Ліс пам’яті

У тому світі пам’ять була тяжкою. Її носили, як каміння в кишенях, як невидимі наплічники з мокрого піску. Але технології навчилися рятувати від болю: спогади можна було вирізати й посадити. Люди приходили до спеціальних садівників, які зчитували образи, очищали їх і закладали в землю, де вони проростали деревами. Кожне дерево — це одна пам’ять. І що сильніша емоція — то вища крона, глибші корені.

Лука жив сам, на окраїні міста, у будинку, де вітер знав кожну шпарину. Він не позбувався своїх спогадів, хоча його друзі давно це зробили. "Люди стають легшими", — казали вони. Але Лука знав: пам’ять — не лише тягар, а й компас.

Одного ранку він ішов уздовж пагорба і побачив стежку, якої раніше не було. Вона вела вглиб лісу, де дерева росли надто щільно, а повітря пахло мохом і… сльозами? Лука ступив під зелений купол, і щось дивне відбулося: йому почало здаватися, що він знає ці дерева.

Одне дерево тремтіло, хоча не було вітру. Він торкнувся кори — і побачив жінку, яка прощалася з сином на вокзалі. Це була чужа пам’ять. Далі — ще одне дерево: чоловік, який відпускає руку коханої в лікарняному коридорі. Далі — дівчина, яка ховає листа в пляшці і кидає в річку. Лука ішов усе глибше.

Це був дикий ліс пам’яті. Забутий, залишений, без міток і догляду. Сюди не приходили. Люди позбувалися своїх спогадів — і більше ніколи не повертались. А дерева росли, чекали.

Раптом він побачив щось незвичне: сухе дерево серед повного цвіту. Він доторкнувся — і побачив себе. Хлопчик у синій куртці, що кричить мамі: "Я тебе ненавиджу!" — а потім тиша. Порожній дім. Самотній стіл. Це була його пам’ять. Але він ніколи її не садив.

— Хтось посадив її за мене… — подумав Лука.

Він провів у лісі кілька днів. Почав повертати те, що було забуте. Сидів під деревами й слухав, як вони шумлять зітханнями, обіцянками, болями. Він не хотів втекти. Він хотів зібрати ліс назад у себе.

Коли Лука вийшов із хащі, його погляд змінився. Він ніс у собі не лише спогади — він ніс частину лісу. І тепер знав, що буде садити нові дерева не щоб забути — а щоб пам’ятати правильно.

Бровари підписали меморандум з Кореєю, в рамках якого лікарня отримає систему зберігання енергії.
@Brovary #Бровари_Броварщина #Київщина #Бровари #Броварський_край @Brovaryregion #Brovary_news #Brovary_region #Brovary
https://brovaryregion.in.ua/?p=41428

СІЧЕНЬ ДИВУЄ

Між хмар проб’ється одинокий луч,
Січень дивує і приємно гріє.
Нема зимою білих, сніжних куч.
Дивує клімат і земля радіє.

Тумани стелять на краю дороги,
Дощі ідуть, всі мочать знову ноги.
Де сніг, зима? Кругом лише калюжі,
А люди хочуть морозів та стужі.

Краплі дощу мов сльози на калині,
Так, ніби плаче бідна за зимою,
І ніби вже зустрілася з весною,
А це – зима, лише на половині…

Вітер ганяє листя вже не дуже…
Воно йому, напевно, вже байдуже.
У птиць також є і свої тривоги,
Але ніхто не просить допомоги.

Ніхто, напевно, це не зрозуміє,
Чому немає білих, сніжних куч,
Січень дивує, тішить і хай гріє,
Може колись проб’ється і наш луч.

Мирослав Манюк, 26.01.2025

Ранок 🌞

😑«російські полонені в Україні отримують до 2000 грн на місяць, з яких 300–500 грн відраховують на утримання», - ЗМІ

Гроші переказують на спецрахунок, їх можна витратити лише в тюремному магазині - на чай, мило, шкарпетки, цигарки тощо

Кавун - гігант!🍉