#мистецтво
«Село Гавронці». 1962.
Павло Горобець.

#поезія

Бабуся вчила поратися з тістом:
"Сип борошно крізь сито, як думки"
Тоді ще не могла я зрозуміти,
Що мудрість слів прийде через роки.

"Не поспішай - бабуся говорила-
Дай вистоятись, хай як слід зійде",
А я мала, так старанно місила...
Уже б пошвидше, час невпинно йде.

В печі так гаряче, рум'яниться хлібина,
А іншим разом пахнуть пироги...
В житті, як з тістом, треба неквапливо...
Давайте час всьому, як слід зійти...

Катерина Мартусь

#мистецтво

"Вітряки в українському степу на заході сонця". 1862.
Іван Айвазовський (1817-1900).

#поезія

ПОДАРУЙ МЕНІ НІЧ

Подаруй мені ніч — теплу, літню, звабливу
І до себе поклич, наяву, не у сні.
Щоб відчути змогла, що я знову щаслива —
Посміхнись, мій хороший, так ніжно мені.

Подаруй дивну ніч, хай цвіте матіола
І бентежить до сліз, той хвилюючий джаз.
Знаю, любий, ту ніч не забудем ніколи,
Що в гарячих обіймах ще тішила нас.

Подаруй мені ніч — цю шалену, останню,
Щоби мліла душа в пряних пахощах трав.
Щоб спливали вуста мед хмільного кохання,
Пелюстками троянд ти мене цілував.

Подаруй ніч із мрій, коли падають зорі,
Букет білих ромашок, на пам'ять мені.
Будуть зайві слова, най серця лиш говорять
Й тихо сипле на коси жасминовий сніг.

Подаруй мені ніч й погляд теплий — останній,
Я тебе поцілую так, як я лише вмію.
Любий червню, ще раз посміхнись на прощання... —
Я про більше просити тебе і не смію.

Надія Легельбах

Матч ХVIII Першої ліги чемпіонату Броварщини з футзалу ФК «ЩИТ-Калинівка»-2 – ФК «Funwake». Рахунок 1:1 (1:0)
#ФК_ЩИТ_Калинівка #Футбол_Броварщини #Броварський_футбол #Футбол_Бровари #Футбол_в_Броварському_краї #Brovarysport #футбол_football @brovarysport
https://youtu.be/LChTH6_z260?si=T7LGQO47-Xoq2pXh

КОНЦТАБІРНИЙ ПРЕЛЮД

Закінчилась весна.
Колючий дріт у табір
Впустив літо.
Торохкають молоді роки
в порожніх днях.
Прелюдами кричать підйоми,
піднімають ширму дня.
Стук, лемент, розвидняється.
Бараки витрушують живі трупи,
сьогодні та завтра
когось спалять в крематорії.
Боротьба за життя тут глуха,
душа не дає тут сліз очам,
вони сухі й розгублені.
Руки від страху безнадійні.
П’ють губи шпінатний запах,
шлунок згорнувсь і чекає.
Увечері Венера повисла над табором,
довго висіла і дивилась,
як умирав чоловік на дроті.
Його пражило сонце,
із ним помер його останній день.
Він знав якусь тайну.
Сичать стальні шипи дроту,
вони нацьковані на людей,
вони замучили надію.
Пахне смертю камінь,
нюхає вечірня зоря.
Живі черепи сплять,
серця не сплять,
життя просять.
Ласкава ніч переступає людей,
кудись спішить, боїться дня.
День буде пражним і довгим,
допоможе вбивати людей.
Десь є Україна,
недосяжна і далека.
Худеньке тіло жахнулось,
мати снилась.

1944 Г. Сагайдак

Нещодавно на аукціоні в інтернеті мені трапилась книжка "Кремінь" Григорія Сагайдака. Я вирішила її купити і прочитати, бо в інтернеті його віршів я не знайшла, а земляк все ж таки)
Трохи про автора з Вікипедії

Григорій Іванович Сагайдак народився10 лютого 1925 року в с. Вигурівщина — український поет, педагог, краєзнавець, громадський діяч, дисидент.

Під час Другої Світової війни був вивезений на примусові роботи до Німеччини. За спробу втечі відбував з 1942 по 1945 рік покарання в концтаборі Маутхаузен.
З 1945 по 1949 рік служив у лавах Радянської Армії за кордоном (Австрія, Угорщина, НДР).
Після демобілізації працював на підприємствах міста Києва та навчався в Київському державному університеті на філологічному факультеті.
Після закінчення в 1970 році університету працював учителем у школі – викладав мову та літературу.

Займався літературною діяльністю – писав вірші, прозові твори, а також краєзнавчі нариси.
Публікувався в періодичних виданнях, у збірниках «Боян» та «З облоги ночі». Окремими книгами вийшли романи «Горицвіт із попелу» та «Кремінь».
Був прийнятий до Спілки письменників України.

У 1960-1970 роки Григорій Сагайдак збирав у себе вдома національно свідому молодь, де спільно читали та обговорювали історію України Грушевського, Аркаса, самвидав Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?». Належав до проводу підпільної патріотичної групи. Був репресований.

Григорій Іванович Сагайдак протягом багатьох років займався активною громадською роботою, був членом Конгресу української інтелігенції та заступником голови Товариства репресованих Ватутінського району міста Києва.

Помер Григорій Іванович Сагайдак 23 жовтня 2005 року, похований на Лісовому кладовищі Києва.