#поезія
Моя Україна - це синя волошка.
Це жовте намисто на шиї верби.
Дукати з квасолі, із соняха брошка.
Куди не поглянеш - поля і горби.
І всюди духмяні подушки із хмелю.
І пліт з дерези, і ворота з беріз.
І тінь вікова, що упала на стелю.
І радості кварта, і глечики сліз.
Куди не підеш, там миски повні сиру.
Сулії наливки, і з медом чарки.
Ось тільки бракує солодкого миру.
Ось тільки у світі постійні сварки.
Чогось люди хочуть - хто волі, хто сили.
Чогось люди плачуть - то ковід, то смерч.
По центру - святкують, по краю - могили.
То прапор, то пісня, то граблі, то меч.
І рідна земля в цьому вихорі долі.
У цій боротьбі за безцінне життя.
І вже знову жито жовтіє на полі.
І небо сміється, як рідне дитя.
Моя Україна. Моя ти навічно.
Тебе я люблю, як матір свою.
І хай твоє серденько б"ється ритмічно
І квітне твій лан, як жасмин у маю.
Галина Потопляк
#поезія
Моя Україна - це синя волошка.
Це жовте намисто на шиї верби.
Дукати з квасолі, із соняха брошка.
Куди не поглянеш - поля і горби.
І всюди духмяні подушки із хмелю.
І пліт з дерези, і ворота з беріз.
І тінь вікова, що упала на стелю.
І радості кварта, і глечики сліз.
Куди не підеш, там миски повні сиру.
Сулії наливки, і з медом чарки.
Ось тільки бракує солодкого миру.
Ось тільки у світі постійні сварки.
Чогось люди хочуть - хто волі, хто сили.
Чогось люди плачуть - то ковід, то смерч.
По центру - святкують, по краю - могили.
То прапор, то пісня, то граблі, то меч.
І рідна земля в цьому вихорі долі.
У цій боротьбі за безцінне життя.
І вже знову жито жовтіє на полі.
І небо сміється, як рідне дитя.
Моя Україна. Моя ти навічно.
Тебе я люблю, як матір свою.
І хай твоє серденько б"ється ритмічно
І квітне твій лан, як жасмин у маю.
Галина Потопляк
Українська
English
