Світло вимикають по графіку. Ми живемо по графіку, по ньому й помираємо. Графік жорсткий - сім годин без, три години з. Але зі світлом. Воно вмикається і ти розгублено думаєш - а що робити? куди йти, коли в темряві ти вже звик щось жувати, думати, дивитися в нікуди і чекати, чекати, чекати. За вікном гуде генератор. Він входить в резонанс з твоїми думками, він надривно плаче і стогне, але живить лінію і чиєсь життя. Ще якийсь час працює інтернет і ти, чомусь жадібно, ковтаєш новини, давишся ними і шукаєш щось для душі. А що для душі? коли вона закуталась в темряву і дрімає поруч з тобою. А що для неї рідної, коли вона не встигає насититися любов'ю, як знову зневіра і відчай беруть гору. Знову ця війна, що вбиває і калічить, руйнує і палить. Цинізм зашкалює. Ворог добрався до складів марлі і бинтів, ліків для лікарень, продуктів для сиріт. Ворог вбиває живих і мертвих. Мертвих? Так, бо цілить по кладовищах, по хрестах і пам'ятниках.
Світла нема, говорять, що не скоро зможуть відновити вкрай зруйновані лінії ГЕС, ТЕС і АЕС. Що цей терор буде продовжуватися і ми будемо надіятися лише на Бога та наших дорогих чоловіків, що мертво стоять на лініях оборони.
Сиротливо ялинки чекають свого покупця. Мигають гірлянди, блищать кульки, дідухи пахнуть вівсом і пшеницею. Все нагадує, що скоро Різдво. Скоро ВІН народиться і все зміниться - мріємо ми. Ми мрійники, нам притаманний ген мрійництва і віри в перемогу. Так станеться неодмінно, так буде і крапка! Та потрібно почекати, потерпіти, позбирати всю силу до купи і вгатити по ..., і вигнати в три шиї, і забути назавжди дорогу до тих, хто вирвав з грудей наше серце. Не надійся, враже! Ми маємо не одне серце. Одним ми любимо, другим допомагаємо, а третім ненавидимо тебе і всю твою рать. Наші серця світяться в темряві і ми бачимо дорогу, по якій нам потрібно йти. Ми не зійдемо з неї, ми вистоїмо.
Життя темрявою не зупинити! Чим густіша темрява, тим більше народиться дітей!
Галина Потопляк
07.12.25
Світло вимикають по графіку. Ми живемо по графіку, по ньому й помираємо. Графік жорсткий - сім годин без, три години з. Але зі світлом. Воно вмикається і ти розгублено думаєш - а що робити? куди йти, коли в темряві ти вже звик щось жувати, думати, дивитися в нікуди і чекати, чекати, чекати. За вікном гуде генератор. Він входить в резонанс з твоїми думками, він надривно плаче і стогне, але живить лінію і чиєсь життя. Ще якийсь час працює інтернет і ти, чомусь жадібно, ковтаєш новини, давишся ними і шукаєш щось для душі. А що для душі? коли вона закуталась в темряву і дрімає поруч з тобою. А що для неї рідної, коли вона не встигає насититися любов'ю, як знову зневіра і відчай беруть гору. Знову ця війна, що вбиває і калічить, руйнує і палить. Цинізм зашкалює. Ворог добрався до складів марлі і бинтів, ліків для лікарень, продуктів для сиріт. Ворог вбиває живих і мертвих. Мертвих? Так, бо цілить по кладовищах, по хрестах і пам'ятниках.
Світла нема, говорять, що не скоро зможуть відновити вкрай зруйновані лінії ГЕС, ТЕС і АЕС. Що цей терор буде продовжуватися і ми будемо надіятися лише на Бога та наших дорогих чоловіків, що мертво стоять на лініях оборони.
Сиротливо ялинки чекають свого покупця. Мигають гірлянди, блищать кульки, дідухи пахнуть вівсом і пшеницею. Все нагадує, що скоро Різдво. Скоро ВІН народиться і все зміниться - мріємо ми. Ми мрійники, нам притаманний ген мрійництва і віри в перемогу. Так станеться неодмінно, так буде і крапка! Та потрібно почекати, потерпіти, позбирати всю силу до купи і вгатити по ..., і вигнати в три шиї, і забути назавжди дорогу до тих, хто вирвав з грудей наше серце. Не надійся, враже! Ми маємо не одне серце. Одним ми любимо, другим допомагаємо, а третім ненавидимо тебе і всю твою рать. Наші серця світяться в темряві і ми бачимо дорогу, по якій нам потрібно йти. Ми не зійдемо з неї, ми вистоїмо.
Життя темрявою не зупинити! Чим густіша темрява, тим більше народиться дітей!
Галина Потопляк
07.12.25
Українська
English
