#дати #свята
Щороку 8 березня світ (і особливо наш пострадянський простір) охоплює дивне марево: чоловіки в паніці скуповують мімози, а жінки готуються приймати вітання про «ніжність, красу та окрасу колективу». Проте, якщо зазирнути за фасад із целофану та дешевих листівок, виявиться, що цей день має значно більше спільного з протестами та суфражизмом, ніж із весняним настроєм.
Історія Міжнародного дня боротьби за права жінок почалася не в квіткових крамницях, а на брудних вулицях Нью-Йорка в 1908 році, коли 15 тисяч жінок вимагали скорочення робочого дня, кращої оплати та — яка зухвалість! — права голосу. Згодом, у 1910-му, Клара Цеткін на конференції в Копенгагені запропонувала зробити цей день щорічним, щоб постійно нагадувати суспільству про нерівність.
Цікаво, що саме страйк текстильниць у петрограді 8 березня (23 лютого за старим стилем) 1917 року став тим самим сірником, що підпалив потяг, який збив монархію в росії. Тоді жінки вимагали «хліба і миру», а отримали початок революції. Втім, пізніше радянська пропаганда майстерно «стерилізувала» цей день, перетворивши його на беззубе свято вшанування «жіночності», щоб жінки випадково не згадали, що вони мають право вимагати чогось більшого, ніж набір каструль.
ООН офіційно визнала цей день лише у 1977 році як Міжнародний день боротьби за права жінок і міжнародний мир. Це не день «слабкої статі», а день визнання політичної, економічної та соціальної суб’єктності. Сьогодні цей день — ідеальний привід згадати про gender pay gap (різницю в оплаті праці), скляну стелю в кар’єрі та той факт, що домашня робота все ще чомусь вважається «природним обов’язком» лише однієї половини людства.
Тому, замість того, щоб вчергове бажати «завжди посміхатися», варто подякувати тим, хто виборов право на освіту, роботу та участь у виборах. Адже тюльпани зів’януть за три дні, а рівні права — це інвестиція, яка не потребує вази.
#дати #свята
Щороку 8 березня світ (і особливо наш пострадянський простір) охоплює дивне марево: чоловіки в паніці скуповують мімози, а жінки готуються приймати вітання про «ніжність, красу та окрасу колективу». Проте, якщо зазирнути за фасад із целофану та дешевих листівок, виявиться, що цей день має значно більше спільного з протестами та суфражизмом, ніж із весняним настроєм. ✊
Історія Міжнародного дня боротьби за права жінок почалася не в квіткових крамницях, а на брудних вулицях Нью-Йорка в 1908 році, коли 15 тисяч жінок вимагали скорочення робочого дня, кращої оплати та — яка зухвалість! — права голосу. Згодом, у 1910-му, Клара Цеткін на конференції в Копенгагені запропонувала зробити цей день щорічним, щоб постійно нагадувати суспільству про нерівність. ⚖️
Цікаво, що саме страйк текстильниць у петрограді 8 березня (23 лютого за старим стилем) 1917 року став тим самим сірником, що підпалив потяг, який збив монархію в росії. Тоді жінки вимагали «хліба і миру», а отримали початок революції. Втім, пізніше радянська пропаганда майстерно «стерилізувала» цей день, перетворивши його на беззубе свято вшанування «жіночності», щоб жінки випадково не згадали, що вони мають право вимагати чогось більшого, ніж набір каструль. 🍳
ООН офіційно визнала цей день лише у 1977 році як Міжнародний день боротьби за права жінок і міжнародний мир. Це не день «слабкої статі», а день визнання політичної, економічної та соціальної суб’єктності. Сьогодні цей день — ідеальний привід згадати про gender pay gap (різницю в оплаті праці), скляну стелю в кар’єрі та той факт, що домашня робота все ще чомусь вважається «природним обов’язком» лише однієї половини людства. 💼
Тому, замість того, щоб вчергове бажати «завжди посміхатися», варто подякувати тим, хто виборов право на освіту, роботу та участь у виборах. Адже тюльпани зів’януть за три дні, а рівні права — це інвестиція, яка не потребує вази. 🥀➡️🏛️
Українська
English
