#ШІ #детектив Скарб Кромвеля Артур Пендлтон подивився на кішку. Велика, руда, вгодована, вона сиділа на його столі, наче володарка світу, і, здавалося, зі співчуттям дивилася на його клієнтку — пані Елмвуд. — То ви хочете сказати, — Артур делікатно поправив свої окуляри в тонкій оправі, — що Міссіс Маффін зникла безслідно під час полуденного чаю? — Саме так, містере Пендлтон! — схлипнула пані Елмвуд. — Я відвернулася, а коли повернулася... лишилася лише її іменна порцелянова мисочка! — Жахливо, — сухо прокоментував Артур. — Я працюю з мільйонами, а не з мілками. Гадаю, Міссіс Маффін просто вирішила, що їй потрібен новий пейзаж. Двері його скромної контори на Бейкер-стріт відчинилися, і на порозі виник Сер Роджерс, директор Музею Вікторії та Альберта (V&A). Його обличчя було неприродно фіолетового кольору. — Пендлтон! Ви повинні мені допомогти! «Кістяк Кромвеля»! Його викрадено! Зник! — О. «Кістяк Кромвеля»? Срібний ланцюг? Це вже цікавіше. Сер Роджерс, розповідайте. Сер Роджерс, важко дихаючи, провалився у крісло. — Це сталося цієї ночі, між другою та третьою ранку. Вітрина! Електронний замок, армоване скло! Замок виявився... відімкненим. Жодного зламу. Камери зафіксували лише коротку, на п’ятнадцять хвилин, «світлову аномалію». Експонат просто випарувався! Артур нахилився до нього. Іронія зникла, поступившись місцем гострій увазі. — Це не фокусник-невдаха. Вже за годину Артур Пендлтон стояв у Музеї Вікторії та Альберта. Зала виглядала недоторканою, поліція шукала інсайдера. Артур обійшов вітрину, не шукаючи відбитків. Він провів рукою по товстому склу і зупинився. — Інспекторе, ви не бачите цього? — Що саме? — Подряпина. Або, точніше, ледь помітний слід. Наче хтось використовував... алмазний гравер. Не для того, щоб зламати, а щоб позначити. І, між іншим, хто з техніків користується дорогим квітково-деревним парфумом? Кемпбелл пирхнув. Артур Пендлтон відійшов від вітрини. Точний злом, ніякого шуму, запах дорогого жіночого парфуму, слід від ювелірного інструменту, "світлова аномалія". — Це не зломщик, інспекторе. Це балерина. Дуже вміла балерина. І вона прийшла не пограбувати, а забрати. Артур Пендлтон звернувся до своєї інформаторки, "Вайолет". — "Кістяк Кромвеля", кажеш? — Вайолет потягнула вино. — Це не піде на чорний ринок. Його одразу впізнають. Ти говориш про... Кішку з Віздому. Вона невловима. Спеціалізується на сріблі XVII століття, обирає експонати, які, на її думку, "недооцінені". Вона не продає. Вона колекціонує. І щоразу, коли вона працює, відчувається легкий аромат... її парфуму. — Електромагнітний імпульс, — пробурмотів Артур. — Це пояснює "світлову аномалію". Я знайду її за її естетикою. Детектив дослідив архіви музею і знайшов статтю, що критикувала експозицію ланцюга. Авторка: Евеліна Вуд. Доктор Евеліна Вуд, історик мистецтв, фахівець із срібних виробів англійського бароко. У статті вона писала: "Такий важливий символ, як «Кістяк Кромвеля», не повинен бути у цій... 'темниці' зі скла. Він заслуговує на місце, де його історія заговорить". Артур Пендлтон заглибився в історію Кромвеля. Ланцюг був символом його прихильників, які збиралися у таємному місці — старій неоготичній Бібліотеці історії Англійської революції. Пізно ввечері Пендлтон був там. У читальній залі, освітленій лише однією настільною лампою, сиділа Евеліна Вуд. На столі лежав «Кістяк Кромвеля». — Я знав, що ви тут, міс Вуд. Або, як точніше, міс «Кішка з Віздому». І я знав, що цей ланцюг буде тут. — Містер Пендлтон, — Евеліна підняла очі. — Я знала, що прийдете ви. Я використала портативний EMP-генератор. Короткий імпульс, і електронний замок вважає себе... відімкненим. Я лише звільнила його, щоб помістити сюди. — Приємно чути деталі. Ви ж знаєте, що я мушу вас заарештувати? — Я очікувала, що ви приведете інспектора Кемпбелла. — Я не такий примітивний. Я прийшов запропонувати угоду. Ви повернете його. А я скажу, що «Кістяк Кромвеля» знайшовся завдяки моїм розслідуванням. Вам не потрібна слава злочинця. Вам потрібна лише повага до експоната. І якщо ви будете співпрацювати, ви маєте зникнути. Назавжди. І перестати красти. Евеліна глибоко вдихнула і кивнула. — Добре, містере Пендлтон. Я приймаю. Бо знаєте, що найстрашніше? Цей ланцюг дійсно краще виглядає в музеї. Я не егоїстка. «Кістяк Кромвеля» було повернено. Сер Роджерс вручав Артуру Пендлтону чек. — Ви геній, Пендлтон! Як ви його знайшли? — Звичайна рутина, Сер Роджерс. Я просто знайшов місце, де він почувався... вдома. Артур відмовився від публічності, але попросив перерахувати частину його гонорару на потреби тієї самої Бібліотеки історії Англійської революції. Він сидів у своїй конторі. Повернулася пані Елмвуд. — Містере Пендлтон! Я знайшла Міссіс Маффін! Вона була на складі, поїдаючи скоуни! — Я радий за неї. І за скоуни. Артур налив собі чай. Він знав, що Евеліна не зупиниться. Просто тепер вона буде діяти ще витонченіше. Жінки-злочинці — вони завжди найцікавіші. Це була не перемога, а лише витончена, інтелектуальна нічия.

#події Підписання Балфурської декларації: Ключовий момент у історії Близького Сходу (1917). Балфурська декларація є одним з найважливіших документів XX століття, який суттєво вплинув на геополітику Близького Сходу. Цей публічний заява, видана британським урядом під час Першої світової війни, висловила підтримку створенню "національного дому" для єврейського народу в Палестині. Підписана 2 листопада 1917 року, вона стала каталізатором для сіоністського руху та заклала основу для майбутнього конфлікту в регіоні. Історичний фон Перша світова війна (1914–1918) була періодом глобальних змін, коли Османська імперія, яка контролювала Палестину протягом століть, опинилася на межі розпаду. Британія, як одна з провідних держав Антанти, шукала способи послабити Османську імперію та забезпечити свої стратегічні інтереси в регіоні, включаючи контроль над Суецьким каналом і нафтовими шляхами. У цей час сіоністський рух, очолюваний такими фігурами, як Теодор Герцль, активно лобіював ідею створення єврейської держави для подолання антисемітизму в Європі. Британський уряд бачив у сіоністах потенційних союзників. З одного боку, підтримка єврейської спільноти могла забезпечити лояльність впливових єврейських груп у США та Росії, які були важливими для воєнних зусиль. З іншого боку, це відповідало імперським амбіціям Британії щодо поділу османських територій. Водночас, Британія вже мала суперечливі обіцянки: у 1915–1916 роках через Хусейн-МакМахонську кореспонденцію вона обіцяла арабським лідерам незалежність в обмін на повстання проти османів, а у 1916 році уклала угоду Сайкса-Піко з Францією про поділ Близького Сходу. Процес створення та підписання декларації Ідея декларації виникла в колах британського кабінету, зокрема завдяки зусиллям сіоністських лідерів, таких як Хаїм Вейцман, який був впливовим хіміком і мав зв'язки в уряді. Вейцман переконував британських політиків, що підтримка сіонізму допоможе у війні. Документ був підготовлений у Міністерстві закордонних справ Великої Британії під керівництвом Артура Джеймса Балфура, який обіймав посаду міністра закордонних справ у кабінеті Девіда Ллойд Джорджа. Декларація була оформлена як лист від Балфура до лорда Лайонела Волтера Ротшильда, видатного члена британської єврейської спільноти та банкіра. Ротшильд був обраний як адресат, оскільки він був представником сіоністського руху в Британії. Лист був підписаний 2 листопада 1917 року і опублікований у пресі 9 листопада. Цей крок був частиною ширшої дипломатичної стратегії, але він не був формальним договором, а радше заявою намірів. #Зміст декларації Текст декларації був стислим, але доленосним. У листі Балфур писав: "Його Величності уряд з прихильністю ставиться до встановлення в Палестині національного дому для єврейського народу і докладатиме всіх зусиль для сприяння досягненню цієї мети, причому ясно розуміється, що нічого не повинно бути зроблено, що могло б завдати шкоди громадянським і релігійним правам неєврейських громад, які існують в Палестині, або правам і політичному статусу євреїв у будь-якій іншій країні." Ця формулювання була компромісним: вона підтримувала сіоністські прагнення, але з застереженнями щодо прав арабського населення Палестини, яке становило переважну більшість. Реакції на декларацію Декларація викликала неоднозначні реакції. У сіоністських колах вона була сприйнята як історична перемога – "хартія" для майбутньої держави. Хаїм Вейцман назвав її "Магна Картою єврейського народу". Однак не всі євреї підтримували її: деякі антисіоністи, як Едвін Монтєфьоре, вважали, що це загрожує асиміляції євреїв у Європі. Арабський світ відреагував негативно, вважаючи це зрадою британських обіцянок незалежності. Османська імперія та арабські лідери, такі як емір Фейсал, висловлювали протест, але під час війни їхній голос був обмеженим. Франція та США схвалили декларацію, що посилило її міжнародну вагу. Наслідки та спадщина Балфурська декларація стала основою для британського мандату на Палестину, наданого Лігою Націй у 1922 році. Вона стимулювала єврейську імміграцію до Палестини, що призвело до зростання напруженості між євреями та арабами. У 1930-х роках це вилилося в арабське повстання, а згодом – у створення держави Ізраїль у 1948 році та арабо-ізраїльський конфлікт. Сьогодні декларація залишається суперечливою: для ізраїльтян – символом визнання їхнього права на державу, для палестинців – початком колоніалізму та витіснення. У 2017 році, до 100-річчя, британський уряд відмовився вибачатися за документ, але визнав його неоднозначність. Балфурська декларація ілюструє, як імперська дипломатія може формувати долі народів на десятиліття вперед, підкреслюючи важливість історичного контексту в розумінні сучасних конфліктів.

Глава ЦРУ непублічно відвідав Брюссель, щоб обговорив із ЄС обмін розвідданими – ЗМІ

#події 📜 Соціальні та економічні катаклізми: Рік «великого перелому» і старт суцільної колективізації в СРСР 🚜 ​У 1929 році Радянський Союз вступив у період «великого перелому», як його згодом назвав Йосип Сталін. Ключовою подією, що ознаменувала перехід від політики обмеження заможного селянства (НЕП) до форсованого соціалістичного будівництва на селі, стала кампанія за «загальну колективізацію». Цей курс був активно просунутий комуністичною партією, зокрема через її головний рупор — газету «Правда». ​📰 Роль «Правди» та проголошення курсу ​Стаття у газеті «Правда» стала важливим публічним закликом до негайного і масового створення колективних господарств — колгоспів. Цей заклик фактично поклав початок насильницькому об'єднанню індивідуальних селянських господарств по всьому СРСР. ​Публічний маніфест: Газета стала майданчиком для пропаганди ідей про переваги великотоварного колективного виробництва, яке мало забезпечити ресурсами прискорену індустріалізацію країни. ​Ідеологічне підґрунтя: Партійне керівництво вважало, що селяни-одноосібники, особливо заможні («куркулі»), гальмують соціалістичні перетворення і є джерелом «хлібозаготівельних криз». ​Заклик до дії: Публікація в головній газеті дала сигнал місцевим партійним і радянським органам розпочати адміністративний тиск та примусові заходи для залучення селян до колгоспів. ​💥 Наслідки «загальної колективізації» ​Рішення про суцільну колективізацію, проголошене, зокрема, через «Правду», мало катастрофічні наслідки для селянства і сільського господарства: ​«Розкуркулення» як клас: Одночасно з примусом до колгоспів розпочалася політика «ліквідації куркульства як класу». Це означало конфіскацію майна, землі та виселення сотень тисяч, а в Україні — близько 1,2–1,4 млн осіб, часто до віддалених регіонів СРСР. ​Опір та втрата худоби: Селяни масово чинили опір, який виливався у повстання, відмову від посіву та масовий забій худоби (щоб не віддавати її до колгоспу). Наприклад, в Україні у 1928–1929 роках було знищено до 50% поголів'я худоби. ​Створення системи держкріпацтва: Колгоспникам не видавали паспортів, фактично прикріплюючи їх до землі та позбавляючи права вільно пересуватися і працювати. ​Голодомор: Кульмінацією політики колективізації та надмірних хлібозаготівель стала трагедія Голодомору 1932–1933 років в Україні, який був результатом штучного вилучення продовольства у селян. ​⚖️ Резюме ​Заклик газети «Правда» у 1929 році став офіційним початком одного з найбільш суперечливих та трагічних періодів в історії СРСР. Замість обіцяного піднесення сільського господарства і добробуту, суцільна колективізація призвела до дезорганізації виробництва, масових репресій і мільйонних людських жертв.

О. Голобуцький ВР зняла з розгляду урядовий законопроект 14120, яким пропонувалося позбавити російську мову захисту Європейської хартії регіональних чи міноритарних мов, - нібито «через тиск неназваних російських лобістів у Раді Європи». І одночасно Радіо «Свобода» оприлюднило інсайд, що в проєкті спільного плану ЄС і України з припинення вогню є пункт, що Київ і Москва «підсилюють взаєморозуміння та повагу до різноманітності мов, культур та релігій» - чит. "повертають довоєнні позиції РПЦ і російської мови в публічному просторі". Якщо сполучити обидві новини, то це, найімовірніше, вказує на те, що на нас дійсно чекає відкат у позиціях РПЦ і російської мови як одна з головних умов припинення вогню (а це навіть не перемир'я). Тобто, фактично «припинення вогню», якщо таке буде реалізоване, означатиме повернення Кремля до попередньої тактики невійськової поступової анексії України. Довше, зате дешевше і надійніше.

Nvidia стала першою публічною компанією, ринкова капіталізація якої перевищила $5 трильйонів. Акції компанії зросли на тлі заяв про очікувані $500 мільярдів від продажів ШІ-чипів та новин про переговори щодо Blackwell між президентами США та Китаю https://channeltech.space/news/nvidia-is-the-first-company-worth-5-trillion/

#події 30 жовтня 1653 року Гетьманська столиця Чигирин переживала один із найскорботніших днів в історії родини Хмельницьких та всієї Козацької держави. Під урочисті й водночас жалобні залпи з гармат до міста внесли труну з тілом Тимофія Хмельницького – старшого сина великого гетьмана Богдана Хмельницького, молодої надії на козацьку династію. Юна слава і фатальна рана Тиміш, не доживши одного дня до свого 21-річчя, загинув 15 вересня 1653 року під час облоги фортеці Сучава (Молдова), де він очолював козацькі війська. Його смерть стала наслідком важкого поранення: вороже ядро розбило лафет гармати, а осколок влучив молодому полковнику в ногу, спричинивши, ймовірно, гангрену. Після смерті Тимоша оборона Сучави тривала, і лише 19 жовтня козаки змогли укласти почесне перемир'я, яке дозволило їм вийти з фортеці у повному озброєнні та забрати з собою тіло свого отамана. Скорботний кортеж у столиці Довгий і скорботний шлях з Молдавії до Чигирина завершився 30 жовтня 1653 року. Внесення тіла сина до гетьманської столиці стало публічним, але глибоко особистим горем для Богдана Хмельницького. Гарматні залпи, що лунали над Чигирином, були не лише військовою пошаною, а й символом гіркоти і втрати для всієї України. Тиміш, здібний полковник та учасник Молдавських походів, вважався найбільш вірогідним спадкоємцем гетьманської булави та міг стати засновником української династії. Його загибель перекреслила ці плани, змінивши хід подальших історичних подій. Останній спочинок Тіло Тимофія Хмельницького перебувало в Чигирині, а пізніше, 27 грудня (за іншими даними — 30 грудня) 1653 року, він був похований у родинному маєтку, в Михайлівській (за деякими джерелами) або Іллінській церкві у Суботові, що неподалік Чигирина. Пізніше, у 1657 році, поряд з ним буде похований і його великий батько, Богдан Хмельницький. 💔 Ця подія назавжди залишила свій трагічний відбиток в історії, як символ нездійсненої надії на стабільну династію та втрати одного з найталановитіших молодих лідерів Гетьманщини.

Міжнародний день анімації Кожного року 28 жовтня світове суспільство святкує Міжнародний день анімації. Міжнародний день анімації в історії Відзначати цей день запропонувало французьке відділення ASIFA у 2002 р. на честь 110-річчя першої публічної вистави анімаційної технології. ASIFA – це Міжнародна асоціація анімаційного кіно. Еміль Рейно Вперше анімаційна подія «Оптичний театр» Еміля Рейно відбулася у 1892 році в Парижі у вигляді зображень, що рухалися під час проєктування. Видатний художник та винахідник Еміль Рейно запросив глядачів на шоу, яке ще ніхто ніколи не бачив. Оптичний театр (Theatre optique) викликав справжній успіх. Талановитий митець показав публіці праксиноскоп – апарат, який показував рухливі зображення. Ця подія стала стартом анімаційного кіно. Мета заснування події Координацією та організацією святкових заходів на честь International Animation Day займається ASIFA. Мета свята – привернути увагу до мистецтва анімації. Останнім часом у святкуванні події беруть учать понад 50 країн світу. Анімація є всюди – у 3D-кінотеатрах, в ЗМІ, на телебаченні, в інтернеті, в рекламі та музичній індустрії. В анімаційному кіно застосовують різноманітні засоби, технології, вражаючі спецефекти. Ця форма мистецтва продовжує розвиватися та широко використовується для створення мультимедійних та художніх фільмів.

#дати Міжнародний день анімації (англ. International Animation Day) — міжнародне свято всіх тих, хто так або інакше причетний до анімації та мистецтва мультиплікації. Відзначається щороку 28 жовтня. Дата святкування «міжнародного дня анімації» була обрана невипадково. Саме у цей день у 1892 році художник та винахідник з Франції Еміль Рено продемонстрував поважній паризькій публіці, котра зібралася у залі «Кабінету фантастики» музею Гревен, «светящиеся пантомимы» — рухомі зображення, відтворені на екрані (простіше кажучи — мультфільми). Анімація зазнала різних змін протягом багатьох десятиліть. У 1894 році про намальовані картинки на деякий час забули, але після того, як ідею рухомих зображень поєднали з винаходом братів Люм'єр, вони повернули собі популярність. Пізніше, з появою комп'ютерів, виникла і комп'ютерна анімація. У наш час ці технології настільки стали популярними, що непрофесіоналу іноді складно визначити, що ж він бачить на екрані — «живе» кіно чи анімоване. «Міжнародна асоціація анімаційного кіно» (англ. The International Animated Film Association, ASIFA), а конкретніше — її паризьке відділення, у 2002 році заснувала це свято на честь 110-річчя першої публічної демонстрації Емілем Рено свого винаходу. Напередодні міжнародного дня анімації художники-аніматори практично з усього світу обмінюються програмами своїх фільмів і влаштовують прем'єрні покази власних творінь. У наш час подібні анімаційні кіносеанси одночасно проходять вже у 104 країнах світу, в тому числі й в Україні. З історичної точки зору, правильніше звернути увагу на більш ранню, і що важливо, документально підтверджену дату народження анімації (мультиплікації). Французи, як родоначальники цього виду мистецтва, вважають днем народження мультиплікації 30 серпня 1877 року. Саме тоді було запатентовано винахід праксиноскопа французьким винахідником-самоучкою Емілем Рено (фр. Emile Reynaud). Дещо раніше, 20 липня 1877 року, Еміль Рено представив доповідь перед членами Французької академії і продемонстрував праксиноскоп (англ. praxinoscope) — апарат, зібраний із коробки з-під печива і дзеркального барабану, та який дозволяв переглядати на прозорій стрічці фазові картинки, що створювали ілюзію руху фігур. Таким чином, мистецтво мультиплікації майже на 20 років давніше жанру кіно.

День інтерсекс-людей День інтерсекс-людей (Intersex Awareness Day) або День обізнаності про інтерсексуальність, що відзначається щорічно 26 жовтня, є міжнародно визнаним днем, покликаним привернути увагу до проблем прав людини, з якими стикаються інтерсекс-люди. Цей день нагадує про виклики, з якими стикається інтерсексуальна спільнота, а також про необхідність більшого розуміння, прийняття та забезпечення прав інтерсекс-людей. Історичне значення Дата 26 жовтня бере свій початок з 1996 року, коли в Північній Америці відбулася перша публічна демонстрація інтерсекс-людей. Ця демонстрація відбулася біля приміщення в Бостоні, де Американська академія педіатрії проводила свою щорічну конференцію. Члени нині неіснуючого Товариства інтерсексуалів Північної Америки, включаючи активістів Моргана Холмса і Макса Бека, разом із союзниками з Transsexual Menace, мали на меті кинути виклик домінуючій медичній думці про косметичні операції для інтерсексуалів. Однак їх зустріли вороже і випровадили охоронці. Пізніше група вийшла на демонстрацію з плакатом “Гермафродити з почуттям власної гідності”. Відзначення цього дня розпочалося у 2003 році, коли Бетсі Драйвер та Емі Кояма створили центральний інформаційний сайт https://intersexday.org/