#історія #речі 🕯️ Канделябр: Маніфест світла у темні часи. До того, як Едісон подарував світу лампочку, людина вела щоденну боротьбу з темрявою. Канделябр — це не просто підставка для свічок, це архітектурна спроба приборкати вогонь і змусити його світити яскравіше. Сама назва походить від латинського candela (свічка). Якщо звичайний свічник тримав одну свічку, то канделябр — це «багатозарядний» пристрій, справжня світлова установка минулих епох. 🏛️ Від античності до бароко Перші складні канделябри з’явилися в етрусків та давніх римлян. Це були високі металеві триноги, на які кріпилися лампади або свічки. Але справжній розквіт предмета настав у XVI–XVIII століттях. У палацах епохи бароко та рококо канделябри перетворилися на гігантські скульптури з бронзи, срібла та кришталю. Кількість свічок у канделябрі була прямим маркером багатства. Уявіть: одна якісна воскова свічка у XVIII столітті коштувала стільки, що звичайний робітник не міг дозволити собі палити її весь вечір. Запалити канделябр на 12 або 24 свічки означало буквально «спалювати гроші» заради престижу та краси. 🎭 Атмосфера та театральність Канделябр створював особливий тип освітлення — «живе світло». Воно постійно тремтіло, створюючи глибокі тіні та змушуючи коштовності на сукнях дам сяяти. Саме завдяки канделябрам з'явилася культура вечірніх балів та таємничих розмов. Важкий срібний канделябр також був улюбленим «інструментом» у готичних романах — ним можна було і дорогу підсвітити у темному коридорі, і захиститися від непроханого гостя. 💡 Критичний погляд: Чому він не зник? З появою електрики канделябр мав би стати непотрібним, як і логарифмічна лінійка. Але він вижив, змінивши статус із «джерела світла» на «джерело атмосфери». Ми досі ставимо канделябри на стіл під час романтичної вечері, бо електричне світло занадто раціональне, а вогонь канделябра — емоційний. Він повертає нас у часи, коли вечір був часом для спокою, а не для продовження робочого дня за монітором. Канделябр — це нагадування про те, що навіть у найтемнішу ніч можна створити простір тепла, якщо об'єднати кілька маленьких вогників в одну систему. 🔥 Порада від «Історії речей»: наступного разу, коли вимкнуть світло, не поспішайте вмикати ліхтарик на телефоні. Запаліть свічки у канделябрі — і ви побачите, як звичайна кімната перетворюється на декорацію до історичного фільму.

#історія #факт Мати сиріт: Таємна самопожертва Стефанії Вілчинської 🕯️ ​В тіні легендарного імені Януша Корчака завжди стояла постать, чия роль у створенні «Дому сиріт» була не менш визначальною, але несправедливо прихованою за завісою часу. Стефанія Вілчинська — «пані Стефа», як її називали сотні вихованців, — була не просто помічницею Старого Доктора. Вона була серцем, волею та щоденним ритмом цього унікального мікросвіту. ​Поки Корчак писав свої безсмертні педагогічні праці та виступав на радіо, Стефанія займалася «непомітним» героїзмом: вона організовувала побут, здобувала кошти в найскрутніші часи та створювала атмосферу гідності там, де світ намагався її відібрати. Вона була професійною вихователькою з європейською освітою, яка свідомо відмовилася від особистого життя заради чужих дітей. ​Вибір у паризькому аеропорту Маловідомий факт: у 1939 році, за кілька тижнів до початку Другої світової війни, Вілчинська перебувала в Палестині. Вона мала всі можливості, візу та вмовляння друзів залишитися в безпеці. Але почуття обов’язку перед «своїми» дітьми було сильнішим за інстинкт самозбереження. Вона повернулася останнім потягом до Варшави, знаючи, що повертається у пекло. 🚂 ​Останній шлях у білих сукнях Коли в серпні 1942 року нацисти оточили сиротинець у Варшавському гетто, Стефанія проявила надлюдську витримку. Саме вона стежила за тим, щоб діти вийшли на свою останню прогулянку до потягів смерті чистими, в найкращому одязі, з улюбленими іграшками в руках. Вона не плакала, щоб не лякати малечу. ​На пероні Умшлагплац їй, як і Корчаку, пропонували втечу. Вона лише похитала головою. В Треблінці, біля дверей газової камери, Стефанія Вілчинська до останньої секунди тримала за руки найменших, розповідаючи їм казки про те, що за цими дверима на них чекає прекрасний сад. 🕊️ ​Її ім’я рідко зустрічається на великих пам’ятниках, але без її тихої мудрості та залізної стійкості історія Януша Корчака ніколи не стала б символом найвищої гуманності. Стефанія Вілчинська довела: справжня велич не потребує аплодисментів, вона потребує лише безмежної вірності обраному шляху.

— Любий, тобі подобається моя нова сукня? — Вибач, Наташа, я поспішаю, мені зараз не до скандалів.

Неймовірна святкова сукня. Заготовка для вишивки бісером або нитками.

УКРАЇНА І НЕЛЮБ (Відповідь на коментар Стефанії Терпеливець до вірша «ОБРАНИЦЯ ВІЙНИ») Війна давно обрала Україну, Чому́ ж її сягнула дорогу́? Сягнула й зруйнувала східні сті́ни. За що ж вона дісталася врагу? В обі́йми взя́ла й з них не випускає, Вони болючі й горя завдають, І дальше на невинну наступає Й нічо́го враг не хоче зовсім чуть. Вкраїна мила, наче наречена, Для неї мирта всі роки́ росла, На шлюб такий не є благословенна, Невинною на сповідь ненька йшла. Фату і сукню силоміць вдягнули, Вінець – із терня, дроту й бур’яну, До болю у обіймах тих стисну́ли, І дали пити з чаші полину́. Гіркий полин і тілопад рясніє, Із серця кров стікає, як вода, Щоразу більше сукня червоніє, Голо́сить ненька, стогне і рида. Фата чорніла, а тепер палає, Невинність наречена береже, Та ворог ні на мить не випускає, На неї кулі сипле та й ірже́. Фата горить й обличчя накриває, На сукню кров із тіла виступа, А враг думки́ недобрії плекає, І ні на крок назад не відступа́. В свої́ обі́йми взяв враг наречену… Чи розпинать? Чи може під вінець? Вогнем її зі Сходу обпале́ну… Весіллю цьо́му щоб прийшов кінець! Весільний марш вже грає вісім ро́ків, Спекли зі зброї неньці коровай, В собі́ вбачають з сивини пророків, Що Україна – їхній древній край. Весільні гості рвуться знов до танцю Під музику снарядів, куль і мін, Та згоди ненька не дає обра́нцю, Пред вівтарем не зі́гне з ним колін! 21.02.2022 р. © Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022

ень “Вдягни сукню” День “Вдягни сукню” (Wear a Dress Day) відзначається двічі на рік взимку та у перший день літа. 1 грудня, у перший день зими, вдягніть свою найгарнішу, найулюбленішу та найтеплішу сукню. День “Вдягни сукню” – це день, присвячений елегантності, комфорту та стилю суконь. Цей день заохочує людей обох статей виражати свою індивідуальність і стиль, одягаючи улюблений одяг. Це свято особистої свободи, самовираження та еволюції моди на сукні. Історія та значення Еволюція сукні Історія суконь така ж давня, як і сама мода, а їхні фасони кардинально змінювалися протягом століть. Від суконь зі спідницею-обручем 1800-х років до укорочених спідниць під час Другої світової війни та появи міні-суконь у 1960-х роках, сукні завжди були символом часу. Трансформація фасонів суконь відображає суспільні зміни, особливо в моді та правах жінок. Розширення прав і можливостей та самовираження День “Одягни сукню” з’явився завдяки феміністичному руху, який прагнув кинути виклик суспільним нормам і сприяти гендерній рівності. Цей день — більше, ніж просто мода, це свято розширення можливостей, індивідуальності та свободи самовираження, не підпорядковуючись жорстким очікуванням. Святкування Дня “Вдягни сукню” Прийміть свій стиль Найкращий спосіб відсвяткувати Wear a Dress Day – одягнути свою улюблену сукню. Оберіть сукню, яка відображає ваш особистий стиль і дозволяє вам почуватися впевненою та красивою. Діліться та надихайте Сфотографуйтеся в обраній сукні та поділіться нею в соціальних мережах з хештегом #WearADressDay. Це не лише підкреслить ваш власний стиль, але й надихне інших на те, щоб проявити свою індивідуальність. Організовуйте заходи, присвячені сукням Влаштуйте вечірку на тему сукні, показ мод або обмін одягом. Ці заходи можуть стати веселим способом відзначити день, а також підвищити обізнаність про важливі соціальні проблеми, такі як права жінок та бодіпозитивність. Підтримуйте благодійність Подумайте про те, щоб зробити пожертву на користь благодійних організацій, які займаються розширенням прав і можливостей жінок та просуванням гендерної рівності. Ваш внесок може суттєво змінити життя тих, хто стикається з соціальними бар’єрами. Цікаві факти про сукні Найдовша весільна сукня має шлейф довжиною 3 км. Першим проектом дизайнера Майкла Корса була весільна сукня його матері. Мерилін Монро мала сукню, прикрашену 6 000 стразами. У 19 столітті чорні сукні носили виключно для трауру. “Маленьку чорну сукню” порівнювали з автомобілем “Форд” за її практичність. День “Вдягни сукню” – це не просто модна тенденція, це день святкування жіночності, розширення прав і можливостей та багатої історії суконь. Беручи участь у цій події, ви долучаєтесь до руху, який вшановує індивідуальність, кидає виклик суспільним нормам і підтримує важливі справи. Тож 1 грудня одягніть свою улюблену сукню та прийміть красу і силу, яку вона уособлює.

#історія #події 1947: Королівське весілля як промінь надії. 20 листопада 1947 року Лондон, який ще оговтувався від руйнувань Другої світової війни, завмер в очікуванні казки. У Вестмінстерському абатстві 21-річна принцеса Єлизавета поєднала долю з лейтенантом Філіпом Маунтбаттеном. Для Британії ця подія стала чимось значно більшим, ніж просто шлюб спадкоємиці престолу — це був символ відродження. 🎟 Сукня за картками Економіка країни була настільки виснажена війною, що навіть принцеса не була винятком із системи суворого нормування. Єлизавета збирала продовольчі та одягові купони (ration coupons), щоб оплатити матеріали для своєї сукні. Уряд виділив їй додаткові 200 купонів, а наречені з усієї країни надсилали їй свої талони як подарунок (хоча їх довелося повернути згідно з законом). Дизайнер Норман Гартнелл створив шедевр із атласу кольору слонової кістки, розшитий 10 000 перлин, надихаючись картиною Боттічеллі «Весна» 👗. ⚓️ Принц без королівства Обранцем майбутньої королеви став її троюрідний брат, грецький принц у вигнанні Філіп. Заради цього шлюбу він відмовився від православ'я, перейшов в англіканство і зрікся іноземних титулів, ставши просто лейтенантом Філіпом Маунтбаттеном, герцогом Единбурзьким. Цікавий факт: на весілля не запросили трьох сестер Філіпа, оскільки вони були одружені з німецькими принцами — рани війни були ще надто свіжими 🇩🇪. 🎙 Світовий резонанс Церемонію транслювало радіо BBC, і її слухали 200 мільйонів людей по всьому світу. Це був перший масштабний медійний івент королівської родини. Весільний торт заввишки 2,7 метра назвали «тортом 10 000 миль», оскільки інгредієнти для нього (цукор, сухофрукти, ром) надсилали з різних куточків Британської імперії — від Австралії до Ямайки 🎂. Цей день започаткував найдовший королівський шлюб в історії, який тривав 73 роки, ставши опорою монархії в епоху шалених змін.

#поезія Ця пані завше з Осінню на "ти". У неї сукня міді і підбори. І очі карі -- розсип куркуми, а в кутиках, мов паморозь, узори. Вона живе століття, може й два. Ніхто тогò, напевно, і не знає... Чи років сорок, з хвостиком... Дива. Сама у долі відповідь питає. Вона і Осінь. Схожі до дрібниць. То вітряні. То тихі. То погідні... Обоє люблять кекси із чорниць і чай з меліси з бергамотом східним. О, вони пòдружки з початку всіх епох, з утроби матері, із пуп'янків жоржини. Так люблять побалакати удвох під хрускіт хмизу у старій хатині. Про вересневі чари та дощі, про жовті барви, сивину туманів, про клаптики, що сховані в душі і мідний блиск надколених каштанів. Про шал вітрів і дядька ворожбита, що крàде в Жовтня листя, наче руни. Про Листопàда, що збирає мито, ховаючи до торби рòки юні... Ця пані завше з Осінню на "ти" Її впізнаєш серед сотень інших. У неї дрібка чарів й самоти. Вона із тих - казкових та розкішних... Людмила Галінська

👑 «Її сукня - це океан сили, її кроки втілюють чисту жіночність».

#поезія З колишніх осеней... Наснилась Осінь, руда панянка. В широкім брилі з квіткaми руж. У неї сукня в дрібну крапàнку, вуста звабливі, зі смàком груш. У неї коси -- морквяний спалах, відтінок міді і шал пожеж. У неї погляд листків опалих і усміх сонця... Так-так, авжеж! Вона, як фея, з казок дитячих, чаклує мжичку, щоб на гриби. По гривах пестить вітрів ледачих, щоб в диких танцях листки жили. Вона золòтить ранетам щоки, корицю сипле в горнятко кави. І крàде літо, як ті сороки, що цуплять перстні в важких оправах собі до сховку... Тo -- пані Осінь. Щодень інакша. Як фея фей. У неї срібло в рудім волоссі буває часом , як у людей... Наснилась Осінь... Людмила Галінська Може, осінь оця -- особлива? Скільки їх у моєму житті ? Кожна -- рідна. І в них я -- щаслива. Як люблю я ці дні золоті. Все багряне, руде і пахуче, Кожен день -- як веснянка на носі... Ці тумани, ажурно- тягучі, І берези, такі довгокосі... І каштани , -- малі антистреси, І горіхи, --- вороняче щастя. Пишні айстри, ще ті, баронеси. Виногоади, як давнє причастя. Запах ранків. І сиві морози. І зайцІ', що от-от змінять шуби. Гарбузи, що лежать при дорозі. Перший дим із старенької груби. Я все те кожен рік так чекаю. Може, я вся із осені родом ? Кожен раз у скарбничку складаю, І у серці тримаю. Під кодом... Людмила Галінська