#поезія
Хто вигадав любов на схилі літ,
Щоби душа вдяглася в білу сукню?
І вирушила знову у політ,
Себе віддавши в чиїсь теплі руки.
Усю себе, до краплі, назавжди,
Без роздумів, вагань і без надії.
Не відчуваючи ніякої вини,
Бо може це її остання мрія.
Як добре, що існує ця любов,
Якої хочеться торкатися думками.
І плакати, й сміятись знов і знов,
Й літати в небі з білими птахами.
Я не люблю, як кажуть, що вона,
Буває грішною, бо це не вірно.
Чим завинила втомлена душа?
Ніщо в любові не буває грішним.
Тож хай летить увись, за небокрай,
Де місяць зорі лагідно цілує.
Й відчує всім єством блаженний рай,
Й себе, і ще когось від смутку хай рятує...
Віта Ігнатко
#поезія
Хто вигадав любов на схилі літ,
Щоби душа вдяглася в білу сукню?
І вирушила знову у політ,
Себе віддавши в чиїсь теплі руки.
Усю себе, до краплі, назавжди,
Без роздумів, вагань і без надії.
Не відчуваючи ніякої вини,
Бо може це її остання мрія.
Як добре, що існує ця любов,
Якої хочеться торкатися думками.
І плакати, й сміятись знов і знов,
Й літати в небі з білими птахами.
Я не люблю, як кажуть, що вона,
Буває грішною, бо це не вірно.
Чим завинила втомлена душа?
Ніщо в любові не буває грішним.
Тож хай летить увись, за небокрай,
Де місяць зорі лагідно цілує.
Й відчує всім єством блаженний рай,
Й себе, і ще когось від смутку хай рятує...
Віта Ігнатко
Українська
English
