АТОМ Свідомість тисне формулою думки, Де атом рветься в мисленні хаосу І схема валить зір, ламає руки. Немає центру, тільки ззовні осуд, Що прагне довго свій зв'язати вузол, Щоб люд спішив так, як на квіти оси. Хто має вік — нехай поголить вуса. Усе хитке, без кола та орбіти, А рух лишиться як умовна думка. Під шаром тиску виростає бітум, Та кожна спроба вичерпати сутність Ламає все уявлення арбітра. Втрачає атом цілісність по суті, Дрібніє зміст до гостроти надривів, Де факт нерівний, майже не присутній. Межа росте як паростки в малині І відстань більша в серці, де пустоти, Ніж та, що є у вимірі години. Байдужість людства скине всі умови, Вона не входить в жоден опис схеми, І атом шириться й надалі мовчки. Система сиплеться у власне демо. Мирослав Манюк 26.04.2026

РОЗКОЛ Надломилась у пам'яті тінь лексикону, Перетліли у серці чужі одкровення, Розпадається образ, подібно іконі. Заблукали у тілі розірвані вени, Наче дві течії б'ються глибше і глибше… Та не можуть зійтися в одне верховенство. Розгубились у темряві частки колишні, Де колись було ціле, тепер лиш каміння І лялькар повертає обличчя застиглі. Розділяє на частки глибоке падіння. Я шукаю у слові опори для правди, Щоб з'єднати уламки в нове покоління. Все трималося без будь-якої оправи. Тільки корінь між ребрами, ніби у ґрунті, Не давав повернутися серцю до слави. А колись не було цих розколів по суті, Тільки все-таки тріщина — теж переміна, Вона вчить не ховатись, а бути присутнім. Возз'єднати потрібно розбиту заміну, Переплавивши страх у новій каменюці І тоді із рівняння пропаде цей мінус, А порізи та шрами залишаться в плюсі. Тоді будуть на фоні новітні ескізи, Що малює єднання із тінню в союзі. Я виходжу із себе, немов для репризи, Де спліталися долі для блага людини І знаходжу у тиші новий страх та ризик. Так складеться роздвоєність посередині І знов дихає серце без страху до прірви, Де зливаються дві половини в єдине. Мирослав Манюк 25.04.2026

ВІЛЬШАНИЙ ПАН Хто мчить дуже пізно крізь темряву й вітер? Це батько із сином, малюк — його витвір; Тримає хлоп'ятко він міцно рукою, В обіймах маленького гріє собою. Мій сину, чому ти сховався в жупані? — Мій батьку, ти бачиш Вільшаного пана? Це той пан Вільшаний з хвостом та рогами? — Мій сину, то тільки туман над лісами. «О, милий мій хлопчику, йди-но до мене! Я маю для тебе забави шалені. Барвисте цвітіння тут є край водойми, А мати моя має шати коштовні». — О, батьку, мій батьку, ти чути не хочеш, Що він мені тихо на вухо шепоче? — Спокійно, дитино, нічого не бійся, То вітер вирує у жовтому листі. «Чи хочеш, маленький, пройтися зі мною? Дівчатка мої будуть гратись з тобою; Зведуть хороводи з тобою ці діви, Гойдатимуть ніжно, співатимуть співи». — О, батьку, мій батьку, ти бачиш, як манять, Дівчатка від пана у темнім тумані? — Так, сину, я бачу, не бійся, це тіні, То верби старі, у пітьмі вони сірі. «Ти милий для мене, люблю твою вроду; Якщо сам не підеш, то викраду згодом». — О, батьку, мій батьку, прощаюсь з тобою! Вільшаний король вже завдав мені болю! І батько жахається, мчить світ-заочі, Дитину стискає, що вмерти не хоче, До двору дістався крізь страх перед смертю — Та в нього в обіймах дитя було мертве. Йоганн Вольфганг фон Ґете Переклад: Мирослав Манюк 24.04.2026 #переклад

https://youtu.be/iryuun5uvX0

Вітаю, друзі. Вийшла моя шоста електронна збірка віршів під назвою «Сонет». До неї увійшли, як завжди, 100 творів. Тут я свідомо відмовився від суворих канонів написання класичного сонета і «ідеальних» класичних структур. У збірці є як сонети, написані класичним ямбом, так і вірші в інших розмірах, де ритм визначався не теорією, а внутрішнім станом. Це спроба знайти форму, яка не обмежувала, а допомагала говорити щиро. Кому цікаво почитати — переходьте за посиланням: https://drive.google.com/file/d/1S00D5QiP7gbAcMj45ebtH0LqFmgFdCQx/view?usp=sharing Дякую за підтримку.

НЕПРОЙДЕНА СТЕЖКА Стежки у жовтім лісі розійшлися І жаль мені, що дві не можна брати. Стояв я довго, мовчки так дивився На ту, котра вела у хащі лісу, Губилась десь у тінях як у ґратах. Тоді обрав я іншу, що петляла, Можливо, навіть кращу в ту хвилину, Трава на ній слідів іще не знала, Хоча насправді там, десь у фіналі Я бачив дві однакові стежини. І ранком того дня були дороги У листі, що крок не торкав ще людський. О, першу я лишив на потім трохи, Та знаючи, як шлях веде по кроку, Засумнівався, що вернусь з безлюддя. Колись про це скажу з сумним зітханням Десь через роки, через всі проблеми: У лісі розійшлися два бажання. Обрав я те, де не було страждання І це змінило все в житті моєму. Роберт Фрост Переклад: Мирослав Манюк #переклад

КРИВАВІ ГРОШІ У кожній вигоді межа існує, Де блиск монет обернено в каміння І можна стати на шкідливу міну, Коли криваві гроші хтось дарує. Не кожна здобич ризику вартує, Бо шлях крізь тінь лишає слід сумління І навіть успіх втратить розуміння, Коли за ним погане щось крокує. Криваві гроші мають слід кривавий, Вони дають коротку частку слави, Та платиш більше, ніж здається ззовні. Тож вибір є серед усіх законів: Не брати те, що ріже власну змогу І не міняти спокій на тривогу. Мирослав Манюк 16.04.2026 #сонет

ТІ, ХТО ЛИШИВСЯ У тривожнім тремтінні народів цивільних Наша доля стоїть, мов печатка країни І над картою дій забагато свавільних Утекло з України. В європейських містах відчувається холод. Там підтримка слабка і зачинені двері. Тут надія одна: на військових та молодь, На своїх волонтерів. Тут у серці горить зовсім інше багаття, Що із розпачу сталі кує горизонти, Де стають побратими рідніше чим браття На запеклому фронті. Той герой, хто обрав жовто-синю нашивку, І тримають країну, хто тут залишився. Мирослав Манюк 15.04.2026 #кульгавий_сонет

РОЛЬ Ти стоїш і голос рве зеніти, Та звучить на сцені так надривно, Що наповнив темний зал масивний І пульсує, сповнюючи ритми. Ти міняєш вирази прикриті, Наче тінь іде крізь тінь пасивно, Смуток вмить стає ядром фіктивним, Сміх зриває давній біль відкритий. Я ловлю всю гру твою активну, Де ти добра — де ти негативна. Твій яскравий погляд як ловити? Наче персик, смак в тобі відкритий, Та гірчить у кожнім краї дивно, Хто ти є? Скажи мені правдиво. Мирослав Манюк 12.04.2026 #суцільний_сонет

СІТКА Між вдихом можна втратити і пильність, Коли вся пам'ять кинута в заплати І доторк губ не можна відчувати. Бо відстань зшита гостротою шпильки І тінь повзе по лінії до скону, Де рух і жар не виграють цей конкурс. Тіла шукають вихід з порожнечі, Та сітка стримує сліди помади, А кожен нерв напружений для зради І неможлива буде навіть втеча. Та крізь цю сітку визріває дещо, Те, що росте попри руду оградку І вчить шукати в погляді свій градус, Де близькість не руйнує ворожнечу. Мирослав Манюк 11.04.2026 #перевернутий_сонет