Перший триместр. Рай на землі

Ні токсикозу, ні втоми, зразкові аналізи і УЗД. Жила своє найкраще життя. Перший скринінг. Все чудово. Малеча навіть трошки більша, ніж має бути по терміну, що мене дуже дивує, бо в попередні вагітності діти були менші.

По календарю мені ставлять дату пологів на 06.01.25. 

По УЗД - на 01.01.25. 

Другий триместр. Практично з самого початку вагітності у мене нова робота (шеф одразу знав про вагітність і його це не зупинило). Працюю практично без вихідних. Відчуваю, що я замахалася, але нездорове відчуття гіпервідповідальності бере верх "бо як же вони без мене".

Нарешті вихідний. Йду на другий скринінг. З дитиною все ок, а от у мене....... ⬇️

І тут почався треш

.....А у мене коротка шийка, що почала відкриватися. 19 тижнів. Термінова госпіталізація в гінекологічне відділення. Розміщують мене не до вагітних в палату, а в окрему. Там з поглядом повної безнадії черговий лікар, зав.відділенням та зам.директора з мед.частини мені прямим текстом говорять, що це вже викидень і просто чекаємо, коли все станеться. Попри це, капають магнезію і кажуть, що завтра подивимося, чи можна ще щось зробити... 

Наступний день. УЗД. Шийка скоротилася ще вдвічі. 5мм з потрібних 35-40мм. Пишу заяву з наполегливим проханням провести хірургічне втручання для підвищення шансів на збереження вагітності. Нач.мед попереджає, що гарантій ніяких. І береться за роботу. Навіть не заходячи в палату, мене одразу забирають в операційну. Анестезія. І далі я прокидаюся вже в палаті, не знаючи, чи вдало пройшла операція і чи я ще вагітна... ⬇️

Після операції 

Мені наклали шов, який має допомагати утримувати шийку. Але вставати не можна. Я буквально не вмивалася, не чистила зуби, вставала тільки коли сильно притисне в туалет. Заодно брала з собою миску з ложкою, щоб вони помилися проточною водою під краном, поки я схожу в туалет. Їсти мені теж підносили прямо до ліжка...

Дні через 3 провели контрольне УЗД, яке показало, що шов тримається. Стало трішечки менш страшно. За рекомендацією нач.меда, замовили і поставили додатково ще й розвантажувальний песарій. І далі лежати. Ніякої роботи. Ніяких прогулянок на свіжому повітрі. Тільки палата. На благо, тепер вже палата для вагітних, куди мене перевели зі словами, щоб я не бачила дівчат з викиднями та іншими гінекологічними проблемами, які потребують термінових операцій і абортів. Так пройшло 2 тижні. 

Я чекала терміну 22 тижні. Коли це вже не буде "викидень". А будуть пологи. І буде хоча б мізерний шанс врятувати дитину. Періодичний УЗД контроль показував, що погіршення немає. І це вже було добре. Хоча загроза постійно зберігалася і розміри шийки були далекими від ідеала. Вердикт - лежати, лежати і ще раз лежати. І пити гормони. Я попросилася лежати вдома і після ще двох УЗД мене відпустили. 

Далі були щодвотижневі УЗД, поїздка в напівлежачому положенні в перинатальний центр, де мені провели терапію на випадок передчасних пологів. І дооовгі тижні лежачи. Здавалося б, це так просто. Але як же це складно... Живіт росте, боки відлежуються. Від гіподинамії виламує все тіло. Але треба лежати. Наступна точка, яку я чекала, це був термін 28 тижнів. На цьому терміні народила моя сестра і дитину врятували. З кожним тижнем ставало менш страшно і з'являлося більше надії, що все буде добре. 

Коли термін вагітності перевалив за 32 тижні, я відчула полегшення. Бо лежачи в перинатальному центрі я неодноразово почула, що на такому терміні вже дуже великі шанси на народження здорової дитини. І у певних випадках (коли є суттєва загроза) саме з цього терміну можуть планувати пологи чи кесарів. 

Але на 35 тижні... ⬇️

Невстановлений діагноз

Піднявся тиск. 23:00. Швидка допомога. Забирають в пологовий. На благо, в той, де мені надавали допомогу в другому триместрі, і той, де я планувала народжувати (обмінку я ні з ким не підписувала).

Далі було 1,5 тижня УЗД плода, нирок, КТГ, вимірювань тиску, постійних аналізів - 4 рази збирала добову сечу... Баночка стала моїм найлютішим ворогом.

За цей час в палаті змінилося 8 дівчат. Я просила медаль "Почесний випровожаючий на пологи". У мене то підвищувався тиск, то знижався. То була підозра на відслойку плаценти чи кісту, через яку мені зняли песарій і шов на 2 тижні раніше, ніж потрібно було.

Причин відхилень від норми так ніхто і не знайшов. Але на терміні 36 тижнів і 2 дні з підозрою на прееклампсію лікарі вирішили не зволікати з пологами.

10 грудня о 8 вечора мене забрали в пологову залу... ⬇️

Пологи?

Огляд. Відкриття вже 6 см. Зазвичай перейми були нерегулярні і турбували мене по ночам. Та і взагалі я вже звикла протягом третього триместру засинати десь після 2-3 години ночі. Але як такі пологи не починаються. 

Роблять КТГ, перейми є, але дуже нерегулярні. З такими в нормальній ситуації ще й додому відправляють.

Амніотомія (пробивання плодного міхура для відходження вод) супроводжує мене всі троє пологів. Після цього одразу починаються сильні перейми, що можна починати на стелю лізти. Але для епідуралки вже пізно... Проте цього разу я ще й примудряюся переписуватися з батьками в спільному чаті. І подзвонити чоловіку по відеозв'язку і трохи поспілкуватися з ним і з дітьми. Діти в захваті чекали на народження сестрички і тримали кулачки, буквально не розтискаючи. 

Ближче до 11 години вечора перейми стають нестерпні. А лікарі ще й черговий раз чіпляють на мене КТГ, чим обмежують мої рухи. Тут в якийсь момент ставало страшно, що я вже не вивожу, а лікарі кажуть, що народжувати рано.

Картина маслом: я лежу на кріслі, переді мною делегація з 2 лікарів, інтерна, акушерки, 3 санітарок. Сидять навпроти мене і теревенять. Якби я мала сили, я б знатно пожартувала на тему "пейзажів", які вони спостерігають. На черговій переймі лікар дозволяє мені тужитися... ⬇️

Гра в багато рук

Лікар дозволяє тужитися, а акушерка саме пішла щось робити в мене за спиною. Ну можна, то і можна. Починаю тужитися, і тут лікар кричить "Іра, бігом!!!!! Іра, який фартух! Бігом, кажу!!"

Іра - це акушерка.

Одним словом, ловили дитину всі хором, без спецодягу, в звичайній робочій медичній формі. Бо донечку я народила за одну потугу. 

Поки її забрали обтирати і одягати, мене перевіряли на предмет необхідності щось підшити. Я попросила знебол. Тут же ввели анестезію. У мене пробігла думка, що "я сільная, я смєлая, я справлюся", і відключилася.

Прокинулася я вже після 12 ночі. І акушерка мені урочисто зачитала: дівчинка, 2800г, 48см, народилася 10.12.2024 о 23:30. 💗