Напис на стіні кафе у Харкові. Як можна в 4(!) строки вмістити все?! Абсолютно все. Як наше довоєнне життя, в одну невеличку валізу. Подумала, що мені ніколи так не написати... P.S. спитав у ШІ, хто автор: 🖍️українська поетка Олена Гусейнова.

Українські дівчата на Приазов'ї. Генічеськ. 1941 рік

1972 рік. Становище української преси поза урср. Навіть у Австралії, де жили кілька десятків тисяч українців виходили 32 українські газети. А в рсфср, де жили мільйони українців — нуль.

#думки Старість — це коли Всесвіт каже: "Гра закінчена", але ти ще сидиш на лавці запасних і просиш: "А можна ще одну спробу?" Людина — це єдина істота, яка мусить вчитись усе життя, щоб потім... забути де поклала окуляри. Ми проходимо довжелезний шлях, щоби подорослішати. Збираємо по крихтах досвід, обпечені, але мудрі. І от, коли ти нарешті став таким, як треба — мозок ясний, серце навчене, очі бачать крізь брехню — тіло каже: «А тепер, любий, тобі хана. Ляж і полеж». Воно більше не хоче тягнути тебе, цього проклятого філософа. Коліна хрустять як офісний принтер. Спина вигинається в знак питання: «Навіщо все це було?». Зморшки не просто малюють мапу твого життя — вони гравірують на тобі слово "кінець". А душа? Душа ж молода. Душа кричить: «Я ще хочу!». А тіло відповідає: «Сиди тихо, бо зараз сечовий знову дасть концерт». От і все, що залишилось від революцій, від бурхливих ночей, від юнацької зухвалості — аптечка, де замість любовних листів зберігаються рецепти. Ми боїмося старості не тільки через самотність. Ми боїмося стати непотрібними. Боїмося бути живими примарами у світі, який біжить далі без нас. Боїмося, що все, чому ми вчилися, виявиться нікому не потрібним. Черепахи живуть по 150 років. Без філософії, без матаналізу, без шекспірівських трагедій. Вони просто повзуть. І їм норм. А ми? Ми складаємо трактати, пишемо вірші, будуємо цивілізації — і що? Нам дають 70 років, а далі — «дякую, наступний». Ми швидко старіємо, бо занадто глибоко думаємо. Бо відчуваємо надто тонко. Бо знаємо занадто багато — і саме це нас вбиває. Знання — не сила. Знання — це клеймо: ти розумієш, що життя коротке. Що другий шанс — це привілей кіно, не реальності. І найстрашніше — не старість. А те, що вона приходить, коли ти тільки навчився жити. Брутальний реалізм.

#поезія Ми живемо щоб бути щасливими... Аби вміти сміятись під зливами... Обіймати й творити найкраще... Ми живемо у світі прекраснім... Молодими чи зовсім вже сивими... Ми живемо щоб бути щасливими... І щоб людям тепло дарувати... Ми живемо щоб світ обійняти... Ми живемо щоб бути єдиними... Неповторними, вільними,сильними... Непотрібна нам та ідеальність... Бо життя це не просто формальність... Ми живемо багато чи бідно... Неважливо лише б тільки гідно... І під сонцем чи просто під зливами... Ми живемо щоб бути щасливими... Галина Кавалець

#думки Є люди, як благословення, як відповідь на мовчазні молитви, які ми навіть не наважувалися вимовити вголос… Вони приходять тоді, коли серце втомлене, коли душа шукає світло серед темряви. І раптом усе стає ясним: ось вона людина, з якою не треба прикидатися, не треба ховатися, не треба тікати. Просто бути. Просто любити. Просто жити. Не відпускайте таких людей. Обіймайте їх душею щодня. Бережіть, навіть коли важко. Моліться за них, навіть коли далеко. Дякуйте Богові, що дав вам можливість бути поруч, хоч би й на коротку мить, бо ця мить важить ціле життя. Бо коли горить вогник у душі, це знак: ви знайшли свою людину. І тепер усе можливе.

#поезія Я до тебе дощем доторкнусь. Огорну парасолею в квітах. Так приємно і тепло чомусь! Не відчутно і вод, що пролито! Довго разом в саду побредем. Один одного ніжно стиснувши, Один одного в себе вкрадем, Сміх і подих у себе ковтнувши. В кожнім подиху селиться подив, В кожнім русі – горить багаття! Дощ ніскілечки нам не зашкодив, Молодече бринить завзяття! В кожній краплі дощу весняного, В кожнім дотику вуст гарячих, Стільки смаку терпкого, хмільного Кожен з нас відчув і побачив. Галина Поважняк

Цими днями в соцмережах з’явилася новина, яка одразу стала темою обговорень серед прихильників книжок, серіалу "І просто так…" і самої Сари Джессіки Паркер. Акторка, продюсерка та засновниця книжкового імпринту SJP for Hogarth розповіла у коментарі для Page Six, що наразі читає по дві книжки на день. Це частина її підготовки до участі в журі Букерівської премії 2025 року. "Це дуже інтенсивно — читати таку кількість книжок. Важко пояснити словами масштаб. Це справді унікальне відчуття — мати можливість перечитати стільки творів за один місяць", — сказала Паркер. Вона поділилася цією інформацією під час PEN America Literary Gala — престижного заходу, який щороку об’єднує представників літературної та культурної спільноти. https://vogue.ua/article/culture/knigi/chi-spravdi-sara-dzhessika-parker-chitaye-po-dvi-knizhki-na-den-59546.html

Міланський “Інтер” зустрінеться з паризьким “Парі Сен-Жерменом” у вирішальному матчі нинішнього розіграшу Ліги чемпіонів #World_Football #Ukrainian_football #European_football #футбол_football #Brovarysport #Броварський_спорт @brovarysport https://brovarysport.net.ua/?p=33472

Привітик) З 29 травня по 8 червня включно діє SALE 2⃣0⃣% знижки на прикраси в наявності. 🔟% знижки на індивідуальне замовлення. По всіх питаннях консультую. Відправка на укрпошту і нову пошту, оплата на картку також є накладних платіж. Більше фото тут https://www.instagram.com/biserok_anita?igsh=MW5ldDhyb2l1YWthcA== #рукоділля #бісероплетіння #силянки #силянкизбісеру #прикрасипідзамовлення #SALE