#дати Михайло Бойчук: Геній українського монументалізму, чиє життя обірвалося в полум'ї репресій 30 жовтня 1882 року в маленькому селі Романівка на Тернопільщині народився Михайло Львович Бойчук – видатний український художник, монументаліст, педагог і теоретик мистецтва.** Ця дата, що припадає на осінній період, коли природа Галичини набуває золотавих барв, символічно відображає творчий стиль Бойчука: яскравий, монументальний, глибоко вкорінений у народних традиціях. Сьогодні, коли ми відзначаємо 143-ту річницю від дня його народження, варто згадати постать, яка не лише оживила українське мистецтво на початку XX століття, але й стала жертвою сталінських репресій. Михайло Бойчук – засновник "бойчукізму", школи, що поєднала візантійські мотиви з революційними новаціями, – залишив по собі спадщину, яка надихає покоління митців попри трагічний фінал його життя. Ранні роки: Від селянського подвір'я до мистецьких вершин Народжений у селянській родині в багатодітній сім'ї селянина-садівника, Михайло Бойчук з дитинства вбирав красу українського села. Романівка, оточена мальовничими пагорбами, стала першим "полотном" для його фантазії. У 1891 році родина переїжджає до Чорткова, де юний Михайло вступає до гімназії. Тут його талант помічають: він малює ікони для місцевої церкви, виявляючи хист до реставрації старовинних фресок. Ці ранні вправи з іконописом заклали основу його майбутнього стилю – повернення до коренів українського середньовічного мистецтва. У 1903 році Бойчук вирушає до Львова, де вступає до Індустріальної школи, а згодом – до Краківської академії мистецтв. Тут, під керівництвом видатних викладачів, він опановує основи класичного живопису. Але справжній прорив стається 1907 року, коли Михайло переїжджає до Відня, а потім – до Мюнхена та Парижа. У французькій столиці, центрі авангарду, Бойчук вивчає твори Ренесансу, знайомиться з фресками Джотто та італійським проторенесансом. "Я шукаю національну форму в європейських традиціях", – згадував він пізніше. Цей період формує його як монументаліста: великі форми, чіткі контури, гармонія кольорів – все це стане відмітними рисами "бойчукізму". У 1910–1913 роках Бойчук бере участь у виставках "Салону Незалежних" у Парижі, де його роботи, натхненні візантійським мистецтвом, викликають захват. Разом з однодумцями – Софією Налепінською та Василем Седляром – він створює серію полотен під назвою "Відродження візантійського мистецтва", що стає маніфестом українського модернізму. Ці роки – час становлення: від скромного селянського хлопця до визнаного майстра Європи. "Бойчукізм": Революція в українському мистецтві Повернувшись в Україну в 1913 році, Бойчук одразу занурюється в вир подій Першої світової війни та Української революції. У 1917 році він стає одним із засновників Української державної академії мистецтв у Києві, де очолює кафедру монументального живопису. Тут народжується його школа – "бойчукізм", унікальний стиль, що синтезує давньоукраїнські традиції (іконопис, народний розпис) з сучасними європейськими впливами (кубізм, футуризм) та революційною тематикою. "Бойчукізм – це не просто стиль, а національний монументалізм", – стверджував художник. Його твори вирізняються монументальністю, пластичністю форм і композиційною ясністю. Бойчук і його учні, так звані "бойчукісти" (Тимофій Бойчук, брат майстра; Іван Падалка, Оксана Павленко, Сергій Колос та інші), працювали колективно, віддаючи перевагу фрескам і розписам перед індивідуальними полотнами. Вони вірили: мистецтво має слугувати народу, прикрашаючи громадські простори. Серед ключових робіт – розписи Луцьких казарм у Києві (1919), де зображені сцени революційних боїв у стилі візантійських ікон; фрески Селянського санаторію на Хаджибеївському лимані в Одесі (1927–1928), що прославляють селянський побут; та грандіозний цикл у Червонозаводському театрі в Харкові (1933–1935), присвячений індустріалізації. Ці твори, виконані темперними фарбами на сирих стінах, вражали силою образів: гігантські фігури селян і робітників, натхненні фольклором, здавалися живими, ніби оживають у просторі. У 1925 році бойчукісти засновують Асоціацію революційного мистецтва України (АРМУ), що стає осередком прогресивного українського мистецтва. Бойчук не обмежувався живописом: він експериментував з графікою, керамікою, текстилем. Його педагогіка – фанатична відданість справі – формувала покоління. "Гарно, як у церкві", – казали про розписи бойчукістів сучасники. Трагедія: Репресії та знищення спадщини Та революційна романтика обірвалася в 1930-х. Радянська влада, що спершу толерувала "бойчукізм" як форму соцреалізму, почала бачити в ньому загрозу. Критики звинувачували майстра в "відході від пролетарського мистецтва", "візантизмі як релігійному опіумі" та "спотворенні радянської дійсності". Бойчуківський акцент на національних мотивах трактували як буржуазний націоналізм. У 1936 році Михайла Бойчука арештовують. Його звинувачують у "шпигунстві" та "контрреволюційній діяльності". Разом з дружиною Софією Налепінською-Бойчук та учнями – Василем Седляром, Іваном Падалкою, Тимофієм Бойчуком – він стає жертвою Великого терору. 13 липня 1937 року, у розпал сталінських чисток, групу розстрілюють на Биківнянському кладовищі під Києвом. Більшість монументальних творів бойчукістів знищено: їх заштукатурили, спалили ескізи. Лише поодинокі фрески та полотна вціліли, ставши символом "Розстріляного Відродження". Спадщина: Відродження генія Спадщина Бойчука не зникла. Учні, що вижили, передали його ідеї наступним поколінням. У 1991 році в Києві, Львові та Тернополі відбулася виставка "Бойчук і бойчукісти, бойчукізм", що оживила інтерес до майстра. Сьогодні його твори експонуються в Національному художньому музеї України, надихаючи сучасних художників на пошуки національної ідентичності. "Бойчукізм" – це не архаїка, а жива традиція: композиційна ясність, пластична культура, синтез минулого й сьогодення. На 143-ту річницю від дня народження Михайла Бойчука ми згадуємо не лише генія пензля, але й борця за українське мистецтво. У часи, коли тоталітаризм намагається стерти національну пам'ять, його постать нагадує: справжнє мистецтво непереможне. Нехай його фрески, ніби вічні ікони, продовжують сяяти в серцях українців.

#дати 📜 Останній Кошовий: Пам'ять про Петра Калнишевського Сьогодні згадуємо видатну та трагічну постать в історії України – Петра Івановича Калнишевського, останнього кошового отамана Запорізької Січі. Саме 31 жовтня 1803 року він відійшов у вічність на засланні в Соловецькому монастирі, доживши до неймовірного на той час віку – 112 років (за найбільш поширеною версією). 🌟 Шлях Вольності Калнишевський керував Січчю у складний період 1762–1775 років з перервами. Це був час активної колонізації південних земель, воєн з Османською імперією та зміцнення влади Російської імперії. Петро Калнишевський був не лише військовим лідером, а й талановитим адміністратором та дипломатом. За його кошу Запоріжжя переживало економічний підйом: козаки активно розвивали землеробство, скотарство, торгівлю, а сам отаман щедро фінансував будівництво церков і шкіл, зокрема славнозвісний Межигірський монастир 🕌. Він активно відстоював козацькі права та землі, постійно ведучи переговори з імперською адміністрацією. ⛓️ Трагедія Заслання На жаль, його патріотизм і незалежність стали причиною трагедії. У червні 1775 року за наказом імператриці Катерини II Запорізька Січ була підступно ліквідована, а Калнишевський 77-річним був заарештований і без суду засланий до Соловецького монастиря на Білому морі. Його утримували в жахливих умовах, у кам'яному казематі завдовжки трохи більше двох метрів, без права листування та спілкування. У цій "кам'яній могилі" він провів 25 років. Лише у 1801 році, за амністією імператора Олександра I, йому було запропоновано волю, проте старий, сліпий та немічний отаман вирішив залишитися в монастирі, де й помер за два роки. 🕊️ Пам'ять і Канонізація Петро Калнишевський став символом незламності духу та жертовності в боротьбі за українську волю. У 2008 році Українська православна церква Київського патріархату, а пізніше, у 2015 році і Православна церква України, канонізувала його як праведного Петра Багатостраждального (Калнишевського). Його пам'ять вшановують як великомученика та покровителя українського козацтва.

#події 📜 Соціальні та економічні катаклізми: Рік «великого перелому» і старт суцільної колективізації в СРСР 🚜 ​У 1929 році Радянський Союз вступив у період «великого перелому», як його згодом назвав Йосип Сталін. Ключовою подією, що ознаменувала перехід від політики обмеження заможного селянства (НЕП) до форсованого соціалістичного будівництва на селі, стала кампанія за «загальну колективізацію». Цей курс був активно просунутий комуністичною партією, зокрема через її головний рупор — газету «Правда». ​📰 Роль «Правди» та проголошення курсу ​Стаття у газеті «Правда» стала важливим публічним закликом до негайного і масового створення колективних господарств — колгоспів. Цей заклик фактично поклав початок насильницькому об'єднанню індивідуальних селянських господарств по всьому СРСР. ​Публічний маніфест: Газета стала майданчиком для пропаганди ідей про переваги великотоварного колективного виробництва, яке мало забезпечити ресурсами прискорену індустріалізацію країни. ​Ідеологічне підґрунтя: Партійне керівництво вважало, що селяни-одноосібники, особливо заможні («куркулі»), гальмують соціалістичні перетворення і є джерелом «хлібозаготівельних криз». ​Заклик до дії: Публікація в головній газеті дала сигнал місцевим партійним і радянським органам розпочати адміністративний тиск та примусові заходи для залучення селян до колгоспів. ​💥 Наслідки «загальної колективізації» ​Рішення про суцільну колективізацію, проголошене, зокрема, через «Правду», мало катастрофічні наслідки для селянства і сільського господарства: ​«Розкуркулення» як клас: Одночасно з примусом до колгоспів розпочалася політика «ліквідації куркульства як класу». Це означало конфіскацію майна, землі та виселення сотень тисяч, а в Україні — близько 1,2–1,4 млн осіб, часто до віддалених регіонів СРСР. ​Опір та втрата худоби: Селяни масово чинили опір, який виливався у повстання, відмову від посіву та масовий забій худоби (щоб не віддавати її до колгоспу). Наприклад, в Україні у 1928–1929 роках було знищено до 50% поголів'я худоби. ​Створення системи держкріпацтва: Колгоспникам не видавали паспортів, фактично прикріплюючи їх до землі та позбавляючи права вільно пересуватися і працювати. ​Голодомор: Кульмінацією політики колективізації та надмірних хлібозаготівель стала трагедія Голодомору 1932–1933 років в Україні, який був результатом штучного вилучення продовольства у селян. ​⚖️ Резюме ​Заклик газети «Правда» у 1929 році став офіційним початком одного з найбільш суперечливих та трагічних періодів в історії СРСР. Замість обіцяного піднесення сільського господарства і добробуту, суцільна колективізація призвела до дезорганізації виробництва, масових репресій і мільйонних людських жертв.

#події У 1938 році близько 17 тисяч польських євреїв було заарештовано у Третьому Рейху і депортовано до польського кордону. Проте польський уряд відмовився їх прийняти. Внаслідок цього тисячі біженців змушені були залишитися у таборі між двома країнами — без даху над головою, без захисту і з надією на порятунок, котрий не приходив.Ця трагедія — страшний нагад про те, як держави можуть відмовитися від своїх громадян у моменти найбільшої кризи. Це урок історії, який варто пам’ятати, щоб не допустити більше подібного.

👻 Хеловінський тиждень починається! Що спільного між моторошним Сайлент Гіллом та реальним містом-привидом Централія? Це місто у Пенсільванії зникло з мап, перетворившись на покинуту пустку через підземну вугільну пожежу, яка палає там вже 63 роки. Це ідеальна основа для культової горор-історії, яка лягла в основу однойменного фільму. 🤯 Але що вражає найбільше? Пожежу, яка розгорілася під містом, інженер пропонував загасити лише за $175 [14:32] (за сьогоднішніми мірками — трохи більше $1800), але місцева влада відмовилася! Натомість, на невдалі спроби зупинити вогонь були витрачені десятки мільйонів доларів, щоб зрештою визнати поразку [25:01]! ❓ Чи дійсно трагедія Централії стала натхненням для містичного Сайлент Гілла? І чому єдина будівля, яка вціліла і досі працює серед цього пекла, — це Українська Греко-Католицька Церква [31:08]? Дізнайтеся, як вигадане переплелося з реальною трагедією, і наскільки моторошними можуть бути справжні історії. Дивіться нове відео від каналу яновська про географію: http://www.youtube.com/watch?v=hR_ct6haWds

#події #історія 27 жовтня 2025 року минає 88 років від трагічної події, що сталася в 1937 році в урочищі Сандармох, розташованому на території сучасної Карелії, Росія. Цей день увійшов в історію як початок масових розстрілів, коли загинули тисячі людей, серед яких були видатні українські інтелектуали. Серед жертв — представники розстріляного відродження, зокрема Михайло Матвеєв, 1111-й за списком, та інші діячі культури, мистецтва і науки, які стали символом опору тоталітарному режиму. Урочище Сандармох стало одним із символів Великого терору, коли радянська влада проводила масові репресії проти інтелігенції та політичних дисидентів. У цей день 1937 року тут було страчено сотні людей, серед яких багато українців, звинувачених у "контрреволюційній діяльності". Ці події стали частиною ширшої кампанії знищення національної еліти, спрямованої на придушення будь-якого опору сталінському режиму. Сьогодні, 88 років потому, пам’ять про ці жертви вшановується на меморіальних заходах. На фото видно, як люди збираються біля пам’ятника в урочищі Сандармох, тримаючи прапори України та інші символи пам’яті. Квіти, вінки та молитви стали традиційною частиною церемоній, що нагадують про необхідність збереження історичної правди та вшанування тих, хто віддав життя за свободу і культуру. Ця трагедія залишається важливим уроком для сучасного покоління, підкреслюючи значення боротьби за права людини та збереження національної ідентичності. Пам’ять про Сандармох живе в серцях тих, хто відвідує це місце, і в історичних дослідженнях, які продовжують розкривати деталі тих страшних подій.

На Кіровоградщині троє осіб загинули через отруєння чадним газом Ще одну дитину та жінку госпіталізовано з травмами до лікувального закладу. «Загинули троє людей від чадного газу, з них двоє – діти 2010 та 2011 р.н. Трагедія сталася на Кіровоградщині, у с. Новий Стародуб Петрівської громади Олександрійського району. Ще одна дитина 2025 р.н. та жінка 1988 р.н. травмовані. Їх доправили до лікарні», – йдеться у повідомленні. Рятувальники нагадують, що чадний газ є без запаху, кольору й смаку, що робить його небезпечним і важко виявним. #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини #кримінал

Смертна кара загрожує вбивці української біженки у США Федеральне журі присяжних висунуло нове обвинувачення проти 34-річного Декарлоса Брауна-молодшого, який зарізав 23-річну українську біженку Ірину Заруцьку у потязі в серпні. ➡️ Трагедія сталася 22 серпня у Шарлотті: на відео з камер спостереження видно, як Браун без жодного приводу наніс смертельний удар ножем дівчині, яка сиділа перед ним у вагоні. ➡️ Федеральні прокурори взяли справу під контроль після того, як з’ясувалося, що підозрюваний раніше 14 разів притягувався до відповідальності, але залишався на волі. #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини

🚂 Жінка потрапила під потяг Київ-Чернівці та загинула Трагедія сталась на Фастівщині на 930 кілометрі в межах станції Триліси. Пасажирський потяг сполученням Київ-Чернівці збив 44-річну жінку, яка рухалася по коліях у невстановленому місці. Від отриманих травм потерпіла померла на місці події. #Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news

Трагедія в Погребах на Київщині Унаслідок трагічної події в селі Погреби загинула родина, яка переїхала з Києва в пошуках спокою. У будинку були знайдені Антоніна Зайченко 1987 року народження, її шестимісячна донька Аделіна та 12-річна племінниця Анастасія. @Brovary #Бровари_Броварщина #Київщина #Бровари #Броварський_край @Brovaryregion #Brovary_news #Brovary_region #Brovary