ℹ️ Жінка, яка зламала систему: Олена Степанів та її шлях від студентки до легенди фронту.

Уявіть собі 1914 рік. Світ у вогні Першої світової. Жінка на війні в ті часи - це або медсестра, або виняток, який перевдягається у чоловіка, щоб потрапити на передову. Але була українка, яка відмовилася ховатися.

Олена Степанів стала першою у світі жінкою, офіційно зарахованою на військову службу у званні офіцера, яка отримала нагороду за мужність у відкритому бою.

☑️ Замість дисертації гвинтівка.

Олена була блискучою студенткою Львівського університету, вивчала історію та географію. Вона була частиною "Пласту" та "Сокола", де ще до війни вчилася стріляти й орієнтуватися на місцевості. Коли почалася війна, вона не вагалася - пішла в Легіон Українських Січових Стрільців (УСС). Спочатку їй відмовили. Але Олена була не з тих, хто відступає. Вона домоглася свого, ставши командиркою жіночої чоти.

☑️ Битва за Маківку: момент істини.

Найславетніша сторінка її біографії це бої на горі Маківка у 1915 році. Це було пекло, де вирішувалася доля фронту. Олена Степанів не просто була там, вона командувала підрозділом під шквальним вогнем.

За відвагу в цих боях вона отримала Срібну медаль хоробрості - вищу нагороду, яку тоді могла отримати жінка-вояк. Це викликало шок навіть у тогочасній європейській пресі: про "українську амазонку" писали газети Відня та Берліна.

☑️ Полон та повернення: незламність у Ташкенті.

Під час боїв під Лисовичами Олена потрапила у російський полон. Її відправили далеко в Ташкент. Російські офіцери приходили подивитися на неї як на дивовижне створіння - жєнщіну-офіцера". Попри хвороби та тиск, вона зберігала гідність, відмовляючись знімати українські відзнаки.

У 1917 році вона повернулася через Фінляндію та Німеччину додому, щоб знову стати до лав армії УНР та ЗУНР.

☑️ Наука під прицілом нквд.

Після війни Олена повернулася до науки. Вона стала першою жінкою в Україні, яка захистила дисертацію з географії. Але радянська влада не пробачила їй минулого.

У 1949 році, вже у похилому віці, її заарештували. Десять років таборів у Мордовії за "український націоналізм", "державну зраду" та "антирадянську діяльність". Вона вижила, повернулася до Львова, але їй було заборонено займатися науковою роботою.

☑️ Чому про неї важливо пам'ятати сьогодні?

Олена Степанів довела, що патріотизм не має статі, а професіоналізм найкраща відповідь на будь-які упередження. Вона була одночасно і безстрашним воїном, і глибоким науковцем.

Її син, Ярослав Дашкевич, став одним із найвидатніших українських істориків, продовживши справу матері - боротьбу за правду.

#історія #події
Відень, 1929: Коли українське питання перестало бути лише «дипломатичною скаргою».
Поки Європа наприкінці 1920-х намагалася вдавати, що Перша світова була «останньою великою війною», а в кав'ярнях Відня обговорювали психоаналіз та нові джазові платівки, група чоловіків у строгих костюмах зібралася там зовсім не для дегустації штруделів. З 28 січня по 3 лютого 1929 року проходив Перший Конгрес українських націоналістів, що завершився створенням ОУН — організації, яка на десятиліття стала головним головним болем для окупаційних режимів. 🎩💼
Ідея була настільки ж логічною, наскільки й амбітною: об’єднати розпорошені емігрантські та підпільні групи, зокрема радикальну Українську Військову Організацію (УВО) та студентські союзи, в єдиний моноліт. Керівником обрали полковника Євгена Коновальця — людину, чиє вміння тримати дисципліну змушувало нервувати як у варшаві, так і в москві. 🤨

Чому це було важливо? Після поразки визвольних змагань 1917–1921 років український рух ризикував перетворитися на нескінченні «вечори спогадів» у вигнанні. ОУН же запропонувала інший шлях — ідеологію чинного націоналізму. Вони зрозуміли, що дипломатичні реверанси перед Лігою Націй працюють приблизно так само ефективно, як молитва проти танків. Організація зробила ставку на власні сили, підпільну мережу та безкомпромісну боротьбу за державність. 🛡️🇺🇦
Звісно, не обійшлося без ідеологічної муштри. Саме тоді остаточно оформився знаменитий «Декалог» (Десять заповідей українського націоналіста), де пункт про «здобудеш Українську Державу або загинеш у боротьбі за неї» не був художньою гіперболою. Це був маніфест покоління, яке втомилося від поразок. 📜🔥

Створення ОУН у Відні стало моментом, коли український національний рух вийшов із стадії «етнографічного хору» і перейшов до формату професійного політичного гравця. росія та Польща тоді ще не знали, що ці декілька днів у лютому стануть початком довгих десятиліть їхнього безсоння. Що ж, історія любить іронію, особливо коли вона пишеться за кавою у Відні, а реалізується в криївках Карпат та кабінетах європейських столиць. ☕👊

#історія #факт
Між обов’язком та серцем: таємна драма Марії-Луїзи Австрійської
⚖️ Жертва великої шахівниці.
У 1810 році 18-річна австрійська ерцгерцогиня Марія-Луїза стала «подарунком миру». Її батько, імператор Франц I, після низки принизливих поразок від Наполеона, був змушений віддати свою старшу доньку заміж за людину, яку вона з дитинства вчила ненавидіти. Марія-Луїза виросла на розповідях про те, що Наполеон — це «антихрист» та «корсиканське чудовисько», що руйнує Європу.
Проте за зачиненими дверима спалень та кабінетів Тюїльрі розгорталася зовсім інша приватна історія.

💌 Шпигунство чи кохання?

Її листування з батьком, яке тривало протягом усього шлюбу, є одним із найцікавіших психологічних документів епохи. Спочатку в її листах відчувається крижаний жах. Проте згодом тон змінюється. Марія-Луїза почала писати про те, що Наполеон «дуже її любить», що він ніжний батько для їхнього сина і що вона «нарешті почувається захищеною».
Але парадокс полягав у тому, що батько використовував ці листи як джерело інформації. Відповідаючи на доньчині розповіді про побут, імператор Франц I вивідував деталі про стан здоров'я Наполеона, його плани та настрої у французькому штабі. Марія-Луїза опинилася у пастці: вона щиро намагалася бути вірною дружиною Бонапарта, але залишалася слухняною донькою австрійського монарха, який готував останній удар по її чоловікові.

🎭 Зрада у вигнанні

Коли імперія Наполеона почала рушити, приватна історія Марії-Луїзи зробила крутий поворот. Коли її чоловік був відправлений на Ельбу, вона не поїхала за ним. Замість цього вона повернулася до Відня, де батько оточив її «опікунами», одним із яких був граф Адам Альберт фон Найпперг — одноокий харизматичний офіцер.
Завдання Найпперга було простим: змусити Марію-Луїзу забути Наполеона. І він впорався. Вона не лише припинила спроби зв'язатися з вигнанцем, а й почала передавати австрійській розвідці дані про таємних прихильників Бонапарта, які намагалися налагодити з нею зв'язок.

🥀 Епілог у Пармі

Зрештою, Марія-Луїза отримала в управління Парму, де правила тихо і мудро. Вона вийшла заміж за Найпперга (спочатку таємно) і народила йому дітей, ще коли Наполеон був живий і страждав на острові Святої Єлени. Її приватна драма — це історія жінки, яка була лише інструментом у руках великої політики, і яка знайшла своє щастя лише тоді, коли остаточно зрадила людину, чиє ім'я колись змушувало тремтіти весь світ. 🏛️

Їй було шістнадцять, коли її видали заміж за спадкоємця трону.
У двадцять два роки чоловік заразив її венеричною хворобою.
У двадцять чотири — він наклав на себе руки разом зі своєю юною коханкою.
І Імперія вирішила: винна вона.

Був 1881 рік. Відень. У церкві августинців бельгійська принцеса Стефанія ставала кронпринцесою Австро-Угорської імперії. Їй — шістнадцять. Йому, кронпринцу Рудольфу, — двадцять два.

Цей шлюб ніколи не був союзом двох сердець. Це була холодна політична угода між династіями. Про любов не питали. Її навіть не припускали.

У першу ж шлюбну ніч Рудольф зник.
Стефанія залишилася сама у своїх покоях — розгублена, принижена, зламана. Згодом вона дізналася правду: чоловік провів цю ніч зі своєю коханкою. Це був лише перший знак того, яким стане їхній шлюб.

Стефанія виросла у Брюсселі — донька короля Леопольда II, чиє ім’я пов’язане з однією з найтемніших сторінок колоніальної історії: жорстокою експлуатацією Конго, що забрала мільйони життів. Її дитинство було холодним. Мати її ігнорувала, батько жив лише своїми володіннями та амбіціями.

Коли у Відні почали шукати наречену для Рудольфа, батьки були задоволені: донька нарешті стане «корисною». Та коли Стефанія прибула до Відня на початку 1881 року для підготовки до придворного життя, фрейліни виявили «незручний факт»: у неї ще не почався менструальний цикл. Вона була фізично не готова до шлюбу.

Заговорили про скандал. Весілля відклали, а її повернули до Бельгії — під глузливі погляди й плітки.

Утім, у травні 1881 року церемонія все ж відбулася. Шістнадцять і двадцять два. Вона тремтіла. Він дивився байдуже. З першого ж дня Рудольф дав зрозуміти: вона йому не до вподоби.

Рудольф був внутрішньо зламаним. Його ліберальні погляди вступали в конфлікт із волею батька — імператора Франца Йосифа. Він почувався загнаним у пастку. Пив, уживав речовини, впадав у депресії. І переклав тягар власних поразок на дружину.

Стефанія намагалася. Вона сумлінно виконувала свою роль: брала участь у церемоніях, часто замінювала відсутню імператрицю, опановувала суворий етикет Габсбургів.

У 1883 році вона народила доньку — Ержибет (Ержсі). На короткий час здавалося, що шлюб налагоджується. Але це була не дитина чоловічої статі. А у світі, де династії вимагали синів, багато хто вважав: Стефанія не виконала свого призначення.

Потім настав 1886 рік.

Рудольф відкрито підтримував зв’язки з жінками легкої поведінки, акторками й аристократками — про це знали всі при дворі. Стефанія мовчки терпіла приниження. Такою була доля дружини спадкоємця.

Та цього разу він приніс додому не лише ганьбу. Він приніс хворобу — венеричну. Придворні лікарі називали її «шлунковим розладом», аби врятувати честь династії. Насправді ж недуга зробила Стефанію безплідною. Вона більше ніколи не могла мати дітей.

У двадцять два роки, з погляду Імперії, її цінність зникла: одна донька й жодного шансу на спадкоємця.

Це не була її провина. Та ані двір, ані суспільство не пробачили. Її називали холодною, нездатною втримати чоловіка, винною в його відчуженні.

Рудольф стрімко деградував. Тонув в алкоголі та психічній нестабільності.

А Стефанія залишалася у пастці: зневажена, без права на розлучення, без майбутнього, з тавром «винної».

І настав 30 січня 1889 року.

Рудольф усамітнився у мисливському маєтку Майєрлінг разом зі своєю останньою коханкою — юною Марією Ветсера. Вранці слуги знайшли їх бездиханними…

Стефанії було двадцять чотири.
Вона стала вдовою.
І миттєво — цапом-відбувайлом.

Двір не міг звинуватити спадкоємця трону. Тож винну знайшли швидко. Нею стала Стефанія. Навіть імператриця Єлизавета, яка ніколи її не приймала, заявила, що саме холодність, ревнощі та «брак чарівності» Стефанії довели Рудольфа до відчаю.

Про те, що він зробив із нею, — мовчали.

Вона, кронпринцеса, мала втримати цей шлюб. Вона «не впоралася».

Пізніше Стефанія писала:

«Я не мала спокою… мусила всюди з’являтися, посміхатися, розмовляти, приймати… завжди бути напоказ».

Вона виконала все, чого від неї вимагали.
І все одно її зробили винною у смерті чоловіка, який її зламав.

«Інцидент у Майєрлінгу» став одним із найгучніших скандалів XIX століття. Книги, фільми, опери розповідали про трагедію Рудольфа й Марії. А Стефанію згадували лише побіжно — як «холодну дружину» та «причину самогубства».

Вона благала дозволу виїхати з Відня. Їй відмовили. Вона залишилася. Виховувала доньку сама. Несла тягар трагедії, якої не спричинила.

У 1900 році вона наважилася на єдиний справжній вибір у своєму житті — вдруге вийшла заміж, цього разу з любові. За угорського графа Елемера Лоняї, протестанта, що вважалося скандалом.

Ціна була високою: вона втратила титули, донька розірвала з нею стосунки, батько відкинув її. Коли померла мати, Стефанію навіть не допустили до похорону.

Після смерті Леопольда II сестри намагалися відстояти спадщину — і програли суд.

Стефанія прожила тихе життя в Угорщині поруч із чоловіком, якого обрала сама. У 1935 році вона опублікувала мемуари — чесні, різкі, цензуровані. Донька подала на неї до суду. Вони так і не примирилися.

Стефанія померла 23 серпня 1945 року у віці 81 року. Її поховали поруч із чоловіком, який справді її любив.

Вона пережила Рудольфа більш ніж на пів століття.
Вона пережила Імперію, що намагалася її зламати.

Історія часто пам’ятає її як трагічну фігуру.
Та її життя — це не лише трагедія.

Це стійкість.
Це виживання.
Це жінка, яка не зламалася, навіть коли світ вирішив, що вона винна.

📚 У двох школах Відня вчитимуть українську мову як другу іноземну.
Нововведення запровадять вже з вересня цього року. Вчитимуть українську з п'ятого класу старшої школи (Oberstufe). А навчання відбуватиметься після закінчення основних уроків.

https://t.me/Ukraineaboveallelse

Анекдот.
Під час створення світу зібралися внутрішні органи і стали сперечатися: хто буде начальником?
.... І сказав мозок:
Я - той, хто повинен бути начальником, тому, що я керую роботою всіх внутрішніх органів!
.... Заперечили очі:
Ми повинні керувати, тому, що ми вказуємо шлях всім в цьому світі!
.... Сказало серце:
Якщо вже так, то мені належить бути начальником - я розподіляю кров, що дає всім органам можливість функціонувати!
шлунок:
... Я повинен бути начальником, тому, що я годую всіх!
Ноги сказали:
.... Ми повинні бути начальником, тому, що ми носимо всіх!
... .. раптом вилазить гівно і каже: тільки я по праву маю бути начальником.
Всі органи вибухнули від сміху ....
.... І говно відмовилося виходити 5 днів.
Очі вилізли з орбіт ....
Серце в передінфарктному стані ....
Шлунок розривається.
Ноги віднялися ...
І тоді всі закричали: нехай Гівно буде начальником !!!
І з тих пір ....
Кожне Гівно хоче бути начальником!

#історія #особистості
🎹 Людвіг ван Бетховен: Титан Віденської класики.
Людвіг ван Бетховен (Ludwig van Beethoven) (16 грудня 1770 — 26 березня 1827) — німецький композитор і піаніст, одна з найбільш шанованих і впливових постатей в історії західної класичної музики. Його творчість ознаменувала перехід від класицизму до епохи романтизму.
Хоча точна дата його народження невідома, він був охрещений 17 грудня 1770 року в Бонні, і традиційно вважається, що він народився днем раніше, 16 грудня.

🎼 Життя і творчість

Ранні роки та музична освіта
Бетховен народився в музичній родині в Бонні (на той час — столиця Курфюршества Кельнського, частина Священної Римської імперії). Його батько, Йоганн ван Бетховен, був співаком у придворній капелі й намагався зробити з сина "нового Моцарта", змушуючи хлопчика займатися музикою з раннього віку.
У віці 21 року Бетховен переїхав до Відня, тодішньої європейської музичної столиці, щоб навчатися у Йозефа Гайдна. Він швидко зарекомендував себе як віртуозний піаніст та імпровізатор.

Віденський період і класицизм
Перший період творчості Бетховена (приблизно до 1802 року) був позначений впливом його вчителів та Віденської класичної школи, особливо Моцарта та Гайдна. У цей час він створює:
Перші дві симфонії.
Ранні фортепіанні сонати, включаючи знамениту Сонату №14, відому як «Місячна соната» (1801).
Період героїчного романтизму
Приблизно з 1803 по 1812 рік Бетховен переживає свій найбільш плідний та новаторський «героїчний» період. Композитор почав активно впроваджувати елементи романтизму, розширюючи форму та емоційну глибину музичних творів. До цього періоду належать:
Симфонія №3 «Героїчна» (Eroica) (спочатку присвячена Наполеону, але потім присвята була знята).
Симфонія №5 (з її знаменитим "мотивом долі").
Симфонія №6 «Пасторальна».
Опера «Фіделіо».

👂 Боротьба з глухотою

Приблизно у віці 26 років Бетховен почав втрачати слух. Це сталося у розквіті його кар'єри піаніста. У 1802 році він написав свій знаменитий «Гейлігенштадтський заповіт», висловлюючи відчай через свою недугу, але підтверджуючи рішучість продовжувати творити. Повна глухота, що настала до 1818 року, змусила його повністю відмовитися від виконавської діяльності, але не зупинила його композиторської роботи.
Пізній період: Інновації та духовність
Третій період (після 1812 року) характеризується глибокою інтроспекцією, духовністю та подальшим руйнуванням класичних норм. Він створив деякі зі своїх найбільш складних і новаторських творів, багато з яких не були повністю зрозумілі сучасникам:
Урочиста меса (Missa Solemnis).
Останні фортепіанні сонати (№30–32).
Симфонія №9 ре мінор (з фіналом «Ода до радості») (1824), яка є першим випадком використання хору в симфонії. «Ода до радості» згодом стала офіційним гімном Європейського Союзу.

🚂🚊Відсьогодні запускаються комфортні маршрути, які дозволяють лише з однією пересадкою дістатися до віддалених країн Європи та зворотно, – УЗ.

Укрзалізниця збільшила кількість міжнародних маршрутів з 11 до 17.

📍Відтак, із Харкова, Полтави, Києва та Львова тепер зручно доїхати до Праги, Відня, Зальцбурга та Мюнхена, а для мешканців Запоріжжя та Дніпра відкрилися додаткові маршрути до країн Західної Європи.

Сполучення та час пересадок – на фото👆🏼

Одні з перших кадрів, як український дрон-перехоплювач «P1-SUN» знищує російський БпЛА

Гумор у наших військових не відняти

#історія #події
Аустерліц: Битва Трьох Імператорів і тріумф Наполеона
Битва під Аустерліцом, що відбулася 2 грудня 1805 року (рівно через рік після коронації Наполеона), є однією з найбільш блискучих і вирішальних перемог у військовій історії. Це був класичний приклад стратегічного генія, який дозволив Наполеону Бонапарту, імператору Франції, розгромити об'єднані армії Австрії (імператор Франц II) та Росії (імператор Олександр I). 🇫🇷⚔️🇦🇹🇷🇺
🗺️ Передісторія та Диспозиція
Після поразки Австрії та Росії у попередніх кампаніях, імператори вирішили дати Наполеону генеральний бій, сподіваючись на свою чисельну перевагу та стратегічну позицію. Битва розгорталася поблизу села Аустерліц (нині Славков-у-Брна, Чехія).
* Наполеон: Мав приблизно 68–73 тисячі військ.
* Союзники (Росія та Австрія): Загалом 85–90 тисяч військ.
Союзники діяли за планом австрійського генерала Франца фон Вейротера. Вони припустилися фатальної помилки, вважаючи, що Наполеон занадто слабкий у своєму правому фланзі та боїться битви. Вони зосередили основні сили на лівому фланзі (південь), намагаючись відрізати французів від Відня та ізолювати їх. 🧭
☀️ "Сонце Аустерліца" та Хід Битви
Наполеон, завчасно розгадавши план противника, свідомо послабив свій правий фланг, виманюючи основні сили союзників у низину. Його план був простий, але геніальний: розрізати ворожий центр і вдарити у тил, поки союзники будуть зайняті фланговою атакою.
* Туманна Завіса: Битва розпочалася в густому тумані вранці 2 грудня. Коли союзні колони рушили на південь, між ними та центром французьких позицій утворився розрив.
* Удар по Центру (Плато Працен): Близько 9 години ранку туман розвіявся, і з'явилося знамените "Сонце Аустерліца". Це стало сигналом для Наполеона. Корпуси маршалів Сульта та Бернадота потужним ударом прорвали ослаблений центр союзників на Праценських висотах. Цей маневр розділив союзні армії на дві частини. 💥
* Розгром Флангів: Після захоплення Праценських висот, французи вдарили у тил союзним військам, які вже загрузли в боях на південному фланзі. Російські війська під керівництвом генерала Кутузова зазнали нищівної поразки. Багато солдатів загинуло, відступаючи через замерзлі ставки.
👑 Наслідки та Значення
Битва закінчилася повним розгромом армії союзників.
* Втрати: Союзники втратили до 27 тисяч солдатів (убитими, пораненими, полоненими), тоді як втрати французів становили близько 9 тисяч.
* Політичні зміни:
* Австрія вийшла з антифранцузької коаліції. Франц II підписав принизливий Пресбурзький мир (26 грудня 1805 р.), поступившись Наполеону значними територіями.
* Фактично, Священна Римська імперія (якою номінально керував Франц II) була ліквідована, а на її місці Наполеон створив Рейнський союз (1806 р.).
* Росія продовжила війну, але імператор Олександр I був глибоко принижений.
* Слава Наполеона: Аустерліц став символом непереможності французької армії та піком військової слави Наполеона. Це була перемога не лише зброї, а й інтелекту над ворожою самовпевненістю.