Українці...🇺🇦 Академик живопису, професорка, народна художниця України Тетяна Голембієвська (1936-2018). "Подруги (Бесіда)", 1959 💙💛

⚡️Прокуратура закликає КМДА забезпечити доступ киян до набережної Дніпра. Верховний Суд скасував право приватного товариства володіти гідротехнічними спорудами на вул. Дніпровська набережна, 14. Раніше територію закрили парканами, не пропускаючи людей, які не мешкають у прилеглому ЖК. Попри судове рішення, паркани досі не демонтували. Столичні служби зобов’язані відкрити доступ до набережної.

Кави ☕ не має

https://youtu.be/6RNg5EoiOis?si=_nmhyQq3Cy6UEi5g

#поезія Я Вам пишу. І вкотре душу грію од споминів про Ваше королівство. Я не забула Вас. Та, нині вже не млію. Мені чужий Ваш храм із лицемірства. Чого ж пишу? Сама собі мерзенна. Клялася, що і слова Вам не кину... А нині осінь — благодать благословенна! І я пишу, мов листя па́де, без упину... Скажу, як є — чуття вдалось замкнути у потаємний сховок, попід шкіру. Я вже не та. Не п'ю на ніч отруту. І не молюсь на Ваш портрет допіру. Лиш взір очей, буває ще, натрапить на одиноку квітку поміж саду. І я замру... Та то лиш серце марить, шукаючи у осені розради... Я Вам пишу. І, вкотре без адреси. У Вашім королівстві дощ та мряка. Навряд чи маєм спільні інтереси, хіба, лиш осінь і вітрисько-розбишака... Я не зроню за Вами ні сльозинки. Оттак і знайте. Маю теж свій гонор. Ви не знайшли собі в мені родзинки І одспівали щастя мідним дзвоном... Я Вам пишу. Співаю. Нарікаю... Жбурляю, наче листя, дивні фрази. В старий комод з відразою ховаю оте писання і свої образи... Простіть мені. А я ж бо і не мушу. В мені ця осінь розбудила згадку. Не вітер то холодить вмерлу душу, то тільки Ви. А так, усе в порядку... Я Вам пишу... Людмила Галінська

Площа Тараса Шевченка у французьких Каннах з’явилась 16 травня 2022 р.

Внаслідок помилки пілота транспортного літака бійцям було скинуто вантаж, який призначався для жіночого батальйону😆 Південна Родезія, Січень 1980 #історія

ТИХА СЛАВА Під кінець життя стихає слава, І зникає відблиск репутацій. Що лишиться? Доля нецікава, Та прожиті миті ситуацій. Не медалі й не химерні знаки — Серце знає, що було з тобою. Так приходить світло після мряки, Лиш любов буває головною. Скільки кроків і даремна ноша, Скільки слів лишилось на повітрі. Та лиш миті, що були хороші, Не згорають у твоїй палітрі. Все минає, та не мить цікава, Що горить не тільки для розваги. І лише вона, як тиха слава, Вмить збудує стежку до наснаги. Тож живи душею в повну силу, Бо в кінці отримаєш основу. Все одно не забереш в могилу Долю цю свою таку казкову. Мирослав Манюк 10.05.2025

https://youtube.com/shorts/5BWRLBqTpno?si=iqElYxfRuE7KRQgU