Українська
English
...Жили собі люди.
...Жили собі в мирі.
...Хтось в свому будинку, хтось в своїй квартирі.
...Хтось в місті своєму, а хтось у містечку,
а хтось у селі від тих міст недалечко...
...Хтось хліб випікав.
...Хтось дітьми опікався.
...Хтось дім будував. Одружитись збирався.
...Хтось мріяв про море, про подорож літом,
а хтось для окраси висаджував квіти...
...Хтось вчився ходити, а хтось на вітрини
свої виставляв кольорові картини.
...Хтось думав про вічне блукаючи парком,
а хтось все крутився знаходячи шпарку.
...Хтось серце старе запускав по новому,
а хтось добирався до рідного дому.
...Хтось сіяв, а хтось за порядком дивився.
...Хтось щастя шукав, а хтось щастям ділився.
...Хтось щось купував й віддавав безкоштовно.
...Хтось справи вирішував всі полюбовно.
...Хтось палко кохав.
...Хтось не знав ще кохання,
а хтось від невдачі приймав покарання.
...Хтось вірив, хтось знав, бо надію мав зримо, а хтось вже роки рахував за плечима.
...Хтось бачив себе у маленьких онуках,
а хтось тамувався в сердечних розлуках.
...Хтось мчав на авто у незвідані далі,
а хтось залюбки напирав на педалі.
...Стежками рідненькими рідного краю
...І тішився:« Кращого в світі немає...»
І все обірвалось...
За мить. За хвилину.
Насунула чорна війна на країну.
То ворог піднявши себе величаво
Собі щось надумав, що має він право
На долі людські, на людські почуття.
На землі чужі.
На безцінне життя...
...Хтось дім залишав. Переборював втому.
...А хтось вже не мав ні квартири, ні дому.
...Хтось хліб випікав, щоб життя не скінчилось.
...Комусь народитись на світ не судилось.
...Хтось тихо сидів у підвалах закритих,
а чобіт ворожий топтався по квітах...
...Хтось Богу молився за брата, за тата.
...Хтось сина свого проводжав воювати.
...Хтось слізно хрестив чоловіка у спину,
а хтось малював в чорних фарбах картину.
...Хтось все необхідне складав для потреби, тому, хто не бачив ні сонця, ні неба.
...Хтось щиро ділив хліба краєць в долоні,
свій краєць, чужому синочку і доні.
...Хтось йшов на ворожі бляшанки відкрито, а хтось в полі сіяв пшеницю і жито.
...Хтось сіяв життя на смертельнім
плацдармі.
...Хтось п’яту добу на ногах у лікарні
витягував з пащі смертельної долю того, хто боровся за віру і волю.
...За нашу любов до чарівного краю,
бо кращого в цілому світі немає..!
Прийде перемога і згине навіки
Ворожий народ. Безіменний, безликий.
Гонимий він світом буде звідусюди.
І з часом, такого народу не буде.
Бо хто йде з війною на вільну країну
Той сам від ненависті своєї загине..!
Людмила Григоренко
...Жили собі в мирі.
...Хтось в свому будинку, хтось в своїй квартирі.
...Хтось в місті своєму, а хтось у містечку,
а хтось у селі від тих міст недалечко...
...Хтось хліб випікав.
...Хтось дітьми опікався.
...Хтось дім будував. Одружитись збирався.
...Хтось мріяв про море, про подорож літом,
а хтось для окраси висаджував квіти...
...Хтось вчився ходити, а хтось на вітрини
свої виставляв кольорові картини.
...Хтось думав про вічне блукаючи парком,
а хтось все крутився знаходячи шпарку.
...Хтось серце старе запускав по новому,
а хтось добирався до рідного дому.
...Хтось сіяв, а хтось за порядком дивився.
...Хтось щастя шукав, а хтось щастям ділився.
...Хтось щось купував й віддавав безкоштовно.
...Хтось справи вирішував всі полюбовно.
...Хтось палко кохав.
...Хтось не знав ще кохання,
а хтось від невдачі приймав покарання.
...Хтось вірив, хтось знав, бо надію мав зримо, а хтось вже роки рахував за плечима.
...Хтось бачив себе у маленьких онуках,
а хтось тамувався в сердечних розлуках.
...Хтось мчав на авто у незвідані далі,
а хтось залюбки напирав на педалі.
...Стежками рідненькими рідного краю
...І тішився:« Кращого в світі немає...»
І все обірвалось...
За мить. За хвилину.
Насунула чорна війна на країну.
То ворог піднявши себе величаво
Собі щось надумав, що має він право
На долі людські, на людські почуття.
На землі чужі.
На безцінне життя...
...Хтось дім залишав. Переборював втому.
...А хтось вже не мав ні квартири, ні дому.
...Хтось хліб випікав, щоб життя не скінчилось.
...Комусь народитись на світ не судилось.
...Хтось тихо сидів у підвалах закритих,
а чобіт ворожий топтався по квітах...
...Хтось Богу молився за брата, за тата.
...Хтось сина свого проводжав воювати.
...Хтось слізно хрестив чоловіка у спину,
а хтось малював в чорних фарбах картину.
...Хтось все необхідне складав для потреби, тому, хто не бачив ні сонця, ні неба.
...Хтось щиро ділив хліба краєць в долоні,
свій краєць, чужому синочку і доні.
...Хтось йшов на ворожі бляшанки відкрито, а хтось в полі сіяв пшеницю і жито.
...Хтось сіяв життя на смертельнім
плацдармі.
...Хтось п’яту добу на ногах у лікарні
витягував з пащі смертельної долю того, хто боровся за віру і волю.
...За нашу любов до чарівного краю,
бо кращого в цілому світі немає..!
Прийде перемога і згине навіки
Ворожий народ. Безіменний, безликий.
Гонимий він світом буде звідусюди.
І з часом, такого народу не буде.
Бо хто йде з війною на вільну країну
Той сам від ненависті своєї загине..!
Людмила Григоренко
...Жили собі люди.
...Жили собі в мирі.
...Хтось в свому будинку, хтось в своїй квартирі.
...Хтось в місті своєму, а хтось у містечку,
а хтось у селі від тих міст недалечко...
...Хтось хліб випікав.
...Хтось дітьми опікався.
...Хтось дім будував. Одружитись збирався.
...Хтось мріяв про море, про подорож літом,
а хтось для окраси висаджував квіти...
...Хтось вчився ходити, а хтось на вітрини
свої виставляв кольорові картини.
...Хтось думав про вічне блукаючи парком,
а хтось все крутився знаходячи шпарку.
...Хтось серце старе запускав по новому,
а хтось добирався до рідного дому.
...Хтось сіяв, а хтось за порядком дивився.
...Хтось щастя шукав, а хтось щастям ділився.
...Хтось щось купував й віддавав безкоштовно.
...Хтось справи вирішував всі полюбовно.
...Хтось палко кохав.
...Хтось не знав ще кохання,
а хтось від невдачі приймав покарання.
...Хтось вірив, хтось знав, бо надію мав зримо, а хтось вже роки рахував за плечима.
...Хтось бачив себе у маленьких онуках,
а хтось тамувався в сердечних розлуках.
...Хтось мчав на авто у незвідані далі,
а хтось залюбки напирав на педалі.
...Стежками рідненькими рідного краю
...І тішився:« Кращого в світі немає...»
І все обірвалось...
За мить. За хвилину.
Насунула чорна війна на країну.
То ворог піднявши себе величаво
Собі щось надумав, що має він право
На долі людські, на людські почуття.
На землі чужі.
На безцінне життя...
...Хтось дім залишав. Переборював втому.
...А хтось вже не мав ні квартири, ні дому.
...Хтось хліб випікав, щоб життя не скінчилось.
...Комусь народитись на світ не судилось.
...Хтось тихо сидів у підвалах закритих,
а чобіт ворожий топтався по квітах...
...Хтось Богу молився за брата, за тата.
...Хтось сина свого проводжав воювати.
...Хтось слізно хрестив чоловіка у спину,
а хтось малював в чорних фарбах картину.
...Хтось все необхідне складав для потреби, тому, хто не бачив ні сонця, ні неба.
...Хтось щиро ділив хліба краєць в долоні,
свій краєць, чужому синочку і доні.
...Хтось йшов на ворожі бляшанки відкрито, а хтось в полі сіяв пшеницю і жито.
...Хтось сіяв життя на смертельнім
плацдармі.
...Хтось п’яту добу на ногах у лікарні
витягував з пащі смертельної долю того, хто боровся за віру і волю.
...За нашу любов до чарівного краю,
бо кращого в цілому світі немає..!
Прийде перемога і згине навіки
Ворожий народ. Безіменний, безликий.
Гонимий він світом буде звідусюди.
І з часом, такого народу не буде.
Бо хто йде з війною на вільну країну
Той сам від ненависті своєї загине..!
🖋️Людмила Григоренко
1Kпереглядів
