ЗНАКИ ВІЙНИ Каска лежала в порожній кімнаті, Пам'ять тримала глухі перехрестя, Стіни збирали холодні печатки. Чоботи міряли тиск інтересів, Сходи лишали прямі інтервали, Кроки шукали звичайну адресу. Прапори різали зір під завалом, Барви лишали сліди під очима, Люди ховали біду на привалах. Мапи до бою вели побратимів, Долі звертали убік без узгоджень, Шрами зростали уже за режимом. Грубий метал поспішав до пригоди, Ставив осколок короткі поділи, Куля лишала завершену згоду. Після удару пропав дух довіри, Люди лічили всі двері й пороги, Вчора змішалося з попелом сірим. Сон виникав тільки з сутінком строго, Навіть проміння ішло обережно, Світло ховалося тут від тривоги. Мир залишався в далекій мережі. Мирослав Манюк 03.05.2026

БРИЗ Сіль на скронях, крок повільно тоне, День тримає подих на фіналі, Слід людський в піску уже солоний. Губи знають присмаки банальні, Хвиля змиє зайві всі розмови, День стоїть на темнім п'єдесталі. Вітер носить давні забобони, Хтось ішов і не вернувся зовсім, Хвиля закликала до розмови. Пінний край стирав каміння зовні, Небо низько вгнулося над морем, Хтось ішов і не вернувся в постіль. Тінь лягала та робила зморшки, Сіль пекла відкриту давню сутність, Небо стало ближчим, ніж комора. Там, де хвилі душу не відпустять, Кожен крок стає важким і чесним, Сіль пече відкрито і по суті. Мовчки йшов до марень безбережних, Не шукав я виправдань на ризик, Кожен крок ставав важким, належним І лишився тільки шепіт бризу. Мирослав Манюк 02.05.2026

🔥 Шановні поети, та любителі поезії! Стартує щомісячний поетичний конкурс від «Поетів Інтернету» у Телеграмі! 🔥 ✍️ Ви надсилаєте свій вірш та робите вступний внесок від 100 грн. 🏆 Переможця обирають читачі своїми реакціями! 💰 Призи: + грошова винагорода 80% від усього зібраного призового фонду + золота електронна грамота + персональний розбір вірша + декламація вірша + пісня на вірш + відеокліп на вірш + респект від спільноти 📅 Прийняття робіт та голосування відбуваються упродовж місяця. 📅 Нагородження: 1 число кожного місяця. Тема, розмір та стиль вірша — вільні! Один автор — один вірш. Щоб стати учасником, потрібно приєднатися до спільноти, ось посилання: https://t.me/+uRUk2v1P_IJjOTVi Умови участі – у гілці «КОНКУРС» Приєднуйтесь! Перемагайте! Творіть та гроші заробляйте! ✨

БАЛАДА ЗОВНІШНЬОГО ЖИТТЯ І діти більшають з глибокими очима, Що ні про що не знають, потім помирають, І люди всі ідуть дорогами своїми. Плоди солодкі також з кислих визрівають І падають вночі, немов ті мертві птахи, І так лежать чуть-чуть, а потім загнивають. І завжди віє вітер з півночі на захід, Ми чуємо й говоримо багато тексту. І втома є, і втіха нам дарує захист. Біжать і вулиці крізь трави та аптеки, Багато є дерев, ставків та смолоскипів, Страшні дерева є і висохлі смереки... Для чого все стоїть? і не одного типу? Чому їх безліч так несхожих між собою? Що змінює цей сміх і плач стереотипний? І що дає все це, що нам здається грою, Коли ми вже зайшли у велич та самотність Й мандруючи самі, не будемо з метою? І що дає нам те, що бачили ми модне? І все ж багато хто говорить: «Добрий вечір!», Те слово, що стікає з нього сенс народний Немов важкий той мед зі стільника безпечний. Гуґо фон Гофмансталь Переклад: Мирослав Манюк #переклад

БОРДО В склянці бордове вирує поволі, Спогади входять у темні тераси, В'язнути хочуть в своєму болоті. Погляд шукає забуті контрасти, В пам'яті днів осідає тривога, Нерви тримають наплив біомаси. Стилем Бордо повертається вогник, Думка заходить у закуток темний, Тягнеться вгору тривога та вогкість. Там, де мовчання збирає тотеми, Тіні лишаються з правом на втечу, Серце тримає порушені темпи. Свічка горіла у вікнах надвечір, Люди мовчали, дивилися прямо, Хтось не прийшов на цю зустріч, до речі. Пам'ять верталась повільно й так само Кожен ковток додавав ще вагання, Густо стояла провина тривало. Час не стирав ці хвилини останні, В келиху довго темніла причина, Після лишилось сухе розставання. Ніби вино — це безмовна людина. Мирослав Манюк 28.04.2026

БАЛЯНДРАСИ Люди носять шум пустий у собі, Сміх порожній підіймає пафос, Довгі зводи множать по погоді. Кажуть довго — знову баляндраси, Час базікань так проходить даром. З думкою ж зростає слово разом. Ланці із розмов завжди стандартні: Голос лине крізь любі паркани, Зміст порожній буде не задарма. Звуки ранять як пісні із кантрі, Варто брати до уваги співи. Плин розмов буде тоді вакантним. Кожен дасть не більше, аніж півень. Суперечка множить мат на маті. Хтось повторить знову перший рівень. Баляндраси ріжуть по формату, Погляд думки губить спільний простір, Залишає слід словесних матриць. Шум зникає, коли люди просто Виходи знаходять у мовчанні, Роблять цей життєвий мовний розтин. Тож виходьте з теплих банних чанів. Мирослав Манюк 27.04.2026

АТОМ Свідомість тисне формулою думки, Де атом рветься в мисленні хаосу І схема валить зір, ламає руки. Немає центру, тільки ззовні осуд, Що прагне довго свій зв'язати вузол, Щоб люд спішив так, як на квіти оси. Хто має вік — нехай поголить вуса. Усе хитке, без кола та орбіти, А рух лишиться як умовна думка. Під шаром тиску виростає бітум, Та кожна спроба вичерпати сутність Ламає все уявлення арбітра. Втрачає атом цілісність по суті, Дрібніє зміст до гостроти надривів, Де факт нерівний, майже не присутній. Межа росте як паростки в малині І відстань більша в серці, де пустоти, Ніж та, що є у вимірі години. Байдужість людства скине всі умови, Вона не входить в жоден опис схеми, І атом шириться й надалі мовчки. Система сиплеться у власне демо. Мирослав Манюк 26.04.2026

РОЗКОЛ Надломилась у пам'яті тінь лексикону, Перетліли у серці чужі одкровення, Розпадається образ, подібно іконі. Заблукали у тілі розірвані вени, Наче дві течії б'ються глибше і глибше… Та не можуть зійтися в одне верховенство. Розгубились у темряві частки колишні, Де колись було ціле, тепер лиш каміння І лялькар повертає обличчя застиглі. Розділяє на частки глибоке падіння. Я шукаю у слові опори для правди, Щоб з'єднати уламки в нове покоління. Все трималося без будь-якої оправи. Тільки корінь між ребрами, ніби у ґрунті, Не давав повернутися серцю до слави. А колись не було цих розколів по суті, Тільки все-таки тріщина — теж переміна, Вона вчить не ховатись, а бути присутнім. Возз'єднати потрібно розбиту заміну, Переплавивши страх у новій каменюці І тоді із рівняння пропаде цей мінус, А порізи та шрами залишаться в плюсі. Тоді будуть на фоні новітні ескізи, Що малює єднання із тінню в союзі. Я виходжу із себе, немов для репризи, Де спліталися долі для блага людини І знаходжу у тиші новий страх та ризик. Так складеться роздвоєність посередині І знов дихає серце без страху до прірви, Де зливаються дві половини в єдине. Мирослав Манюк 25.04.2026

ВІЛЬШАНИЙ ПАН Хто мчить дуже пізно крізь темряву й вітер? Це батько із сином, малюк — його витвір; Тримає хлоп'ятко він міцно рукою, В обіймах маленького гріє собою. Мій сину, чому ти сховався в жупані? — Мій батьку, ти бачиш Вільшаного пана? Це той пан Вільшаний з хвостом та рогами? — Мій сину, то тільки туман над лісами. «О, милий мій хлопчику, йди-но до мене! Я маю для тебе забави шалені. Барвисте цвітіння тут є край водойми, А мати моя має шати коштовні». — О, батьку, мій батьку, ти чути не хочеш, Що він мені тихо на вухо шепоче? — Спокійно, дитино, нічого не бійся, То вітер вирує у жовтому листі. «Чи хочеш, маленький, пройтися зі мною? Дівчатка мої будуть гратись з тобою; Зведуть хороводи з тобою ці діви, Гойдатимуть ніжно, співатимуть співи». — О, батьку, мій батьку, ти бачиш, як манять, Дівчатка від пана у темнім тумані? — Так, сину, я бачу, не бійся, це тіні, То верби старі, у пітьмі вони сірі. «Ти милий для мене, люблю твою вроду; Якщо сам не підеш, то викраду згодом». — О, батьку, мій батьку, прощаюсь з тобою! Вільшаний король вже завдав мені болю! І батько жахається, мчить світ-заочі, Дитину стискає, що вмерти не хоче, До двору дістався крізь страх перед смертю — Та в нього в обіймах дитя було мертве. Йоганн Вольфганг фон Ґете Переклад: Мирослав Манюк 24.04.2026 #переклад