• https://youtu.be/JZdgACoUuwI?si=u8HFP1n32zAO4It8
    https://youtu.be/JZdgACoUuwI?si=u8HFP1n32zAO4It8
    95views
  • У Києві викрили нарколабораторії

    Поліція зупинила діяльність лабораторій, що виготовляли до 10 кг психотропів на місяць. Організаторами "бізнесу" були чоловіки 40–50+ років, які заробляли до 3 млн грн щомісяця. Усі причетні затримані.
    #Новини_Україна #Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news #кримінал
    У Києві викрили нарколабораторії Поліція зупинила діяльність лабораторій, що виготовляли до 10 кг психотропів на місяць. Організаторами "бізнесу" були чоловіки 40–50+ років, які заробляли до 3 млн грн щомісяця. Усі причетні затримані. #Новини_Україна #Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news #кримінал
    222views
  • НЕБЕЗПЕЧНІ ПОВОРОТИ
    #спорт @спорт #спорт_sports #спорт_відео #Brovarysport @Brovarysport #Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news
    НЕБЕЗПЕЧНІ ПОВОРОТИ #спорт @спорт #спорт_sports #спорт_відео #Brovarysport @Brovarysport #Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news
    148views 11Plays
  • #поезія
    #поезія
    Like
    Love
    2
    201views 21Plays
  • 196views
  • https://youtu.be/v6d_lZreiQ0?si=AKPN2QWr03iuKaMt
    https://youtu.be/v6d_lZreiQ0?si=AKPN2QWr03iuKaMt
    87views
  • ПЕТИЦІЯ НА ЗМІНУ ДЕРЖАВНОГО ГІМНУ
    ПЕТИЦІЯ НА ЗМІНУ ДЕРЖАВНОГО ГІМНУ
    Love
    1
    152views 11Plays
  • ⚡️⚡️⚡️Федерація боксу України оголосила про вступ до World Boxing!

    Після більше ніж двох років з часу заснування нової міжнародної федерації та після того як вона набрала більше 100 членів, Україна нарешті доєдналась до світової родини Олімпійського боксу.

    Нагадаємо, вже завтра в Ліверпулі стартує перший чемпіонат світу від World Boxing.
    Джерело - https://t.me/luckypunchnet
    ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport 🇺🇦🇺🇦🇺🇦
    #World_box #Бокс_boxing #boxing #boxers #Український_бокс #Ukrainian_boxing #Броварський_бокс #Brovarysport #Brovary_boxing @Brovarysport
    ⚡️⚡️⚡️Федерація боксу України оголосила про вступ до World Boxing! Після більше ніж двох років з часу заснування нової міжнародної федерації та після того як вона набрала більше 100 членів, Україна нарешті доєдналась до світової родини Олімпійського боксу. Нагадаємо, вже завтра в Ліверпулі стартує перший чемпіонат світу від World Boxing. Джерело - https://t.me/luckypunchnet ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport 🇺🇦🇺🇦🇺🇦 #World_box #Бокс_boxing #boxing #boxers #Український_бокс #Ukrainian_boxing #Броварський_бокс #Brovarysport #Brovary_boxing @Brovarysport
    173views
  • Ей было 100 лет: Праведница народов мира Лидия Савчук — украинка, которую и нацизм Гитлера, и рашизм путина хотели стереть с лица земли.

    Это история женщины, которая прожила век между двумя диктаторами, двумя войнами и двумя попытками уничтожить её страну.
    В 17 лет она укрывала еврейского солдата от нацистов.
    В 98 лет сама спасалась от российских ракет, падавших на жилые кварталы Киева.

    Лидия родилась в Виннице в 1925 году.
    Во время немецкой оккупации в их дом пришёл мужчина, назвавшийся «Иваном Петровым».
    Позже он признался: он — Исаак Тартаковский, еврей из Киева, сбежавший из лагеря для военнопленных.
    Прятать еврея в 1942 году означало смертельный риск.
    Но семья Савчуков — Степан, Надежда, Валентин и 17-летняя Лидия — взяли этот риск на себя.

    Она носила ему еду на чердак, предупреждала о проверках, закрывала двери, когда немцы шли по улице.
    Её саму однажды избили на рынке за помощь еврейскому знакомому брата — но она не отказалась от своего выбора.

    Когда немцы приказали семье покинуть дом, они могли оставить Исаака.
    Но они взяли его с собой — спрятали в новом доме в Старом городе Винницы, где он жил до освобождения в марте 1944 года.

    После войны Исаак стал художником, жил в Киеве.
    В 1951 году судьба свела их снова — случайная встреча на улице превратилась в семью.
    В 1953 году Лидия и Исаак поженились.
    У них родились дети — Анатолий и Елена.

    В 1995 году Яд Вашем присвоил Лидии, её матери и отцу звание Праведников народов мира.

    Но война пришла снова.
    В феврале 2022 года 98-летняя Лидия услышала те же звуки, которые помнила из 1940-х — сирены, удары, стекло по полу.
    Обстрел задел их дом, выбил окна.
    Семья пряталась в коридоре, держала документы у двери, пыталась найти лекарства.

    В апреле 2022 года её эвакуировали из Киева благодаря дипломатам, волонтёрам и еврейским организациям.
    На границе с Польшей её встречали как Праведницу.
    Позже — Швейцария: Люцерн, озеро, врачи, забота фонда Gamaraal Foundation.

    В 2024 году она отметила 99 лет.
    Осенью 2025 года силы начали уходить.
    В начале ноября её сердце остановилось — спокойно, рядом с дочерью.

    Это история не о прошлом — а о том, как зло возвращается в разных формах.
    И как мужество тоже возвращается — в людях.

    Как вы думаете: почему важно сохранять память о таких людях сегодня, когда снова идёт война и снова пытаются переписать историю?
    Пишите в комментариях — мы читаем всё.

    Читайте полный материал:
    👉 https://nikk.agency/lidiya-savchuk/

    НАновости — Новости Израиля. Мы рассказываем истории, которые нельзя терять.

    Поделитесь этим постом в Facebook:
    👉 https://www.facebook.com/nanews.nikk.agency/posts/pfbid03urJiacWJz8WQ...
    Ей было 100 лет: Праведница народов мира Лидия Савчук — украинка, которую и нацизм Гитлера, и рашизм путина хотели стереть с лица земли. Это история женщины, которая прожила век между двумя диктаторами, двумя войнами и двумя попытками уничтожить её страну. В 17 лет она укрывала еврейского солдата от нацистов. В 98 лет сама спасалась от российских ракет, падавших на жилые кварталы Киева. Лидия родилась в Виннице в 1925 году. Во время немецкой оккупации в их дом пришёл мужчина, назвавшийся «Иваном Петровым». Позже он признался: он — Исаак Тартаковский, еврей из Киева, сбежавший из лагеря для военнопленных. Прятать еврея в 1942 году означало смертельный риск. Но семья Савчуков — Степан, Надежда, Валентин и 17-летняя Лидия — взяли этот риск на себя. Она носила ему еду на чердак, предупреждала о проверках, закрывала двери, когда немцы шли по улице. Её саму однажды избили на рынке за помощь еврейскому знакомому брата — но она не отказалась от своего выбора. Когда немцы приказали семье покинуть дом, они могли оставить Исаака. Но они взяли его с собой — спрятали в новом доме в Старом городе Винницы, где он жил до освобождения в марте 1944 года. После войны Исаак стал художником, жил в Киеве. В 1951 году судьба свела их снова — случайная встреча на улице превратилась в семью. В 1953 году Лидия и Исаак поженились. У них родились дети — Анатолий и Елена. В 1995 году Яд Вашем присвоил Лидии, её матери и отцу звание Праведников народов мира. Но война пришла снова. В феврале 2022 года 98-летняя Лидия услышала те же звуки, которые помнила из 1940-х — сирены, удары, стекло по полу. Обстрел задел их дом, выбил окна. Семья пряталась в коридоре, держала документы у двери, пыталась найти лекарства. В апреле 2022 года её эвакуировали из Киева благодаря дипломатам, волонтёрам и еврейским организациям. На границе с Польшей её встречали как Праведницу. Позже — Швейцария: Люцерн, озеро, врачи, забота фонда Gamaraal Foundation. В 2024 году она отметила 99 лет. Осенью 2025 года силы начали уходить. В начале ноября её сердце остановилось — спокойно, рядом с дочерью. Это история не о прошлом — а о том, как зло возвращается в разных формах. И как мужество тоже возвращается — в людях. Как вы думаете: почему важно сохранять память о таких людях сегодня, когда снова идёт война и снова пытаются переписать историю? Пишите в комментариях — мы читаем всё. Читайте полный материал: 👉 https://nikk.agency/lidiya-savchuk/ НАновости — Новости Израиля. Мы рассказываем истории, которые нельзя терять. Поделитесь этим постом в Facebook: 👉 https://www.facebook.com/nanews.nikk.agency/posts/pfbid03urJiacWJz8WQEryJeHnaVxHyUsuQHUF8wNLWBDetLGeBM4ZaaynQH8Wi5pSCfUul
    NIKK.AGENCY
    Ей было 100 лет: Праведница народов мира Лидия Савчук - украинка, которую и нацизм Гитлера, и рашизм путина хотели стереть с лица земли - НАновости - новости Израиля
    В начале ноября 2025 года в швейцарском Люцерне тихо ушла из жизни Лидия Климовна Савчук - одна из последних живых украинских Праведниц народов мира. Ей - НАновости - новости Израиля - Понедельник, 17 ноября, 2025, 10:53
    1Kviews
  • Запізнився знову

    Його звали Степан Бондарук, але в народі його знали як "Запізнілого Степана".

    Він завжди приходив на історичні події на день пізніше.
    Коли народ ішов на барикади — Степан ще варив борщ.
    Коли всі скидали тирана — він шукав, де купити теплі шкарпетки.
    Коли проголошували незалежність — він застряг у ліфті.
    Коли будували нову Україну — він не встиг на автобус.

    І кожного разу він з'являвся із серйозним обличчям, у вишиванці, з підписаним транспарантом — і питав:

    > — А де всі?

    Його зустрічали з усмішкою і легким сумом.
    — Уже все, Степане. Уже свобода.
    — Аааа… ну добре. А як вам там було?

    Але він не зупинявся. Він готувався до наступної революції, щоб нарешті не запізнитися.
    ---

    Теплі шкарпетки і свобода

    Степан прокинувся вранці і відчув — у повітрі щось змінилося.
    Було тихо. Занадто тихо.
    Птахи не співали. Телевізор мовчав. Навіть сусід не сварився з телевізором, як зазвичай.

    Він вийшов у двір.
    Все навколо було прибрано, виметено, підфарбовано.
    А на стовпі висів плакат:
    "Дякуємо за участь у Революції! Україна — вільна!"

    Степан застиг.
    — Та ну… знову?!

    Побіг до площі — порожньо.
    Побіг до сільради — закрито, бо вихідний.
    У крамниці продавчиня сказала:

    > — Та вже ж учора все! І вила, і гімн, і сльозогінний… але ми вистояли! Де ви були?

    Степан стояв із приготованим гаслом на палці:
    "Досить терпіти!"

    — Та я ж… шкарпетки сушив…

    Він сів на лавку. Трохи подумав.
    Потім дістав новий блокнот і написав:
    "Підготуватись до наступної. Не сушити шкарпетки в день революції."

    І зітхнув.

    > — Ну нічого. Головне — не здаватися.
    ---

    Війна прийшла — а Степан саме косив траву

    2022 рік. 24 лютого.
    Сніг ще не зійшов, але вже пахло весною.
    Степан прокинувся рано — дивно, бо зазвичай спав довше.
    Вийшов надвір, подивився на небо, глибоко вдихнув:

    > — От і весна... Час косу поправити, бо ж бур’ян попре, — бурмотів собі.

    Він не чув вибухів. У селі ще не було сирен. Телевізор не вмикав — "псує тиск". Телефон розрядився, бо зарядка вчора впала за шафу.
    Тому поки вся країна…
    ховала дітей, збирала рюкзаки, йшла в ТРО, клала «Байрактар» на рингтон,
    — Степан косив траву на городі.
    ---

    До нього прибіг сусід Іван — без шапки, з очима, як дві тарілки.

    — Степане! Війна! Росія напала!
    — Та йди, Іване, не жартуй. Я ще ковдру не просушив.

    — Та яке «не жартуй»?! Київ — ракети! Харків — горить! Чернігів!
    — Та тааак, щось мені снилось про танки, але я подумав, то телевізор увімкнутий був...
    ---

    Коли Степан зрозумів, що справді війна, він негайно пішов збирати рюкзак.
    Вишиванка — є.
    Консерви — п’ять банок.
    Ніж для сала — є.
    Записник з нотатками з попередніх революцій — обов’язково.

    Пішов у військкомат.
    Але там черга, як до безкоштовної ковбаси у 80-х.

    — Прийду завтра, — зітхнув Степан.

    Минуло багато часу.
    Він уже й не рахував днів — бо вони всі були однакові.

    У той день усе виглядало звично.
    Ранок. Каша. Поштарка Оксана.
    А потім — сирени... і раптом тиша.

    Незвична. Глуха.
    Наче весь світ на мить затамував подих.

    Він вийшов на двір — а там уже всі збіглися.
    Хтось включив старе радіо.

    > «…сьогодні вранці, після підписання остаткової угоди про виведення військ…
    Україна перемогла.
    Ми — вільні.»

    Степан стояв із пательнею в руках.
    У фартуху.
    З плямами борщу на грудях.
    І з ложкою, яка вмочалась якраз у момент оголошення новини.

    > — Та ну… — пробурмотів він. — Знову?
    Запізнився знову Його звали Степан Бондарук, але в народі його знали як "Запізнілого Степана". Він завжди приходив на історичні події на день пізніше. Коли народ ішов на барикади — Степан ще варив борщ. Коли всі скидали тирана — він шукав, де купити теплі шкарпетки. Коли проголошували незалежність — він застряг у ліфті. Коли будували нову Україну — він не встиг на автобус. І кожного разу він з'являвся із серйозним обличчям, у вишиванці, з підписаним транспарантом — і питав: > — А де всі? Його зустрічали з усмішкою і легким сумом. — Уже все, Степане. Уже свобода. — Аааа… ну добре. А як вам там було? Але він не зупинявся. Він готувався до наступної революції, щоб нарешті не запізнитися. --- Теплі шкарпетки і свобода Степан прокинувся вранці і відчув — у повітрі щось змінилося. Було тихо. Занадто тихо. Птахи не співали. Телевізор мовчав. Навіть сусід не сварився з телевізором, як зазвичай. Він вийшов у двір. Все навколо було прибрано, виметено, підфарбовано. А на стовпі висів плакат: "Дякуємо за участь у Революції! Україна — вільна!" Степан застиг. — Та ну… знову?! Побіг до площі — порожньо. Побіг до сільради — закрито, бо вихідний. У крамниці продавчиня сказала: > — Та вже ж учора все! І вила, і гімн, і сльозогінний… але ми вистояли! Де ви були? Степан стояв із приготованим гаслом на палці: "Досить терпіти!" — Та я ж… шкарпетки сушив… Він сів на лавку. Трохи подумав. Потім дістав новий блокнот і написав: "Підготуватись до наступної. Не сушити шкарпетки в день революції." І зітхнув. > — Ну нічого. Головне — не здаватися. --- Війна прийшла — а Степан саме косив траву 2022 рік. 24 лютого. Сніг ще не зійшов, але вже пахло весною. Степан прокинувся рано — дивно, бо зазвичай спав довше. Вийшов надвір, подивився на небо, глибоко вдихнув: > — От і весна... Час косу поправити, бо ж бур’ян попре, — бурмотів собі. Він не чув вибухів. У селі ще не було сирен. Телевізор не вмикав — "псує тиск". Телефон розрядився, бо зарядка вчора впала за шафу. Тому поки вся країна… ховала дітей, збирала рюкзаки, йшла в ТРО, клала «Байрактар» на рингтон, — Степан косив траву на городі. --- До нього прибіг сусід Іван — без шапки, з очима, як дві тарілки. — Степане! Війна! Росія напала! — Та йди, Іване, не жартуй. Я ще ковдру не просушив. — Та яке «не жартуй»?! Київ — ракети! Харків — горить! Чернігів! — Та тааак, щось мені снилось про танки, але я подумав, то телевізор увімкнутий був... --- Коли Степан зрозумів, що справді війна, він негайно пішов збирати рюкзак. Вишиванка — є. Консерви — п’ять банок. Ніж для сала — є. Записник з нотатками з попередніх революцій — обов’язково. Пішов у військкомат. Але там черга, як до безкоштовної ковбаси у 80-х. — Прийду завтра, — зітхнув Степан. Минуло багато часу. Він уже й не рахував днів — бо вони всі були однакові. У той день усе виглядало звично. Ранок. Каша. Поштарка Оксана. А потім — сирени... і раптом тиша. Незвична. Глуха. Наче весь світ на мить затамував подих. Він вийшов на двір — а там уже всі збіглися. Хтось включив старе радіо. > «…сьогодні вранці, після підписання остаткової угоди про виведення військ… Україна перемогла. Ми — вільні.» Степан стояв із пательнею в руках. У фартуху. З плямами борщу на грудях. І з ложкою, яка вмочалась якраз у момент оголошення новини. > — Та ну… — пробурмотів він. — Знову?
    Like
    1
    2Kviews