НАновини: Постачання морозива до Ізраїлю з Росії б'ють рекорди: А ви впевнені, що пломбір не з присмаком крові?
Важливо ⁉️ - 👉пошир серед друзів❗
https://nikk.agency/uk/postachannya-moroziva-do/
Росія надсилає до Ізраїлю 60 тонн морозива, а гроші з податків йдуть на вбивства українців.
А ви впевнені, що пломбір не з присмаком крові?
Росія, яка під важкими санкціями за свою агресію, примудряється експортувати рекордні обсяги морозива до Ізраїлю.
Лише у грудні 2024 року року «фахівці Тверської випробувальної лабораторії ФДБУ «ВНДІЗЖ» схвалили 60 тонн продукції підготовленої «Вологодським підприємствами для експорту до Ізраїлю»гордо на весь світ сурмлять «Так з нами і закордон торгує!, Не гребує!».
Все б нічого, але податки від цього бізнесу йдуть на фінансування війни в Україні, підтримку терористів ХАМАС та угод із Іраном.
Найбільше в ній, як і в попередніх поставках,
«12,3 т ескімо з вареним згущеним молоком у.........................
Більше ...................
https://nikk.agency/uk/postachannya-moroziva-do/

“Усе, що я хочу на Різдво” Венді Лоджіа
Видавництво Ранок

Бейлі обожнює Різдво і все, що з ним пов’язано. А ще вона хоче поцілуватися під омелою, як у всіх тих казкових атмосферних фільмах. У Бейлі є в голові приблизний образ того, хто мав би бути тим хлопцем, і, звісно ж, Джейкоб Марлі геть йому не відповідає. Ну хіба що, може, інколи. А от загадковий білявчик Чарлі відповідає. Але тут теж не все просто. То як Бейлі в усьому розібратися?

Це непогана різдвяна історія про підлітків, але в топ кращих не увійде. Трошки чарівна, трошки дивненька, з чисто підлітковими проблемами, але дуже проста та легка для читання. Тільки момент з різдвяними жетонами був сумним, і, вочевидь, таким чином авторка хотіла додати драми, щоб не робити книжку зовсім вже казково-ванільною. А заразом, може, додати якусь морально-повчальну компоненту.

Насправді я не знаю, що такого ще про неї сказати. Вона мила, але по факту практично ні про що) Напевно, проблема в тому, що я її читала після “Це Крістмас, крихітко”, і навіть на її фоні “Усе, що я хочу на Різдво” виглядала простою і, так би мовити, “безподійною”. Але, гадаю, для раннього підліткового віку ця історія була би в тему. Бо вона про віру в дива, про атмосферу свята, про гарні стосунки з батьками та родинні традиції, про перше кохання та й загалом про оце відчуття мімімі.

А ще тут прикольно оформлені глави - назва кожної є відсилкою до якоїсь різдвяної пісні. В цьому плані мені трішки було схоже на “Краще, ніж у фільмах”.

#книжковий_відгук #Лана_читає

Якось не зручно в цьому застосунку🤔 не розумію, як висвітлювати мої відео😬

"Київнаукфільм" 1976 рік.......Як вони знали?

https://t.me/RuslanSpeaks

©️ 23.12.2024

Нещодавно я подивилася мультфільм "Я – панда". Раніше він не викликав у мене інтересу: я бачила уривки, які здавалися поверхневими й нецікавими. Але кілька днів тому натрапила на сцену, де дівчинка перетворюється на панду через те, що не може впоратися зі своїми емоціями. Це мене зачепило, бо останнім часом я теж відчуваю, як складно справлятися з власними емоціями.

Проте мультфільм виявився глибшим. Це історія не лише про емоції, а й про те, як наші сімейні стосунки впливають на нас.

Я чотири роки була в терапії, і тема батьків виникала знову й знову. Інколи я навіть питала психолога: "Скільки ще можна це мусолити?" Здавалося, що вже все проговорено.
Але після цього мультфільму я зрозуміла щось нове: ще до того, як дитина отримує свої власні травми, вона переймає травми батьків.

Діти — це губки. Вони вбирають усе: поведінку, емоції, страхи батьків, навіть те, що ніколи не вимовляється вголос. Дитина сприймає цей біль несвідомо, ще до того, як навіть навчиться говорити.

Нещодавно один із моїх рідних поділився історією, яка мене буквально розірвала. Вона викликала у мене біль, який здавався майже особистим, хоча я точно знаю, що нічого подібного в моєму житті не було. І ось після перегляду мультфільму я зрозуміла: ця історія — частина їхньої травми, яку я перейняла, навіть не усвідомлюючи.

Я виховувалася через призму цієї травми. Вона вже стала частиною мого "коду".


Це не добре і не погано, просто факт який я усвідомила. Травми родини настільки впливають на дитину, що формують її емоції, поведінку і навіть рішення, які вона приймає, не завжди розуміючи, чому.

Я розумію, що не можу позбутися цього впливу — це вже частина мене. Але я можу навчитися жити з усвідомленням цього впливу. Це допомагає зрозуміти себе, свої вчинки й емоції.

Я більше не визначена травмами моєї сім’ї. Це лише частина мого шляху, але я можу рухатися далі, уже знаючи, звідки беруться деякі мої реакції.

щаслива чаєчка✨️