Позивні рідного дому ❤️‍🩹🇺🇦 Світанок заходить у кімнату босоніж, ледь торкаючись підвіконня, де ще дрімає густа нічна прохолода. Тиша сільської хати особлива — вона дихає запахом сушеної м’яти, старої деревини та вчорашнього хліба. Але ось, десь у кутку, ледь чутно оживає старий радіоприймач. Знайоме шипіння, коротка пауза, і крізь ранковий туман пробиваються перші позивні Українського радіо. Ці звуки — наче ключ до скрині з найтеплішими спогадами. Раптом зникають роки, і ти знову та дитина, що затишно вмостилася під важкою вовняною ковдрою в бабусиному домі. За вікном уже прокинулися півні, десь скрипнули ворота, а на кухні чути тихий гомін і брязкіт горняток. Але саме цей голос із радіо — спокійний, розмірений, рідний — стає камертоном цілого дня. Любов до України тоді не була словом у підручнику. Вона була в тріщинах на старій печі, у безкрайому небі, що заглядало в сад через віття старезної яблуні, у смаку парного молока та в ранковій гіркоті полину на вигоні. Це була безумовна приналежність до цієї землі, зашита під шкіру разом із піснями, що линули з того самого динаміка. Сьогодні ці звуки — тонка нитка, що зв’язує розірвані світи. У кожному слові диктора відчувається шелест колосся і спокій українського степу. Це не просто ностальгія, це коріння, яке тримає нас, де б ми не були. Бо Україна починається не з кордонів на карті, а з того перед світання в селі, де під звуки ранкового ефіру народжувалося відчуття дому, який неможливо відібрати. Образи пам'яті: ♥️ Світло: Теплий промінь на вишитому рушнику. 🇺🇦 Звук: Гімн, що лине з репродуктора о шостій ранку. 🍃Запах: Свіжоскошена трава і роса на залізній клямці. Р.К. ✍️05.03.2026 ©️https://t.me/RuslanSpeaks

ПТАШКА, КОНИКИ І ТРАВИ Десь у травах і в ромашках Заблукала мила пташка. Зверху сонечко світило Й поміж квіточок водило. Вітерець легенький дмухав, Гру стрибунчика все слухав, Ну а пташечка блукала І під музику співала. Трави хиляться, мов хвилі, Що долають чудо-милі, А в травичці прохолода І для пташки насолода. Та ще й пахощі від квітів, В них купаються всі діти, В цій красі в раю квітковім, Як в полоні ти казковім. То ж у травах і в ромашках Все блукала мила пташка, Так блукала без упину, Поки вийшла на стежину. Та сюди вона вертала, Сво́є пісеньку співала, Коники їй вигравали, Все акорди підбирали. 09.03.2021 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2021 ID: 1051733

#поезія Тиху бесіду чую: говорить природа, Розмовляє з дощем, котрий всюди шумить. По-осінньому чутна її прохолода, Навіть спокій незвичний помітив в цю мить. Стала світу відчутна сезонна первинність, Та, від котрої тепло у грудях стає. Дивовижна краса і чарівна невинність, Та, що барвами осені так виграє. …І завмер зупинившись, промовив: «Люблю, Вам спасибі за все і за Вашу присутність, За натхнення, яке в Вас постійно ловлю, У якому захована вся моя сутність». Сергій Ущапівський

#поезія Краплини радості стікають із небес - І дощ змиває всі земні печалі. Який ошатний цей жовтневий полонез! Ось, листя золотого пекторалі Вінчають крони у парку дерев. Немов у храмі, вечір цей у парку. Хоч час спокійно все своє бере, Та дощова маленька хмарка Змиває ніжно болі і жалі, Які навіяла осіння прохолода. Лежить опале листя на землі - У осені є неймовірна врода: Прощати, відпускати, берегти Так ніжно і яскраво. Часоплином Лети, листочку в радісні світи, Даруючи натхнення нам хвилини...

#поезія Осінній вечір Осінній вечір. Свіжість. Прохолода. Яскраве світло ліхтарів. Уже до сну готується природа, Згубивши листя між осінніх днів. Осінній вечір. Місто засинає. Сховалось сонце вже за небокрай. З-за хмар сріблястий місяць визирає І вітерець навіює печаль. Багряне листя тихо облітає, Гілки дерев торкаються зірок. Тепло останнє осінь забирає І знов зима нечутно робить крок. Огорне осінь оксамитом плечі. І холод, хоч листопаду нема. Осінній вечір, загадковий вечір… До міста наближається зима. Rin Okita

#поезія Вже жовтень не такий ласкавий, Все більше листя на землі... Світанок гріє лише кава, Немає сонця, йдуть дощі... Сіріє смутком новий ранок... І прохолода на Душі... Все ближче листопад, тумани... Дерева голі без краси... Хтось почуттями іще марить... Про синє небо, без хмарок... Хтось про Весну свою згадає... Порине в спогади думок... Галина Адамович

Серпнева прохолода)) погода в Буковині святкувала день незалежності, й трохи перепила...

#поезія Розмалюю долю фарбами яскравими, Променями сонця ніжними, ласкавими, Зорями прозорими, чистими, нічними, Розфарбую долю квітами рясними. Хай серпнева спека не пече, не жалить, Прохолода ллється яблуневим садом, Ароматом літа, настроєм в душі, Моє серце в сяйві Божої краси. Світ такий прекрасний, коли без війни, Намалюю щастя, кольорів весни, В квітах білих, ніжних, в травах лісових, І красиву долю, все в руках моїх. Галина Адамович.

#поезія Цілющі роси Літня ранкова прохолода, Роси на травах й квітах, Променів сонця насолода, Що хочуть світ зігріти. Сяє, блищить росинка кожна, Ідеш травою боса, Яка краса землі безмежна! Її цілющі роси. Малі краплинки, наче сльози, У сонечка в обіймах, Землю осяють, пройдуть грози І прийде спека літня. Теплом зігріє всю природу, Обі'йме до знемоги, Прийде вечірня прохолода- Звільнить від спеки й втоми. Оксана Приймак.