Мистецька діаспора...💙💛 "Христос воскрес!", гравюра Якова Гніздовського🎨🎨 Про художника: Яків Якович ГНІЗДОВСЬКИЙ (27 січня 1915, Пилипче, Галичина, Австро-Угорщина — 8 листопада 1985, Нью-Йорк) — американський художник українського походження, графік, кераміст, мистецтвознавець.🎨 Закінчив Чортківську гімназію. З 1933 року навчався у Львівській духовній семінарії, активно ввімкнувся в художнє життя міста, вступивши в молодіжне крило Асоціації незалежних українських митців (АНУМ). З 1938 за підтримки митрополита Андрія Шептицького вивчав живопис та графіку у Варшавській академії мистецтв. Через початок Другої світової війни продовжив навчання у Загребській академії мистецтв (Хорватія). Тоді він звертає увагу на ксилографію. Виїхавши із Заґреба в 1944, Гніздовський опинився в таборі для переміщених осіб поблизу Мюнхена. Він активно займався графікою, працюючи відповідальним художнім редактором українського літературно-художнього щомісячника «Арка», а також ілюструючи популярне серед української діаспори видання «Грань». У 1949 Яків Гніздовський переїхав до США. На своїх роботах з дерева він часто зображував рослини і тварин. Помер художник у Нью-Йорку, був похований у колумбарії Собору Іоанна Богослова. 5 листопада 2005 року відбулося перепоховання урни з його прахом на Личаківському цвинтарі у Львові.

Клуб українця пише історію в Англії. До цього причетний американець Донован ⚡️ Напередодні в англійській Лізі 1 відбулася достатньо визначна подія. Вперше за останні 65 років підвищитися у класі до рівня другого дивізіону системи футбольних ліг Англії вдалося «Лінкольн Сіті». Причому «чорти» зробили це де-юре за чотири тури до фінішу, а де-факто – за п'ять матчів до завершення чемпіонату, оскільки через перенесення мають один поєдинок «у запасі». 🇺🇦 Для українських вболівальників нинішній успіх «Лінкольн Сіті» цікавий, насамперед, тим, що з літа минулого року кольори цієї команди захищає наш співвітчизник Іван Варфоломєєв. 22-річний опорний півзахисник перебрався до табору «чортів» із чеського «Слована» Ліберець за 800 тисяч євро, й зіграв у поточному сезоні Ліги 1 вже 28 поєдинків, в яких відзначився 1 забитим м'ячем та 1 результативною передачею. #World_Football #football #European_football @European_football #футбол_football #Brovarysport @brovarysport ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

«Обирайте — або наше ТЦК, або путінське», — голова Деснянського району Києва Бахматов 🤡. Чиновник заявив, що "має план від Сирського", а силу застосовують "лише до порушників", навівши у приклад себе, кого зупиняли тричі без жодних проблем. Цей чорт втік на початку війни з Києва на захід України, ховався півроку, а зараз тут сидить заброньований і розповідає про ухилянтів. Клоуне, в тебе ж відстрочка як керівника райдержадміністрації, які в тебе могли бути проблеми з ТЦК? https://t.me/Ukraineaboveallelse

«Земля пам’ятає, а люди мовчать» — Тягни, синку, тягни... Оце самосад...Трісці його ковіньку! Не те що ваші городські «палички». Від нього аж у п’ятах шкварчить, — дід розкурив самокрутку, і густий, сизий дим поплив між вишнями, заплутуючись у вечірньому тумані. — Ти от питаєш про секрети нашого сільського життя? А воно тобі треба? Воно ж як той погріб старий: відкриєш ляду — а звідти таким духом пре, шо аж очі виїдає. Він хитрувато примружився, випускаючи кільце диму. — Але раз уже вечеря була така добра, та й чарка впала на душу... Слухай. Тільки гляди мені — шоб ні-ні нікому! Бо в нашому краї язик — то ворог. У нас кажуть: «Хто багато знає, той швидко сивіє, а хто зайве каже — той до осені не доживе». Дід кашлянув і стишив голос до шепоту: — Бачиш он ту межу, де бузком поросло? Ми з кумом сорок год через ті десять сантиметрів не балакаємо. Всі знають, шо він вночі камені пересував, але ніхто в сільсовєт не піде. Бо «а шо люди скажуть?». Скажуть — судяться, скандальні, роду не знають. Краще мовчки ту сіль під поріг йому посипати, шоб ноги не несли на мій город. Сором, синку, він сильніший за закон. — А хіба сіль помагає, діду? — не втримався я. — Помагає, як віриш, — відрізав старий. — У нас і вагітність приховують, поки живіт на ніс не лізе, шоб не зурочили. Жінка каже: «Та то я просто поправилася на хлібах», а сама шепоче замовляння. А як дитя народиться «заскоро» після весілля — кажуть «первак-поспішак», і все життя йому той гріх матері згадують. Дівки наші — вони ж зовні як квіточки, а всередині... Ух! Ти знаєш, як хлопець за дівкою сохне, аж зеленіє? То вона йому «жіночу кров» у вино чи в узвар підмішала. На крові приворот — то зашморг на душі. Він і любить її, і вбити хоче, а піти не може. Дід знову затягнувся, вогник цигарки на мить вихопив з темряви його глибокі зморшки. — А про Голод... Коли старі замовкають отак різко — не питай нічого. Дід ще мій казав: «Не питай, хто в тридцять третьому вижив за рахунок сусіда». Всі знають, чий дід у «буксирній бригаді» був, хто останню квасолю з горщика вигрібав. Але в очі тим внукам ніхто не плюне. Бо як почнеш ту правду ворушити — то село згорить від ненависті. Ми навчилися мовчати, шоб жити поруч. — Невже ніхто ніколи не проговорюється? — Хіба шо здуру... Та то таке. –От візьми"в оборот" (прискіпливо придивись ) хоч би молодиць наших. Чоловік на заробітках у Києві чи за кордоном, а вона вже «ворота змастила». І з ким? Буває, шо й з кумою! Ти не витріщайся на мене, я вік прожив... У селі відьомство і блуд — то рідні сестри. Буває, зійдуться дві баби «трави сушити», а сушать вони там зовсім інше... І всі сусіди бачать, як дим з комина не туди йде, і як сміх дівочий з хати чути, де чоловіків три літа не було. «Журавля в чужу криницю» запускають, а вранці — в хустках, до церкви. Носа туди пхати — зась! Бо «свої» — вони на те й свої, шоб один одного за язика тримати. Це такий круговорот: я мовчу про твій гріх, ти мовчиш про мій кущ конопель за сараєм. Дід сплюнув і потер коліно. — О-о, а похорон? Оце в нас така штука, шо панотець наш щонеділі на амвоні аж синіє. Кричить, шо ми язичники, шо в пеклі горітимемо за свої «забобони»... А баби? Сидять, хусточки поправляють, а самі думають: «Ти, батюшко, співай, шо в книжці написано, а ми будемо робити, як споконвіку ведеться». Бо то не батюшкине діло — носа сунути туди, де Смерть прийшла. — І що саме вони роблять? — підштовхнув я його. — Та все! Тільки труну винесли — під поріг сокиру кладуть, шоб смерть відсікти. Грюкають труною об поріг тричі — Грюк! Грюк! Грюк! — шоб покійник дорогу назад забув. Панотець кричить — «ГРІХ!» а баби потайки мак-видюк розсипають по дорозі до цвинтаря, шоб нечиста сила зернятка збирала і за душею не гналася. Панотець пісочить нас у церкві, каже, шо ми «темні», а баби вийдуть за ворота і шепчуть: «Ти, отче, молодий ще, смерті в очі не бачив, то й мовчи». Бог — у небі, синку, а страх — під ногами.Дід подався вперед, обдавши мене запахом міцного тютюну. — А тепер наостанок тобі скажу таке, про шо навіть бабам на лавці не кажуть. От візьми Гната з кутка що за вигоном. Живе бобилем сорок год, ніби святий, хата вимазана..., півонами та гладіолусами ввесь двір обсадив. Каже що то культура.Тьфу! ... А всі знають, чого до нього молодий зоотехнік заїжджає «звіти писати» аж до других півнів. І що ти думаєш? Хтось камінням кидає? Ні. Бо Гнат — майстер на всі руки, і слово знає, як кров зупинити. Село — воно прагматичне. Якшо ти людина корисна, то твій «гріх» — то твоя приватна комора. Ми подивимось у другий бік, сплюнемо через плече, але вголос — ні-ні. Бо як порушиш це мовчання, то завтра і про твій гріх згадають. Дід важко підвівся, обтрусив штани від попелу. — Село знає все: хто від кого вродив, хто вночі на цвинтар за землею ходив, і хто з ким у соняхах кувиркався. Але це — секрет для своїх. Чужинець приїде — ми йому усміхнемось, молока наллємо. А як тільки машина за поворот — знову засуви на засув, і кожен до свого «чорта» в криницю лізе. Правда в селі — то як гадюка під каменем: поки не чіпаєш — вона спить. А ворухнеш — вжалить так, шо й батюшка не відмолить. Він подивився на мене суворо, вже не примружившись: — Іди вже спати. І запам’ятай: як вночі з-за тину тебе хтось на ім’я гукне голосом покійного діда — не озирайся. Бо не все те, шо має голос, має й душу... Підпишись, тут ще і не таке почуєш, та побачиш😉🧐 👉 https://t.me/RuslanSpeaks

Чим більш святими виглядають люди ..., тим більше в них чортів на дні.

#історія #постаті Василь Королів-Старий: Казкар, який будував державу і «перевиховував» чортів ✍️✨ Якщо ви думаєте, що міфологічні істоти — це лише про жахи та підступи, то ви просто не читали Василя Королева-Старого. 16 лютого 1879 року на Полтавщині народилася людина, яка довела: український «чорт» може бути добрим, а українська держава — реальною. 🏤 Від ветеринара до засновника Центральної Ради Життєвий шлях Василя Костянтиновича — це карколомний віраж. Починав він як ветеринарний лікар (навіть видав посібник із лікування тварин!), але революційні події 1917 року виштовхнули його на вістря політики. Він став одним із засновників Української Центральної Ради та очолив видавництво «Час», яке заповнювало книжкові полиці новонародженої республіки українськими книгами. 📚🇺🇦 Майстер «доброї» міфології Коли українські визвольні змагання зазнали поразки від більшовицької росії, Королів-Старий опинився в еміграції в Чехословаччині. Саме там він написав свої найвідоміші твори, зокрема збірку «Нечиста сила». Його ідея була революційною для того часу: він хотів позбавити дітей страху перед народними повір’ями. У його казках «нечисть» — потерчата, хухи, лісовики — зовсім не злі, а просто інакші, і часто вони набагато чесніші за людей. 👺❤️ Світло крізь вигнання Разом із дружиною, письменницею Наталеною Королевою, він створив у Мельнику (неподалік Праги) справжній острівець української культури. Він не просто писав — він малював ікони, проєктував церкви та викладав в Українській господарській академії. Його життя було безперервною боротьбою за право українців мати власну інтелектуальну та мистецьку нішу в Європі. 🎨🇪🇺 Василь Королів-Старий помер у 1941 році, так і не побачивши вільної України, про яку мріяв. Але його «Хуха-Моховинка» та інші герої навчили не одне покоління українців головному: світло і добро можна знайти навіть там, де інші бачать лише темряву та страх. 🕯️🌳 https://youtu.be/d-vE-Xu5lJY?si=UbWgaC4UARwdEJg8

Останнім часом в інтернет-просторі активізувалися проросійські чорти із наративом про «необхідність» відведення ЗСУ з Донбасу, мовляв, саме це нібито гальмує завершення війни. Блогер Єлісевіч розповідає, що, мовляв, «навіщо українцям Донбас», «главноє страну сахраніть». Держзрадник Мураєв заявляє, що Зеленський навмисно затягує війну, а мешканці Донбасу нібито не хочуть бути в складі України. Любі друзі, ми вже неодноразово виявляли подібні фейки — зокрема й тезу про те, що «а от якби Україна полишила Донбас, мир уже настав би». Ні, миру не буде. І ми з вами це вже не раз пояснювали: відведення українських збройних сил з Донбасу не призведе до завершення війни, а лише посилить апетити Путіна щодо захоплення інших регіонів України. Після Донеччини він візьметься за Херсонщину та Запоріжжя — і знову повторюватиме, що «мир настане лише тоді, коли Україна виведе свої війська з цих регіонів». А далі — ще, ще і ще… Тому, будь ласка, будьте обачними, коли подібні російські мразі намагаються маніпулювати чутливими темами в умовах війни, просуваючи тейк «а от якби вийшли з Донбасу…». Це повна брехня. Миру не буде. Натомість Україна ризикує віддати ворогу територію зі зведеним рядом фортифікацій, втрата яких відкриває росіянам шлях до наступу на Дніпропетровщину та все Лівобережжя України. https://t.me/Ukraineaboveallelse

Останнім часом в інтернет-просторі активізувалися проросійські чорти із наративом про «необхідність» відведення ЗСУ з Донбасу, мовляв, саме це нібито гальмує завершення війни. Блогер Єлісевіч розповідає, що, мовляв, «навіщо українцям Донбас», «главноє страну сахраніть». Держзрадник Мураєв заявляє, що Зеленський навмисно затягує війну, а мешканці Донбасу нібито не хочуть бути в складі України. Любі друзі, ми вже неодноразово виявляли подібні фейки — зокрема й тезу про те, що «а от якби Україна полишила Донбас, мир уже настав би». Ні, миру не буде. І ми з вами це вже не раз пояснювали: відведення українських збройних сил з Донбасу не призведе до завершення війни, а лише посилить апетити Путіна щодо захоплення інших регіонів України. Після Донеччини він візьметься за Херсонщину та Запоріжжя — і знову повторюватиме, що «мир настане лише тоді, коли Україна виведе свої війська з цих регіонів». А далі — ще, ще і ще… Тому, будь ласка, будьте обачними, коли подібні російські мразі намагаються маніпулювати чутливими темами в умовах війни, просуваючи тейк «а от якби вийшли з Донбасу…». Це повна брехня. Миру не буде. Натомість Україна ризикує віддати ворогу територію зі зведеним рядом фортифікацій, втрата яких відкриває росіянам шлях до наступу на Дніпропетровщину та все Лівобережжя України. https://t.me/Ukraineaboveallelse

ОДЕСА Й ДІЯННЯ САТАНИ Одеса-перлина в біді, Бо ворог по ній гарата́є, Горить і на суші й воді, Горить чорноморська, палає. Все знищує вбивця, усе, Щоразу атаки, прильоти, Землею і морем трясе, Діяння такі у сволоти. Палають будинки й порти, І люди все гинуть і гинуть, Воюють убивці-чорти, Й як ро́си на сонці, не згинуть. Й сховатися ні́де від них, Усюди убивці сягають, Завдали і бід нам, і лих, Й потвори ніяк не здихають. Ординець там знищує все, Загроза на кожному кроці, Скрізь смерть із собою несе, Та Го́сподь на нашому боці. Палає Одеса, горить, Руйнації, згарища всюди, За неї душа в нас болить, Бо гинуть невиннії люди. 25.01.2024 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024 ID: 1005317