Українська
English
#особистості
3 травня 1897 року на хуторі Під Лісом поблизу села Озерна (тодішня Австро-Угорщина, нині Тернопільська область) у селянській родині народився Януарій Дем’янович Бортник — видатний український режисер і актор, чиє життя і творчість залишили помітний слід в історії українського театру, але були трагічно обірвані сталінськими репресіями.
Ранні роки та освіта
Януарій Бортник зростав у багатодітній родині. У юності разом із батьками переїхав до Тернополя, де навчався в Українській гімназії. Ще в шкільні роки він захоплювався музикою і театром, відвідуючи вистави мандрівного Львівського театру товариства «Руська Бесіда». Перша світова війна перервала його навчання, але згодом він завершив гімназію. Саме в цей період Бортник познайомився з Лесем Курбасом, що стало визначальним для його майбутньої кар’єри.
Театральна діяльність
Творчий шлях Януарія Бортника розпочався в 1915 році в «Тернопільських театральних вечорах», організованих Курбасом. Через проблеми з дикцією він наполегливо працював над собою, використовуючи вправи з камінчиками в роті, і незабаром досяг успіхів. На сцені він виступав під псевдонімом Н. Загребельний, граючи ролі в п’єсах Івана Карпенка-Карого та Григорія Квітки-Основ’яненка.
У 1918 році Бортник став актором Українського театру в Тернополі, а згодом приєднався до театру імені Івана Франка у Вінниці. У 1921 році, коли Лесь Курбас очолив Київський театр імені Тараса Шевченка, Бортник став режисером Білоцерківської драматичної студії, яка в 1923 році була реорганізована в третю майстерню театру «Березіль». У цей період він також закінчив першу в Україні школу режисерів при Мистецькому об’єднанні «Березіль».
Серед його режисерських робіт 1920-х років вирізняються вистави «Гайдамаки» за Тарасом Шевченком, «Джіммі Хіггінс» Сінклера та «Про що тирса шелестіла…» Спиридона Черкасенка. У 1927 році, після переїзду театру «Березіль» до Харкова, Бортник очолив театр малих форм «Веселий Пролетар», де працював до 1930 року. Його постановки, такі як «Яблуневий полон» Івана Дніпровського та «Змова Фієско в Генуї» Фрідріха Шиллера, відзначалися оригінальним стилем і новаторським підходом.
На початку 1930-х років Бортник перейшов до Харківського театру музичної комедії, де поставив низку яскравих спектаклів, зокрема «Наталка-Полтавка», «Фіалка Монмартру» та «Перікола». Пізніше він працював у Дніпропетровському українському музично-драматичному театрі імені Тараса Шевченка та Харківському театрі Революції, де серед його робіт були «Платон Кречет» Олександра Корнійчука та «Соло на флейті» Івана Микитенка.
Особисте життя
Під час роботи в Тернопільському драматичному театрі Януарій Бортник познайомився з актрисою Ганною Бабіївною, яка стала його дружиною. Їхнє подружнє життя було затьмарене трагічними подіями: у 1937 році Ганну також заарештували, і вона провела п’ять років у таборах ГУЛАГу.
Трагічний фінал
На піку своєї кар’єри, у 1937 році, Януарій Бортник був заарештований НКВС за звинуваченням у націоналізмі. 16 січня 1938 року його розстріляли в київській тюрмі. Йому було лише 40 років. Бортник став однією з численних жертв сталінських репресій, які знищили багатьох представників української інтелігенції, включно з його другом Лесем Курбасом. Реабілітували режисера лише в 1956 році.
Спадщина
Януарій Бортник залишив по собі спадщину новаторських театральних постановок і відданого служіння українській культурі. У 1997 році в його рідному селі Озерна встановлено меморіальну таблицю на знак пошани. Його життя — це історія таланту, який не встиг розкритися повною мірою через жорстокість тоталітарного режиму, але продовжує надихати сучасні покоління митців.
3 травня 1897 року на хуторі Під Лісом поблизу села Озерна (тодішня Австро-Угорщина, нині Тернопільська область) у селянській родині народився Януарій Дем’янович Бортник — видатний український режисер і актор, чиє життя і творчість залишили помітний слід в історії українського театру, але були трагічно обірвані сталінськими репресіями.
Ранні роки та освіта
Януарій Бортник зростав у багатодітній родині. У юності разом із батьками переїхав до Тернополя, де навчався в Українській гімназії. Ще в шкільні роки він захоплювався музикою і театром, відвідуючи вистави мандрівного Львівського театру товариства «Руська Бесіда». Перша світова війна перервала його навчання, але згодом він завершив гімназію. Саме в цей період Бортник познайомився з Лесем Курбасом, що стало визначальним для його майбутньої кар’єри.
Театральна діяльність
Творчий шлях Януарія Бортника розпочався в 1915 році в «Тернопільських театральних вечорах», організованих Курбасом. Через проблеми з дикцією він наполегливо працював над собою, використовуючи вправи з камінчиками в роті, і незабаром досяг успіхів. На сцені він виступав під псевдонімом Н. Загребельний, граючи ролі в п’єсах Івана Карпенка-Карого та Григорія Квітки-Основ’яненка.
У 1918 році Бортник став актором Українського театру в Тернополі, а згодом приєднався до театру імені Івана Франка у Вінниці. У 1921 році, коли Лесь Курбас очолив Київський театр імені Тараса Шевченка, Бортник став режисером Білоцерківської драматичної студії, яка в 1923 році була реорганізована в третю майстерню театру «Березіль». У цей період він також закінчив першу в Україні школу режисерів при Мистецькому об’єднанні «Березіль».
Серед його режисерських робіт 1920-х років вирізняються вистави «Гайдамаки» за Тарасом Шевченком, «Джіммі Хіггінс» Сінклера та «Про що тирса шелестіла…» Спиридона Черкасенка. У 1927 році, після переїзду театру «Березіль» до Харкова, Бортник очолив театр малих форм «Веселий Пролетар», де працював до 1930 року. Його постановки, такі як «Яблуневий полон» Івана Дніпровського та «Змова Фієско в Генуї» Фрідріха Шиллера, відзначалися оригінальним стилем і новаторським підходом.
На початку 1930-х років Бортник перейшов до Харківського театру музичної комедії, де поставив низку яскравих спектаклів, зокрема «Наталка-Полтавка», «Фіалка Монмартру» та «Перікола». Пізніше він працював у Дніпропетровському українському музично-драматичному театрі імені Тараса Шевченка та Харківському театрі Революції, де серед його робіт були «Платон Кречет» Олександра Корнійчука та «Соло на флейті» Івана Микитенка.
Особисте життя
Під час роботи в Тернопільському драматичному театрі Януарій Бортник познайомився з актрисою Ганною Бабіївною, яка стала його дружиною. Їхнє подружнє життя було затьмарене трагічними подіями: у 1937 році Ганну також заарештували, і вона провела п’ять років у таборах ГУЛАГу.
Трагічний фінал
На піку своєї кар’єри, у 1937 році, Януарій Бортник був заарештований НКВС за звинуваченням у націоналізмі. 16 січня 1938 року його розстріляли в київській тюрмі. Йому було лише 40 років. Бортник став однією з численних жертв сталінських репресій, які знищили багатьох представників української інтелігенції, включно з його другом Лесем Курбасом. Реабілітували режисера лише в 1956 році.
Спадщина
Януарій Бортник залишив по собі спадщину новаторських театральних постановок і відданого служіння українській культурі. У 1997 році в його рідному селі Озерна встановлено меморіальну таблицю на знак пошани. Його життя — це історія таланту, який не встиг розкритися повною мірою через жорстокість тоталітарного режиму, але продовжує надихати сучасні покоління митців.
#особистості
3 травня 1897 року на хуторі Під Лісом поблизу села Озерна (тодішня Австро-Угорщина, нині Тернопільська область) у селянській родині народився Януарій Дем’янович Бортник — видатний український режисер і актор, чиє життя і творчість залишили помітний слід в історії українського театру, але були трагічно обірвані сталінськими репресіями.
Ранні роки та освіта
Януарій Бортник зростав у багатодітній родині. У юності разом із батьками переїхав до Тернополя, де навчався в Українській гімназії. Ще в шкільні роки він захоплювався музикою і театром, відвідуючи вистави мандрівного Львівського театру товариства «Руська Бесіда». Перша світова війна перервала його навчання, але згодом він завершив гімназію. Саме в цей період Бортник познайомився з Лесем Курбасом, що стало визначальним для його майбутньої кар’єри.
Театральна діяльність
Творчий шлях Януарія Бортника розпочався в 1915 році в «Тернопільських театральних вечорах», організованих Курбасом. Через проблеми з дикцією він наполегливо працював над собою, використовуючи вправи з камінчиками в роті, і незабаром досяг успіхів. На сцені він виступав під псевдонімом Н. Загребельний, граючи ролі в п’єсах Івана Карпенка-Карого та Григорія Квітки-Основ’яненка.
У 1918 році Бортник став актором Українського театру в Тернополі, а згодом приєднався до театру імені Івана Франка у Вінниці. У 1921 році, коли Лесь Курбас очолив Київський театр імені Тараса Шевченка, Бортник став режисером Білоцерківської драматичної студії, яка в 1923 році була реорганізована в третю майстерню театру «Березіль». У цей період він також закінчив першу в Україні школу режисерів при Мистецькому об’єднанні «Березіль».
Серед його режисерських робіт 1920-х років вирізняються вистави «Гайдамаки» за Тарасом Шевченком, «Джіммі Хіггінс» Сінклера та «Про що тирса шелестіла…» Спиридона Черкасенка. У 1927 році, після переїзду театру «Березіль» до Харкова, Бортник очолив театр малих форм «Веселий Пролетар», де працював до 1930 року. Його постановки, такі як «Яблуневий полон» Івана Дніпровського та «Змова Фієско в Генуї» Фрідріха Шиллера, відзначалися оригінальним стилем і новаторським підходом.
На початку 1930-х років Бортник перейшов до Харківського театру музичної комедії, де поставив низку яскравих спектаклів, зокрема «Наталка-Полтавка», «Фіалка Монмартру» та «Перікола». Пізніше він працював у Дніпропетровському українському музично-драматичному театрі імені Тараса Шевченка та Харківському театрі Революції, де серед його робіт були «Платон Кречет» Олександра Корнійчука та «Соло на флейті» Івана Микитенка.
Особисте життя
Під час роботи в Тернопільському драматичному театрі Януарій Бортник познайомився з актрисою Ганною Бабіївною, яка стала його дружиною. Їхнє подружнє життя було затьмарене трагічними подіями: у 1937 році Ганну також заарештували, і вона провела п’ять років у таборах ГУЛАГу.
Трагічний фінал
На піку своєї кар’єри, у 1937 році, Януарій Бортник був заарештований НКВС за звинуваченням у націоналізмі. 16 січня 1938 року його розстріляли в київській тюрмі. Йому було лише 40 років. Бортник став однією з численних жертв сталінських репресій, які знищили багатьох представників української інтелігенції, включно з його другом Лесем Курбасом. Реабілітували режисера лише в 1956 році.
Спадщина
Януарій Бортник залишив по собі спадщину новаторських театральних постановок і відданого служіння українській культурі. У 1997 році в його рідному селі Озерна встановлено меморіальну таблицю на знак пошани. Його життя — це історія таланту, який не встиг розкритися повною мірою через жорстокість тоталітарного режиму, але продовжує надихати сучасні покоління митців.
45views
