Ліцензійна «Атака титанів» вперше вийде українською в ARTBOOKS🔥 ⚔️ «Атака титанів» — легендарна темна фентезі-манґа, створена Хаджіме Ісаямою. Сюжет розгортається у світі, де залишки людства ховаються у містах за трьома величезними мурами, щоб захиститися від жахливих істот — титанів. Старт «Атаки» планується на першу половину 2025 року🛡🪽 Як відкриються предзамовлення одразу повідомлю

#світ Невелике, але справді казкове місце. 📍 Ландшафтний парк замку Радомисль з усіх боків оточений водою й складається з кількох островів, сполучених мальовничими містками. Восени особливу атмосферу створює червоне листя винограду - воно перетворює парк на ідеальні декорації для фото. А в будь-яку пору року тут можна побачити колекцію старовинних скульптур. Звісно, прогулянку парком варто поєднати з відвідуванням замку, музею «Душа України» та Папірні.

А книжки авторів можна придбати за цими посиланнями: Замовити роман «Зніми VR-оки»: https://lira-k.com.ua/products/znimi-vr-oki--roman-tornado Замовити лімітовану версію роману «Синтеза»: https://knygarnya.com/products/sintza-eliel-drejk-limitovana Основна програма позаду, саме час голосувати: https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSdvC2g6BrKG3J-9Mg0f0TJlBNuWuCa2XYCBobJWcCvPBXpfyA/viewform #sci_fi_не_нудно

Наступного тижня в українських кінотеатрах почнуться покази готичного фільму жахів "Носферату" з Біллом Скашгордом, Лілі-Роуз Депп і Ніколасом Голтом. Це ще один ремейк класичного німецького фільму жахів, що вийшов на екрани понад 100 років тому. А тим часом інсайдер Джефф Снайдер повідомляє, що в активі сценариста і режисера "Носферату" Роберта Еґґерса може з'явитися ще один ремейк. Роберт Еґґерс приєднався до команди, що працює над ремейком фантастичного фільму "Лабіринт" 1986 року. Оригінальний фільм розповідає про дівчину Сару, яка вирушила в подорож дивним світом-лабіринтом, щоб врятувати свого брата від короля гоблінів Джарета. Його, між іншим, зіграв Девід Бові. #Коло_Кіно #Новини_кіно

#поезія дорога додому дорога, якою я йшов додому, крізь холод та спеку, туман і дим, змагаючись з вітром, болем і втомою, гріла мене завжди. я часто на неї ступав босим, обідраним, як дворові коти, та жодного разу не стримав посмішку, як починав іти. вона то пірнала у хащі стежкою, то розросталася у шосе, повзла крізь міста, де ніхто не мешкав… я йшов. забувши про все. в найглибших річках було надто мілко, найвищі гори зривали сміх. чужі вокзали, мости і домівки, вели мене до своїх. і от, коли рідні дерева гордо мене зустрічали шумом вершин. я був наче Фродо. позаду – Мордор. а я повертаюся в Шир. і в мить, коли в сутінках місяць світився, і сріблом погладжував стебла трави, десь там, на порозі мого дитинства, на мене чекали Ви. і ми невтомно, вголос і пошепки, спільне шукали у різних снах. дорога додому – часто найдовша. але завжди – одна. Ніколассон

https://www.youtube.com/live/E7tP38bewqQ?si=dlPrqdsXkjmqkAz2

Переслідує поліцейський порушника на машині, наздоганяє його, підходить до машини і каже: — Пане, якщо ви назвете мені дуже вагому причину, через яку ви перевищили швидкість і втікали від мене, до того ж таку причину, якої я раніше не чув, я вас відпущу. — Рік тому моя дружина зрадила мені і втекла з поліцейським, і коли я побачив, що ви переслідуєте мене, то подумав, що ви повертаєте її. — Гарного вам дня! 🤣🤣

#поезія Фродо (Запах осені) Вітер змітає з каштанів пожовклі від кіптяви дні, і, посміхаючись, палить А серед листя згоряємо й ми, що там, потомлені, спали... Знаєш, наївні, так вірили в світло, що зникло звідси назовсім; Навіть весна, що здавалося, змінить усіх - вогко і цвіло пахне осінню... Дим від багать підіймається вище, десь над деревами - танучи; мабуть, нам це все сниться, треба лиш встати, встати зранку ще Щоб, залишивши все, поспішати на захід, від тіней міста і Хроноса; Тільки кроки свинцево- важкі - наче склом по асфальту - скронями; Вулиці сліпо торкаються ніг, і як бездомний кіт -лащаться, там де й колись, зеленіє бузок - тільки більше не чути терпких пахощів; Небо, знущаючись сипле, як в злодія, світло сонцем - прожектором; Голос, який ти так довго ховав у собі - з часом став просто шепотом… Те, в що ти вірив, всього лише сон, відблиск із інших вимірів; Досить безшумно кричати, досі, всі вже давно й непомітно вимерли. Тіні, що ходять по колу, і, спотикаючись, човгають - просто чиїсь невдалі досліди; В місті, де сотня життів не змінила нічого - завжди буде запах осені... ... І, коли вітром здує останній листок у саду, з мертвих яблунь і вишень - Ти як завжди, шепотітимеш їм у вікно "Що ж взагалі в нас залишилось?" І Той, що мовчав все життя, скаже нарешті голосно: "Віра у добро, пане Фродо. А за неї варто боротися." Федір Рудий