Українська
English
#новий_розділ
#морські_баталії #пригоди #пірати
#любовний_роман #історична_проза
Обережно оминаючи рифи та буруни, наш барк увійшов до затишної бухти. На воду спустили баркас, на якому ми з Фернандо, Діогу та ще десятьма товаришами вирушили до берега. Океан ще не повністю заспокоївся після шторму, і хвилі кілька разів ледь не викинули нас на скелі. Та невдовзі нам усе ж вдалося дістатися суходолу.
Ми піднялися кам’янистим схилом і опинилися на невеликій галявині, за якою починалися густі хащі. Просувалися повільно, оскільки постійно доводилося прорубувати собі шлях мачете та шаблями. Добре, що з нами були чарруа — вони звикли долати такі нетрі майже щодня на полюванні.
Я замислився, чи справді це той самий острів. Зі слів Мігеля уявляв його трохи меншим, хоча й розташовувався він на тій самій широті.
Невдовзі ми вийшли на вузьку стежку. З землі стирчало грубе коріння, через яке ми постійно спотикались. Та принаймні більше не доводилося продиратися крізь гілля.
То тут, то там злітали зграї незнайомих мені птахів, у кущах метушилися якісь звірі. Комарі надокучали: всюди літали й боляче кусали. Індіанці одразу ж відшукали якусь цілющу траву, яку можна було прикладати до укусів. Кілька разів на нас нападали змії, але, на щастя, ніхто не постраждав.
За годину ми дісталися пагорба, на вершину якого вела вузька звивиста стежка. Я заплющив очі, намагаючись пригадати карту. Зі слів Мігеля, один із тайників мав бути саме на вершині. Ще один, казав він, захований у печері на узбережжі. Знайти її буде непросто, але він чітко описав орієнтири.
Ремонт, заради якого ми зупинилися тут, мав зайняти кілька днів — часу на пошуки було вдосталь.
— Що скажеш? — вивів мене з роздумів Фернандо.
— Можливо, схованка під тим великим каменем нагорі, — відповів я, вдивляючись у вершину.
— Здається, бачу якусь скелю, — перебив мене Діогу, примружившись.
— Цілком можливо, саме там на нас чекає сюрприз.
— Не люблю я сюрпризів, — буркнув Руй Мартінеш, худорлявий пірат із довгою бородою. — У нашій справі вони рідко приносять щось хороше.
— Досить бурчати, — огризнувся Діогу. — Нахіба ми, якоря вам у дупу, пхалися крізь той ліс!
— А можна дізнатися, що ми, трясця, шукаємо? — роздратовано кинув Мартінеш. — Я думав, ми по деревину прийшли, грім вас побий!
— Скоро дізнаєшся, — урвав його нарікання Фернандо. — Ідемо до тієї скелі! Чи знову скиглити будеш?
Рішучий тон капітана не лишив вибору. Руй зітхнув і, бурмочучи прокльони, рушив слідом.
Підйом виявився складнішим, ніж здавалося. Ми спотикалися, дерли ноги об каміння й сухі кущі, ковзалися на сипких грудках ґрунту. Нарешті дісталися до велетенського каменя, що стримів на самому краю вершини.
Я сподівався, що саме під ним Мігель і його товариші заховали зливки золота та срібла. Та коли ми наблизилися, виявилося: це не просто валун, а частина масивної скелі, що виростала просто з вершини пагорба.
Ми обнишпорили кожен кущ і заглибину навколо, та не знайшли жодного сліду схованки — навіть натяку на неї.
Читати далі за посиланням
https://arkush.net/book/18589/21
Приємного читання!!!
#романтика #пригоди #Карибське_море.
#Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #читати_онлайн #стихія #шторм #Колонія_Дель_Сакраменто #Ла_плата
#чарруа #вітрильник #фехтування #шабля
#піастри
#морські_баталії #пригоди #пірати
#любовний_роман #історична_проза
Обережно оминаючи рифи та буруни, наш барк увійшов до затишної бухти. На воду спустили баркас, на якому ми з Фернандо, Діогу та ще десятьма товаришами вирушили до берега. Океан ще не повністю заспокоївся після шторму, і хвилі кілька разів ледь не викинули нас на скелі. Та невдовзі нам усе ж вдалося дістатися суходолу.
Ми піднялися кам’янистим схилом і опинилися на невеликій галявині, за якою починалися густі хащі. Просувалися повільно, оскільки постійно доводилося прорубувати собі шлях мачете та шаблями. Добре, що з нами були чарруа — вони звикли долати такі нетрі майже щодня на полюванні.
Я замислився, чи справді це той самий острів. Зі слів Мігеля уявляв його трохи меншим, хоча й розташовувався він на тій самій широті.
Невдовзі ми вийшли на вузьку стежку. З землі стирчало грубе коріння, через яке ми постійно спотикались. Та принаймні більше не доводилося продиратися крізь гілля.
То тут, то там злітали зграї незнайомих мені птахів, у кущах метушилися якісь звірі. Комарі надокучали: всюди літали й боляче кусали. Індіанці одразу ж відшукали якусь цілющу траву, яку можна було прикладати до укусів. Кілька разів на нас нападали змії, але, на щастя, ніхто не постраждав.
За годину ми дісталися пагорба, на вершину якого вела вузька звивиста стежка. Я заплющив очі, намагаючись пригадати карту. Зі слів Мігеля, один із тайників мав бути саме на вершині. Ще один, казав він, захований у печері на узбережжі. Знайти її буде непросто, але він чітко описав орієнтири.
Ремонт, заради якого ми зупинилися тут, мав зайняти кілька днів — часу на пошуки було вдосталь.
— Що скажеш? — вивів мене з роздумів Фернандо.
— Можливо, схованка під тим великим каменем нагорі, — відповів я, вдивляючись у вершину.
— Здається, бачу якусь скелю, — перебив мене Діогу, примружившись.
— Цілком можливо, саме там на нас чекає сюрприз.
— Не люблю я сюрпризів, — буркнув Руй Мартінеш, худорлявий пірат із довгою бородою. — У нашій справі вони рідко приносять щось хороше.
— Досить бурчати, — огризнувся Діогу. — Нахіба ми, якоря вам у дупу, пхалися крізь той ліс!
— А можна дізнатися, що ми, трясця, шукаємо? — роздратовано кинув Мартінеш. — Я думав, ми по деревину прийшли, грім вас побий!
— Скоро дізнаєшся, — урвав його нарікання Фернандо. — Ідемо до тієї скелі! Чи знову скиглити будеш?
Рішучий тон капітана не лишив вибору. Руй зітхнув і, бурмочучи прокльони, рушив слідом.
Підйом виявився складнішим, ніж здавалося. Ми спотикалися, дерли ноги об каміння й сухі кущі, ковзалися на сипких грудках ґрунту. Нарешті дісталися до велетенського каменя, що стримів на самому краю вершини.
Я сподівався, що саме під ним Мігель і його товариші заховали зливки золота та срібла. Та коли ми наблизилися, виявилося: це не просто валун, а частина масивної скелі, що виростала просто з вершини пагорба.
Ми обнишпорили кожен кущ і заглибину навколо, та не знайшли жодного сліду схованки — навіть натяку на неї.
Читати далі за посиланням
https://arkush.net/book/18589/21
Приємного читання!!!
#романтика #пригоди #Карибське_море.
#Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #читати_онлайн #стихія #шторм #Колонія_Дель_Сакраменто #Ла_плата
#чарруа #вітрильник #фехтування #шабля
#піастри
#новий_розділ
#морські_баталії #пригоди #пірати
#любовний_роман #історична_проза
Обережно оминаючи рифи та буруни, наш барк увійшов до затишної бухти. На воду спустили баркас, на якому ми з Фернандо, Діогу та ще десятьма товаришами вирушили до берега. Океан ще не повністю заспокоївся після шторму, і хвилі кілька разів ледь не викинули нас на скелі. Та невдовзі нам усе ж вдалося дістатися суходолу.
Ми піднялися кам’янистим схилом і опинилися на невеликій галявині, за якою починалися густі хащі. Просувалися повільно, оскільки постійно доводилося прорубувати собі шлях мачете та шаблями. Добре, що з нами були чарруа — вони звикли долати такі нетрі майже щодня на полюванні.
Я замислився, чи справді це той самий острів. Зі слів Мігеля уявляв його трохи меншим, хоча й розташовувався він на тій самій широті.
Невдовзі ми вийшли на вузьку стежку. З землі стирчало грубе коріння, через яке ми постійно спотикались. Та принаймні більше не доводилося продиратися крізь гілля.
То тут, то там злітали зграї незнайомих мені птахів, у кущах метушилися якісь звірі. Комарі надокучали: всюди літали й боляче кусали. Індіанці одразу ж відшукали якусь цілющу траву, яку можна було прикладати до укусів. Кілька разів на нас нападали змії, але, на щастя, ніхто не постраждав.
За годину ми дісталися пагорба, на вершину якого вела вузька звивиста стежка. Я заплющив очі, намагаючись пригадати карту. Зі слів Мігеля, один із тайників мав бути саме на вершині. Ще один, казав він, захований у печері на узбережжі. Знайти її буде непросто, але він чітко описав орієнтири.
Ремонт, заради якого ми зупинилися тут, мав зайняти кілька днів — часу на пошуки було вдосталь.
— Що скажеш? — вивів мене з роздумів Фернандо.
— Можливо, схованка під тим великим каменем нагорі, — відповів я, вдивляючись у вершину.
— Здається, бачу якусь скелю, — перебив мене Діогу, примружившись.
— Цілком можливо, саме там на нас чекає сюрприз.
— Не люблю я сюрпризів, — буркнув Руй Мартінеш, худорлявий пірат із довгою бородою. — У нашій справі вони рідко приносять щось хороше.
— Досить бурчати, — огризнувся Діогу. — Нахіба ми, якоря вам у дупу, пхалися крізь той ліс!
— А можна дізнатися, що ми, трясця, шукаємо? — роздратовано кинув Мартінеш. — Я думав, ми по деревину прийшли, грім вас побий!
— Скоро дізнаєшся, — урвав його нарікання Фернандо. — Ідемо до тієї скелі! Чи знову скиглити будеш?
Рішучий тон капітана не лишив вибору. Руй зітхнув і, бурмочучи прокльони, рушив слідом.
Підйом виявився складнішим, ніж здавалося. Ми спотикалися, дерли ноги об каміння й сухі кущі, ковзалися на сипких грудках ґрунту. Нарешті дісталися до велетенського каменя, що стримів на самому краю вершини.
Я сподівався, що саме під ним Мігель і його товариші заховали зливки золота та срібла. Та коли ми наблизилися, виявилося: це не просто валун, а частина масивної скелі, що виростала просто з вершини пагорба.
Ми обнишпорили кожен кущ і заглибину навколо, та не знайшли жодного сліду схованки — навіть натяку на неї.
Читати далі за посиланням
https://arkush.net/book/18589/21
Приємного читання!!!
#романтика #пригоди #Карибське_море.
#Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #читати_онлайн #стихія #шторм #Колонія_Дель_Сакраменто #Ла_плата
#чарруа #вітрильник #фехтування #шабля
#піастри
23переглядів