🗣«Ми могли легко домовитись з росіянами на вигідних умовах до контрнаступу. Росіяни в той момент були готові віддати ЗАЕС, вийти з Харківщини, з Кінбурнської коси. Вони були готові на багато чого, бо боялися цього контрнаступу», — нардеп Гончаренко

МАРШРУТ ЖИТТЯ

Хтось живе з вердиктом день за днем,
Та пускає лиш до себе страх.
Все майбутнє збилось до проблем,
А щоденність тягне, наче в прах.

Ділить світло на "люблю" і «ні»,
Наче вибір — вирок чи вина.
Та життя шукає десь на дні
Де мета: єдина, та одна...

Треба волю дати втомі вже,
Бо у ній любов і сіль буття.
Щастя не живе в душі лише,
Щастя ще шукає сенс життя.

Тож люби життєву втому тут,
Все, що поруч — хай воно твоє.
У дрібницях точний твій маршрут,
У простому справжнє тільки є.

Не пиши сердечних тих бажань,
Не діли життя, де є гріхи.
Хто живе з великим морем знань,
Кожен день знешкоджує страхи.

Мирослав Манюк
06.06.2025

Старий сивий чоловік сидів біля входу в одне місто. До старого підійшов юнак і запитав:
– Я жодного разу тут не був. Скажіть мені, а які люди живуть в цьому місті?
Старий відповів йому питанням:
– А які люди були в тому місті? У тому, з якого ти пішов?
– Це були егоїстичні і злі люди. Втім, саме тому я з радістю поїхав звідти!
– Що ж. Не пощастило тобі. І тут ти зустрінеш точно таких же людей, – відповів йому старий.
– Що ж, піду подивлюся на місто.
Юнак пішов далі до міста.
Трохи згодом, інший юнак наблизився до старого, та задав таке ж саме питання:
– Я тут ні разу не був. Скажіть мені, будь ласка, які люди живуть в цьому місті?
Старий подивився на юнака, усміхнувся, та відповів:
– А скажи, синку, які люди були в тому місті, звідки ти прийшов?
– Мені приємно відповісти на ваше запитання, діду. О, це були добрі, гостинні і благородні люди. У мене там було багато друзів, і мені нелегко було з ними розлучатися. Мені так не хотілося йти.
– О як! Пощастило тобі! Ти знайдеш таких же людей і тут, – з посмішкою відповів старий.
– Велике спасибі вам, діду. Дай Бог вам здоров’я на довгі роки! Піду, та подивлюся на це місто!
Купець, який неподалік поїв своїх верблюдів, чув обидві розмови. І, як тільки юнак пішов, він звернувся до старого з докором:
– Як ти можеш так кидати слова на вітер? Ти ж дав дві різних відповіді на одне запитання. Та й хто ти такий, щоб обговорювати людей в цьому місті?
Старий мовчки вислухав купця і відповів:
– Сину мій! Мені приємно, що ти прийняв так близько до серця сенс моїх слів. Бачу, тобі не байдуже те, що люди говорять один одному.
Але мої слова не були сказані просто так.
Кожен носить свій світ у своєму серці. Той, хто в минулому не знайшов нічого доброго в тих краях, звідки він прийшов, і тут не знайде нічого. Навпаки ж, той, у кого були друзі в іншому місті, і тут теж знайде вірних і відданих друзів. Яке у людини оточення – така ж людина.
Так, ти маєш рацію, питання були однакові, але люди були різні.

Луки 6:45 «Добра людина із доброї скарбниці серця добре виносить, а лиха із лихої виносить лихе. Бо чим серце наповнене, те говорять уста його!

о. Олексій Філюк

Східними землями мальовничої вінничини біжить тоненька річка Гірський Тікич. На своєму шляху вона наповнюється водами, розширюється і, дзюркочучи порогами, омиває береги сіл і містечок.
У 1920х роках біля селища Буки була збудована Буцька ГЕС, однією з гідротехнічних споруд якої є водоспад Вир висотою близько двох метрів. Він був утворений тут не випадково, адже саме в цій місцині Гірський Тікич перетинає скелястий масив протерозойських гранітів і заходить у Буцький каньйон. На 2,5 км річка потрапляє в обійми скелястих берегів граніту, в деяких місцях велетенські виступи досягають 30 метрів.
Одна зі скель – Родіонова – заввишки 15 метрів і названа на честь видатного науковця-петрографа Сергія Родіонова. Але є іще одна версія походження назви.
За місцевою легендою, в каньйоні славетні козаки зійшлися в запеклій битві з ляхами. Билися вони не на життя, а на смерть. Ляхи пообіцяли подарувати життя героям, якщо ті складуть зброю. Але наші воїни не могли втратити гідність і полягли в бою. Останнім живим лишився козак-музика Родіон. З косою в руках він відбивався від ляхів з останніх сил. Німіли руки і кров лилась із ран, та козак не здавався.
Така хоробрість вразила польського короля і він вирішив подарувати герою життя. Родіон зневажливо відкинув його пропозицію і сказав: «Радше я помру як воїн, ніж буду жити з вашої милості!» Обурились ляхи від такої зухвалості, та з ще більшою жорстокістю накинулись на музику. Вбили підступні вороги воїна, заколовши його в спину, а серце вирвали та в річку кинули. «Кінець цій землі і цьому бунтівному роду-племені!» – сказав ватажок завойовників.
Та не так склалося, як йому бажалося. На ранок жителі побачили щось дивне на хвилях річки. Війнув вітерець і залунали ноти сумні. І чим дужче вітер віяв, тим гучніше лунала мелодія, і сповнена вона була дощами і грозами, степами і ріками, неба блакиттю і сонця промінням. То лунало серце козаче. На цю чарівну мелодію прийшов старий запорожець та зі зброї козацької зібрав інструмент незвичний, а серце Родіона стало його струнами. Так з’явилася бандура, а бандуристи стали невід’ємною частиною військових походів, щоб прославляти їх хоробрість і звитягу.
З 1975 року територія Буцького каньйону є державною комплексною природною памяткою місцевого значення. Для цієї місцевості такий ландшафт не є типовим, тому він так манить до себе людей. На скелях каньйону практикуються альпіністи, а порогами річки сплавляються на байдарках.
Містичність та неймовірна краса Буцького коньйону зачаровують з першого погляду. Загадковості цій місцині додають залишки велетенських брил граніту. На думку вчених, вони є рукотворними і це дає привід порівнювати їх із відомим Стоунхенджем.