття антирадянського повстання, який, на жаль, також зазнав поразки. Подія 14 листопада 1920 року стала символом втраченого шансу на незалежність та початку еміграційного етапу в історії УНР, коли уряд і військове керівництво продовжили боротьбу з-за кордону.

#події Останній Рейд надії: Другий Зимовий похід Армії УНР (1921). 13 листопада 1921 року розпочалася одна з найдраматичніших і, на жаль, трагічних сторінок українських визвольних змагань – Другий Зимовий похід (Листопадовий рейд) Армії Української Народної Республіки під проводом генерал-хорунжого Юрія Тютюнника. Ця відчайдушна спроба мала на меті підняти широкомасштабне антибільшовицьке повстання в Україні та відновити незалежність УНР. Передумови та цілі відчайдушної акції Після поразки у радянсько-українській війні та вимушеного відступу на територію Польщі, Армія УНР та уряд перебували в еміграції. Проте боротьба не припинялася. У 1921 році більшовицька влада в Україні зіткнулася зі значним опором місцевого населення, викликаним політикою «воєнного комунізму», продрозкладкою та червоним терором. Це давало надію на можливість підняття всенародного повстання. Головними цілями Другого Зимового походу були: * Розгортання повстанського руху: Завданням рейду було прорватися вглиб України, встановити зв'язок з місцевими повстанськими отаманами та очолити народне повстання проти більшовиків. * Відновлення УНР: Успішне повстання мало стати передумовою для відновлення української державності. * Демонстрація світовій спільноті: Показати, що український народ не змирився з окупацією і продовжує боротьбу за незалежність. Хід та трагічний фінал рейду Рейдова група, що складалася з трьох основних формацій (Волинська, Подільська та Бессарабська групи), загальною чисельністю близько 1000-1500 вояків, вирушила з території Польщі. Головною була Волинська група під безпосереднім командуванням Юрія Тютюнника. Українські вояки мали пройти рейдом крізь Правобережжя, розраховуючи на підтримку селян. Спочатку вони мали певні успіхи, захоплюючи окремі населені пункти та поповнюючи лави за рахунок місцевих повстанців. Однак більшовицьке командування, усвідомлюючи небезпеку, кинуло значні сили на придушення рейду. Ключова битва відбулася 17 листопада 1921 року під селом Базар (Житомирська область). Після запеклого бою з переважаючими силами більшовиків, значна частина вояків Волинської групи потрапила в полон. Близько 360 полонених українських воїнів, серед яких було багато офіцерів, були розстріляні більшовиками під Базаром 21 листопада 1921 року. Ця трагедія стала одним із найжорстокіших злочинів проти українських борців за незалежність. Інші групи також зазнали поразок, і до кінця грудня 1921 року Другий Зимовий похід було повністю придушено. Значення та пам'ять Незважаючи на військовий розгром, Другий Зимовий похід є символом незламності українського духу та готовності до самопожертви заради свободи. Це був останній масштабний рейд регулярної армії УНР на територію України, що завершився трагічно, але продемонстрував стійкість української боротьби. Подвиг Героїв Базару та всіх учасників походу назавжди вписаний в історію України як приклад жертовності у боротьбі за незалежність. Сьогодні їх пам'ять вшановується як пам'ять про мужніх воїнів, які віддали життя за соборну і вільну Україну. 🕯️

#події Відродження традиції: Гетьман Скоропадський і його Універсал про відновлення козацтва (1918). 13 листопада 1918 року, в період бурхливих політичних подій і напередодні краху своєї влади, Гетьман Павло Скоропадський зробив рішучий крок, видавши Універсал про відновлення козацтва. Цей акт був однією з останніх спроб Гетьмана зміцнити Українську Державу та забезпечити її стабільність на тлі внутрішніх і зовнішніх викликів. Історичний контекст: Гетьманат у боротьбі за існування Українська Держава на чолі з Гетьманом Скоропадським, що постала у квітні 1918 року, зіткнулася з безліччю проблем: економічним хаосом, соціальною напругою, протистоянням із соціалістичними партіями та, найголовніше, з агресією більшовицької Росії та тиском країн Антанти. В умовах, коли німецько-австрійські війська, що були опорою Гетьманату, готувалися до виведення після завершення Першої світової війни, Скоропадському вкрай необхідно було створити дієздатну національну армію та опору всередині країни. Суть та цілі Універсалу Універсал про відновлення козацтва мав на меті відродити славні традиції українського козацтва як соціального стану та військової сили, здатної захистити державність. Гетьман прагнув використати історичну спадщину козацтва для: Створення національної армії: Формування козацьких полків мало стати основою боєздатного українського війська, незалежного від іноземної підтримки. Соціальна опора: Козацтво мало стати опорою Гетьманату, об'єднуючи селянство, яке традиційно асоціювалося з козацьким станом, та інтегруючи його в державне будівництво. Підвищення авторитету влади: Відновлення козацтва, що глибоко вкоренилося в історичній пам'яті українців, мало підвищити легітимність та авторитет Гетьманської влади. Наслідки та значення Незважаючи на благородні наміри, Універсал Скоропадського не зміг повною мірою реалізувати свій потенціал. Час для повноцінного відродження козацтва вже було втрачено. Більшість населення, особливо селяни, були зневірені та виснажені війною, а також перебували під впливом соціалістичних та більшовицьких ідей. Настрої були антигетьманськими, і значна частина колишніх козаків приєдналася до антигетьманського повстання, що невдовзі очолила Директорія УНР. Однак, цей Універсал є яскравим свідченням прагнення Гетьмана Скоропадського до відродження національних традицій і побудови сильної Української Держави, навіть у найскладніших умовах. Він демонструє глибоке розуміння Гетьманом значення історичної спадщини та її ролі у консолідації нації. Хоча ця спроба не врятувала Гетьманат, вона залишила помітний слід в історії українського державотворення.

#події 🇺🇦 13 листопада 1918 року, у час стрімких геополітичних змін, спричинених завершенням Першої світової війни, Українська національна рада (УНРада) ухвалила надзвичайно важливий документ, який став визначальним для становлення державності на західноукраїнських землях. Йдеться про закон, що регулював адміністрацію західноукраїнських земель і визначав їхню територію як складову Української Держави. 📜 Контекст історичного моменту Це рішення було прийняте в умовах, коли розпад Австро-Угорської імперії став доконаним фактом, а 1 листопада 1918 року вже відбулося Листопадове повстання (більш відоме як Листопадовий чин) і було проголошено створення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Незважаючи на те, що УНРада (парламент ЗУНР) вже проголосила незалежність, необхідно було юридично закріпити її територіальні межі та визначити правову основу для управління новоствореною державою. Значення ухваленого Закону Ухвалений 13 листопада закон чітко окреслив кордони ЗУНР, включаючи в її склад території Східної Галичини, Північної Буковини та Закарпаття, де більшість населення становили українці. Це був акт територіальної консолідації та рішучий крок, спрямований проти зазіхань з боку сусідніх держав, зокрема Польщі, яка вже розгорнула військові дії. 📌 Ключові аспекти закону: * Правове закріплення: Закон надавав юридичну силу прагненню українців Галичини, Буковини та Закарпаття до власної державності. * Визначення території: Було чітко визначено, які саме колишні коронні краї Австро-Угорщини входять до складу Української Держави (ЗУНР). * Підготовка до Соборності: Цей акт став одним із ключових кроків, що передували Акту Злуки УНР та ЗУНР 22 січня 1919 року. Він підтверджував ідею єдності українських земель. Таким чином, 13 листопада 1918 року стало днем, коли в умовах хаосу, викликаного завершенням Світової війни, українські політичні діячі змогли чітко артикулювати та юридично оформити свої національно-державні прагнення на західних землях. Це була рішуча спроба захистити українську ідентичність і створити фундамент для єдиної, соборної України. ✊

7 листопада в цей день 1924 року був страчений більшовиками Семен Харченко (1886-1924) - повстанський отаман «Хмара», підполковник Армії УНР.

#дати ⚓ Народжений 4 Листопада: Контрадмірал Михайло Білинський – Творець Української Морської Піхоти. 4 листопада 1888 року народився Михайло Білинський — військовий діяч, ім'я якого золотими літерами вписане в історію Української Народної Республіки (УНР) та становлення національного флоту. Білинський був не просто офіцером, а творцем українського військово-морського міністерства та організатором першого полку морської піхоти. Від Імперського Флоту до Української Справи 🌊 Михайло Білинський розпочав свою кар'єру на флоті Російської імперії, але з початком Української революції 1917 року він рішуче став на бік національного руху. Його талант і відданість справі швидко вивели його в авангард розбудови власного українського флоту. Ключова Роль у Розбудові ФЛОТУ УНР 🛠️ Білинський відіграв визначальну роль на ключових посадах: * Організатор Міністерства: Він став одним із ініціаторів та ключових працівників Морського міністерства УНР у Києві, яке відповідало за формування військово-морських сил нової держави. * Творець Морської Піхоти: Унікальним досягненням Білинського стало формування у 1919 році Першого Гуцульського полку морської піхоти УНР. Цей підрозділ був елітою і виконував найвідповідальніші завдання, зокрема, брав участь у боях на суходолі під час Першого зимового походу Армії УНР. * Контрадмірал: За свої заслуги він отримав високе звання контрадмірала (уже в еміграції), що підкреслює його винятковий внесок у військову справу. Трагічний Фінал Героя 🕯️ Доля Михайла Білинського була типовою для багатьох діячів тієї епохи. Він загинув у 1921 році на Херсонщині під час Другого зимового походу. За однією з версій, під час бою, не бажаючи потрапити в полон до більшовиків, він здійснив самогубство. Життя Михайла Білинського стало символом незламної волі та відданості ідеї незалежної України. Він був одним із тих, хто закладав основи української військово-морської міці, чий спадок сьогодні продовжує жити у відродженій Морській піхоті України. 🇺🇦

#події 3 листопада 1918 року у Чернівцях відбулося Буковинське народне віче — велелюдні народні збори, на яких українці Північної Буковини ухвалили історичне рішення про приєднання цієї території до Західноукраїнської народної республіки (ЗУНР). Це рішення було висловленням волі українського населення Буковини національно визначатися після розпаду Австро-Угорської імперії. Віче проявило національну зрілість, прагнення до життя в єдиній соборній державі та водночас повагу до прав інших національностей на території краю. На віче переважною більшістю голосів було проголошено приєднання Північної Буковини до ЗУНР, а також було висловлено побажання подальшої злуки із "Великою Україною" — Українською народною республікою, яка на той час боролася за державність на сході і півдні українських земель. Важливо, що віче засудило претензії Румунської національної ради на всю територію Буковини, окремо виділяючи волю української громади Північної частини краю. Ця подія стала значним актом національного самоусвідомлення і політичного вибору українців Буковини, які прагнули жити в українській спільноті. 6 листопада 1918 року, за рішенням віче, українці без кровопролиття перебрали владу в Чернівцях у останнього австрійського губернатора, офіційно закріпивши приєднання. Проте світові політичні події та міжнародні мирні угоди незабаром призвели до окупації і приєднання Північної Буковини до Румунії за Сен-Жерменським та Севрським договорами; однак ухвалене на віча рішення відіграло важливу роль у подальшій історії регіону. Отже, Буковинське народне віче 3 листопада 1918 року стало ключовою подією у становленні української державності на Північній Буковині, вираженням волі української громади цього краю жити в єдиній українській державі зі всіма демократичними засадами поваги до національних меншин.

25 жовтня 1921 року розпочався Другий зимовий похід загонів армії УНР, ідея якого передбачала об'єднання селянського протестного руху та підняття загального антибільшовицького повстання з метою відновлення державності. Повстанська армія була розділена на три групи: Волинська на чолі з генерал-хорунжим Юрієм Тютюнником у складі 879 осіб, Подільська на чолі з підполковником Михайлом Палієм (згодом — полковник Сергій Чорний) у складі 374 осіб та Бесарабської на чолі з генерал-хорунжим Андрієм Гулим-Гуленком чисельністю близько 300 осіб. Остання, маючи район операцій Тирасполь-Одесу, мусила виконати відволікаючу функцію. Подільська група, відтягуючи на себе певну увагу противника, згодом мусила з'єднатися з головною Волинською, що через Волинь прямувала б на Київ. Бесарабська група запізнилася з виступом і одразу після переходу кордону, зустрінута загонами Червоної армії, була змушена повернутися назад і покладені на неї функції не виконала. Першим з Подільської групи польсько-радянський кордон у ніч на 25 жовтня перейшов поблизу села Голенищеве (нині — Чемеровецького району Хмельницької області) розвідувальний загін під командуванням Павла Суморківа. Основні сили Михайла Палія потрапили на територію УСРР біля села Бондарівки близько 2 години ночі 26 жовтня. Після кількох успішних боїв група, однак, не змогла з'єднатися з Волинською групою та з боями повернулася до Польщі. Ударна Волинська група перейшла кордон 4 листопада у районі сіл Борове і Нетреби. Після короткочасного захоплення Коростеня групу почала переслідувати 9-а кавалерійська дивізія Григорія Котовського. 17 листопада у бою під Малими Миньками група була розбита, а 22-23 листопада 360 полонених бійців Волинської групи були розстріляні біля села Базар. Керівнику походу Юрію Тютюннику разом з невеликим загоном вдалося відірватися від переслідування та перейти польський кордон. Він продовжував плекати надії на визволення України та виношував плани відновлення повстанської боротьби. У червні 1923 року в результаті операції Державного політичного управління Тютюнник, якого виманили на територію УСРР для керівництва повстанням, був заарештований. Після каяття його відпустили, використовуючи зізнання для дискредитації українського національного руху, а в лютому 1929 року він був заарештований та страчений у жовтні 1930 року за обвинуваченням у «контрреволюційній діяльності». . Другий Зимовий похід частин Армії УНР став останньою героїчною спробою українських національно-державних сил відкритим військовим шляхом здобути незалежність України в ході національно-визвольних змагань 1917-1921рр. Вже через десять років після цих подій, на окупованих російсько-більшовицьким режимом українських територіях, Москва організує геноцид українців Голодомором.