Чимало сучасних книг пропонують нам динамічні сюжети, в які намагаються запхнути чим більше екшену, щоб читачу не було нудно. Тому, коли починаєш читати Ім'я вітру, не одразу розумієш, про що книга, адже в ній майже нічого не відбувається. І такі ж відчуття, коли читаєш продовження, а саме понад тисяча сторінок, які не відкривають нам таємниць, з якими ми зіштовхнулися на початку історії. Мені знадобився рік, щоб переосмислити й наважитися на продовження, яке, я думала, ніколи не буду читати. Непідготовлений читач, котрий, як і я, ніколи раніше не читав епічного фентезі, ці книги можуть здатися ні про що, однак, якщо поринути у те, що ховається межи речень, можна знайти багато всього.

Для мене це історія про те, як люди люблять усе перебільшувати й перекручувати різні події, а правду ми можемо дізнатися лише з перших вуст, від людини, яка пережила ці події. Це історія про те, що в житті усе не дається просто так, що не кожна людина готова подати руку допомоги, що лише важкою працею, самовдосконаленням та постійним навчанням можна досягти успіху. Це історія про людину, хлопчика, який витримав випробування бідністю та достатком, самотністю та визнанням, котра змогла подавити в собі зарозумілість, щоб досягти мудрості. Ця книга не про якогось персонажа, який був ніким й в один момент здобув силу, могутність та знання, щоб долати ворогів на ліву і направо. Це більш правдива історія, яка показує, як саме люди досягають успіху. Що не завжди, коли питаєш - тобі дадуть відповідь, не завжди, коли рятуєш життя людини, вона точно не підставить тебе у майбутньому, що не завжди люди, які для інших здаються небезпечними, другосортними такими є, насправді це досить сильні та глибокі особистості, що не завжди, якщо ти намагаєшся робити своє, хтось не задумає ставити тобі палки в колеса.

У книзі багато роздумів про гроші, думки про які можуть фруструвати, бо не усі народжуються із золотою ложкою в роті, тому приходиться багато працювати, щоб забезпечити себе мінімальними базовими речами: їжа, одяг, черевики без дірок, дах над головою.

Це історія про те, що іноді, є речі, які не можна продавати, навіть якщо сьогодні, або ще довгий час ти залишишся без вечері, бо вона зберігає в собі дещо вище за матеріальні речі. Для Квоута це його лютня. Саме на цьому інструменті грав його батько і саме це давало йому не забути, хто він є насправді й ким він пишається бути - едемом ру, тим, хто знає усі історії та усі пісні.

У другій частині циклу ми ще більше проживаємо з Квоутом його життя. Його хлопчаківську натуру, котра примушувати йти на небезпечні та дурнуваті вчинки заради дівчини, якій це, напевно, взагалі нецікаво. Він відправляється у довгу подорож, щоб не лише виконати наказ мейра, а й навчитися нової мудрості. Саме у цій подорожі він дорослішає, стає жорстокішим й усвідомлює чимало речей, хоча й не отримує відповідей на свої питання.

Багато цікавого ми дізнаємося з історій, які розповідає Квоут та його попутники. Іноді ці історії здаються безглуздими, а насправді мають в собі глибину. Ми ще більше розуміє значення імені та те, яку владу це знання має та те, як інші можуть її використати.

Ротфусс тонко підмічає чимало моментів, навіть у простих, дотепних діалогах можна знайти над чим замислитися. Кожне слово, кожен описаний момент має своє значення і якщо самі герої не виділяють час, щоб проаналізувати їх, це заставляє нас, читачів, подумати над ними.

На жаль, історія недописана, тому й здається неповноцінною, але все одно книги варті уваги. Це був цікавий досвід. Прочитати таку об'ємну книгу було нелегко та дещо виснажливо, але дало мені наснагу продовжувати рухатися у тому ж напрямку (так, це пише та людина, яка у свій час прочитала усього Мартіна :)).