Балістикою атаковано центр Сум у Вербну неділю: 34 жертви, 117 поранених #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news https://brovaryregion.in.ua/?p=42174

Все більше молоді з Китаю переселяється жити… в електрокари. Просто тому, що житло стало занадто дорогим. У машинах облаштовують ліжко, ставлять портативний туалет — і як не дивно, виходить доволі затишно

Позавчора на Великодньому фестивалі в Ірпені встановили новий національний рекорд На Великодньому фестивалі презентували 100-метровий великодній рушник у техніці «вибійка». Це традиційна техніка декорування тканин за допомогою нанесення малюнку спеціальними штамами. #Новини_Україна #Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина

🤯 Ніколи такого не було і ось знову! Житомирська область

Одна сигарета забирає близько 15 хв життя, а один прийом алкоголю — до 7 годин, — лікарі Якщо курити по пачці на день, за роки втрачає в середньому близько 10 років. А якщо поєднувати сигарети з алкоголем, організм отримує «негативне комбо» — це поєднання лікарі називають особливо токсичним. #Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news @news @world_news #news #news_from_around_the_world

#поезія Моє серце тепер зі сталі... Як же, Боже, вони дістали! Скільки ще їм від Тебе треба, Ріжуть землю і пруться в небо. Моя кров тепер, наче фарба, Моє слово тепер зухвале, Бо усе, що собі загарбав, - Все одно йому буде мало. Все одно йому треба більше, Наші будні тепер геть інші. Більше душ і людського горя, Що мовчать вже і не говорять, Що давно у ведмежих лапах Помирають вдесяте, всоте. Я ж у мавіках і пікапах Тямлю більше тепер, ніж в нотах. Тямлю більше і йду до краю, Бо усіх, що війна вбиває, Не рахує і не хоронить, Як дитя у моєму лоні. Моє серце вмирає, наче... Моє серце навіки з вами, Як маля, що уже не плаче, Бо у вічних обіймах мами. Як дитя, що в полях лаванди, Як дитя, що в човні гойдає... Ти не знатимеш більше правди, Аніж правда ця дозволяє. Ти не знатимеш більше щастя, Аніж те, аби просто жити І, прийнявши святе причастя, Хочеш вовком на місяць вити. Хочеш всіх цих дітей зібрати І сховати хоча б вцілілих. Діти схожі тепер на дати, Діти схожі тепер на цілі. І як жити тепер нам далі, і чи буде ще мить щаслива? Моє серце тепер зі сталі, А душа моя, Боже, сива... Ілона Верхівська-Ельтек Ілюстрація Марія Полякова

#думки Це так просто — пригальмувати на повороті, щоб пройшов пішохід: тоді і його пальто, і ваша совість будуть чисті. Це так просто — сказати дитині, яка розбила ялинкову іграшку: "Нічого, малюк, це — на щастя!", а не кричати пів години, ніби вона розбила не кульку, а ваше серце. Це так просто — зателефонувати мамі сьогодні, а не потім. Це так просто — встати після вистави й аплодувати стоячи: ваші ноги витримають, не бійтеся, а артистам буде приємно — оплески їхня нагорода, іншої у них немає. Це так просто — залишити свою думку при собі, якщо ви з чимось не згодні, а енергію, яка йде на отруйні зауваження й коментарі, витратити на творення. Це так просто — бути вдячним і говорити "дякую" за те, що вам поступилися місцем, швидко відповіли на лист, погодилися з вами пообідати. Адже, якщо чесно, вам ніхто нічого не винен: ні батьки, ні діти, ні колеги, ні друзі. Це так просто — сказати "ні" всьому, що вам не близьке: людям, які роблять боляче й не розділяють ваших цінностей, грубіянам і брехунам, поганій музиці, нудним книжкам... Поважайте себе: "Ні" — усьому, що вас руйнує. "Так" — усьому, що робить вас щасливим. Адже це ж так просто — надіслати SMS з текстом "Люблю тебе!" — просто так, без приводу, тому що вам пощастило, і вам є кому це написати. Це так просто — порушити правила, виявитися смішним, проспати або вдягти найяскравіше плаття у найсіріший день і їсти з святкового сервізу омлет та гречану кашу. Дивно, але з таких маленьких речей — з усіх наших "дякую!", "Нічого страшного!", "Я з тобою!", "Люблю тебе!", "Я тобі радий!" — складається наше "просте", але таке бажане для кожного людське щастя.

#поезія Чорним квітнуть білі вишні третій рік, чорне сонце, чорна тиша, чорний крик... Скільки ще тієї фарби, скільки ще жити нелюдам безкарно? Та невже вже навік цвістиме чорним білий цвіт і в'язатиме у горі чорний плід? Чорні хмари, чорні зграї пелюсток, третій рік не воскресає вбитий Бог, чорний дощ і чорні квіти під дощем... Третій рік у чорнім цвіті, скільки ще? Julia Styrkina Ілюстрація Оксана Оснач