Мирослав Манюк

Закріплено

додає фото

2025-08-06 14:12:19 ·

Друзі, хочу поділитися з вами новинкою 📚
Моя 4-та електронна збірка "Гармонія" вже готова 🌿
Ось вона: https://t.me/ManyukVirchi/830
У ній зібрано 100 моїх віршів — про світ, людей, тишу, глибину і, звісно, пошук внутрішньої рівноваги. Писав її серцем, добираючи кожен рядок, ніби ноту в пісні душі.

Дякую, що ви поруч 💬 Чекаю на ваші враження.
З повагою — Мирослав Манюк ✍️
#поезія #збіркаГармонія #ПоетиІнтернету

Друзі, хочу поділитися з вами новинкою 📚 Моя 4-та електронна збірка "Гармонія" вже готова 🌿 Ось вона: https://t.me/ManyukVirchi/830 У ній зібрано 100 моїх віршів — про світ, людей, тишу, глибину і, звісно, пошук внутрішньої рівноваги. Писав її серцем, добираючи кожен рядок, ніби ноту в пісні душі. Дякую, що ви поруч 💬 Чекаю на ваші враження. З повагою — Мирослав Манюк ✍️ #поезія #збіркаГармонія #ПоетиІнтернету

1Kпереглядів

Мирослав Манюк додає фото

2026-05-13 18:18:55 ·

БІЛА ОБЛОГА

Пам'ять верталася знову додому,
Вулиця визнала білу облогу,
Снігом укрилося давнє, знайоме...

Вітер плекав тополя криворогі,
Гілка писала на склі свої знаки,
День залишав за собою дорогу.

Все загубилось в зимовій атаці,
Небо схиляло холодні знамена,
Люди мовчали у власній кімнаті.

Хтось повертався з далеких фрагментів,
Довго тримав у долонях безмовність,
Наче боявся чужого замету.

Спогад збирав у собі суть промови,
Шарф в коридорі чекав свого часу,
Погляд шукав у вікні лиш умовність.

Сутінь у селах бувала вже часто,
Сходи вели до старої будівлі,
Де залишалась зима на терасі.

Серце приймало удари повільні,
Тиша чекала уже за дверима,
Ніч простягнула подобу покрівлі.

І залишила у пам'яті зиму.

Мирослав Манюк
13.05.2026

БІЛА ОБЛОГА Пам'ять верталася знову додому, Вулиця визнала білу облогу, Снігом укрилося давнє, знайоме... Вітер плекав тополя криворогі, Гілка писала на склі свої знаки, День залишав за собою дорогу. Все загубилось в зимовій атаці, Небо схиляло холодні знамена, Люди мовчали у власній кімнаті. Хтось повертався з далеких фрагментів, Довго тримав у долонях безмовність, Наче боявся чужого замету. Спогад збирав у собі суть промови, Шарф в коридорі чекав свого часу, Погляд шукав у вікні лиш умовність. Сутінь у селах бувала вже часто, Сходи вели до старої будівлі, Де залишалась зима на терасі. Серце приймало удари повільні, Тиша чекала уже за дверима, Ніч простягнула подобу покрівлі. І залишила у пам'яті зиму. Мирослав Манюк 13.05.2026

1

29переглядів

Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
Мирослав Манюк

2026-05-13 11:47:14 ·

https://youtu.be/lvQdPmw1Alk

https://youtu.be/lvQdPmw1Alk

1

23переглядів

Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
Мирослав Манюк додає фото

2026-05-10 14:49:45 ·

МАТИ

Залишається мати при тихім порозі,
Біля хати, де вітер колише галуззя
І тримає в долонях прожиті тривоги.

Вона робить шарфи, щоб не з'їхати з глузду,
Та іще кожен день додає туди сльози
І молитву вплітає у різне мотуззя.

На столі ще лежить давній спогад морозний,
Скибка хліба, рушник і старе покривало,
А в очах не згасають майбутні прогнози.

Вона хрестить вечерю і двері з диваном,
І зітхає повільно над давнім альбомом,
Де для сина колись це усе існувало.

Та дороги пішли незворотним проходом
І далека від дому чужа вже людина,
Позабув материнську науку за домом.

Лиш зостались роки, ніби висохлі днини,
Що читаються зморшками просто на шкірі
І повільно спливає той вік та без сина.

Не шукає ні слави, ні місця у вирі,
Тільки ввечері тихо схиляється старість
І за кожного молить у щирій довірі.

Бо любов не згорить, хоч би що не траплялось.

Мирослав Манюк
10.05.2026

МАТИ Залишається мати при тихім порозі, Біля хати, де вітер колише галуззя І тримає в долонях прожиті тривоги. Вона робить шарфи, щоб не з'їхати з глузду, Та іще кожен день додає туди сльози І молитву вплітає у різне мотуззя. На столі ще лежить давній спогад морозний, Скибка хліба, рушник і старе покривало, А в очах не згасають майбутні прогнози. Вона хрестить вечерю і двері з диваном, І зітхає повільно над давнім альбомом, Де для сина колись це усе існувало. Та дороги пішли незворотним проходом І далека від дому чужа вже людина, Позабув материнську науку за домом. Лиш зостались роки, ніби висохлі днини, Що читаються зморшками просто на шкірі І повільно спливає той вік та без сина. Не шукає ні слави, ні місця у вирі, Тільки ввечері тихо схиляється старість І за кожного молить у щирій довірі. Бо любов не згорить, хоч би що не траплялось. Мирослав Манюк 10.05.2026

1

189переглядів

Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
Мирослав Манюк додає відео Загальне

2026-05-10 12:47:05 ·

Телеграм: https://t.me/ XnQV6RoiEVFkM2Ji

Телеграм: https://t.me/+XnQV6RoiEVFkM2Ji

1

98переглядів 1Відтворень

Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
Мирослав Манюк додає відео Загальне

2026-05-09 14:43:51 ·

Телеграм: https://t.me/Pisni_MiroslavManiuk

Телеграм: https://t.me/Pisni_MiroslavManiuk

89переглядів 1Відтворень

Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
Мирослав Манюк додає фото

2026-05-09 13:51:17 ·

БІЛІ ОБЛИЧЧЯ

У залі мовчання густішало коло
І крок віддавався під шкірою глухо,
Немовби минуле стояло довкола.

Хтось ніс за плечима невидиму муку,
Ховав у долонях поламані жести,
А пам'ять тримала за шию під вухом.

В обличчях без назви зникали контексти,
Лиш тінь залишалась у чорному русі,
Де кожен боровся з мовчанням без честі.

Там хтось присягав не вертатись в спокусу,
Та власне відлуння вело за собою
І подих ставав незнайомим у дусі.

Хотілось втекти від нестерпного болю,
Зірвати чужі, непотрібні подоби,
Назвати себе не чужою виною.

Та страх розкладав все важке і недобре
І кожен мовчав, ніби винен з пологів,
Неначе життя проклинало з утроби.

А потім прийшло незворотне від Бога:
Не маска тримає людину при тілі,
А вибір, що витримав плин хронологій.

І впали чужі небеса під прицілом.

Мирослав Манюк
09.05.2026

БІЛІ ОБЛИЧЧЯ У залі мовчання густішало коло І крок віддавався під шкірою глухо, Немовби минуле стояло довкола. Хтось ніс за плечима невидиму муку, Ховав у долонях поламані жести, А пам'ять тримала за шию під вухом. В обличчях без назви зникали контексти, Лиш тінь залишалась у чорному русі, Де кожен боровся з мовчанням без честі. Там хтось присягав не вертатись в спокусу, Та власне відлуння вело за собою І подих ставав незнайомим у дусі. Хотілось втекти від нестерпного болю, Зірвати чужі, непотрібні подоби, Назвати себе не чужою виною. Та страх розкладав все важке і недобре І кожен мовчав, ніби винен з пологів, Неначе життя проклинало з утроби. А потім прийшло незворотне від Бога: Не маска тримає людину при тілі, А вибір, що витримав плин хронологій. І впали чужі небеса під прицілом. Мирослав Манюк 09.05.2026

165переглядів

Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
Мирослав Манюк додає фото

2026-05-08 16:46:25 ·

СОНЕТ 18

Чи варто з літнім днем тебе рівняти?
Ти краща, лагідніша і ясніша:
Травневий цвіт стрясає вітер знатно,
А літо швидко гасне вже пізніше.

Те сонце палить оком з небозводу,
Але тьмяніє і його обличчя;
Усе прекрасне губить свою вроду,
Під впливом зміни ходу і величчя.

Та вічне літо твоє не зів'яне,
Не втратить чарів, даних небесами;
І смерть не скаже, що тебе дістане,
Бо житимеш ти в цих рядках віками.

Допоки дихають і бачать люди,
Живе цей вірш, і ти в нім вічно будеш.

Вільям Шекспір

Переклад: Мирослав Манюк
08.05.2026
#переклад

СОНЕТ 18 Чи варто з літнім днем тебе рівняти? Ти краща, лагідніша і ясніша: Травневий цвіт стрясає вітер знатно, А літо швидко гасне вже пізніше. Те сонце палить оком з небозводу, Але тьмяніє і його обличчя; Усе прекрасне губить свою вроду, Під впливом зміни ходу і величчя. Та вічне літо твоє не зів'яне, Не втратить чарів, даних небесами; І смерть не скаже, що тебе дістане, Бо житимеш ти в цих рядках віками. Допоки дихають і бачать люди, Живе цей вірш, і ти в нім вічно будеш. Вільям Шекспір Переклад: Мирослав Манюк 08.05.2026 #переклад

1

221переглядів

Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
Мирослав Манюк додає фото

2026-05-07 15:05:31 ·

ЖАР

Спека лізла просто під повіки,
Тіло мало присмак мокрих фруктів,
Піт стікав повільно, мов по вікнах.

Лік ішов від ранку до розлуки,
Лоб палав під лампами палати,
Запах був бракованих продуктів.

Лікарі у крейдяних халатах
Все тримали туго на колодках,
Бо була мала у них зарплата.

Сон крутив квадрати несолодкі,
Рух очей ламав прості картини,
Жар вимірювався по відсотках.

Ніч несла гарячі тіні тином,
В скронях жив уривчастий гармидер,
Та ламав всередині дитину.

Мозок жив так, ніби він був мідний,
Хтось гортав картки старих лікарень,
Мріяв про кіло варених мідій.

Піт холонув довго, як в пекарні,
Тіло звикло жити в небезпеці,
Спечний відпочинок був шикарним.

Жар пройшов, і охолола спека.

Мирослав Манюк
07.05.2026

ЖАР Спека лізла просто під повіки, Тіло мало присмак мокрих фруктів, Піт стікав повільно, мов по вікнах. Лік ішов від ранку до розлуки, Лоб палав під лампами палати, Запах був бракованих продуктів. Лікарі у крейдяних халатах Все тримали туго на колодках, Бо була мала у них зарплата. Сон крутив квадрати несолодкі, Рух очей ламав прості картини, Жар вимірювався по відсотках. Ніч несла гарячі тіні тином, В скронях жив уривчастий гармидер, Та ламав всередині дитину. Мозок жив так, ніби він був мідний, Хтось гортав картки старих лікарень, Мріяв про кіло варених мідій. Піт холонув довго, як в пекарні, Тіло звикло жити в небезпеці, Спечний відпочинок був шикарним. Жар пройшов, і охолола спека. Мирослав Манюк 07.05.2026

197переглядів

Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
Мирослав Манюк додає відео Загальне

2026-05-06 14:38:55 ·

Телеграм: https://t.me/ManyukVirchi

Телеграм: https://t.me/ManyukVirchi

87переглядів 2Відтворень

Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
Мирослав Манюк додає фото

2026-05-06 12:38:21 ·

ЕКЗИСТЕНЦІЯ

Десь у житті зростають дивні квіти,
Де кожен лист тримає давній натяк
І тільки їх плекає теплий вітер.

Вони ростуть між сумнівом кімнатним,
Де кожна думка — це звичайна рута,
А тінь історій зморщена занадто.

Душа звіряє там свої маршрути,
Шукає сенс у спогадах старезних,
Та потім свої втрати перекрутить.

Ростуть стеблини з помилок тверезих,
А корінь їх сховався у дитинстві,
Між слів важких і поглядів з мережі.

Там кожен страх у тілі по частинах,
Немов стіна, що обійти не можна
І довго в снах так мучиться людина.

Та треба крізь вагання міць помножить,
Бо квіти не зламають силу волі,
Якщо вперед навчиться бігти кожен.

І навіть в світі темних задоволень
Знайдеться шлях для віри без претензій,
Що не загине в сумнівах ніколи.

Бо квіти ці — основа екзистенцій.

Мирослав Манюк
06.05.2026

ЕКЗИСТЕНЦІЯ Десь у житті зростають дивні квіти, Де кожен лист тримає давній натяк І тільки їх плекає теплий вітер. Вони ростуть між сумнівом кімнатним, Де кожна думка — це звичайна рута, А тінь історій зморщена занадто. Душа звіряє там свої маршрути, Шукає сенс у спогадах старезних, Та потім свої втрати перекрутить. Ростуть стеблини з помилок тверезих, А корінь їх сховався у дитинстві, Між слів важких і поглядів з мережі. Там кожен страх у тілі по частинах, Немов стіна, що обійти не можна І довго в снах так мучиться людина. Та треба крізь вагання міць помножить, Бо квіти не зламають силу волі, Якщо вперед навчиться бігти кожен. І навіть в світі темних задоволень Знайдеться шлях для віри без претензій, Що не загине в сумнівах ніколи. Бо квіти ці — основа екзистенцій. Мирослав Манюк 06.05.2026

1

362переглядів

Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!

Більше дописів

Приєднатися

Мова

Мирослав Манюк