❗️США більше не даватимуть зброю Україні: курс Трампа — переговори замість зброї, — The Telegraph
«Америка ось-ось піде зі сцени. Тепер у України є три шляхи:
▪️покладатися на зусилля Європи;
▪️купувати зброю у США за європейські кошти;
▪️активізувати власне виробництво, залучаючи західне фінансування».
Зеленський сьогодні-завтра зустрінеться з Трампом на полях саміту G7.

❤️‍🩹 Головне, що ми живі, — каже Надія Оксюта, яка разом із донькою Алісою пережила авіатрощу в Броварах.
18 січня 2023 року гвинтокрил впав біля дитячого садка, забравши життя представників МВС і поранивши цивільних.
Мама й донька пройшли довгий шлях лікування: у Києві, Львові, Австрії. Нині, з підтримкою програми Неопалимі, вони завершують один із фінальних етапів — корекцію рубців після опіків.
Фото: libkos / Instagram
@Brovary #Бровари_Броварщина #Київщина #Бровари #Броварський_край @Brovaryregion #Brovary_news #Brovary_region #Brovary

ШЛЯХ ДО ІСТИНИ

Людина йде у пошуках мети,
Жадає те, що кличе з глибини.
Та часто нас притягує туди,
Де світло лиш обман у дні війни.

У серці є призначення і шлях,
Що вчить убити у собі раба.
Та замість правди ми обрали страх,
Який живе, де істина слаба.

Нам тягне душу блиск неправоти,
І тінь здається ніби світлом дня,
Тільки на мить звернути не туди
І вже за поворотом жде брехня.

Цей біль не ворог, це наш вірний знак,
Він — голос, що веде завжди назад.
Де ми є справжні, вільні просто так,
Де правда в нас живе без зайвих втрат.

Не кожна мрія — шлях до висоти,
Не кожен блиск несе в собі тепло.
Шукайте в собі істину мети
І будьте тими, хто долає зло.

Мирослав Манюк
15.06.2025

Завершився Чемпіонат Європи U17. Це був насичений, емоційний і водночас виснажливий тиждень для всіх учасників. Але ще більш виснажливими були роки підготовки, тренування, змагання, відбори – все заради того, щоб одного дня вийти на міжнародний килим і представляти Україну.
У складі збірної цьогоріч Київську область представляли шестеро спортсменів – п’ятеро борців і одна борчиня. У вільній боротьбі це були Даніїл Луцик (45 кг), Аббас Гусейнов (55 кг) та Давид Луцков (92 кг). У греко-римському стилі боролися Даніїл Мельничук (71 кг) і Данило Вузій (80 кг). А в жіночій боротьбі честь області захищала Емма Талпа (40 кг).
Кожен із них пройшов непростий шлях, і кожен заслуговує на повагу та вдячність. Я щиро пишаюся вами! Ви боролися не лише за результат, а й за можливість довести, що навіть у надскладні часи український спорт живе, розвивається і виховує сильне покоління.
Розвиток молодіжного спорту зараз надзвичайно важливий. Навіть коли ресурси обмежені, навіть коли здається, що є важливіші речі – саме спорт тримає в дітях і підлітках віру, характер, внутрішній стрижень. І тому так важливо продовжувати підтримувати, знаходити можливості, створювати умови, щоб наші юні спортсмени могли зростати і ставати ще сильнішими!
Джерело - https://www.facebook.com/Papiashvili.Malkhaz
#спорт @sports #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #Brovarysport #Броварський_спорт
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

#поезія
ІЗ СЕМИ КРИНИЦЬ ВОДИЧЕНЬКА

Із семи криниць водиченька,
із семи полів пшениченька.
Випікала коровай.
Небо вабило зірницями
і шмагало блискавицями
молодого серця плай.

У семи світах шукала я,
на семи вітрах здолала я
до кохання довгий шлях.
Твого поля стану жницею,
твоїх мрій легких жар-птицею
чи зорею в небесах.

Де блукала ніч примарою
й випасала сни отарою --
сонця тенькає струна.
Відлітають дні хмаринками
і румовище* піщинками
зносить річки бистрина.

За основу -- неба хвилечки,
а пітканням -- срібні зірочки.
Доля ткала полотно.
Я довіку вишиватиму
візерунками багатими,
осяйними, як зерно.

✨Батько – це той, хто вчить дитину як торувати свій шлях у великий світ і тримає світ на плечах, щоб шлях дитини був легким і безпечним

Сьогодні в Україні День батька. Це день подяки, поваги і любові. У мирні часи це був би просто теплий привід обійняти тата. Але зараз – це ще й нагадування про силу, мужність та жертовність.

Багато батьків зараз не вдома. Вони тримають оборону, захищають майбутнє своїх дітей зі зброєю в руках. Вони не чують сміху своїх малюків, не бачать перших кроків чи малюнків на холодильнику. Вони живуть з надією повернутися.

Є й інші – ті, хто вже ніколи не зможе повернутися. Вічна памʼять Героям. Їхні діти зростатимуть із гордістю за своїх татів. Із болем, але й з вірою, що любов сильніша за смерть.

Вітаємо кожного тата. Того, хто поруч. Того, хто далеко. І того, хто завжди житиме в серці. Дякуємо вам за силу. За доброту. За приклад. За любов.
#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine #Ukrainian_news #Українські_новини #Україна_понад_усе

⚡️ Японці створили штучну кров, яка підходить ВСІМ - її можна переливати без огляду на групу крові хворого!
Штучну кров крафтять шляхом вилучення гемоглобіну із протермінованої донорської крові. Гемоглобін вкладають у захисну оболонку, формуючи стабільні та безпечні еритроцити, які не мають антигенів і, отже, групи крові.

Найкрутіше: така кров може зберігатися до 2 років за кімнатної температури — можна поставити вдома банку про всяк випадок🌚

Вампіри не зрадіють🧛🏻‍♀️
https://www.tokyoweekender.com/entertainment/tech-trends/japanese-sci...

У ніч з 15 на 16 червня 1920 р. більшовики розстріляли в Одесі 63 людини в рамках політичного терору.

У лютому 1920 року більшовикам вдалося захопити владу в Одесі. Щоб закріпитися в місті та запобігти відновленню української державності, їм треба було фізично та морально знищити симпатиків й учасників українського національного руху. Місцева газета «Вісті Одеського губерніального революційного комітету» від 22 лютого повідомляла таке: «Нині у в’язниці немає жодного в’язня. Днями прибуде перша партія зі 150 осіб…». Відтоді репресії, терор стали нормою, в’язниці заповнилися тисячами людей.

Придушення відкритого і прихованого спротиву режиму в регіоні здійснювала Одеська губернська надзвичайна комісія (ОГНК) чи губЧК. На своїх засіданнях члени комісії вирішували долю усіх, кому не пощастило потрапити в поле зору місцевих чекістів.

У травні 1920-го відбулося посилення терору. Сприяли цьому економічна криза та ситуація на фронті. У квітні-травні наступ українського та польського військ на Київ спричинив викриття в Одесі «підпільних організацій, що мали на меті повалення радянської влади».

«4-й всеукраїнський з’їзд Рад застерігає робітників та селян проти зрадницького гасла «Українська Народна Республіка», який є лише прикриттям для підкорення України міжнародному капіталу та українській шовіністичній буржуазії…, – пишуть «Вісті» від 3 червня. – Третя УНР, яку обіцяє нині Петлюра, є лише прикриттям для утвердження в Україні ненависної влади польських шляхтичів».

В Одесі оголошено надзвичайний стан, влада переходить від обраних рад до ревкомів (революційних комітетів). Пояснювалося це тим, що в місті та повіті «контрреволюційні» змови стають масовими.

17-18 травня одеська губЧК розглядає справу про «підпільну петлюрівську організацію». Відлік осіб, розстріляних більшовиками у справі, відкрили Георгій Тютюнник, Володимир Маковський, Микола Солчинський, Галина Чижевська, Михайло Клик. Їм інкримінували намір підняти повстання в Одесі та повіті проти радянської влади. Кількість обвинувачених не відповідала пропагандистським завданням, тому наприкінці травня було сфабриковано нову справу для розгортання широкомасштабної кампанії проти «петлюрівського руху». Фактично, для проведення антиукраїнського терору.

До середини червня було заарештовано 170 осіб у справі № 2575. Це були переважно члени «Просвіти» та ті, хто на час облави перебував у її книгарні, а також «дрібні спекулянти» та «колишні члени РКП(б)». Серед заарештованих опинилися люди різного віку, національності та соціального статусу.

14 червня 1920-го колегією Одеської губЧК у складі Станіслава Реденса, Макса Дейча, Леоніда Заковського винесено вирок заарештованим у справі «підпільної петлюрівської організації». До розстрілу засудили 63-х осіб, 48 осіб відправили до концтабору, інших – відпустили.

У ніч з 15 на 16 червня 1920 року вирок було виконано.

Серед жертв розстрілів було чимало членів одеської «Просвіти». Також однією з центральних фігур, навколо якої розкручували обвинувачення був Анатолій Усаневич (одесит, служив у 1919 році в УГА). За "зв'язок" із ним розстріляли Олександра Горобача, Івана Церра, Бограта Гозалова, Ольгу Розе, Лаврентія Конька, яких звинувачували у зв’язках із Усаневичем і які на допитах не навели жодних фактів про існування «підпільної організації». Абраму Рейфману, Шай Мільтеру інкримінували виготовлення фальшивих документів «агентам Петлюри». Фактів підтвердження цього не було наведено. Костянтина Сіренка розстріляли як секретаря «Просвіти».

За звинуваченням у причетності до міфічної «підпільної петлюрівської організації» протягом 1920 року лише в Одесі було розстріляно понад двісті людей. Загалом за цей рік у губернії було розстріляно понад півтори тисячі осіб, імена яких вдалося встановити дослідникам.

У січні-лютому 1921 р., інспектуючи губернію, чиновник Д. Приходько звітував ВУЦВК: «українці Одеси бояться зізнатися в тому, що вони українці...без розбору розстріляно 70 членів «Просвіти».

#поезія
Мабуть, тиждень розділений, в хутро вдягаються промені,
Перекручують сутінки, як перехрестя шляхи.
Понеділками втілені ранки пробуджені – втомлені,
Поневолені розкладом і від повітря легкі.

Вибухають у посмішці, кроєні наче по розміру,
Вибігають босоніж, стерню огорнувши у плед.
Все каміння тверде розпадається й сиплеться в озеро,
І звучить, і хвилює, хвилюється, й хвилями плеск.

Перебіжчиком чемним – порушником руху і простору –
В лабіринтах садів і каміння ховається час,
Що багато віків до сьогодні придуманий – створений –
І цвяхами до серця прикріплений – саме для нас.

І не силою треба кришити розгублені камені,
Тільки ззовні вони незворушні та ніби цупкі,
Мінерали й породи гірські між піщинами ранені,
І у кожного каменя в серці – забиті цвяхи.

Оксана Мовчан

#поезія
Я нині, пане, ваша полонянка,
служниця, що так віддано живе
заради вас од вечора до ранку
і вірить, що без вас усе пусте...
Я ваша доля, кара й нагорода,
я — відчай на межі пустих доріг.
Я ваша зачарована свобода
і амулет на щастя — оберіг...
Я та, заради кого варто вмерти
і перейти до краю всі шляхи.
Я стріну вас в раю, опісля смерті,
аби не заблукали лише ви...
Я, пане, вас давним давно обрала,
у міжсезонні фатумних світів.
Не знали ви? Я сто життів чекала,
аби знайти вогонь поміж вогнів...
А нині ми минулись серед вулиць,
межи людей, у голосній юрбі.
І ви, немов згадавши, обернулись
і ясний усміх кинули мені...
Я знала, що се станеться напевно,
наворожились ви мені у снах,
по зорях і по лініях таємних,
що доля малювала на руках.
Я нині, пане ваша полонянка,
і хай там що, неволя ця п'янка.
Я ваша найсвятіша забаганка...
Тримайте міцно. Ось, моя рука...


Людмила Галінська