#новий_розділ Дон Рікардо був людиною трохи грубуватою, різкою на слово. Та за цією суворістю відчувалася справжня шляхетність. Його обличчя, порите зморшками, зберігало сліди багатьох поневірянь і небезпек.. А втім, як розповідав він сам, починалося все в його житті доволі безхмарно. Рікардо здобув хорошу освіту і мріяв присвятити життя науковим дослідженням. Але доля розпорядилася інакше... На одному світському вечорі у нього виникла гучна сварка через даму з одним впливовим чоловіком. Рікардо намагався згладити конфлікт, та опонент, знаний майстер шпаги, наполіг на дуелі. Мабуть, прагнув укотре похизуватися своєю вправністю перед численними знайомими. Спочатку поєдинок складався на його користь. Рікардо змушений був відступати, захищаючись і відбиваючись. Лише зрідка він дозволяв собі обережні випади. Його опонент атакував завзято й красиво. Та саме зверхність та надмірна самовпевненість зіграли з ним злий жарт. Одного разу, обравши слушний момент, Родріго завдав удару. Цього виявилося достатньо: його супротивник отримав серйозну рану, а він відбувся кількома подряпинами. На жаль, на цьому його випробування не закінчилися. Навпаки — вони лише почалися. Принижений суперник не пробачив йому ганьби. Заручившись підтримкою своїх впливових друзів, він домігся видачі ордера на арешт Рікардо за сфабрикованими звинуваченнями. Рятуючись, мій наставник мусив тікати з батьківщини. У Франції йому вдалося знайти тимчасовий притулок і сісти на корабель, що прямував до Еспаньйоли. А там він потрапив у рабство, до дуже жорстокої людини. За його словами, це були найжахливіші часи в його житті. Удари батога сипалися на нього за найменшу провину, а частіше — просто за забаганкою хазяїна. Одного разу, коли господар, добряче захмелілий після якоїсь вдалої справи, валявся непритомний, Рікардо зібрав усю свою відвагу й утік. Кілька тижнів він блукав лісами — обірваний, із закривавленими ногами, змучений до краю. Кожна ніч ставала випробуванням: холод, страх переслідування і дикі звірі, що, здавалося, тільки й чекали нагоди напасти. Одного дня, повністю виснажений, він натрапив на загін буканьєрів, які вистежували дикого бика. Спочатку Рікардо навіть не міг вимовити жодного слова. Лише жадібно дивився на їжу, не розуміючи, що чекає на нього далі. Та мисливці виявилися добрішими, ніж він міг сподіватися. Вони дали прихисток і, довідавшись про його минуле, не стали повертати бідолаху назад у рабство. Натомість запропонували роботу: допомагати обробляти шкури та в'ялити м'ясо. Найстарший серед них, товаришував з відомими морськими розбійниками. Його зацікавили знання Рікардо в навігації. Через це він запропонував йому місце на кораблі. Рікардо навіть не роздумував.. Так почалися зміни на краще: із раба він став навігатором на кораблі, яким командував мій старий знайомий Мігель. Більше знаний серед піратів як Мігель Барбадоський. Читати далі за посиланням https://arkush.net/book/18589/19 Приємного читання!!! #морські_баталії #пригоди #пірати #любовний_роман #історична_проза #романтика #пригоди #Карибське_море. #Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #читати_онлайн #Колонія_Дель_Сакраменто #Ла_плата #чарруа #вітрильник #фехтування #шабля #піастри

Вічність у кожній миті . --- Все частіше і частіше ловлю себе на думці, що так хочеться бути ближче до природи , злитися в одне єдине ціле, забути про тривоги ... В густих лісах, де ворон кличе в далечінь, Де білка дивиться в глибини душі твоєї, Де шелест листя — вічний мій кораль, Туди серце рветься з міської рутини. Там, де свобода — вільний птах, що в небо мчить на шаленій швидкості. Де тиша звучить, мов лікувальна струна, по спіралям душі підіймаючись , сцілює кожну клітинку. Де сонце — це промінь любові, що в серці живе та палає, мов фенікс із самоцвітів, З попелу смутку, в сяйві відроджений, Розправив крила , блиском оповитий, В свободі весняній, навік утверджений. Там серце моє вільне, під ноти природи навпнюється , цвіте, свободою наповнюється. В веснянім небі, дух мій ожива, Відроджений, очищений, оновлений, Свободу, як коштовність, в серці зберігає. Вдихну весни п'янкий, живий напій, Розправлю крила, мов вільний сокіл, Забуду місто, гамір той німий, Стану я в лісі, частиною дива, ніжна й щаслива. Під шепіт трав, під спів пташиних зграй, я феєю лісною стану. Тут кожна гілка — мій священний дім, Тут кожен камінь, клен, сосна — мудрий провісник, Тут вітер співає,говорить,шепоче, з усіх сторін, Тут ліс — мій храм, мій вічний, вірний спутник . Віддамся поклику землі , вітрам, небесному світилу, Забуду про страхи, котрі щодня стискають серце, залишу фальш котру щодня взираю, як люди надягають різні маски . Тут думки вільні, як сокіл у польоті, Тут серце б'ється в ритмі зоряних ночей, Мов водоспад, що в сяйві місяця шумить. У тиші лісу — мій притулок вічний, Де час — ріка, що в вічність лине, Де кожна думка — мов коріння, що вглибини проростає, Де кожен вдих і видих — мій шепіт таємний, мій подих чарівний ! Де кожен погляд — волі чистий світ безмежний, Де кожен дотик — щастя ніжний цвіт. І в цій красі , знаходжу вічність в кожній миті ! -- Olga.Felis© #справжняблизькість #ДушевнийСпокій #ЗціленняДуші #ЄднанняЗПриродою #психолог #ГармоніяЗСобою #ПоезіяДуші #ЛісоваТерапія #Відродження #СилаПрироди #Натхнення #фенікс #ВнутрішняСвобода #ПошукСебе #трансформація #ЕмоційнийДобробут #Антистрес #Релаксація #Самовдосконалення #ЖиттяВМоменті #ПрироднаКраса #ПоетичнаДуша #ВнутрішняТиша #ШляхДоСебе #ГлибинаДуші #МистецтвоЖиття #ВідчуттяСвободи #Дзен #Рефлексія

За три роки, поки в нашій країні триває повномасштабна війна, біженці з України, які знайшли собі притулок у Чехії, принесли цій країні колосальний дохід #Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news @news @world_news #news #news_from_around_the_world https://brovaryregion.in.ua/?p=41091

Ось так Кличко та його команда подбали про мешканців Подільського району. А чого ви хочете? Табличка, що цей притулок є. На інтерактивній карті притулків воно теж є. Мешканці пишуть, що у такому стані укриття вже протягом трьох років. Вони постійно ходять на прийоми до відповідальних чиновників, вислуховують обіцянки – але німеру не відбувається. У результаті мами з малюками під гуркіт вибухів стрибають через канави, в притулку немає світла, води, туалету. Заступник мера Валік Мондрієвський, який курирує Подільський район і вважає себе його "хазяїном", начхати на людей хотів - як, власне, і сам Віталік. Звітували про готовність об'єкта, табличку повісили – і порядок.

#цікаве Сьогодні День заохочення до добрих справ! Кожна дрібна добра справа – це як сонечко у хмарний день . Сьогодні ідеальний момент, щоб зробити світ трохи теплішим – просто так, від щирого серця! ЯК МОЖНА ВІДСВЯТКУВАТИ? Купити зайве в магазині – і віднести до благодійного фонду або просто віддати тому, кому це потрібно . Зробити донат на банки знайомих або благодійних фондів, щоб здохло якомога більше русні . Допомогти тваринкам – пригостити бездомного котика чи собаку, або задонатити в притулок . А яку добру справу зробите ви сьогодні?

#поезія «Моя неосяжна …» Останній оплот демократій, Де воля для духа і плоті. Нестримна культура з моралі, Нескорених тьмою героїв. Тут памʼять про давні легенди, Де принципи вищі за похіть, Стражданнями виросли клени, Стараннями дались уроки. Останній незримий оазис, Де води могутніх поривів, Безмежні мотиви коханих, Безкрайні бажання людини. Тут діти рухливі та гамір, Де сльози окрилюють мрії, Терпіння загорнуті в рани, Тривоги зміцнили надії. Останній притулок незгодних, Де кожен знаходить утіхи, Помірні ідеї знайомих, Поморені очі батьківські. Тут шлях, що пройшов на свободі, Де спогади радісних друзів, Плеяда Небесної Сотні, Пісні соловʼя в ріднім лузі. ©️ Роман Лисенко

Унікальний заповідник метеликів-монархів 🦋 Щолистопада в Мексиці проходить грандіозна міграція метеликів-монархів. Ліси, що розкинулися на кордоні двох штатів, перетворюються на мальовничий притулок для тисяч цих крилатих мандрівників, які прилітають із півночі - зі США та Канади.

#поезія Пані Дощиха мовчки під плотом мряку пускає. Хвіртка рипить... Глечики всякі ліпить з болота. Трусить фартух. І дощем капотить. В неї на скронях ниточка сива, ніби перлинка, притулок знайшла. Сукня класична. Сіра. Зваблива. Завше у моді. Бо шила сама... Пані Дощиха роботу всю знає. Вічно збирає дощі на узвар. Наповнює глеки. І світ пригощає. Місить болото. Такий в неї дар... В першім горнятку -- борщик весняний -- перші краплини з небесних очей. Молодість. Квіти. Травень жадàний. Всесвіт, як шалик для юних грудей. В другім дзбаночку -- грози червневі. Літо, закохане в шал блискавиць. Цвіт матіоли. І ночі вишневі. Грім, наче спалах зелених очиць... В третьому глеку -- сльози та вихор. Сірих відтінків палітра густа. Там листопад. Падолист дивно тихий. Осінь на денці слаба та сумна... Кухлик четвертий на скалки розбився. Тріснув. Морози не дружать з дощем. Сіре до сірого. Сум оселився. Пані в задумі. Наліпить іще... Пані Дощиха ходить під плотом... Людмила Галінська

#архів " Притулок Моррісона " використовували у Великобританії за часів Другої світової війни, якщо люди не мали змоги піти у притулок під час бомбардування. Такі спальні-клітини врятували чимало життів під час руйнування будинків

🦢Під Києвом закривають єдиний в Україні Центр реабілітації лебедів, - повідомляє його керівник біолог Сергій Григор'єв. Унікальний притулок розташований на території Ракового озера, яка належить Межигірському монастирю. Сюди привозили хворих птахів, лікували, щоб вони могли повернутися в природне середовище. Продовжити роботу притулку в іншому місці доки немає можливості. #Новини_news #Kyiv #Новини_Київ_Київщина #News_Kyiv #News_Ukraine @Новини_news @world_news #news @Brovary #Київщина