#поезія Ця пані завше з Осінню на "ти". У неї сукня міді і підбори. І очі карі -- розсип куркуми, а в кутиках, мов паморозь, узори. Вона живе століття, може й два. Ніхто тогò, напевно, і не знає... Чи років сорок, з хвостиком... Дива. Сама у долі відповідь питає. Вона і Осінь. Схожі до дрібниць. То вітряні. То тихі. То погідні... Обоє люблять кекси із чорниць і чай з меліси з бергамотом східним. О, вони пòдружки з початку всіх епох, з утроби матері, із пуп'янків жоржини. Так люблять побалакати удвох під хрускіт хмизу у старій хатині. Про вересневі чари та дощі, про жовті барви, сивину туманів, про клаптики, що сховані в душі і мідний блиск надколених каштанів. Про шал вітрів і дядька ворожбита, що крàде в Жовтня листя, наче руни. Про Листопàда, що збирає мито, ховаючи до торби рòки юні... Ця пані завше з Осінню на "ти" Її впізнаєш серед сотень інших. У неї дрібка чарів й самоти. Вона із тих - казкових та розкішних... Людмила Галінська