Новий розділ вже на Аркуші.
Усередині я одразу відчув запах тютюнового диму, що заполонив усе приміщення, і від цього в мене навіть трохи запаморочилося в голові. Більшість присутніх були, як мені здалося, моряками, і дрібними торговцями. Четверо чоловіків в брудному одязі вже досить перебрали та голосно сперечались через якусь дрібницю. Один з них, невисокий бородань намагався зав'язати бійку з товаришем.
інші відвідувачі відпускали хтиві жарти на адресу пишногрудої офіціантки, яка ходила між столиками, спокусливо хитаючи сідницями. Якийсь нахаба спробував схопити її за талію, за що отримав важкий ляпас. При цьому з таці в неї полетіла склянка з якимось пійлом, і трохи мене забризкала.
— Ой, пробачте!
Вона кинула швидкий погляд на мене, легенько кусаючи губу від незручності.
— Пусте! Ви мене майже не облили, — я знизав плечима, витираючи кілька крапель напою з рукава. — А от цього пройдисвіта дійсно слід провчити.
— Ви праві, деякі відвідувачі просто нестерпні, — зітхнула вона, краєм ока зиркнувши на чолов'ягу, що отримав ляпаса.
Той зле витріщився на мене, мов би зважуючи, чи варто встрягати в суперечку, але хитнувся й сперся на стіл. Випите робило свою справу.
Раптом з іншого кінця таверни пролунало роздратоване:
— Беатріс, трясця! Я отримаю нарешті свій ром?
Це гримнув кремезний чолов'яга, з обвітреним лицем та величезними руками, що стискали кружку, ніби хотіли її розчавити.
— Зараз принесу, Домінгуш! — роздратовано кинула вона, а потім тихо додала мені: — Сідайте он там, у кутку. Я розберуся з цим грубіяном і підійду.
Я пройшов між столами, оминаючи п'яних задирак, і всівся за невеликий столик у затінку. Гасова лампа кидала тремтливе світло на дерев'яні стіни, але моє місце залишалося в пітьмі. Звідси було зручно спостерігати за всім, не привертаючи зайвої уваги.
Невдовзі до мене підійшла Беатріс. Ще раз вибачившись, вона запропонувала перекусити. Я замовив юшку та трохи рому.
Коли їжа з'явилася переді мною, я врешті зміг насолодитися вечерею.
Домінгуш не вгавав. Він голосно обурювався, що дівчина базікає зі мною, а не обслуговує його. Відчувалось, що бажає від неї не лише напоїв. А Ігнасіо, той самий нахаба, що отримав ляпаса, п'яно мружив очі, задумуючи щось недобре.
Завдяки Фернандо я непогано опанував шаблю, але застосовувати своє вміння без вагомої причини не хотілося. Я вже збирався покликати Беатріс, щоб розплатитися й залишити таверну, коли двері різко відчинилися.
В зал увійшли двоє
Попереду — високий чоловік із темним волоссям і гострими рисами обличчя, який рухався впевнено, мовби йому тут усе належало. Це був Лоренцо.
Поруч з ним, ледве встигаючи за товаришем, шкандибав низькорослий бородатий товстун у брудному камзолі. Вони вибрали стіл неподалік від мене й замовили рому.
Шум таверни не вщухав, але я напружив слух. Попри всю метушню, уривки їхньої розмови долітали до мене.
Супутник Лоренцо, на прізвище Фонсека, виявився капітаном брига, що стояв у порту. Він не гребував контрабандою і работоргівлею, до того ж славився жорстокістю. Його матросам діставалося не менше за його рабів. Він, здавалося, отримував задоволення, коли особисто карав когось батогом.
Читати далі за посиланням:
https://arkush.net/book/18589
Приємного читання!!!
#пірати #любовний_роман #історична_проза #Південна_Америка
#XVII_століття #морські_битви #вітрильник #кохання #пригоди
Новий розділ вже на Аркуші.
Усередині я одразу відчув запах тютюнового диму, що заполонив усе приміщення, і від цього в мене навіть трохи запаморочилося в голові. Більшість присутніх були, як мені здалося, моряками, і дрібними торговцями. Четверо чоловіків в брудному одязі вже досить перебрали та голосно сперечались через якусь дрібницю. Один з них, невисокий бородань намагався зав'язати бійку з товаришем.
інші відвідувачі відпускали хтиві жарти на адресу пишногрудої офіціантки, яка ходила між столиками, спокусливо хитаючи сідницями. Якийсь нахаба спробував схопити її за талію, за що отримав важкий ляпас. При цьому з таці в неї полетіла склянка з якимось пійлом, і трохи мене забризкала.
— Ой, пробачте!
Вона кинула швидкий погляд на мене, легенько кусаючи губу від незручності.
— Пусте! Ви мене майже не облили, — я знизав плечима, витираючи кілька крапель напою з рукава. — А от цього пройдисвіта дійсно слід провчити.
— Ви праві, деякі відвідувачі просто нестерпні, — зітхнула вона, краєм ока зиркнувши на чолов'ягу, що отримав ляпаса.
Той зле витріщився на мене, мов би зважуючи, чи варто встрягати в суперечку, але хитнувся й сперся на стіл. Випите робило свою справу.
Раптом з іншого кінця таверни пролунало роздратоване:
— Беатріс, трясця! Я отримаю нарешті свій ром?
Це гримнув кремезний чолов'яга, з обвітреним лицем та величезними руками, що стискали кружку, ніби хотіли її розчавити.
— Зараз принесу, Домінгуш! — роздратовано кинула вона, а потім тихо додала мені: — Сідайте он там, у кутку. Я розберуся з цим грубіяном і підійду.
Я пройшов між столами, оминаючи п'яних задирак, і всівся за невеликий столик у затінку. Гасова лампа кидала тремтливе світло на дерев'яні стіни, але моє місце залишалося в пітьмі. Звідси було зручно спостерігати за всім, не привертаючи зайвої уваги.
Невдовзі до мене підійшла Беатріс. Ще раз вибачившись, вона запропонувала перекусити. Я замовив юшку та трохи рому.
Коли їжа з'явилася переді мною, я врешті зміг насолодитися вечерею.
Домінгуш не вгавав. Він голосно обурювався, що дівчина базікає зі мною, а не обслуговує його. Відчувалось, що бажає від неї не лише напоїв. А Ігнасіо, той самий нахаба, що отримав ляпаса, п'яно мружив очі, задумуючи щось недобре.
Завдяки Фернандо я непогано опанував шаблю, але застосовувати своє вміння без вагомої причини не хотілося. Я вже збирався покликати Беатріс, щоб розплатитися й залишити таверну, коли двері різко відчинилися.
В зал увійшли двоє
Попереду — високий чоловік із темним волоссям і гострими рисами обличчя, який рухався впевнено, мовби йому тут усе належало. Це був Лоренцо.
Поруч з ним, ледве встигаючи за товаришем, шкандибав низькорослий бородатий товстун у брудному камзолі. Вони вибрали стіл неподалік від мене й замовили рому.
Шум таверни не вщухав, але я напружив слух. Попри всю метушню, уривки їхньої розмови долітали до мене.
Супутник Лоренцо, на прізвище Фонсека, виявився капітаном брига, що стояв у порту. Він не гребував контрабандою і работоргівлею, до того ж славився жорстокістю. Його матросам діставалося не менше за його рабів. Він, здавалося, отримував задоволення, коли особисто карав когось батогом.
Читати далі за посиланням:
https://arkush.net/book/18589
Приємного читання!!!
#пірати #любовний_роман #історична_проза #Південна_Америка
#XVII_століття #морські_битви #вітрильник #кохання #пригоди
Українська
English
