• Love
    1
    106views
  • #music #що_послухати #для_настрою
    https://on.soundcloud.com/yUMmp2EX6wERXHKh7
    #music #що_послухати #для_настрою https://on.soundcloud.com/yUMmp2EX6wERXHKh7
    500views
  • КИЯНИ МАСОВО ОКУПУВАЛИ МІСЬКІ ПЛЯЖІ
    КИЯНИ МАСОВО ОКУПУВАЛИ МІСЬКІ ПЛЯЖІ
    193views 8Plays
  • 34views
  • #книжковий_відгук #Лана_читає #хтивікниги

    Збірка роментезі “Час тіней”
    Олена Кузьміна, Ірина Грабовська, Анастасія Нікуліна, Леся Яцута
    Видавництво "Букбанда"

    На “Книжковій країні” я не могла пройти повз збірки роментезі від улюблених українських авторок, тим паче, що збірка 18+, і презентація була справді офігезна. Тому у мене склалися певні очікування від неї. Не всі справдилися, але я мала б здогадатися, чого саме мені не вистачить)

    Збірка містить чотири повісті з різним сетингом та персонажами (хоча у четвертому тексті, можливо, є мікрокамео персонажа з третього). У повістях присутні: магічний турнір (обожнюю таке всім серцем), “судний день” для магічних родів (з цікавою системою магічних здібностей, я таку ще не зустрічала), вимушена співпраця демоноловців (вважаю, що найбільш палка історія) та проклятий острів, з якого не можна вибратися (вважаю, що найбільш інтригуюча історія).

    Мені було цікаво, але мало! От я зрозуміла, що коротка форма - не зовсім моя тема. В повістях Анастасії Нікуліної та Лесі Яцути був для мене метч форми та змісту - всього вистачило, всі компоненти на місці, інтрига розкрита, палкі сцени присутні.

    Але тексту в повістях Олени Кузьміної та Ірини Грабовської мені було мало( Бо, повторюся, у пані Олени оригінальний світ і система магії, і хотілося більше пояснень щодо всього цього двіжу. Ну і, напевно, плавнішого переходу від “вилупка” до “останнього бажання”, бо це один з улюблених тропів. А у пані Ірини магічний турнір та замок наче поза межами часу та простору. І щось на кшталт “від неприязні до кохання”. От там хотілося більше, щоб краще зрозуміти, як тут вопше все працює.

    Якщо чесно, на моїх хтивих полицях домінують закордонні імена, але тішуся, що українських авторок там потроху стає більше. Бо, ну вимбачте, ну люблю я таке 😳 А загалом експеримент вийшов цікавий, навіть якщо я очікувала трохи більшого)
    #книжковий_відгук #Лана_читає #хтивікниги Збірка роментезі “Час тіней” Олена Кузьміна, Ірина Грабовська, Анастасія Нікуліна, Леся Яцута Видавництво "Букбанда" На “Книжковій країні” я не могла пройти повз збірки роментезі від улюблених українських авторок, тим паче, що збірка 18+, і презентація була справді офігезна. Тому у мене склалися певні очікування від неї. Не всі справдилися, але я мала б здогадатися, чого саме мені не вистачить) Збірка містить чотири повісті з різним сетингом та персонажами (хоча у четвертому тексті, можливо, є мікрокамео персонажа з третього). У повістях присутні: магічний турнір (обожнюю таке всім серцем), “судний день” для магічних родів (з цікавою системою магічних здібностей, я таку ще не зустрічала), вимушена співпраця демоноловців (вважаю, що найбільш палка історія) та проклятий острів, з якого не можна вибратися (вважаю, що найбільш інтригуюча історія). Мені було цікаво, але мало! От я зрозуміла, що коротка форма - не зовсім моя тема. В повістях Анастасії Нікуліної та Лесі Яцути був для мене метч форми та змісту - всього вистачило, всі компоненти на місці, інтрига розкрита, палкі сцени присутні. Але тексту в повістях Олени Кузьміної та Ірини Грабовської мені було мало( Бо, повторюся, у пані Олени оригінальний світ і система магії, і хотілося більше пояснень щодо всього цього двіжу. Ну і, напевно, плавнішого переходу від “вилупка” до “останнього бажання”, бо це один з улюблених тропів. А у пані Ірини магічний турнір та замок наче поза межами часу та простору. І щось на кшталт “від неприязні до кохання”. От там хотілося більше, щоб краще зрозуміти, як тут вопше все працює. Якщо чесно, на моїх хтивих полицях домінують закордонні імена, але тішуся, що українських авторок там потроху стає більше. Бо, ну вимбачте, ну люблю я таке 😳 А загалом експеримент вийшов цікавий, навіть якщо я очікувала трохи більшого)
    460views
  • #ukrainian_music #що_послухати
    Жадан і Собаки - Дивні люди (2024)
    https://www.youtube.com/watch?v=HV_m6Cx1s3Y
    Жадан і Собаки - Дивні люди (2024)
    Love
    2
    1comments 308views
  • 766views
  • Зеленський щодо нічних ударів дронами по нашим мирним містам
    Ворог запустив понад 100 російських ударних дронів за цю ніч по Харкову, Дніпру, Добропіллю та іншим містам та громадам. Загалом, з початку тижня 375 ударних дронів, з них понад 190 – «шахеди».
    ▪️У Харкові внаслідок двох хвиль ударів поранені більш ніж 45 людей, і серед них двоє дітей. Наймолодшому пораненому п’ять років лише. Постраждали житлові райони, пошкоджені багатоквартирні будинки, лікарня, школа. Усього – 13 цивільних локацій у місті.
    ▪️У Дніпрі одна людина загинула. Ще одна – поранена. Удару теж зазнала цивільна інфраструктура.
    ▪️У Добропіллі влучили в будівлю шахти, пошкодили звичайні автобуси та автомобілі. Одну особу поранено.
    Президент вчергове звернув увагу на необхідність тиску на рф для завершення війни. Також наголосив на потребі України в засобах ППО.
    Зеленський щодо нічних ударів дронами по нашим мирним містам Ворог запустив понад 100 російських ударних дронів за цю ніч по Харкову, Дніпру, Добропіллю та іншим містам та громадам. Загалом, з початку тижня 375 ударних дронів, з них понад 190 – «шахеди». ▪️У Харкові внаслідок двох хвиль ударів поранені більш ніж 45 людей, і серед них двоє дітей. Наймолодшому пораненому п’ять років лише. Постраждали житлові райони, пошкоджені багатоквартирні будинки, лікарня, школа. Усього – 13 цивільних локацій у місті. ▪️У Дніпрі одна людина загинула. Ще одна – поранена. Удару теж зазнала цивільна інфраструктура. ▪️У Добропіллі влучили в будівлю шахти, пошкодили звичайні автобуси та автомобілі. Одну особу поранено. Президент вчергове звернув увагу на необхідність тиску на рф для завершення війни. Також наголосив на потребі України в засобах ППО.
    213views
  • Глибоко посаджені очі й випукла родимка на правій щоці на лінії губ. Миловидне обличчя 19-річної студентки англійської філології в аудиторії університету Франка сповнюється жахом — за нею прийшли.
    Привозять в тюрму на Лонцького — у контррозвідку СМЕРШ. За абревіатурою — гасло “Смерть шпигунам”.

    Дівчина опиняється за закритими дверима мʼясорубки сталінського терору.
    У ту ніч, в грудні 1945-го, з неї вибивають зізнання у приналежності до ОУН. Під час тортур перебивають дротяною нагайкою хребет.

    Криваве слідство триває 4 місяці. А вже в березні 1946-го дівчину судять. Роблять це в камері, бо показувати до суду настільки побите дівча не хочуть навіть перед своїми ж працівниками.
    Вирок — 10 років таборів, 5 років позбавлення прав і довічне заслання.

    Етап зі Львова до особливо суворого табору для політвʼязнів в Іркутській області триває понад місяць.
    В одній із каторжних лікарень дівчині роблять операцію. Нбито остеомієліт, а насправді — наслідки побиття. Інвалідної групи не дають. Ледве теплою дівчину етапують на будівництво Байкало-Амурської магістралі.

    На кам'яному кар'єрі камінь падає й ламає праву руку. До всього щастя роблять ще одну операцію — на перитоніт. Гній, який не має сили вийти, проривається в черевну порожнину.

    З того лікарняного ліжка — на шпалозавод і лісоповал. А звідти – на слюдяну фабрику щипати слюду.

    Отак поміж каторжних робіт з болячками, недосипом і недоїданням минають роки золотої молодості дівчини з родимкою на щоці.

    У засланні в Анжеро-Судженську в бараці родина й земляки. Ще у 1944-му сестру арештували за участь у визвольному русі, а згодом батьків і малолітнього брата. Батько не дожив до зустрічі.

    Довший час не вдається влаштуватися на роботу, але з недуги вийшла ще й користь.

    В протитуберкульозному диспансері, куди прийшла перевіритися, вдається влаштуватися реєстраторкою, а потім медичною статистикою, а ще пізніше — лікаркою-статисткою.

    Пізніше, на диво, один хірург допомагає виявити пухлини в грудному відділі хребта і сприяє, щоб в Ленінграді прооперували. Професор виймає гомілкову кістку з ноги і вставляє в хребет, щоб міг бодай якось триматися купи. Півтора року в ліжку у гіпсі. Дають першу групу, але випрошує другу — треба ж працювати.

    У 1968-му дозволяють виїхати. Але тільки не у Львів та область.

    Обирає Івано-Франківськ. Із труднощами влаштовується медсестрою і працює з увʼязненими у туберкульозній лікарні, але недовго — якихось чотири роки.

    А в жовтні 1972 року знову арешт. У звинуваченні йдеться, що пише антирадянські вірші. За збірку віршів із любов’ю до України й знайомство із деякими учасниками українського руху опору змушена знову заплатити більшовикам роками життя.

    Спершу присуджують 7 років тюрми, 3 роки особливо суворого режиму і 4 роки заслання, але слідчий провокує прочитати вірш і за нього додає ще рік. Ув’язнення відбуває в Мордовії, заслання – в Казахстані.

    Попри всі табірні заборони продовжує поетичний шлях, розпочатий ще у 9-річному віці. Пише потайки й вишиває на шматочках полотна мініатюри на релігійну тематику: українські церкви, знамена, іконки, цитати пророків.

    У листопаді 1978-го – етап. Відбула в Уш-Тобе тих 5 років від дзвінка до дзвінка. У 1983 році повертається в Україну. Як «особливо небезпечна рецидивістка» може поселитися не ближче 101 кілометра від Львова. Тому і селиться у Бориславі.

    За своє життя 34 роки провела в тюрмах, концтаборах і на засланні.

    А у 57, уже дорослою жінкою зі зламаним і сяк-так складеним хребтом, але все з тією ж родимкою на правій щоці на рівні губ, зустрічає його — Василя.

    Також політв'язня із 15-ма роками таборів за плечима. Повстанця. Інтелігента з технічною освітою, диригента хору і воротаря футбольної команди. Знівечене здоровʼя тортурами в Норильську на старість літ доламують аж три форми раку, перш ніж Василь відійде у засвіти.

    Життя ламає жінку, а вона, попри хвороби, карапкається вгору. У прямому сенсі — на гору Маківку! У свої 76 років! Сходить зі схилу, ламає ногу, отримує допомогу, зокрема сильне знеболювальне, й продовжує похід.

    І лише на другий день йде до хірургічного відділення накладати гіпс, долаючи біль й усвідомлюючи, що вкотре не здалася.

    Імʼя незборимої сподвижниці — Ірина Сеник.

    Донька колишнього січового стрільця, активістка підпілля ОУН, зв’язкова Романа Шухевича.

    Борислав та Львів зробили її почесною громадянкою, а у США взагалі присвоїли звання однієї зі ста Героїнь Світу.

    Ірина Сеник написала кілька поетичних збірок, створила і відшила тисячі узорів, змоделювала сотні суконь і сорочок, але так і не належала до жодної творчої спілки.

    Виставки її мистецьких робіт з успіхом проходили в усіх куточках України та в Англії, Бельгії, Канаді, США.

    У 2002-му після виступу на підтримку блоку “Наша Україна” троє невідомих побʼють жінку в її помешканні і пограбують. Та навіть після такої сумовитої і жорстокої події серце Ірини битиметься ще сім років.

    У засвіти Ірина Сеник відійшла у свої 83.
    Похована на Личаківському кладовищі.

    P.S. Коли нагуглювала про цю жінку, з подивом дізналася, що у «Нашого Формату» є книга — «Одержима свободою. Шлях героїні світу Ірини Сеник». Але нема в продажі 😞

    Найважливіше про пані Ірину дізналася із інтервʼю Василя Овсієнка, якому пощасливилось записати голос цієї неймовірної жінки.

    У Дрогобицькому музеї начебто зберігаються її листування з іншими дисидентами та оті неповторні узори. Класно, якщо так, бо цю безцінну спадщину точно треба побачити на власні очі!

    @Мирослава Малик
    Глибоко посаджені очі й випукла родимка на правій щоці на лінії губ. Миловидне обличчя 19-річної студентки англійської філології в аудиторії університету Франка сповнюється жахом — за нею прийшли. Привозять в тюрму на Лонцького — у контррозвідку СМЕРШ. За абревіатурою — гасло “Смерть шпигунам”. Дівчина опиняється за закритими дверима мʼясорубки сталінського терору. У ту ніч, в грудні 1945-го, з неї вибивають зізнання у приналежності до ОУН. Під час тортур перебивають дротяною нагайкою хребет. Криваве слідство триває 4 місяці. А вже в березні 1946-го дівчину судять. Роблять це в камері, бо показувати до суду настільки побите дівча не хочуть навіть перед своїми ж працівниками. Вирок — 10 років таборів, 5 років позбавлення прав і довічне заслання. Етап зі Львова до особливо суворого табору для політвʼязнів в Іркутській області триває понад місяць. В одній із каторжних лікарень дівчині роблять операцію. Нбито остеомієліт, а насправді — наслідки побиття. Інвалідної групи не дають. Ледве теплою дівчину етапують на будівництво Байкало-Амурської магістралі. На кам'яному кар'єрі камінь падає й ламає праву руку. До всього щастя роблять ще одну операцію — на перитоніт. Гній, який не має сили вийти, проривається в черевну порожнину. З того лікарняного ліжка — на шпалозавод і лісоповал. А звідти – на слюдяну фабрику щипати слюду. Отак поміж каторжних робіт з болячками, недосипом і недоїданням минають роки золотої молодості дівчини з родимкою на щоці. У засланні в Анжеро-Судженську в бараці родина й земляки. Ще у 1944-му сестру арештували за участь у визвольному русі, а згодом батьків і малолітнього брата. Батько не дожив до зустрічі. Довший час не вдається влаштуватися на роботу, але з недуги вийшла ще й користь. В протитуберкульозному диспансері, куди прийшла перевіритися, вдається влаштуватися реєстраторкою, а потім медичною статистикою, а ще пізніше — лікаркою-статисткою. Пізніше, на диво, один хірург допомагає виявити пухлини в грудному відділі хребта і сприяє, щоб в Ленінграді прооперували. Професор виймає гомілкову кістку з ноги і вставляє в хребет, щоб міг бодай якось триматися купи. Півтора року в ліжку у гіпсі. Дають першу групу, але випрошує другу — треба ж працювати. У 1968-му дозволяють виїхати. Але тільки не у Львів та область. Обирає Івано-Франківськ. Із труднощами влаштовується медсестрою і працює з увʼязненими у туберкульозній лікарні, але недовго — якихось чотири роки. А в жовтні 1972 року знову арешт. У звинуваченні йдеться, що пише антирадянські вірші. За збірку віршів із любов’ю до України й знайомство із деякими учасниками українського руху опору змушена знову заплатити більшовикам роками життя. Спершу присуджують 7 років тюрми, 3 роки особливо суворого режиму і 4 роки заслання, але слідчий провокує прочитати вірш і за нього додає ще рік. Ув’язнення відбуває в Мордовії, заслання – в Казахстані. Попри всі табірні заборони продовжує поетичний шлях, розпочатий ще у 9-річному віці. Пише потайки й вишиває на шматочках полотна мініатюри на релігійну тематику: українські церкви, знамена, іконки, цитати пророків. У листопаді 1978-го – етап. Відбула в Уш-Тобе тих 5 років від дзвінка до дзвінка. У 1983 році повертається в Україну. Як «особливо небезпечна рецидивістка» може поселитися не ближче 101 кілометра від Львова. Тому і селиться у Бориславі. За своє життя 34 роки провела в тюрмах, концтаборах і на засланні. А у 57, уже дорослою жінкою зі зламаним і сяк-так складеним хребтом, але все з тією ж родимкою на правій щоці на рівні губ, зустрічає його — Василя. Також політв'язня із 15-ма роками таборів за плечима. Повстанця. Інтелігента з технічною освітою, диригента хору і воротаря футбольної команди. Знівечене здоровʼя тортурами в Норильську на старість літ доламують аж три форми раку, перш ніж Василь відійде у засвіти. Життя ламає жінку, а вона, попри хвороби, карапкається вгору. У прямому сенсі — на гору Маківку! У свої 76 років! Сходить зі схилу, ламає ногу, отримує допомогу, зокрема сильне знеболювальне, й продовжує похід. І лише на другий день йде до хірургічного відділення накладати гіпс, долаючи біль й усвідомлюючи, що вкотре не здалася. Імʼя незборимої сподвижниці — Ірина Сеник. Донька колишнього січового стрільця, активістка підпілля ОУН, зв’язкова Романа Шухевича. Борислав та Львів зробили її почесною громадянкою, а у США взагалі присвоїли звання однієї зі ста Героїнь Світу. Ірина Сеник написала кілька поетичних збірок, створила і відшила тисячі узорів, змоделювала сотні суконь і сорочок, але так і не належала до жодної творчої спілки. Виставки її мистецьких робіт з успіхом проходили в усіх куточках України та в Англії, Бельгії, Канаді, США. У 2002-му після виступу на підтримку блоку “Наша Україна” троє невідомих побʼють жінку в її помешканні і пограбують. Та навіть після такої сумовитої і жорстокої події серце Ірини битиметься ще сім років. У засвіти Ірина Сеник відійшла у свої 83. Похована на Личаківському кладовищі. P.S. Коли нагуглювала про цю жінку, з подивом дізналася, що у «Нашого Формату» є книга — «Одержима свободою. Шлях героїні світу Ірини Сеник». Але нема в продажі 😞 Найважливіше про пані Ірину дізналася із інтервʼю Василя Овсієнка, якому пощасливилось записати голос цієї неймовірної жінки. У Дрогобицькому музеї начебто зберігаються її листування з іншими дисидентами та оті неповторні узори. Класно, якщо так, бо цю безцінну спадщину точно треба побачити на власні очі! @Мирослава Малик
    543views 1 Shares
  • Привіт 🙋‍♀️
    Я Вікторія ,мені 21 мама у декреті виховую сина 2 роки🩵
    Працюю в українській компанії 🤍
    Привіт 🙋‍♀️ Я Вікторія ,мені 21 мама у декреті виховую сина 2 роки🩵 Працюю в українській компанії 🤍
    Love
    3
    506views 36Plays