У листопаді 1845 року Шевченко працював у складі Археографічної комісії. Їздив по селах і містах і змальовував старовинні церкви, монастирі, незвичайні будівлі тощо. Погода видалася мокрою, вітряною і холодною. Дорогою із села В'юнище до Андрушіва поет змок до нитки. Весь день його морозило, і надвечір він повернувся до В'юнища зовсім хворим. Довелося злягти в чужій хаті. Хворіючи, поет написав своє посланіє «І мертвим, і живим, і ненарожденним…», «Минають дні, минають ночі» і ще кілька ліричних творів. Про хворобу Тараса Шевченка дізнався його щирий приятель, переяславський лікар Андрій Козачковський і негайно перевіз друга з В'юнища до себе у Переяслав. У хворого почалося двостороннє запалення легенів. У той час мало хто видужував від цієї хвороби. Це знав і лікар, знав і поет. Після 20 грудня Тарасу Григоровичу погіршало, становище його було майже безнадійним. Вірш «Як умру, то поховайте…» написано на Різдво — 25 грудня 1845 року. То був його заповіт. На щастя, міцний організм переміг хворобу, і через два тижні поет уже вирушив на Чернігівщину з тим же таки завданням Археографічної комісії. «Заповіт» — квінтесенція творчості Шевченка періоду «Трьох літ». У ньому сфокусовано провідні ідеї, мотиви й образи гнівної музи поета-борця. Увесь твір звучить як пристрасна промова до народу. Силу Шевченкового «Заповіту» одразу відчули охоронці самодержавства. Шеф жандармів і начальник третього відділу Олексій Орлов, переглядаючи рукописну збірку «Три літа», яка стала головною підставою звинувачення поета й заслання — аж на десять років, з люттю перекреслив текст «Заповіту», кваліфікувавши цей твір (та деякі інші) як рос. «в высшей степени дерзкого и возмутительного содержания». Останні дні поет провів в Петербурзі, де помер від хвороби серця та легенів. Тіло Шевченка довго везли з Петербурга до України. Провезли повінню Дніпром до Чернечої гори, де за рядками з його ж «Заповіту», друзі і поховали поета. Свинцеву труну котили тендітні дівочі руки, а над могилою поставили дубовий хрест. Письменник і публіцист Петро Ребро зробив припущення, що у своєму «Заповіті» Тарас Шевченко змальовує пейзаж неподалік від острова Хортиця й саме тут просить поховати його згодом. Окрім згадки про Дніпро, кручі (якими можна назвати скелі острова над річкою) наводиться, що у першій публікації твору в «Кобзарі» в рядках «Було видно, було чути, / Як реве ревучий» Ревучий зазначається з великої літери. Одну з таких назв мав Ненаситець — нині затоплений поріг на Дніпрі, що за переказами був чутний за 15-20 кілометрів. Теорію Петра Ребра підтримала письменниця Оксана Забужко. Про це вона розповіла в одному з випусків літературної програми «ЛітПроСвіт». #shorts #ТарасШевченко #якумрутопоховайте #Січеград #shorts #ТворчаСтудіяСічеград #АнтонЖадько #заповіт #боротьба #цитатиукраїнською #незламні https://youtube.com/shorts/D1vdNdTjLNY

День пам’яті священномученика Климента Римського День пам’яті священномученика Климента Римського вшановується 25 листопада (8 грудня). Святитель Климент обіймав посаду четвертого Папи Римського і проповідував християнське вчення народу. Він став сподвижником святого апостола Петра, але через релігійні погляди його відправили у заслання, на вапнякові копальні. Там священномученик Климент знайшов однодумців, які спільно з ним проповідували християнство. У легендах йдеться про те, що архієпископ власноруч вирубав храм у товщі могутньої вапнякової скелі. За наказом імператора його засудили до мученицької смерті – утоплення у морі. З того часу, за повір’ям, морські хвилі щоразу відступали, аби віряни могли вшанувати мощі праведника. Мощі священномученика Климента Римського знаходяться в Дальніх печерах Києво-Печерської Лаври.

Стародавній печерний комплекс Стародавній печерний комплекс - це невеликий пам'ятник історії та архітектури, розташований у мальовничій місцевості неподалік від міста Сколе, на Львівщині. Він являє собою комплекс штучних печер, вирубаних у пісковику на схилі пагорба. Дата заснування невідома, за різними версіями він міг виникнути ще в XI - XIII століттях, коли на цих землях поширювалося християнство і будувалися перші відокремлені монаші поселення. Деякі дослідники пов'язують його з періодом Київської Русі, інші з часом, коли в Карпатах ховалися ченці, які рятувалися від татаро-монгольських набігів або релігійних переслідувань. Печерний комплекс складається з декількох приміщень, невеликої каплиці та слідів дерев'яних конструкцій і переходів, що з'єднують різні рівні. На стінах збереглися висічені хрести і поглиблення для лампад. З цим місцем пов'язані народні легенди, згідно з однією з них, підземні ходи печер йдуть глибоко в скелю і ведуть до сусідніх сіл. Інша версія стверджує, що в печерах ховалися опришки (народні повстанці), які діяли в Карпатах у XVII–XVIII століттях. Сьогодні печерний комплекс являє собою відокремлене місце скелястої архітектури, де можна відчути дух старовини, що зберігся серед лісів і каменів. Джерело https://psahno.com/uk/places/drevnii-peshhernyi-kompleks #Розгірче #печерниймонастир #Львівськаобласть #історіяГаличини #середньовіччя #скельніпечери #археологія #українськімонументи #легендиРозгірче #карпатськіпечери #туризмвУкраїні #монастирвскелі #історичнаспадщина # пам'яткиУкраїни #давнєжитло #легендапросхимників

Печери Кері Печери були названі на честь високих білих скель дивної форми, які своєю формою нагадують свічки. Вони розташовані біля мису Маратіас, який також відомий як Кері Акротірі, являє собою глибоке ущелині з невеликими пляжами між скелями і печерами. Печери являють собою рідкісний феномен, де в стрімких скелях утворюються безліч гротів і химерних печер. Одні з них досить великі і на невеликому катері ви зможете подивитися цю красу зсередини, а інші доступні тільки для дайверів і людей, які добре плавають під водою. У печерах мешкають різні види тварин, такі як кажани, тюлені, черепахи Логгерхед, а також різні види риб. Печери недоступні з суші, а тільки з моря на човні або екскурсійному катері. Неподалік розташовані кілька затишних таверн, звідки відкривається чудовий захід сонця. Крім того, біля узбережжя між маяком і мисом можна побачити дві білосніжні скелі Мізітрес, що підносяться з води. Джерело https://psahno.com/uk/places/peshhery-keri #ВідкрийГрецію #ЧарівністьІонічногоМоре #ЛюблюГрецію #TravelGreece #DiscoverZakynthos #МорськаПрогулянка # Дайвінг #КатерніЕкскурсії #АктивнийВідпочинок #ВідпочинокНаМорі #ПляжіГреції #Екотуризм #ПодорожГрецією #ПечериКері #Закінтос

Агент Т і Скелі Довбуша

Баварський лев Баварський лев - це велична скульптура, висічена прямо у скелі в районі Проня, неподалік від кладовища на вулиці Михайла Ятру в Нафпліо. Це одна з перших відкритих скульптур нової грецької держави, створена німецьким професором Афінського університету, скульптором Крістіаном Зігелем. Пам'ятник був зведений в 1836 році на замовлення короля Баварії Людвіга I в пам'ять про баварських солдатів, які супроводжували його сина - першого короля Греції Оттона, - і загиблих від епідемії тифу в 1833-1834 роках. Кам'яний лев, зображений сплячим, був виконаний за зразком знаменитого «Люксембурзького лева» датського майстра Бертеля Торвальдсена, присвяченого швейцарським гвардійцям, полеглим під час Французької революції. Його спокійний сон символізує смерть і вічний спокій, а потужна фігура уособлює силу і мужність. Сьогодні це тихе місце міста, де історія поєднується з мистецтвом. Лев став символом пам'яті і вдячності, а також однією з незвичайних визначних пам'яток Нафпліо, яку варто відвідати під час прогулянки. Джерело https://psahno.com/uk/places/bavarskii-lev #пелопонесс #арголіда #греція #нафпліо #історіянафпліо #історіяостровакос #історичнімісця #цікавімісця #кудипоїхатинафпліо #щоподивитисявнафпліо #нафпоіон #море #пляж #відпочинок #туризм #подорож #давнягреція

У Китаї помітили найнезвичайнішу книгарню — вона знаходиться прямо в скелі🤩 Полиці з книгами розмістили на скелях, поряд є кав'ярня та лаунж-зона, щоби читати книгу з атмосферним оглядом. Знайти красу можна у провінції Гуансі📚

БІЛИЙ ВІРШ ЖИТТЯ Посеред шляху життя не буває інструкцій, Хто розпізнає момент, той і встигне прожити. Хтось народився для слави, а хтось для мовчання, Та не існує шляху без гірких поворотів. Кожен падінням гартує свій голос і кроки. Все, що здається даремним, колись набуває Сенсу, як тиша між нотами в пісні надії. Можеш не знати, де шанс, поки він не згасає, ніби світанок, який не побачиш в тумані. Вчасно побачити — більше, ніж вчасно поспіти. Ти не спізнився. Ти просто ще не розумієш, що все відносне: і втрата, і радість, і згуба. Кожна пора має власну причину з'явитись. Навіть руїна готує підвалини храму. Навіть мовчання шепоче, коли його чуєш. Ті, хто бояться падіння, не вміють літати. Злет — не тріумф, а відбиток життєвих поразок. Щастя не в тому, щоб завжди стояти на скелі, а в тім, щоб знати, заради чого вниз ти злізеш. Світ — це нагода. А ти — це її відповідність. Мирослав Манюк 16.07.2025

Замок Нойшванштайн (Neuschwanstein Castle) – справжній символ Баварії та один з найвідоміших замків у світі! Ця архітектурна перлина, розташована на вершині скелі серед мальовничих Альп, здається зійшла прямо зі сторінок казки. Збудований у XIX столітті за наказом короля Людвіга II Баварського, відомого як "казковий король", Нойшванштайн був його особистою резиденцією та присвятою оперним творам Ріхарда Вагнера. Його неоготичні вежі, романтичні інтер'єри та приголомшливі краєвиди на навколишні гори та озера щороку приваблюють мільйони туристів. Саме цей замок надихнув Волта Діснея на створення замку Сплячої Красуні в Діснейленді. Нойшванштайн – це втілення мрії, що стоїть у віках, як свідчення людської фантазії та любові до краси.

#новий_розділ #морські_баталії #пригоди #пірати #любовний_роман #історична_проза Обережно оминаючи рифи та буруни, наш барк увійшов до затишної бухти. На воду спустили баркас, на якому ми з Фернандо, Діогу та ще десятьма товаришами вирушили до берега. Океан ще не повністю заспокоївся після шторму, і хвилі кілька разів ледь не викинули нас на скелі. Та невдовзі нам усе ж вдалося дістатися суходолу. Ми піднялися кам’янистим схилом і опинилися на невеликій галявині, за якою починалися густі хащі. Просувалися повільно, оскільки постійно доводилося прорубувати собі шлях мачете та шаблями. Добре, що з нами були чарруа — вони звикли долати такі нетрі майже щодня на полюванні. Я замислився, чи справді це той самий острів. Зі слів Мігеля уявляв його трохи меншим, хоча й розташовувався він на тій самій широті. Невдовзі ми вийшли на вузьку стежку. З землі стирчало грубе коріння, через яке ми постійно спотикались. Та принаймні більше не доводилося продиратися крізь гілля. То тут, то там злітали зграї незнайомих мені птахів, у кущах метушилися якісь звірі. Комарі надокучали: всюди літали й боляче кусали. Індіанці одразу ж відшукали якусь цілющу траву, яку можна було прикладати до укусів. Кілька разів на нас нападали змії, але, на щастя, ніхто не постраждав. За годину ми дісталися пагорба, на вершину якого вела вузька звивиста стежка. Я заплющив очі, намагаючись пригадати карту. Зі слів Мігеля, один із тайників мав бути саме на вершині. Ще один, казав він, захований у печері на узбережжі. Знайти її буде непросто, але він чітко описав орієнтири.  Ремонт, заради якого ми зупинилися тут, мав зайняти кілька днів — часу на пошуки було вдосталь.  — Що скажеш? — вивів мене з роздумів Фернандо.  — Можливо, схованка під тим великим каменем нагорі, — відповів я, вдивляючись у вершину.  — Здається, бачу якусь скелю, — перебив мене Діогу, примружившись.  — Цілком можливо, саме там на нас чекає сюрприз.  — Не люблю я сюрпризів, — буркнув Руй Мартінеш, худорлявий пірат із довгою бородою. — У нашій справі вони рідко приносять щось хороше.  — Досить бурчати, — огризнувся Діогу. — Нахіба ми, якоря вам у дупу, пхалися крізь той ліс!  — А можна дізнатися, що ми, трясця, шукаємо? — роздратовано кинув Мартінеш. — Я думав, ми по деревину прийшли, грім вас побий!  — Скоро дізнаєшся, — урвав його нарікання Фернандо. — Ідемо до тієї скелі! Чи знову скиглити будеш?  Рішучий тон капітана не лишив вибору. Руй зітхнув і, бурмочучи прокльони, рушив слідом.  Підйом виявився складнішим, ніж здавалося. Ми спотикалися, дерли ноги об каміння й сухі кущі, ковзалися на сипких грудках ґрунту. Нарешті дісталися до велетенського каменя, що стримів на самому краю вершини.  Я сподівався, що саме під ним Мігель і його товариші заховали зливки золота та срібла. Та коли ми наблизилися, виявилося: це не просто валун, а частина масивної скелі, що виростала просто з вершини пагорба.  Ми обнишпорили кожен кущ і заглибину навколо, та не знайшли жодного сліду схованки — навіть натяку на неї. Читати далі за посиланням https://arkush.net/book/18589/21 Приємного читання!!! #романтика #пригоди #Карибське_море. #Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #читати_онлайн #стихія #шторм #Колонія_Дель_Сакраменто #Ла_плата #чарруа #вітрильник #фехтування #шабля #піастри