#оповідання #ШІ
"Там, де б'ється моє серце"
Глава 8
Вечір, після розмови в кафе, був важким. Марія сиділа в ліжку, вдивляючись у мерехтливі вогники нічного Києва за вікном, що просочувалися крізь тонкі штори. Аліна спала, схиливши голову їй на коліна, її дихання було єдиним звуком у цій чужій, наповненій напругою квартирі. Слова Ольги досі різали слух, а спогад про відчайдушний погляд Аліни, що сиділа біля будинку і чекала, розривав серце.
Марія відчула, як її поглинає самотність. У такі моменти вона завжди шукала розради в спогадах про своїх батьків. Минуло вже десять років з тієї страшної автокатастрофи, що забрала їхнє життя, але біль втрати ніколи не зникав повністю, лише притуплявся.
"Мамо, що мені робити? — шепотіла вона в порожнечу. — Ти завжди знала відповіді на все. Ти була такою сильною, такою мудрою. Як би ти вчинила? Як би ти захистила Аліну?"
Марія заплющила очі, намагаючись відновити її образ: ніжні руки, тепла усмішка, завжди повні розуміння очі. Її мама, Олена, була вчителькою, завжди спокійною, здатною знайти слова втіхи для будь-кого. Вона вчила Марію, що навіть у найтемніші часи потрібно шукати світло, вірити в добро і ніколи не здаватися. "Головне — це сім'я, Марусю, — чулося у її пам'яті мамине тихе напуття. — Тримайся за своїх, і ви пройдете через усе".
"Але хто тепер моя сім'я, мамо? — думала Марія. — Аліна, так. Але хто ще? Я зовсім без підтримки в цьому світі, що руйнується".
Поруч з образом матері завжди з'являвся батько, Віктор. Він був міцним, надійним, здатним полагодити все, що завгодно, від зламаної іграшки до розбитого серця. Його широкі плечі завжди були для неї опорою, його мудрі поради — дороговказом. Він навчив її не боятися труднощів, дивитися в очі проблемам і завжди знаходити вихід. "Немає безвихідних ситуацій, доню, — любив повторювати він, — є лише ті, з яких ми ще не знайшли вихід".
Марія стиснула кулаки. Їй так бракувало їхньої присутності, їхньої мудрості. Їй так хотілося відчути тепло батьківських обіймів, почути їхній заспокійливий голос. Але їх не було. Їй доводилося покладатися тільки на себе.
"Я мушу бути сильною, як ви, — подумала вона. — Заради Аліни. Я знайду вихід. Завжди є вихід".
Вона згадала пропозицію Миколи про Максима і роботу. Це був перший реальний шанс. Марія відчула, як у ній знову запалюється крихітна іскорка надії. Це був виклик.
Вона мала відновити своє життя, і життя Аліни.
З цією думкою вона заплющила очі, намагаючись знайти хоч трохи спокою. Завтра буде новий день, і вона повинна бути готовою до нього. Вона відчувала, що її батьки, десь там, пишаються нею і дають їй сили.
Далі буде...
#оповідання #ШІ
"Там, де б'ється моє серце"
Глава 8
Вечір, після розмови в кафе, був важким. Марія сиділа в ліжку, вдивляючись у мерехтливі вогники нічного Києва за вікном, що просочувалися крізь тонкі штори. Аліна спала, схиливши голову їй на коліна, її дихання було єдиним звуком у цій чужій, наповненій напругою квартирі. Слова Ольги досі різали слух, а спогад про відчайдушний погляд Аліни, що сиділа біля будинку і чекала, розривав серце.
Марія відчула, як її поглинає самотність. У такі моменти вона завжди шукала розради в спогадах про своїх батьків. Минуло вже десять років з тієї страшної автокатастрофи, що забрала їхнє життя, але біль втрати ніколи не зникав повністю, лише притуплявся.
"Мамо, що мені робити? — шепотіла вона в порожнечу. — Ти завжди знала відповіді на все. Ти була такою сильною, такою мудрою. Як би ти вчинила? Як би ти захистила Аліну?"
Марія заплющила очі, намагаючись відновити її образ: ніжні руки, тепла усмішка, завжди повні розуміння очі. Її мама, Олена, була вчителькою, завжди спокійною, здатною знайти слова втіхи для будь-кого. Вона вчила Марію, що навіть у найтемніші часи потрібно шукати світло, вірити в добро і ніколи не здаватися. "Головне — це сім'я, Марусю, — чулося у її пам'яті мамине тихе напуття. — Тримайся за своїх, і ви пройдете через усе".
"Але хто тепер моя сім'я, мамо? — думала Марія. — Аліна, так. Але хто ще? Я зовсім без підтримки в цьому світі, що руйнується".
Поруч з образом матері завжди з'являвся батько, Віктор. Він був міцним, надійним, здатним полагодити все, що завгодно, від зламаної іграшки до розбитого серця. Його широкі плечі завжди були для неї опорою, його мудрі поради — дороговказом. Він навчив її не боятися труднощів, дивитися в очі проблемам і завжди знаходити вихід. "Немає безвихідних ситуацій, доню, — любив повторювати він, — є лише ті, з яких ми ще не знайшли вихід".
Марія стиснула кулаки. Їй так бракувало їхньої присутності, їхньої мудрості. Їй так хотілося відчути тепло батьківських обіймів, почути їхній заспокійливий голос. Але їх не було. Їй доводилося покладатися тільки на себе.
"Я мушу бути сильною, як ви, — подумала вона. — Заради Аліни. Я знайду вихід. Завжди є вихід".
Вона згадала пропозицію Миколи про Максима і роботу. Це був перший реальний шанс. Марія відчула, як у ній знову запалюється крихітна іскорка надії. Це був виклик.
Вона мала відновити своє життя, і життя Аліни.
З цією думкою вона заплющила очі, намагаючись знайти хоч трохи спокою. Завтра буде новий день, і вона повинна бути готовою до нього. Вона відчувала, що її батьки, десь там, пишаються нею і дають їй сили.
Далі буде...
Українська
English
