#ШІ #K_Drama_Fiction
Ідеальний збіг у неідеальний момент
Частина I: Дві Юджін
Хан Юджін була експертом з невидимості. Їй було двадцять чотири, і вона була стажисткою-відмінницею у "Hana Tech" — корпорації, яка, здавалося, замінила сонячне світло на світлодіодні панелі. Її костюм завжди був сірий, її зачіска — ідеально гладкою, а її голос — ледь чутним. Юджін керувалася мантрою: "Успіх вимагає повної відмови від власного 'Я'". Вона вважала емоції небезпечним, необов'язковим кодом у своїй кар'єрній програмі.
Але у Юджін була таємниця. І ця таємниця звалася Ханна.
Щойно сонце опускалося за неонові горизонти Сеула, а офісна будівля випускала останніх "білих комірців", Юджін прямувала в нетрі Хонгде. Вона міняла сірий піджак на чорний шкіряний бомбер, гладку зачіску — на недбалі хвилі, а мовчання — на словесний шторм. Ханна була зіркою анонімного, вологого від пива стендап-клубу "Undergroud Laugh". Тут вона говорила те, що думала. Вона була різкою, іронічною, блискучою, і її сатира була настільки гострою, що змушувала глядачів задихатися від сміху. Це був її єдиний клапан для випуску накопиченого за день абсурду.
Кім Мінхо був усе, що Юджін (як стажистка) боялася і поважала. Її керівник. Йому було тридцять. Він був схожий на ідеальну скульптуру, висічену з цинізму та робочих графіків. Його одержимість ефективністю була легендарною. Він вважав емоції "операційним шумом", а стажистів — технічним доповненням до офісних меблів. Звісно, він не помічав Юджін. Він не помічав нічого, що не приносило прибутку.
Того дня Мінхо був у ярості. Його високотехнологічний проєкт "Ідеальний споживач" провалився. Цифри не сходилися, інвестори дихали в потилицю, а його ідеальний світ дав тріщину.
«Тобі треба випустити пару, друже. Я знаю одне місце, де ти почуєш справжню, невідредаговану правду», — сказав йому його друг-дивак, Чон. І затягнув Мінхо до задушливого "Undergroud Laugh".
Мінхо сидів у тіні, стискаючи склянку з льодом, готовий зненавидіти цей "народний" гумор. Аж тут на сцену вийшла вона.
Частина II: Фатальна Аудиторія
Ханна вийшла під спалах прожекторів. Її очі блищали від хижої насолоди.
«Мій день, — почала вона своїм глибоким, дзвінким голосом, — складається з двох слів: Ким. Мін. Хо.»
Мінхо ледь не виплюнув свій напій.
«О, ні, це не плітки! — продовжила Ханна, прикладаючи руку до серця. — Це філософія! Філософія корпоративного виживання. Наш шеф — це людина, яка вірить, що посміхатися слід лише на командних фотографіях, а в решту часу треба підтримувати ідеальний рівень "цинічної функціональності". Він носить костюм, який, мабуть, коштує, як моя піврічна оренда, і він єдиний, хто вважає, що офісні рослини мають бути стерилізовані».
Глядачі вибухнули реготом. Мінхо був вражений. Ця жінка була бритвою, її інтелект, її гострота, її неймовірна точність у висміюванні його, здавалося б, непомітних звичок — усе це було зачаровувало. Він не впізнавав у ній нікого зі свого кола. Він, цинік, який раптом повірив у споріднені душі, був підкорений.
Аж тут очі Ханни (Юджін) зустрілися з його. Сміх застряг у неї в горлі. Кім Мінхо. Не впізнав. Але він був тут. Її світи не могли перетнутися, інакше її "невидимість" буде зруйнована. Паніка обпекла її горло, але вона вчасно перевела її у високу ноту стендапу:
«...Але він, мабуть, єдина людина, чиї графіки в Excel настільки ідеальні, що їх треба продавати як мистецтво! У всякому разі, я впевнена, що він заслуговує на гарну, нестерилізовану каву зранку. Дякую, Сеул!»
Вона швидко спустилася зі сцени, поки Мінхо аплодував, не відводячи від неї очей.
Наступного дня на роботі Юджін повернулася до своєї сірої сутності. Мінхо викликав її до себе.
«Юджін, — сказав він своїм звичайним, безбарвним тоном. — Мені потрібна твоя допомога. Сьогодні я зустрів жінку. Вона, можливо, працює у нашому відділі, але я не впевнений. Вона випромінює... функціональність, але з креативним відхиленням. Її звуть... Ханна».
Юджін ледь не випустила з рук ідеально зварену (нестерилізовану!) каву.
«Я хотів би запросити її на вечерю, — продовжив Мінхо. — З'ясуй, будь ласка, її повне ім'я та відділ. Ти ж стажистка, маєш доступ до баз».
Юджін відчула, як її легені стиснулися. Це був абсурд. Її шукають у ролі, яка висміювала його, а просить знайти її ж її ж сіра офісна копія.
«Пане Кім, я... звичайно. Я знайду цю... функціональну жінку», — ледь видавила Юджін.
Вона "знайшла" контакт. Вона сама відправила собі запрошення на вечерю. Це було єдине рішення, яке запобігло катастрофічному розкриттю.
Частина III: Абсурдний Романс
Вечірнє побачення Юджін провела як Ханна: яскрава, у червоній сукні, волосся розпущене, впевнена і надзвичайно гостра на язик.
Мінхо був у захваті. «Ти неймовірна», — сказав він, дивлячись на неї з такою щирістю, яку Юджін ніколи не бачила у його офісних очах.
«Це тому, що я не боюся зробити помилку, Кім Мінхо, — відповіла Ханна, дозволяючи собі легку, провокативну посмішку. — На відміну від людей, які вважають, що життя треба вкласти в таблицю Excel».
Він сміявся. Сміх був низьким і щирим. Юджін вперше побачила, що за маскою циніка ховається чоловік, який просто боїться неідеальності.
Наступний день став для Юджін комічним пеклом. Вона мала повернутися до ролі сірої стажистки.
— Юджін, кава! — пролунав суворий голос Мінхо.
Вона ввійшла в його кабінет. Мінхо сидів за столом, але у його очах мерехтіла таємна усмішка. Він знав, що минулої ночі вона була Ханною. Він, звісно, не знав, що це була вона, але знав, що він зустрів ту, хто перевернув його світ.
Юджін, у паніці від стресу, поставила каву. І тут, згадавши жарт Ханни, вона мимоволі пробурмотіла: «Пам'ятайте, пане Кім, не дозволяйте офісним рослинам бути стерилізованими».
Настала тиша.
Мінхо підняв голову. Його брови ледь здригнулися. Він відчув відлуння Ханни у тоні стажистки. Юджін зблідла, розуміючи, що видала себе.
«Юджін, — тихо сказав Мінхо. — Наступного тижня великий корпоративний захід. Ти особисто забезпечиш, щоб там не було жодної сірої деталі. І... знайди мені, будь ласка, контакти того стендап-клубу».
Це було його попередження.
Частина IV: Розкриття та Справжній Збіг
Корпоративний захід відбувся у прозорому скляному хмарочосі. Юджін прийшла як Ханна: яскрава, смілива, в центрі уваги. Вона почувалася наче акторка на сцені, але сьогодні її сцена була занадто реальна.
Мінхо підійшов до неї. «Ти надзвичайна, Ханно. Я ніколи не думав, що функціональність може бути такою яскравою».
«Ти просто ніколи не дивився глибше за таблиці, Мінхо», — відповіла вона.
І тут сталося фінальне, абсурдне розкриття. Юджін випадково перечепилася і впустила свій невеликий клатч. З нього випав її офісний бейдж, де було великими літерами написано: Хан Юджін, Стажистка.
Настала тиша. Скло хмарочоса відображало тисячі неонових вогнів, але весь світ звузився до одного бейджа, що лежав на підлозі.
Мінхо подивився на бейдж. Потім на її яскраве обличчя. Потім знову на бейдж.
«Стерилізовані рослини, — тихо сказав він. — Кава. Ти... стажистка?».
Юджін не мала сил брехати. Вона глибоко вдихнула і заговорила тоном Ханни: «Так. Я Хан Юджін. Але зазвичай я невидима. Я зникаю, бо корпоративна культура вимагає, щоб я була сірою мишкою, яка не має права на власну думку. Я створила Ханну, щоб не збожеволіти від ідеальності».
Мінхо стояв нерухомо. Замість гніву, його обличчя виражало шок і, на його превеликий подив, справжнє захоплення. Його цинізм, його корпоративний код руйнувався. Він зрозумів: він не помічав найяскравішу, найрозумнішу людину прямо у себе під носом, бо був одержимий правилами.
«Юджін, — сказав він, і цього разу у його голосі була теплота. — Я був найгіршим начальником. Я шукав функціональність і ледь не втратив блиск. Я пропоную тобі роботу. Не стажиста. Повноцінного менеджера проєктів. З однією умовою».
Юджін недовірливо підняла брови.
«Ти повинна говорити все, що думаєш, — сказав він. — І, бажано, використовуй свій стендап-тембр».
Юджін посміхнулася. Це була посмішка, яку Ханна дозволяла собі. Вона прийняла пропозицію.
Фінальна сцена. Через кілька тижнів. Юджін, тепер уже не сіра, а у стильному, але некорпоративному костюмі, сидить у своєму новому офісі. Мінхо заходить, і вона без вагань висловлює свою гостру критику його нового проєкту. Він слухає, киваючи.
Тієї ночі вона виступає у клубі "Undergroud Laugh". Вона більше не висміює його, а розповідає історію про начальника-циніка, який знайшов свою душу у неідеальній стажистці.
Мінхо сидить у першому ряду. Він сміється. Щиро сміється. І знає, що його життя, нарешті, стало непередбачуваним і цікавим. Їхній збіг був не ідеальним, але справжнім.
#ШІ #K_Drama_Fiction
Ідеальний збіг у неідеальний момент
Частина I: Дві Юджін
Хан Юджін була експертом з невидимості. Їй було двадцять чотири, і вона була стажисткою-відмінницею у "Hana Tech" — корпорації, яка, здавалося, замінила сонячне світло на світлодіодні панелі. Її костюм завжди був сірий, її зачіска — ідеально гладкою, а її голос — ледь чутним. Юджін керувалася мантрою: "Успіх вимагає повної відмови від власного 'Я'". Вона вважала емоції небезпечним, необов'язковим кодом у своїй кар'єрній програмі.
Але у Юджін була таємниця. І ця таємниця звалася Ханна.
Щойно сонце опускалося за неонові горизонти Сеула, а офісна будівля випускала останніх "білих комірців", Юджін прямувала в нетрі Хонгде. Вона міняла сірий піджак на чорний шкіряний бомбер, гладку зачіску — на недбалі хвилі, а мовчання — на словесний шторм. Ханна була зіркою анонімного, вологого від пива стендап-клубу "Undergroud Laugh". Тут вона говорила те, що думала. Вона була різкою, іронічною, блискучою, і її сатира була настільки гострою, що змушувала глядачів задихатися від сміху. Це був її єдиний клапан для випуску накопиченого за день абсурду.
Кім Мінхо був усе, що Юджін (як стажистка) боялася і поважала. Її керівник. Йому було тридцять. Він був схожий на ідеальну скульптуру, висічену з цинізму та робочих графіків. Його одержимість ефективністю була легендарною. Він вважав емоції "операційним шумом", а стажистів — технічним доповненням до офісних меблів. Звісно, він не помічав Юджін. Він не помічав нічого, що не приносило прибутку.
Того дня Мінхо був у ярості. Його високотехнологічний проєкт "Ідеальний споживач" провалився. Цифри не сходилися, інвестори дихали в потилицю, а його ідеальний світ дав тріщину.
«Тобі треба випустити пару, друже. Я знаю одне місце, де ти почуєш справжню, невідредаговану правду», — сказав йому його друг-дивак, Чон. І затягнув Мінхо до задушливого "Undergroud Laugh".
Мінхо сидів у тіні, стискаючи склянку з льодом, готовий зненавидіти цей "народний" гумор. Аж тут на сцену вийшла вона.
Частина II: Фатальна Аудиторія
Ханна вийшла під спалах прожекторів. Її очі блищали від хижої насолоди.
«Мій день, — почала вона своїм глибоким, дзвінким голосом, — складається з двох слів: Ким. Мін. Хо.»
Мінхо ледь не виплюнув свій напій.
«О, ні, це не плітки! — продовжила Ханна, прикладаючи руку до серця. — Це філософія! Філософія корпоративного виживання. Наш шеф — це людина, яка вірить, що посміхатися слід лише на командних фотографіях, а в решту часу треба підтримувати ідеальний рівень "цинічної функціональності". Він носить костюм, який, мабуть, коштує, як моя піврічна оренда, і він єдиний, хто вважає, що офісні рослини мають бути стерилізовані».
Глядачі вибухнули реготом. Мінхо був вражений. Ця жінка була бритвою, її інтелект, її гострота, її неймовірна точність у висміюванні його, здавалося б, непомітних звичок — усе це було зачаровувало. Він не впізнавав у ній нікого зі свого кола. Він, цинік, який раптом повірив у споріднені душі, був підкорений.
Аж тут очі Ханни (Юджін) зустрілися з його. Сміх застряг у неї в горлі. Кім Мінхо. Не впізнав. Але він був тут. Її світи не могли перетнутися, інакше її "невидимість" буде зруйнована. Паніка обпекла її горло, але вона вчасно перевела її у високу ноту стендапу:
«...Але він, мабуть, єдина людина, чиї графіки в Excel настільки ідеальні, що їх треба продавати як мистецтво! У всякому разі, я впевнена, що він заслуговує на гарну, нестерилізовану каву зранку. Дякую, Сеул!»
Вона швидко спустилася зі сцени, поки Мінхо аплодував, не відводячи від неї очей.
Наступного дня на роботі Юджін повернулася до своєї сірої сутності. Мінхо викликав її до себе.
«Юджін, — сказав він своїм звичайним, безбарвним тоном. — Мені потрібна твоя допомога. Сьогодні я зустрів жінку. Вона, можливо, працює у нашому відділі, але я не впевнений. Вона випромінює... функціональність, але з креативним відхиленням. Її звуть... Ханна».
Юджін ледь не випустила з рук ідеально зварену (нестерилізовану!) каву.
«Я хотів би запросити її на вечерю, — продовжив Мінхо. — З'ясуй, будь ласка, її повне ім'я та відділ. Ти ж стажистка, маєш доступ до баз».
Юджін відчула, як її легені стиснулися. Це був абсурд. Її шукають у ролі, яка висміювала його, а просить знайти її ж її ж сіра офісна копія.
«Пане Кім, я... звичайно. Я знайду цю... функціональну жінку», — ледь видавила Юджін.
Вона "знайшла" контакт. Вона сама відправила собі запрошення на вечерю. Це було єдине рішення, яке запобігло катастрофічному розкриттю.
Частина III: Абсурдний Романс
Вечірнє побачення Юджін провела як Ханна: яскрава, у червоній сукні, волосся розпущене, впевнена і надзвичайно гостра на язик.
Мінхо був у захваті. «Ти неймовірна», — сказав він, дивлячись на неї з такою щирістю, яку Юджін ніколи не бачила у його офісних очах.
«Це тому, що я не боюся зробити помилку, Кім Мінхо, — відповіла Ханна, дозволяючи собі легку, провокативну посмішку. — На відміну від людей, які вважають, що життя треба вкласти в таблицю Excel».
Він сміявся. Сміх був низьким і щирим. Юджін вперше побачила, що за маскою циніка ховається чоловік, який просто боїться неідеальності.
Наступний день став для Юджін комічним пеклом. Вона мала повернутися до ролі сірої стажистки.
— Юджін, кава! — пролунав суворий голос Мінхо.
Вона ввійшла в його кабінет. Мінхо сидів за столом, але у його очах мерехтіла таємна усмішка. Він знав, що минулої ночі вона була Ханною. Він, звісно, не знав, що це була вона, але знав, що він зустрів ту, хто перевернув його світ.
Юджін, у паніці від стресу, поставила каву. І тут, згадавши жарт Ханни, вона мимоволі пробурмотіла: «Пам'ятайте, пане Кім, не дозволяйте офісним рослинам бути стерилізованими».
Настала тиша.
Мінхо підняв голову. Його брови ледь здригнулися. Він відчув відлуння Ханни у тоні стажистки. Юджін зблідла, розуміючи, що видала себе.
«Юджін, — тихо сказав Мінхо. — Наступного тижня великий корпоративний захід. Ти особисто забезпечиш, щоб там не було жодної сірої деталі. І... знайди мені, будь ласка, контакти того стендап-клубу».
Це було його попередження.
Частина IV: Розкриття та Справжній Збіг
Корпоративний захід відбувся у прозорому скляному хмарочосі. Юджін прийшла як Ханна: яскрава, смілива, в центрі уваги. Вона почувалася наче акторка на сцені, але сьогодні її сцена була занадто реальна.
Мінхо підійшов до неї. «Ти надзвичайна, Ханно. Я ніколи не думав, що функціональність може бути такою яскравою».
«Ти просто ніколи не дивився глибше за таблиці, Мінхо», — відповіла вона.
І тут сталося фінальне, абсурдне розкриття. Юджін випадково перечепилася і впустила свій невеликий клатч. З нього випав її офісний бейдж, де було великими літерами написано: Хан Юджін, Стажистка.
Настала тиша. Скло хмарочоса відображало тисячі неонових вогнів, але весь світ звузився до одного бейджа, що лежав на підлозі.
Мінхо подивився на бейдж. Потім на її яскраве обличчя. Потім знову на бейдж.
«Стерилізовані рослини, — тихо сказав він. — Кава. Ти... стажистка?».
Юджін не мала сил брехати. Вона глибоко вдихнула і заговорила тоном Ханни: «Так. Я Хан Юджін. Але зазвичай я невидима. Я зникаю, бо корпоративна культура вимагає, щоб я була сірою мишкою, яка не має права на власну думку. Я створила Ханну, щоб не збожеволіти від ідеальності».
Мінхо стояв нерухомо. Замість гніву, його обличчя виражало шок і, на його превеликий подив, справжнє захоплення. Його цинізм, його корпоративний код руйнувався. Він зрозумів: він не помічав найяскравішу, найрозумнішу людину прямо у себе під носом, бо був одержимий правилами.
«Юджін, — сказав він, і цього разу у його голосі була теплота. — Я був найгіршим начальником. Я шукав функціональність і ледь не втратив блиск. Я пропоную тобі роботу. Не стажиста. Повноцінного менеджера проєктів. З однією умовою».
Юджін недовірливо підняла брови.
«Ти повинна говорити все, що думаєш, — сказав він. — І, бажано, використовуй свій стендап-тембр».
Юджін посміхнулася. Це була посмішка, яку Ханна дозволяла собі. Вона прийняла пропозицію.
Фінальна сцена. Через кілька тижнів. Юджін, тепер уже не сіра, а у стильному, але некорпоративному костюмі, сидить у своєму новому офісі. Мінхо заходить, і вона без вагань висловлює свою гостру критику його нового проєкту. Він слухає, киваючи.
Тієї ночі вона виступає у клубі "Undergroud Laugh". Вона більше не висміює його, а розповідає історію про начальника-циніка, який знайшов свою душу у неідеальній стажистці.
Мінхо сидить у першому ряду. Він сміється. Щиро сміється. І знає, що його життя, нарешті, стало непередбачуваним і цікавим. Їхній збіг був не ідеальним, але справжнім.
Українська
English
