🇫🇷🫂🇺🇦 Відомий французький актор та письменник Жан Рено написав роман про викрадених окупантами українських дітей

Головною героїнею книги «Втеча» (L’Évasion) стала Емма — колишня масажистка, яка працює на французьку розвідку DGSE. За сюжетом вона відправляється під прикриттям до Сибіру і намагається проникнути до так званого «реабілітаційного табору» для українських підлітків, щоб зафіксувати докази злочинів росіян.

В інтерв’ю французькому виданню Télé 7 Жан Рено зазначив, що мотивацією для створення книги стали реальні історії викрадених росіянами українських дітей і бажання привернути увагу світу до них ❤️‍🩹

Людина має самостійно розібратися в собі і визначити, як на неї впливають ті чи інші обставини. Помилки припустимі. Але в підсумку ти дійдеш повного розуміння своєї природи. І приймеш себе.

#уривокзкниги "Тіні наших побачень"

#ІванБайдак #книги #Тінінашихпобачень #сучукрліт #сучасналітература #ПисьменникиУкраїни #сучасніписьменники #книгиукраїнською

Дрес-код творчих людей

ХУДОЖНИКИ
Це істота, яку легко впізнати за три кілометри по запаху фарби, кави й легкого творчого відчаю.

Зовнішній вигляд:
Волосся — або довге й скуйовджене, ніби його стриг вітер під час екзистенційної кризи, або навпаки лисий, але з дуже поважним блиском генія.
Погляд — такий, ніби він бачить кольори, яких не існує в природі, і трохи засуджує тебе за те, що ти їх не бачиш.
На обличчі часто є пляма фарби, яку він або не помічає, або вважає частиною іміджу.
Борода/щетина — обов’язкова, якщо художник чоловік. Якщо жінка — замість бороди величезний шарф і погляд людини, що пережила три артхаусні фестивалі поспіль.

Одяг:
Светр, який виглядає так, ніби його зв’язала бабуся ще в минулому столітті під джаз.
Штани/джинси з такою кількістю плям, що вже незрозуміло: це бруд чи концептуальний принт.
Берет.
Не тому що зручно — бо Всесвіт забороняє художнику існувати без берета.
Шарф навіть улітку. Особливо влітку.
Старі кеди/черевики, що пережили більше виставок, ніж деякі музеї.

Поведінка:
Постійно примружується на випадкові предмети й каже:
"У цій тріснутій стіні є трагедія сучасності..."
Може годину пояснювати, чому синій квадрат символізує біль капіталізму.
П’є каву так, ніби це паливо для душі.
---

ПОЕТИ
Це людина, яка виглядає так, ніби або щойно написала геніальний вірш, або вже третю годину страждає через захід сонця.

Зовнішній вигляд:
Волосся — романтично розтріпане, наче його спеціально скуйовджував осінній вітер під драматичну музику.
Очі — завжди трохи сумні, ніби він щойно подумав про швидкоплинність буття через голуба на підвіконні.
Бліде обличчя, бо сонце він бачить тільки коли йде подумати про вічне.
Вічний вираз легкої меланхолії, навіть коли їсть шаурму.

Одяг:
Довге пальто/плащ, що майорить навіть без вітру.
Водолазка або сорочка, розстібнута так, щоб виглядати ніби серце відкрите світу й стражданню.
Шарф, який більше схожий на прапор душевних мук.
Темний одяг, бо яскраві кольори — для людей без внутрішньої драми.
Маленький блокнот/зошит, куди записуються геніальні рядки типу:
"дощ плакав, і я теж"

Поведінка:
Дивиться у вікно так, ніби веде мовчазний діалог із вічністю.
Може раптово сказати:
"А чи не є любов лише тінню самотності?"
Закохується кожні два тижні, щоб було про що писати.
Вважає недосип частиною творчого процесу.
---

ПИСЬМЕННИКИ
Це загадкова істота, яка одночасно хоче усамітнення, слави, кави й щоб усі відчепилися, бо “я працюю”.

Зовнішній вигляд:
Волосся — або хаотично скуйовджене від геніальних думок, або прилизане так старанно, ніби він хоче виглядати серйозним для майбутнього фото на обкладинці книги.
Очі — з вічними темними колами, бо найкращі ідеї приходять о 2:47 ночі, коли нормальні люди сплять.
Погляд — такий, ніби він аналізує тебе як потенційного персонажа для трагічного роману.
Обличчя часто задумливе, ніби він щойно придумав глибоку метафору про сенс буття через недопиту каву.

Одяг:
Светр/кардиган/сорочка, які кричать:
"Я інтелектуал, але мені лінь прасувати."
Окуляри — навіть якщо зір нормальний, бо без окулярів який ти взагалі письменник?
Домашні штани або щось максимально зручне, бо половина творчості відбувається сидячи в дивній позі за ноутбуком.
Старі капці/кеди, які бачили більше дедлайнів, ніж перемог.
Атрибути:
Блокнот/ноутбук/друкарська машинка (якщо хоче виглядати особливо “атмосферно”).
Гора зім’ятих чернеток, бо геніальний текст не народжується без фрази:
"Та що за дурня я написав?!"
Мінімум три чашки з недопитою кавою на столі.
Книжки всюди. Навіть там, де їм бути не треба.

Поведінка:
Може 40 хвилин дивитися в стелю й називати це роботою над сюжетом.
Постійно каже: "У мене геніальна ідея для книги."
і ніколи її не закінчує.
Підслуховує чужі діалоги в кафе “для натхнення”, але виглядає як підозрілий дивак.
Виправляє одне речення п’ятнадцять разів, а потім повертає перший варіант.
Фінальна форма письменника:
Коли дедлайн близько, він перетворюється на істоту з кофеїну, паніки, самоіронії й фрази "я більше ніколи не буду все відкладати".
---

Можете щось додати 🙂

Круїз лайків

Круїзний лайнер “Aurora Mare” вирушив у море тихо, мов величезний білий рукопис, що повільно перегортає хвилі. На його борту зібралися двадцять двоє людей, об’єднаних дивною справою: вони були письменниками і поетами.
Усі вони потрапили сюди через конкурс на літературному сайті PapirusNet.
Умови були прості й спокусливі.
Під час двотижневого круїзу кожен учасник мав писати нові твори й викладати їх на PapirusNet. Читачі голосували лайками, коментарями та поширеннями.
Хто наприкінці подорожі стане найпопулярнішим, той отримає один мільйон доларів.

Спочатку це нагадувало свято слова.
На палубах читали вірші під шум хвиль.
У каютах народжувалися оповідання.
У барі сперечалися про рими, ритм і сенс життя.
Але вже на третій день щось змінилося.
Письменник на ім’я Марко, автор похмурих детективів, голосно заявив у салоні:
— У мене вже п’ять тисяч лайків. Думаю, переможець очевидний.
Поетеса Олеся усміхнулася тонко, як лезо:
— Лайки нічого не значать. У мене три тисячі коментарів. Люди зі мною розмовляють.
Хтось із кутка додав:
— А мої тексти вже перепостили сто разів.
З того вечора корабель наповнився не словами, а змаганням.
Кожен перевіряв статистику щогодини.
Дехто майже не виходив із каюти, пишучи нові тексти.
Інші нишком дивилися в чужі екрани.

На четвертий день зник перший учасник.
Поет Тарас.
Його каюта була відкрита.
На столі лежав ноутбук з незакінченим віршем і сторінка на PapirusNet, де саме зростала кількість лайків.
Капітан оголосив, що, мабуть, він випадково впав за борт.
Письменники зітхнули… і повернулися до своїх текстів.

Наступного дня зникла Олеся.

Потім ще один.

І ще.
Щодня хтось зникав.
Паніка повзла кораблем, як чорнильна пляма по паперу.

Зрештою залишилося лише семеро.

Тоді мовчазний чоловік на ім’я Данило, автор філософських есеїв, сказав:
— Це не випадковість. Хтось прибирає конкурентів.
Усі мовчки подивилися один на одного.

У кожного була причина.

Мільйон доларів.

Тієї ночі Данило не спав. Він переглядав статистику на PapirusNet.
І раптом помітив дивну річ.
Усі зниклі автори мали одну спільну деталь.
Перед зникненням їхні тексти раптово ставали найпопулярнішими.

Але після їхнього зникнення їхні сторінки… продовжували публікувати нові твори.

Данило похолов.
— Це неможливо… — прошепотів він.

Він перевірив IP-адреси.
Усі нові тексти публікувалися з корабля.
У ту ж мить на його ноутбуці з’явилося повідомлення:

> Вітаємо!
Ваш новий твір став найпопулярнішим на PapirusNet.

Данило не писав жодного нового твору.
Сторінка сама відкрилася.
На ній був текст.

Оповідання.

Про круїзний лайнер.
Про письменників.
Про те, як вони один за одним зникають.
І підпис автора:
“Колектив PapirusNet”

Раптом у коридорі почулися кроки.

Данило визирнув.

У світлі лампи стояли ті, хто зник раніше.

Тарас.
Олеся.
Інші.

Вони дивилися на нього спокійно.

— Не хвилюйся, — сказала Олеся. — Ми просто допомагаємо історії стати популярною.

— Що… ви робите?

Тарас усміхнувся.

— PapirusNet вирішив створити найреалістичніший літературний проєкт у світі.
— Люди читають історію…
— голосують…
— і навіть не здогадуються…
— …що вона відбувається насправді.

Данило відступив.

— А переможець?

Олеся відповіла тихо:
— Переможець буде.

— Але щоб історія стала легендою…
— вона має мати продовження.

Тієї ночі Данило теж зник.

А наступного ранку на PapirusNet з’явився новий текст.
Назва:
“Круїз лайків. Частина друга.”

І кількість читачів почала зростати так швидко, наче сам океан гортав сторінки.
...
(Далі буде)

8 квітня у віці 62 років пішов із життя поет і бандурист Ярослав Чорногуз. Про це повідомила його донька – військовослужбовиця та поетка Ярина Чорногуз.

Ярина Чорногуз також зазначила, що її батько хотів бути похованим на Байковому кладовищі, поруч зі своїми батьками.

“Прошу Київську міську раду сприяння для нашої родини поховати його там, де похований мій дідусь письменник Олег Чорногуз”, – написала вона.

Ярослав Чорногуз народився 20 липня 1963 у Вінниці. Закінчив факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. З 1991 року працював у журналі «Українська культура».

З грудня 2002 року Чорногуз був солістом Національної заслуженої капели бандуристів України ім. Г. І. Майбороди. Він — автор 7 поетичних збірок, історичних нарисів «Кобзарська Січ».

📸✒️: Ярина Чорногуз | Facebook
#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини

Одвічна проблема митця — пошук уваги й визнання. Найважче із цим письменникам: вони повинні змусити прочитати свою книжку; найбільш скривджені — художники: інколи їхні багаторічні старання удостоюють скупого погляду; музиканти — найревнивіші, хоча й можуть легко привернути увагу. Усі приречені на
самотність і звеличення жінки, що апріорі не обіцяє вдалого союзу. Жінка для митця — спосіб забезпечення потреб, а його роль у її житті завжди епізодична. Часто правду маскують за рангами муз. Лестощі, не більше. Творчість поглинає людину цілком. Тому все, що їй залишається, — це манірна претензійність на увіковічення. Частіше — гра із суспільством і провокації. Не надто надійна перспектива, погодьтеся.

#уривокзкниги "Тіні наших побачень" І. Байдак

#ІванБайдак #Тінінашихпобачень #сучукрліт #сучасналітература #українськалітература #щочитати #саморелакс #саморефлексія #длянатхнення #роздуми #творчість

Міжнародний день театру

Щорічно 27 березня світ відзначає творче свято, яке також вважають професійним святом театральних працівників – Міжнародний день театру (World Theatre Day). Подію започаткував Міжнародний інститут театру, а саме людина мистецтва – француз Жан Кокто (актор, письменник, режисер, художник тощо) у 1961 році. Дата святкування обрана на честь першої театральної вистави у Давньому Римі (історична вірогідність цієї події непідтверджена).

Театральне мистецтво з’явилось в Давній Греції, де костюмовані вистави влаштовували на честь вшанування бога Діоніса. Згодом, пройшовши великий шлях розвитку, театр відокремився від релігійно-народної спрямованості в самостійний різновид мистецтва.


Нині з театром пов’язані спеціалісти різних професій: режисери, сценаристи, сценографи, художники-декоратори, композитори, хореографи, гримери, білетери, освітлювачі, костюмери та, звісно ж, актори.

Міжнародний день театру, окрім подяки театральним працівникам, має за мету вшанування театру як частини нашої культури.

✍️Британський актор і письменник Стівен Фрай продекламував вірш українського поета Василя Симоненка до Всесвітнього дня поезії, який відзначався 21 березня

#історія #постаті
Микола Бажан: Інтелектуал у залізних обладунках системи.
Якби в українській літературі XX століття існувала номінація за найскладнішу екзистенційну рівновагу, Микола Бажан (нар. 13 березня 1904) отримав би гран-прі. Поет-академік, філософ-енциклопедист і водночас державний діяч високого рангу, він зумів пронести іскру справжнього генія крізь жорна сталінського терору та радянської бюрократії. ✍️🛡️

Бажан починав як футурист і експресіоніст, учень Михайля Семенка. Його ранні поеми, такі як «Сліпці» або «Будівлі», — це неймовірний коктейль із барокової складності, готичної похмурості та залізного ритму. Він писав не про квіточки й соловейків, а про камінь, метал і драму людського духу, що розривається між минулим та майбутнім.

Чому постать Бажана є ключовою для нашої пам'яті:
Майстер перекладу: Завдяки йому українська мова зазвучала голосами Гете, Рільке, Мікеланджело та Шекспіра. Його переклад «Витязя в тигровій шкурі» Шота Руставелі вважається одним із найкращих у світі, за що він став почесним громадянином Тбілісі. 🌍
Енциклопедист: Саме Бажан був ініціатором і головним редактором «Української радянської енциклопедії». Це була спроба (місцями успішна, попри цензуру) систематизувати знання про Україну та світ українською мовою.
Рятівник культури: Обіймаючи посаду заступника голови Ради міністрів УРСР, він часто використовував свій вплив, щоб витягувати колег-письменників із неласки влади та підтримувати розвиток українського кіно й мистецтва. 🎬

Бажан — це приклад того, як великий інтелект намагається вижити в умовах несвободи. Він був змушений писати оди вождям, але навіть у цих текстах відчувається рука майстра, що володіє словом як хірургічним скальпелем. Його поезія — це архітектура, зведена з літер, де кожен камінь на своєму місці. 🏛️

Микола Бажан залишив нам спадок людини, яка вірила: культура — це те, що робить народ непереможним, навіть коли на нього тисне прес тоталітаризму.

Гарік Корогодський в Ізраїлі: авторський стендап українського блогера та бізнесмена у травні 2026 — Тель-Авів (28), Ашдод (29), Хайфа (31)

Вперше до Ізраїлю з гастролями приїде українець Гарік Корогодський — підприємець, письменник, блогер і співзасновник благодійного фонду «Життєлюб». Наприкінці травня він виступить у трьох містах країни з авторським форматом «некласичного стендапу» — відвертою розмовою зі глядачами про життя, гроші, страхи, стосунки і те, про що зазвичай намагаються не говорити публічно.

Однак у останні роки ім’я Корогодського звучить не лише у контексті бізнесу чи сцени. Після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну у 2022 році він активно включився у благодійну та гуманітарну роботу через створений ним фонд «Життєлюб».

Фонд значно розширив діяльність. Окрім традиційної допомоги літнім людям, команда почала підтримувати внутрішньо переміщених осіб та родини, які втратили житло через війну. За словами самого Корогодського в інтерв’ю українським медіа, лише за один рік через проєкти фонду було залучено і спрямовано на допомогу людям понад 130 мільйонів гривень.

Продовжує працювати і мережа соціальних їдалень «Обід без бід» у Києві. Під час війни ця програма стала ще важливішою: тисячі літніх людей і нужденних щодня отримують гарячу їжу та підтримку волонтерів.

Окремим напрямом став проєкт «Дім поруч», у межах якого фонд купує будинки та передає їх родинам переселенців. Таким чином люди, які втратили житло на окупованих або зруйнованих територіях, отримують шанс почати нове життя.

Крім того, фонд займався доставкою гуманітарної допомоги, медикаментів та підтримкою постраждалих регіонів. Після руйнування Каховської ГЕС у 2023 році Корогодський оголосив про закупівлю гуманітарної допомоги для мешканців Херсонської області приблизно на 1 мільйон гривень.

На цьому тлі його гастролі в Ізраїлі сприймаються не лише як розважальна подія. На сцену виходить людина, яку українська аудиторія знає одночасно як підприємця, мецената та волонтера воєнного часу.

📍 28 травня — Тель-Авів
📍 29 травня — Ашдод
📍 31 травня — Хайфа

Формат шоу — 18+, тривалість — близько 1 години 30 хвилин. Організатори попереджають: у програмі присутня ненормативна лексика та відверті жарти.

Детальніше про гастролі та благодійну діяльність Гаріка Корогодського після 2022 року — у нашій статті:

https://nikk.agency/uk/garik-korogodskij-v-izraili-avtorskij/

НАновини‼️:- новини Ізраїлю

Важливо❓ Поділіться ❗️
і підписуйтеся, щоб не пропустити подібні матеріали.