#поезія
отак ти стоятимеш посеред міста - розхристана і щаслива.
і лягатиме ранок тонкою ліскою, і крізь тебе плистиме.
кожен спогад, неначе мала намистина - нанизуєш невагомі.
і радієш стоїш, як дитина. бо ти вдома, ти в себе вдома.
хочеться все до грудей прислонити, кожен куток притиснути.
сюдою ходила до універу, повз Агатангела Кримського.
тудою колись ішла і ревіла, зневірена з папкою віршів.
куди ті часи поділи ми? стоїш і щемко радієш.
і пропливають кудись перехожі, несуть під одежею справи.
стоїш і безслівно ділишся кожному: я щойно побачила маму,
я щойно за довго побачила тата. і
раптом хтось обернеться.
і ти побачиш, як в нього так само під курткою тріпотить серце.
вдома такі відчуття щоразу - зворушені всі клітини,
як павутиння вузлиться радість і сум у одне єдине.
до всього так хочеться прислонитись, завмерти отак на трішки.
і укрити все теплим віршем. і забрати з собою у вірші.
Олена Левченко
#поезія
отак ти стоятимеш посеред міста - розхристана і щаслива.
і лягатиме ранок тонкою ліскою, і крізь тебе плистиме.
кожен спогад, неначе мала намистина - нанизуєш невагомі.
і радієш стоїш, як дитина. бо ти вдома, ти в себе вдома.
хочеться все до грудей прислонити, кожен куток притиснути.
сюдою ходила до універу, повз Агатангела Кримського.
тудою колись ішла і ревіла, зневірена з папкою віршів.
куди ті часи поділи ми? стоїш і щемко радієш.
і пропливають кудись перехожі, несуть під одежею справи.
стоїш і безслівно ділишся кожному: я щойно побачила маму,
я щойно за довго побачила тата. і
раптом хтось обернеться.
і ти побачиш, як в нього так само під курткою тріпотить серце.
вдома такі відчуття щоразу - зворушені всі клітини,
як павутиння вузлиться радість і сум у одне єдине.
до всього так хочеться прислонитись, завмерти отак на трішки.
і укрити все теплим віршем. і забрати з собою у вірші.
Олена Левченко
Українська
English
