ФРОНТОВІ

ЯНГОЛИ

( Присвячується всім медикам на фронті )

В халати білі медики вдягались,

Та в комуфляж вдягнулись в бліндажах,

Зробили це й ні миті не вагались,

І бачать пекло у житті, не в снах.

Життя рятують вже вони на фронті

Навко́лішки під обстріли орди,

Не бачать сонця там на горизонті,

Й радіють кожній крапельці води́.

Не довгі коридори і палати,

Але окопи й сховища страшні.

Доводиться їм там оперувати,

Стерильність всюди вже лишень вві сні.

Але життя готові рятувати

Під постріли й жахливий градопад,

Це дорого їм може коштува́ти…

Постійні залпи з вражих канонад.

Це – Янголи на фронті для військових,

Надія і рятунок для усіх,

Що не живуть у мріях кольорових,

І постріли скрізь чують, а не сміх.

Нехай Госпо́дь їх там оберігає,

Бере Пречиста всіх їх під Покров,

Живими у домівки повертає,

Щоб не лила́сь на фронті наша кров.

17.06.2022 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2022

ID: 974124

Магія чорно-білих клітин: як Броварська молодь підкорювала шахові вершини

Літнє сонце 11 червня заглядало у вікна міського Шахового клубу, де проходили захопливі змагання з шахів. Цей турнір став яскравою сторінкою культурно-освітньої та спортивної роботи, яка проводиться в закладах освіти Броварської громади в літній період, об’єднавши найзавзятіших вихованців літнього дозвілля Броварських ліцеїв.

Турнір зібрав дев'ять команд, які виборювали звання найкращих за Швейцарською системою. Колективи складалися з трьох учасників — двох хлопців та однієї дівчинки. За кожним ігровим столом сиділо по одному представнику від команди, ведучи запеклий індивідуальний бій задля спільного командного заліку.

Протягом кількох годин у залі панувала напружена, але дружня атмосфера. Юні учасники затамовували подих над дошками, переживаючи цілу бурю емоцій: від тихого смутку через втрачену фігуру до захвату після вигуку «Шах і мат!». Очі дівчат світилися глибокою концентрацією, а хлопці ледве стримували хвилювання, адже доля кожного туру могла стати вирішальною.

Коли шаховий пил ущух, судді оголосили лідерів:

- І місце — Броварський ліцей №4

- ІІ місце — Початкова школа №12

- ІІІ місце — Требухівський ліцей

Під оплески та щасливий сміх переможці отримали почесні грамоти. Тримати в руках цю нагороду разом із командою було неймовірно гордо. Проте головним здобутком цього турніру стали не грамоти, а палаючі азартом очі дітей кожної команди учасників, міцна підтримка та щира любов до гри

#Броварська_міська_рада 🇺🇦🇺🇦🇺🇦 #Відділ_фізичної_культури_та_спорту_БМР #Броварська_громaда #Броварський_спорт #Brovary #brovarysport

#ДЮСШ_відділу_фізичної_культури_та__спорту_БМР🇺🇦🇺🇦🇺🇦

ЗНОВУ, ЗНОВУ І ЗНОВУ

Знов поранені і вбиті,

Знову люди кров'ю вмиті,

Знову вибухи лунають,

Знов цинічно нас вбивають.

Знову свіжі в нас могили,

Знову в нас людей убили,

Знов сирени завивають,

Знову спокій відбирають.

Знов дитинство обривають,

Знов домівки спопеляють,

Знов у вибухах світанки,

Знов стрічаєм чорні ранки.

Знову страшні похоронки,

Знов гіркі вдовині зморшки,

Знов молитви в небо линуть,

Знов невинні люди гинуть.

Знову біль у нас й розпука,

Знову горе, сльози й мука,

Знову морок і страждання,

Знов, що вчують – сподівання.

Знов над нами дим клубочить,

Знову смерть це все пророчить,

Знов руїни розбирають,

Знов тіла звідтіль виймають.

Знов зі всього попелище,

Знов неладний вітер свище,

Знов вогнем все оповито,

Знову нищать нас відкрито.

Знов на цвинтарі могили,

Знов від горя посивіли,

Знов вінки вітри гойдають,

Знову сльози не вщухають.

Знов обірвані розмови,

Знов невимовлене слово,

Знов портрети в нас на стінах,

Знову плач усюди лине.

Знову пам'ять серце крає,

Знову біль не відпускає,

Знов скорбота душі крає,

Знов війна життя ламає.

Знов свічки́ тремтять у храмі,

Знов молитва між сльозами,

Знову ймення промовляють,

Знов в могилоньки вкладають.

Знов дитячий сміх стихає,

Знову серце завмирає,

Знов катів не зупиняють,

Знов у світі споглядають.

10.06.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2026

ID: 1063898

БЛАГАННЯ ПРО БЛАГОСЛОВЕННЯ

(Відповідь на коментар Стефанії Терпеливець до вірша «НЕХАЙ ГОСПОДЬ БЛАГОСЛОВИТЬ»)

Благословення ми благаєм

На кожен день і кожну мить,

В молитві руки ми складаєм

За те, що кожного болить.

Благословення молим щиро,

Бо ми не хочемо війни,

Ми хочем радості і МИРУ,

Й наза́вжди збутись сатани.

Благословення в Бога молим,

Лякає нас сирен виття…

Аби Всевишній не дозволив

Забрати знов чиє́сь життя.

Благословення і молитва –

Потужна зброя для усіх,

Вже не одна відбу́лась битва

Й переставав лунати сміх.

Благословення й сльо́зи болю,

Які течуть, немов ріка,

Благаєм в Бога кращу долю,

Бо та, що є, чому́сь гірка.

Благословення ми благаєм

На кожен день і кожну ніч,

Життя спокійного чекаєм,

Щоб чорна хустка спала з пліч.

15.11.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023

ГРІХОВНЕ НАСМІХАННЯ НАД ХРИСТОМ

(Про глум над Христовим розп’яттям антихристкою поляковою)

Гріховне насміхання над Христом,

Гріховне насміхання над розп’яттям,

Заве́ршиться Господнім це судо́м

І родовим, кількох колін, прокляттям.

Коли святе зневажено гріхом,

І сміх звучить над ранами Спасіння,

Не жарт стає духовним всім єством,

А знак страшного серця скам’яніння.

Бо не минає марно жоден гріх,

Що кинув виклик Божому Завіту,

І гасне блиск всіх витівок-доріг,

Немов туман на ві́тряному світу.

Зневагу сіє – жати буде сум,

А кривдить святість – матиме відплату,

І не сховає від докорів шум

Душі, що втратила небесну хату.

Зневажено Голгофу і Закон,

Зневажено страждання і спасіння,

Тож не знайде́ для захисту засло́н

Душа, що сіє темне нечестів'я.

Бо кожен крок записано давно,

І кожне слово зважене Всевишнім,

Не стане чорне раптом за біло́,

Не стане гріх для правди ж бо найближчим.

Коли ж настане визначений час

І спа́де маска марної гордині,

Почує світ суворий Божий глас

За весь той глум зневаження святині.

Не вічний блиск облудних нагород,

Не вічна слава сцени і юрбини,

Бо понад все стоїть Господній суд,

Що бачить суть за маскою людини.

Коли святиню топчуть на показ,

Смію́чись з болю жертви на Голгофі,

То кожен день наближує той час,

Коли замовкнуть витівки непро́фі.

Бо хрест не є прикрасою для гри,

Не реквізитом марного спектаклю,

Він – знак любові, жертви і жури́,

Яку не зве́сти до дешевих жартів.

Нема в житті потвор пересторог

Допоки двері каяття відкриті,

Та бачить ці діяння з Неба Бог…

Не можна святість зневажати в світі.

Сміятись марно з Божої руки́,

Із Таїнства великого спасіння…

Минають дні, минають всі віки,

Й відплата буде крізь усі сумління.

Змінила ж бо кокошник на вінець,

Піариться ця нечисть на святині.

Чи світу це приходить вже кінець,

Що чинить так антихристка ця нині?

Гріховне насміхання над Христом

Надумала потвора ця чинити,

Давно по ній ридає вже дурдом.

Як далі буде в цьому світі жити?

09.06.2026 р.

©Королева Гір Клавдія

Дмитрів,2026

ID:  1063859

Сірий ангел)

Старий під’їзд пахнув так, ніби тут одночасно робили ремонт і намагалися розчинити людську гідність у відрі з розчинником.
Фарба була не просто «пахуча», а така, що після десяти хвилин хотілося співати шансон.

— Нормальна фарба, — сказав Сергій, відкриваючи банку викруткою. — Турецька.

— А чого на ній череп намальований?

— То дизайн.

Я не став сперечатись.
Ми працювали в старій п’ятиповерхівці, де стіни вже стільки разів перефарбовували, що вони стали товщі за несучі конструкції. Здавалось, якщо здерти всі шари, там знайдеться газета про політ Гагаріна.

Замовниця, тітка Галя, з’явилась зранку в халаті й одразу почала командувати:
— Хлопці, зробіть мені красу. Бо люди заходять у під’їзд і думають, що тут або ЖЕК, або морг.

— Не переживайте, — сказав Сергій. — Буде як у Польщі.

— А ви були в Польщі?

— Ні. Але бачив в YouTube.

Ми почали фарбувати.
Я катав валиком по стіні, а Сергій сидів на підвіконні й розказував життєву мудрість.

— Життя, Василю, як ремонт.

— Чого це?

— Спочатку ентузіазм. Потім сморід. А потім думаєш: «І так зійде».

Фарба смерділа так, що вже через годину мені здавалося, ніби лампочка підморгує. Через дві — ніби стіна дихає. Через три — що я розумію сенс комунальних тарифів.

— Сергію, — сказав я, — мені щось недобре.

— То значить працює.

— Що працює?

— Фарба.

Він сказав це з такою впевненістю, ніби був не маляром, а шаманом токсичних випарів.
Я знову провів валиком по стіні — і завмер.
На сірій поверхні проступив силует.
Величезний. Крилатий.

Сірий ангел.

Я моргнув.
Ангел не зник.
Стоїть собі серед плям і патьоків, дивиться сумно, як касирка в АТБ о дев’ятій вечора.

— Сергію… — тихо сказав я.

— Ммм?

— Тут ангел.

— Де?

— На стіні.

Сергій глянув.
Помовчав.
Потім абсолютно спокійно дістав цигарку.

— Ага.

— «Ага»?!

— Значить, фарба хороша. Минулого разу я після дешевої бачив, як унітаз мені підморгував.
Я ледь не впав із драбини.

Ангел раптом поворухнувся.
Крила ніби зроблені з пилу й старої штукатурки.

І тут він заговорив:

— Відчиніть вікно, генії ремонту. Ви вже три години дихаєте цією хімією.

Ми мовчали.

— Сергію…

— Що?

— Ангел говорить.

— А ти думав, від турецької фарби тільки голова болить?

Ангел тяжко зітхнув.

— Люди… Ви все життя фарбуєте тріщини замість того, щоб ремонтувати стіни.

— Оооо… — сказав Сергій. — Філософський попався.

— Найгірший сорт ангелів, — додав я.

У цей момент у під’їзд зайшла тітка Галя.
Подивилась на нас.
Потім на стіну.
Потім на банку фарби.
— А я ж казала брати дорожчу.

— Тут ангел, — пояснив я.

— Де?

— Он.

Вона примружилась.
— То не ангел. То фарба потекла.

І справді.
Силует повільно сповзав вниз разом із сірою емульсією.
Сергій так зареготав, що сів просто у відро.

— Василю! — кричав він крізь сміх.
— Ти надихався так, що вже бачиш небесну інспекцію!

Я теж засміявся.
Бо що ще робити, коли стоїш у старому під’їзді, весь у сірій фарбі, голова гуде від хімії, а на стіні щойно розтанув ангел?
І тільки запах лишився.
Такий ядучий, що здавалося: ще пів години — і почне говорити вже батарея.

Кінець.

ШЛЯХ ДО ПЕРЕМОЖНОГО СВІТАНКУ

Руїни скрізь і спалена земля,
Рікою кров тече по всій землиці,
І згарища видніються здаля…
Щоб Бог поміг усьому відроди́ться.

Щоб крізь завали проросла трава,
Життя вернулось в знищені пороги,
Хоч кожна рана й досі в нас жива –
Ми дочекаєм з Богом ПЕРЕМОГИ.

Згадаємо усіх, хто в землю ліг,
Хто захищав свій дім до передсмертя,
Лишивши слід від зморених вже ніг,
Вписавши в вічність подвиг і безсмертя.

На попелищі зве́демо свій дім,
Заго́їмо всі випалені шрами,
Щоб знов лунав дитячий сміх у нім,
Й світило мирне сонце понад нами.

Гартується в вогні міцний кулак,
Нас не злякає зграя тих ординців,
Бо волі дух — це наш одвічний знак,
Бо вірні любій неньці українці.

Хоч ворог б’є і нищить все підряд –
Коріння наше проросло в землиці,
Немає кроку жодного назад,
В нас воля гартувалася, мов криця.

Ми вистоїм заради тих дітей,
Що в сховищах щораз чекають ранку,
Для їхніх світлих, радісних очей
Здобудем ПЕРЕМОГУ на світанку.

Нехай в майбутнім не лунає свист,
А тільки пісня лине над степами,
Напише доля свій новий реєстр,
Де МИР панує вічно поміж нами.

Ми вийдемо із попелу й руїн,
Напишем правду золотом на стягу,
Хай чує світ і цей величний дзвін,
Що славить нашу волю і відвагу.

22.03.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1059588

УСЕ НАЙКРАЩЕ ХАЙ ЗБЕРЕТЬСЯ

Хай душа сміє́ться,
Хай душа радіє.
Щастя додається
І добро Бог сіє.

Хай вирує втіха,
Сльо́зи хай не ллються,
Щиро зичу смі́ху,
Зо́рі хай зійду́ться.

Росяне намисто
Душу прикрашає,
Буде все сяйнисто,
Смуток хай минає.

Перли хай встеляють
Кожную стежину,
Квіти розквітають,
Не пізнать поли́ну.

Сльо́зи полино́ві
Ворог хай пізнає.
Будьмо ми здорові
Й серце хай не крає.

Ке́тяги калини
На кущі звисають,
Пісня нехай лине
Й вороги лишають.

Хай душа сміє́ться
В кожного вкраїнця,
Серце в грудях б’ється,
Щастя нам по вінці.

Хай любов палає
До Вкраїни-неньки,
В мирі хай зростають
Дітоньки маленькі.

08.10.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1062605

БАЛАДА ЗОВНІШНЬОГО ЖИТТЯ

І діти більшають з глибокими очима,
Що ні про що не знають, потім помирають,
І люди всі ідуть дорогами своїми.

Плоди солодкі також з кислих визрівають
І падають вночі, немов ті мертві птахи,
І так лежать чуть-чуть, а потім загнивають.

І завжди віє вітер з півночі на захід,
Ми чуємо й говоримо багато тексту.
І втома є, і втіха нам дарує захист.

Біжать і вулиці крізь трави та аптеки,
Багато є дерев, ставків та смолоскипів,
Страшні дерева є і висохлі смереки...

Для чого все стоїть? і не одного типу?
Чому їх безліч так несхожих між собою?
Що змінює цей сміх і плач стереотипний?

І що дає все це, що нам здається грою,
Коли ми вже зайшли у велич та самотність
Й мандруючи самі, не будемо з метою?

І що дає нам те, що бачили ми модне?
І все ж багато хто говорить: «Добрий вечір!»,
Те слово, що стікає з нього сенс народний

Немов важкий той мед зі стільника безпечний.


Гуґо фон Гофмансталь

Переклад: Мирослав Манюк

#переклад

ХАЙ ГОСПОДЬ НАС ВЧУЄ

Попрямуймо хто куди
І не знаймо горя,
Щоб не знали ми біди́,
Хай мине недоля.

Хай веде нас світла ціль
Крізь тумани й гро́зи,
Щоб ущух навколо біль,
Висохли всі сльо́зи.

Хай надія у серцях
Квітне, мов калина,
Щоб щасливим був наш шлях
Кожну мить і днину.

Розквітає рідний край,
Сонце сяє в небі,
Ти нам, Боже, сили дай
В кожній цій потребі.

Щоб у мирі і добрі
Ми свій вік прожили,
І на ранішній зорі́
Радості зустріли.

Щоб рука в руці ішла
До мети святої,
Щоб не сіялося зла
Й люті вогняної.

Хай наповняться вуста
Словом благодаті,
Хай і помисли, й літа
Є немарнотратні.

Хай дитячий сміх дзвенить
В кожному віконці,
Хай благословенна мить
Гріє нас, як сонце.

Подаруй нам, Боже, час
Вірити й любити,
Щоб вогонь добра́ не згас,
Поки будем жити.

І куди б не завели́
Нас круті дороги,
Щоб ми вірність зберегли
Й йшли до ПЕРЕМОГИ.

Хай здійсня́ться всі думки́,
Що у чистій вірі,
На роки́ і на віки —
В злагоді та МИРІ.

Хай закі́нчиться війна
Й тиша запанує,
Нас зали́шить сатана.
Хай Госпо́дь нас вчує.

23.01.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1055961