Українська
English
#поезія
Вир часовий розкуйовджує спогади.
Дзвінко стикаються пам'яті ниті,
Та під стакато повіки стулити
Складно в маршрутці, що спекою сповнена.
Вади дороги в обіймах розчиняться:
Батьківських, зáтишних та найтепліших.
Навіть короткі відвідини тішать,
Посмішки роблять напрочуд спочилою.
Миті відблимують цифри годинника,
Мов зачаклований татовий виріб —
Вдома хвилини стікають сумирно.
В рідні обличчя ніяк не надивишся.
Люмени світла з минулого більшають.
Виглядом ваблять матусині кекси.
Крига із клопотів меншає, кресне.
Чи то їх зважує серце по-іншому?
Буду підхоплена ще веремією,
Котру закручує ритм сьогодення.
Як же чудово, що є достеменно
Місце, де час все ще ходить розмірено.
Кілька десятків рокíв тому сипались
Градом секунди тут, зараз же стихли.
Я та онуки розбурхують вихор.
Хай же батьки будуть сповнені силами.
Оксана Приходченко
Вир часовий розкуйовджує спогади.
Дзвінко стикаються пам'яті ниті,
Та під стакато повіки стулити
Складно в маршрутці, що спекою сповнена.
Вади дороги в обіймах розчиняться:
Батьківських, зáтишних та найтепліших.
Навіть короткі відвідини тішать,
Посмішки роблять напрочуд спочилою.
Миті відблимують цифри годинника,
Мов зачаклований татовий виріб —
Вдома хвилини стікають сумирно.
В рідні обличчя ніяк не надивишся.
Люмени світла з минулого більшають.
Виглядом ваблять матусині кекси.
Крига із клопотів меншає, кресне.
Чи то їх зважує серце по-іншому?
Буду підхоплена ще веремією,
Котру закручує ритм сьогодення.
Як же чудово, що є достеменно
Місце, де час все ще ходить розмірено.
Кілька десятків рокíв тому сипались
Градом секунди тут, зараз же стихли.
Я та онуки розбурхують вихор.
Хай же батьки будуть сповнені силами.
Оксана Приходченко
#поезія
Вир часовий розкуйовджує спогади.
Дзвінко стикаються пам'яті ниті,
Та під стакато повіки стулити
Складно в маршрутці, що спекою сповнена.
Вади дороги в обіймах розчиняться:
Батьківських, зáтишних та найтепліших.
Навіть короткі відвідини тішать,
Посмішки роблять напрочуд спочилою.
Миті відблимують цифри годинника,
Мов зачаклований татовий виріб —
Вдома хвилини стікають сумирно.
В рідні обличчя ніяк не надивишся.
Люмени світла з минулого більшають.
Виглядом ваблять матусині кекси.
Крига із клопотів меншає, кресне.
Чи то їх зважує серце по-іншому?
Буду підхоплена ще веремією,
Котру закручує ритм сьогодення.
Як же чудово, що є достеменно
Місце, де час все ще ходить розмірено.
Кілька десятків рокíв тому сипались
Градом секунди тут, зараз же стихли.
Я та онуки розбурхують вихор.
Хай же батьки будуть сповнені силами.
Оксана Приходченко
152views
