#Народ_скаже - #як_зав'яже НЕ ЖУРИСЯ, КОЗАЧЕ, НЕХАЙ ВОРОГ ПЛАЧЕ • Ой, піч моя, піч! Коли б я на тобі, а ти на коні, славний козак був би з мене. • Коли стелиться доріжка, козакові не до ліжка. • Козача потилиця панам-ляхам нехилиться. • Козацькому роду нема переводу. • Козак мовчить, а все знає. • Де козак, там і слава. • Або волю добути, або дома не бути. • А що козаком треба степу, хліба й неба! • Без гетьмана військо гине. • Береженого Бог береже, а козака - шабля. • Бог не без милості, козак не без долі. • Без коня немає й козака. • В бою козак себе славить не на язиці пилюкою, а конем та шаблюкою. • До булави треба голови. • Зроду віку козак не був і не буде катом! • Кінь, шаблюка, вітер в полі і ніхто не здолає козацкой волі! • Козак з біди не заплаче. • Козак з бідою, як риба з водою. • Козак на боїться ні тучі, ні грому. • Козак на печі - ворог Січі. • Козак оженився, наче упився. • Козак душа не вередлива, в пеклі не мерзне, в ополонці не пріє. З відривного календаря "Український народний календар" за 11 листопада. ------------- https://prolviv.com/blog/2017/10/13/znamenyti-kozatski-pryslivia-ta-prykazky/ https://www.facebook.com/share/p/1JpRREVjjk/

Ось я і почала читати книгу Світлани Талан "Я тебе намріяла". Знаєте, коли я читала про переживання Вероніки, коли вона все втратила, дім, роботу, сім'ю, і вона стала уявляти, яке чекає на неї майбутнє, то я пригадую свої побоювання, переживання і багату уяву, що буде, коли росіяни захоплять Київ, куди втікати, де і як будемо жити. Це було ще в 2014 році. Зараз про це смішно згадувати, але тоді все було так, як це було з душевним станом Вероніки. А завдяки притчам, що розповідав їй лікар, завдяки прикладів з життя інших людей, стає зрозуміло, що коли людина постійно так буде думати про своє життя без надії на краще, то так і станеться. А якщо взяти себе в руки і починати все спочатку, то є шанс, що все буде добре. Головне, щоби самому докласти до того, а не сидіти, склавши руки. Оцей переїзд, негативне ставлення деяких місцевих до тих людей, які вимушені втікати від війни, докори, і звинувачення, то я все це знаю, бо теж читаю в інтернеті. Звісно, що не все що сказано є правдою, і точно знаю, що не всі, хто втікає від війни з сходу України, однакові. Слава Богу, що не всі місцеві мешканці не думають так само про них, а навпаки, допомагають чим можуть, заспокоють і дають прихисток на деякий час. Боляче було читати деякі негативні моменти, але головне, що таких людей досі небагато. Якби всі так думали про тих, хто втікає від війни на сході України, то я точно знаю, що росіяни давно б окупували Україну. А так, завдяки згуртованості та єдності українців, Україна ще тримається. Дай Боже, щоби і надалі так було, бо тільки в єдності ми переможемо наших ворогів.✌️ Також було цікаво читати описі міста Миколаєва, що на Львівщині. Мені навіть захотілося побачити цей храм у формі Великодного Яйця,статую Пресвятої Богородиці в парку і легенди, що пов'язані з тими місцями. А також Карпати. Боже, я уявляю, яка там краса.💙💛 Дякую Вам за все, пані Світланочко, за мудрість, оптимізм і віру в те, що все буде добре. Впевнена, що саме так і буде! Бережіть себе, і нехай Бог Вам в усьому допомагає!🙏🕊

Ось я і почала читати книгу Світлани Талан "Я тебе намріяла". Знаєте, коли я читала про переживання Вероніки, коли вона все втратила, дім, роботу, сім'ю, і вона стала уявляти, яке чекає на неї майбутнє, то я пригадую свої побоювання, переживання і багату уяву, що буде, коли росіяни захоплять Київ, куди втікати, де і як будемо жити. Це було ще в 2014 році. Зараз про це смішно згадувати, але тоді все було так, як це було з душевним станом Вероніки. А завдяки притчам, що розповідав їй лікар, завдяки прикладів з життя інших людей, стає зрозуміло, що коли людина постійно так буде думати про своє життя без надії на краще, то так і станеться. А якщо взяти себе в руки і починати все спочатку, то є шанс, що все буде добре. Головне, щоби самому докласти до того, а не сидіти, склавши руки. Оцей переїзд, негативне ставлення деяких місцевих до тих людей, які вимушені втікати від війни, докори, і звинувачення, то я все це знаю, бо теж читаю в інтернеті. Звісно, що не все що сказано є правдою, і точно знаю, що не всі, хто втікає від війни з сходу України, однакові. Слава Богу, що не всі місцеві мешканці не думають так само про них, а навпаки, допомагають чим можуть, заспокоють і дають прихисток на деякий час. Боляче було читати деякі негативні моменти, але головне, що таких людей досі небагато. Якби всі так думали про тих, хто втікає від війни на сході України, то я точно знаю, що росіяни давно б окупували Україну. А так, завдяки згуртованості та єдності українців, Україна ще тримається. Дай Боже, щоби і надалі так було, бо тільки в єдності ми переможемо наших ворогів.✌️ Також було цікаво читати описі міста Миколаєва, що на Львівщині. Мені навіть захотілося побачити цей храм у формі Великодного Яйця,статую Пресвятої Богородиці в парку і легенди, що пов'язані з тими місцями. А також Карпати. Боже, я уявляю, яка там краса.💙💛 Дякую Вам за все, пані Світланочко, за мудрість, оптимізм і віру в те, що все буде добре. Впевнена, що саме так і буде! Бережіть себе, і нехай Бог Вам в усьому допомагає!🙏🕊