Мирослав Манюк

Закріплено

додає фото

2025-08-06 14:12:19 ·

Друзі, хочу поділитися з вами новинкою 📚
Моя 4-та електронна збірка "Гармонія" вже готова 🌿
Ось вона: https://t.me/ManyukVirchi/830
У ній зібрано 100 моїх віршів — про світ, людей, тишу, глибину і, звісно, пошук внутрішньої рівноваги. Писав її серцем, добираючи кожен рядок, ніби ноту в пісні душі.

Дякую, що ви поруч 💬 Чекаю на ваші враження.
З повагою — Мирослав Манюк ✍️
#поезія #збіркаГармонія #ПоетиІнтернету

Друзі, хочу поділитися з вами новинкою 📚 Моя 4-та електронна збірка "Гармонія" вже готова 🌿 Ось вона: https://t.me/ManyukVirchi/830 У ній зібрано 100 моїх віршів — про світ, людей, тишу, глибину і, звісно, пошук внутрішньої рівноваги. Писав її серцем, добираючи кожен рядок, ніби ноту в пісні душі. Дякую, що ви поруч 💬 Чекаю на ваші враження. З повагою — Мирослав Манюк ✍️ #поезія #збіркаГармонія #ПоетиІнтернету

1Kпереглядів

Мирослав Манюк

2026-05-13 11:47:14 ·

https://youtu.be/lvQdPmw1Alk

https://youtu.be/lvQdPmw1Alk

1

20переглядів

Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
Мирослав Манюк додає фото

2026-05-10 14:49:45 ·

МАТИ

Залишається мати при тихім порозі,
Біля хати, де вітер колише галуззя
І тримає в долонях прожиті тривоги.

Вона робить шарфи, щоб не з'їхати з глузду,
Та іще кожен день додає туди сльози
І молитву вплітає у різне мотуззя.

На столі ще лежить давній спогад морозний,
Скибка хліба, рушник і старе покривало,
А в очах не згасають майбутні прогнози.

Вона хрестить вечерю і двері з диваном,
І зітхає повільно над давнім альбомом,
Де для сина колись це усе існувало.

Та дороги пішли незворотним проходом
І далека від дому чужа вже людина,
Позабув материнську науку за домом.

Лиш зостались роки, ніби висохлі днини,
Що читаються зморшками просто на шкірі
І повільно спливає той вік та без сина.

Не шукає ні слави, ні місця у вирі,
Тільки ввечері тихо схиляється старість
І за кожного молить у щирій довірі.

Бо любов не згорить, хоч би що не траплялось.

Мирослав Манюк
10.05.2026

МАТИ Залишається мати при тихім порозі, Біля хати, де вітер колише галуззя І тримає в долонях прожиті тривоги. Вона робить шарфи, щоб не з'їхати з глузду, Та іще кожен день додає туди сльози І молитву вплітає у різне мотуззя. На столі ще лежить давній спогад морозний, Скибка хліба, рушник і старе покривало, А в очах не згасають майбутні прогнози. Вона хрестить вечерю і двері з диваном, І зітхає повільно над давнім альбомом, Де для сина колись це усе існувало. Та дороги пішли незворотним проходом І далека від дому чужа вже людина, Позабув материнську науку за домом. Лиш зостались роки, ніби висохлі днини, Що читаються зморшками просто на шкірі І повільно спливає той вік та без сина. Не шукає ні слави, ні місця у вирі, Тільки ввечері тихо схиляється старість І за кожного молить у щирій довірі. Бо любов не згорить, хоч би що не траплялось. Мирослав Манюк 10.05.2026

1

186переглядів

Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
Мирослав Манюк додає відео Загальне

2026-05-10 12:47:05 ·

Телеграм: https://t.me/ XnQV6RoiEVFkM2Ji

Телеграм: https://t.me/+XnQV6RoiEVFkM2Ji

1

91переглядів 1Відтворень

Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
Мирослав Манюк додає відео Загальне

2026-05-09 14:43:51 ·

Телеграм: https://t.me/Pisni_MiroslavManiuk

Телеграм: https://t.me/Pisni_MiroslavManiuk

84переглядів 1Відтворень

Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
Мирослав Манюк додає фото

2026-05-09 13:51:17 ·

БІЛІ ОБЛИЧЧЯ

У залі мовчання густішало коло
І крок віддавався під шкірою глухо,
Немовби минуле стояло довкола.

Хтось ніс за плечима невидиму муку,
Ховав у долонях поламані жести,
А пам'ять тримала за шию під вухом.

В обличчях без назви зникали контексти,
Лиш тінь залишалась у чорному русі,
Де кожен боровся з мовчанням без честі.

Там хтось присягав не вертатись в спокусу,
Та власне відлуння вело за собою
І подих ставав незнайомим у дусі.

Хотілось втекти від нестерпного болю,
Зірвати чужі, непотрібні подоби,
Назвати себе не чужою виною.

Та страх розкладав все важке і недобре
І кожен мовчав, ніби винен з пологів,
Неначе життя проклинало з утроби.

А потім прийшло незворотне від Бога:
Не маска тримає людину при тілі,
А вибір, що витримав плин хронологій.

І впали чужі небеса під прицілом.

Мирослав Манюк
09.05.2026

БІЛІ ОБЛИЧЧЯ У залі мовчання густішало коло І крок віддавався під шкірою глухо, Немовби минуле стояло довкола. Хтось ніс за плечима невидиму муку, Ховав у долонях поламані жести, А пам'ять тримала за шию під вухом. В обличчях без назви зникали контексти, Лиш тінь залишалась у чорному русі, Де кожен боровся з мовчанням без честі. Там хтось присягав не вертатись в спокусу, Та власне відлуння вело за собою І подих ставав незнайомим у дусі. Хотілось втекти від нестерпного болю, Зірвати чужі, непотрібні подоби, Назвати себе не чужою виною. Та страх розкладав все важке і недобре І кожен мовчав, ніби винен з пологів, Неначе життя проклинало з утроби. А потім прийшло незворотне від Бога: Не маска тримає людину при тілі, А вибір, що витримав плин хронологій. І впали чужі небеса під прицілом. Мирослав Манюк 09.05.2026

162переглядів

Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
Мирослав Манюк додає фото

2026-05-08 16:46:25 ·

СОНЕТ 18

Чи варто з літнім днем тебе рівняти?
Ти краща, лагідніша і ясніша:
Травневий цвіт стрясає вітер знатно,
А літо швидко гасне вже пізніше.

Те сонце палить оком з небозводу,
Але тьмяніє і його обличчя;
Усе прекрасне губить свою вроду,
Під впливом зміни ходу і величчя.

Та вічне літо твоє не зів'яне,
Не втратить чарів, даних небесами;
І смерть не скаже, що тебе дістане,
Бо житимеш ти в цих рядках віками.

Допоки дихають і бачать люди,
Живе цей вірш, і ти в нім вічно будеш.

Вільям Шекспір

Переклад: Мирослав Манюк
08.05.2026
#переклад

СОНЕТ 18 Чи варто з літнім днем тебе рівняти? Ти краща, лагідніша і ясніша: Травневий цвіт стрясає вітер знатно, А літо швидко гасне вже пізніше. Те сонце палить оком з небозводу, Але тьмяніє і його обличчя; Усе прекрасне губить свою вроду, Під впливом зміни ходу і величчя. Та вічне літо твоє не зів'яне, Не втратить чарів, даних небесами; І смерть не скаже, що тебе дістане, Бо житимеш ти в цих рядках віками. Допоки дихають і бачать люди, Живе цей вірш, і ти в нім вічно будеш. Вільям Шекспір Переклад: Мирослав Манюк 08.05.2026 #переклад

1

217переглядів

Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
Мирослав Манюк додає фото

2026-05-07 15:05:31 ·

ЖАР

Спека лізла просто під повіки,
Тіло мало присмак мокрих фруктів,
Піт стікав повільно, мов по вікнах.

Лік ішов від ранку до розлуки,
Лоб палав під лампами палати,
Запах був бракованих продуктів.

Лікарі у крейдяних халатах
Все тримали туго на колодках,
Бо була мала у них зарплата.

Сон крутив квадрати несолодкі,
Рух очей ламав прості картини,
Жар вимірювався по відсотках.

Ніч несла гарячі тіні тином,
В скронях жив уривчастий гармидер,
Та ламав всередині дитину.

Мозок жив так, ніби він був мідний,
Хтось гортав картки старих лікарень,
Мріяв про кіло варених мідій.

Піт холонув довго, як в пекарні,
Тіло звикло жити в небезпеці,
Спечний відпочинок був шикарним.

Жар пройшов, і охолола спека.

Мирослав Манюк
07.05.2026

ЖАР Спека лізла просто під повіки, Тіло мало присмак мокрих фруктів, Піт стікав повільно, мов по вікнах. Лік ішов від ранку до розлуки, Лоб палав під лампами палати, Запах був бракованих продуктів. Лікарі у крейдяних халатах Все тримали туго на колодках, Бо була мала у них зарплата. Сон крутив квадрати несолодкі, Рух очей ламав прості картини, Жар вимірювався по відсотках. Ніч несла гарячі тіні тином, В скронях жив уривчастий гармидер, Та ламав всередині дитину. Мозок жив так, ніби він був мідний, Хтось гортав картки старих лікарень, Мріяв про кіло варених мідій. Піт холонув довго, як в пекарні, Тіло звикло жити в небезпеці, Спечний відпочинок був шикарним. Жар пройшов, і охолола спека. Мирослав Манюк 07.05.2026

195переглядів

Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
Мирослав Манюк додає відео Загальне

2026-05-06 14:38:55 ·

Телеграм: https://t.me/ManyukVirchi

Телеграм: https://t.me/ManyukVirchi

82переглядів 2Відтворень

Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
Мирослав Манюк додає фото

2026-05-06 12:38:21 ·

ЕКЗИСТЕНЦІЯ

Десь у житті зростають дивні квіти,
Де кожен лист тримає давній натяк
І тільки їх плекає теплий вітер.

Вони ростуть між сумнівом кімнатним,
Де кожна думка — це звичайна рута,
А тінь історій зморщена занадто.

Душа звіряє там свої маршрути,
Шукає сенс у спогадах старезних,
Та потім свої втрати перекрутить.

Ростуть стеблини з помилок тверезих,
А корінь їх сховався у дитинстві,
Між слів важких і поглядів з мережі.

Там кожен страх у тілі по частинах,
Немов стіна, що обійти не можна
І довго в снах так мучиться людина.

Та треба крізь вагання міць помножить,
Бо квіти не зламають силу волі,
Якщо вперед навчиться бігти кожен.

І навіть в світі темних задоволень
Знайдеться шлях для віри без претензій,
Що не загине в сумнівах ніколи.

Бо квіти ці — основа екзистенцій.

Мирослав Манюк
06.05.2026

ЕКЗИСТЕНЦІЯ Десь у житті зростають дивні квіти, Де кожен лист тримає давній натяк І тільки їх плекає теплий вітер. Вони ростуть між сумнівом кімнатним, Де кожна думка — це звичайна рута, А тінь історій зморщена занадто. Душа звіряє там свої маршрути, Шукає сенс у спогадах старезних, Та потім свої втрати перекрутить. Ростуть стеблини з помилок тверезих, А корінь їх сховався у дитинстві, Між слів важких і поглядів з мережі. Там кожен страх у тілі по частинах, Немов стіна, що обійти не можна І довго в снах так мучиться людина. Та треба крізь вагання міць помножить, Бо квіти не зламають силу волі, Якщо вперед навчиться бігти кожен. І навіть в світі темних задоволень Знайдеться шлях для віри без претензій, Що не загине в сумнівах ніколи. Бо квіти ці — основа екзистенцій. Мирослав Манюк 06.05.2026

1

361переглядів

Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
Мирослав Манюк додає фото

2026-05-05 18:22:25 ·

ГОМІН

Прокидаюся знову від крику крилатих,
Над гілками зависли уривки непевні
І тривожиться простір від запаху "лате".

Понад лінії віття зростає душевність,
Сильний гомін пташиний руйнує дрімоту
І зникає в зіницях неспокій дешевий.

Під склепінням думок визріває самотність,
Перемішані спогади з днем учорашнім
І ці співи руйнують мій внутрішній мотлох.

У розхитаній пам'яті думи не кращі,
Наче зерна без поля, без часу, без росту,
Ніби теж вони кличуть співати між хащів.

Птах не пісню веде, а шукає, де просо,
Перевірює кожну знайому місцевість
І нахабно в траві перетрушує роси.

Бо спокійна поверхня приховує двері,
А за ними зберігся невидимий вирій,
Що колись повертав всіх птахів із резервів.

Я приймаю цей гомін уже не як вирок,
А як знак, що мовчання розсипалось співом.
Цей вокал мов будильник мене з прірви вирвав.

Сильний гомін пташиний доладний, на диво!

Мирослав Манюк
05.05.2026

ГОМІН Прокидаюся знову від крику крилатих, Над гілками зависли уривки непевні І тривожиться простір від запаху "лате". Понад лінії віття зростає душевність, Сильний гомін пташиний руйнує дрімоту І зникає в зіницях неспокій дешевий. Під склепінням думок визріває самотність, Перемішані спогади з днем учорашнім І ці співи руйнують мій внутрішній мотлох. У розхитаній пам'яті думи не кращі, Наче зерна без поля, без часу, без росту, Ніби теж вони кличуть співати між хащів. Птах не пісню веде, а шукає, де просо, Перевірює кожну знайому місцевість І нахабно в траві перетрушує роси. Бо спокійна поверхня приховує двері, А за ними зберігся невидимий вирій, Що колись повертав всіх птахів із резервів. Я приймаю цей гомін уже не як вирок, А як знак, що мовчання розсипалось співом. Цей вокал мов будильник мене з прірви вирвав. Сильний гомін пташиний доладний, на диво! Мирослав Манюк 05.05.2026

1

223переглядів

Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!

Більше дописів

Приєднатися

Мова

Мирослав Манюк