Книга "Вкрадена весна" Костянтина Симоненка. Початок повномасштабної відбувся на адреналіні, коли взагалі не було чіткого розуміння, що буде далі і чи зможемо ми захисти Україну від загарбників. Виявляється, що якби військову техніку і літаків не прибрали за кілька годин до 5-ї години ранку з аеродрому, то дійсно, Київ та вся територія України за лічені години була б під російським прапором. Дякувати Богові і всім нашим захисникам, масштабної катастрофи не трапилося і нам вдалося втримати Україну і дати відсіч нашим ворогам. Я вперше таке прочитала, і тепер розумію, якої катастрофи ми уникнули завдяки нашим відважним пілотам і водіям.

Цікаво було читати хронологічні події війни очима пана Костянтина Симоненка. Усе це він проводить паралель з війнами інших країн.

Було цікаво читати, як українці по-різному реагують на обстріли, хтось одразу запанікував, і втікає світ за очі, подалі від війні, а хтось не так гостро реагує на все це, і залишився в Україні.

Дуже боляче було читати про перших біженців на початку повномасштабної війні. Як відбулася евакуація, що вони пережили.

Маріуполь, Буча, Ізюм та інші міста і села - це наш великий біль, який ніколи не забудеться... Хіба можна таке можна пробачити?! Ні, ніколи...

Ще було цікаво читати, як пропаганда впливає на людей, як завдяки одній брехні, один народ готовий вбити свого сусіда, за національною ознакою. Навіть коли породичалися між собою.

Про американців і європейців часом було смішно читати. Особливо, порівняння з життям тих, як столічні мешканці живуть в москві, і тих, як живе населення за межами столиці, та як це схоже на те, як живуть на острові Гаїті гаїтяні. Де до однієї половині острова проводять туристів, де змальовано життя немов в раю. А там, за парканом насправді розруха, бідність і постійні перевороти. І тому американці не розуміють, чому російські війська під час окупації викрадають унітази і пральні машини.

І звичайно, росіяни досі вважають, що все правильно зробили, коли "вирішили звільнити Україну від бандерівців і фашистів". О, автору книги довелося в коментарів заблокувати багатьох таких добродіїв.

Взагалом, щоби більше не описувати далі, про що ця книга, то я вирішила написати лише про те, що я встигла прочитати, і про те, що мене найбільше вразило. Тобто, книгу далі буду читати, але відгук вирішила написати зараз, коли Україна переживає найскладніші часи...

Одним словом, ця книга для того, щоби згадати, як усе було, щоби не забували, через що нам довелося пройти і щоби не забували, хто є нашим ворогом, а хто завжди прийде нам на допомогу.

Зараз Україна переживає найбільш складні часи. Але вона така, сильна, мужна і готова далі боротися за своє існування під мирним небом... Ось за що я люблю свою Україну і український народ...

Україна тримається...🕊