#історія #особистості
🌾 Душа Села і Чесність Прози: Григір Тютюнник.
5 грудня 1931 року народився Григір Михайлович Тютюнник (1931–1980) — видатний український письменник-прозаїк, один із найяскравіших представників покоління шістдесятників. Його творчість, пронизана гострою соціальною чутливістю та глибоким психологізмом, досі вважається еталоном реалістичної малої прози в українській літературі.

Доля і Витоки Таланту

Григір Тютюнник народився на Полтавщині (с. Шилівка). Його доля була трагічною: у віці шести років він пережив арешт батька, що пізніше відобразилося на його світогляді та темах. Майбутній письменник виховувався в родині свого дядька на Донбасі, а згодом пройшов важку школу життя — працював слюсарем, токарем, колгоспником.
Цей досвід праці та спілкування з простими людьми, особливо з мешканцями українського села, став невичерпним джерелом для його творчості. Він завжди підкреслював: «Я виношував свої твори усе своє життя».

Мова, Психологізм і Тематика

Літературний стиль Тютюнника вирізняється філігранною точністю, лаконічністю та надзвичайною увагою до деталі. Він майстерно поєднував поетичний ліризм із суворим реалізмом, уникаючи фальшивого пафосу та ідеологічних кліше. Його проза не просто описувала життя, вона досліджувала душу людини.
Ключові риси його творчості:
Народна мова: Тютюнник віртуозно використовував народну лексику, діалектизми та фразеологізми, що надавало його творам неповторної автентичності та барвистості.
Моральна проблематика: У центрі його уваги завжди стоїть моральний вибір, боротьба за людську гідність, чесність і вірність собі в умовах важкого повоєнного життя.
Герої: Його персонажі — це діти, селяни, фронтовики — люди з глибинними, але часто прихованими стражданнями, чиї внутрішні світи розкриваються через побутові деталі та діалоги.
Золотий Фонд Прози
Серед найвідоміших його творів, що увійшли до золотого фонду української літератури:
"Зав'язь" (1966) — перша збірка новел, яка одразу принесла йому визнання.
"Климко" (1976) — зворушлива повість для дітей про сироту, який під час війни йде шукати сіль, щоб вижити.
"Вогник далеко в степу" (1979) — повість про юнацьке дорослішання.
"Три зозулі з поклоном" — одна з найглибших новел про нерозділене кохання та самотність.
Григір Тютюнник тяжко переживав цензуру, тиск та неможливість публікувати все, що було написано. 6 березня 1980 року, у віці 48 років, він трагічно пішов із життя, залишивши незавершені твори та величезний слід у літературі. Його творчість стала маяком для наступних поколінь письменників, демонструючи, як чесно і глибоко можна писати про життя простої людини.

#історія #особистості
Гострий розум Ірландії: Народження Джонатана Свіфта (1667–1745).
Сьогодні, 30 листопада, ми відзначаємо день народження одного з найвидатніших майстрів сатири в історії світової літератури — Джонатана Свіфта. Цей ірландський письменник, публіцист, поет та англіканський священник залишив по собі спадщину, яка досі вражає своєю гостротою, інтелектом та актуальністю.

Людина церкви та політики ⛪

Свіфт народився у Дубліні в 1667 році. Його життя було тісно пов'язане з політичними та релігійними подіями свого часу. Будучи деканом собору Святого Патрика в Дубліні, він активно виступав на захист прав ірландців від англійського панування, використовуючи своє перо як потужну зброю. Він писав численні памфлети та есе, які розкривали суспільні вади та політичні інтриги.

«Мандри Гуллівера»: Сатира на всі часи 🌍

Його найвідоміший твір, безперечно, «Мандри Гуллівера» (1726 рік). Цей роман, який на перший погляд здається дитячою казкою про подорожі до екзотичних країн (Ліліпутія, Бробдінгнег, Лапута, країна гуїгнгнмів), насправді є глибокою, безжальною сатирою на:
Людську природу: Свіфт висміює марнославство, жадібність, жорстокість та обмеженість людей.
Британське суспільство: Він критикує політичну систему, судочинство, науку, релігію та мораль тодішньої Англії.
Європейську цивілізацію: Через призму зустрічей Гуллівера з різними народами, Свіфт показує абсурдність війн, лицемірство дипломатії та безглуздість багатьох «досягнень» цивілізації.
Книга викликала величезний резонанс і досі залишається одним із найважливіших зразків сатиричної літератури.

Філософ і мислитель 🤔

Свіфт не просто висміював, він глибоко аналізував суспільство. Його твори змушують читача замислитися над природою влади, правди, справедливості та самої людської сутності. Він був скептиком, який не боявся піддавати сумніву усталені авторитети та ілюзії.

Джонатан Свіфт помер у 1745 році, але його «Мандри Гуллівера» та інші сатиричні твори продовжують бути актуальними, адже людські вади, які він так гостро викривав, на жаль, залишаються незмінними. 🖋️

#історія #особистості
📚 Голос Америки: Народження Марка Твена (1835–1910).
Сьогодні, 30 листопада, ми відзначаємо день народження великого американського письменника, гумориста, сатирика та філософа — Семюеля Ленгхорна Клеменса, більш відомого світові під псевдонімом Марк Твен. Його твори не просто розважали, а й формували уявлення про американську ідентичність, критикуючи суспільство з гострим гумором.

Життя як пригода 🛶

Марк Твен народився у Флориді, штат Міссурі, у 1835 році, і його дитинство, проведене на берегах річки Міссісіпі, стало невичерпним джерелом натхнення для його майбутніх творів. Він працював лоцманом на пароплаві (звідки, ймовірно, і походить його псевдонім «Марк Твен», що означає «мірка два» — безпечна глибина для судноплавства), друкарем, шукачем срібла і журналістом. Кожен з цих досвідів збагачував його багатий внутрішній світ та дозволяв тонко розуміти людську природу.

Класика світової літератури 📖

Найбільшу славу Марку Твену принесли його романи про пригоди хлопчаків на Міссісіпі:
«Пригоди Тома Сойєра» (1876) — історія про веселого, винахідливого хлопчика, який живе у вигаданому містечку Сент-Пітерсберг.
«Пригоди Гекльберрі Фінна» (1884) — шедевр, який багато хто вважає «великим американським романом». Ця книга, написана від імені втікача Гека, глибоко досліджує теми расизму, свободи та морального вибору, за що неодноразово піддавалася критиці та заборонам.

Гумор, сатира та мудрість

Твен був майстром гумору та сатири. Його гострий розум дозволяв висміювати лицемірство, дурість та соціальну несправедливість. Він не боявся критикувати політиків, релігійні установи та усталені догми. Його афоризми та цитати досі актуальні та широко використовуються.
«Ніколи не кажіть правди людям, які її не гідні», «Класика — це те, що кожен хвалить, але ніхто не читає» — це лише кілька прикладів його проникливості.
Марк Твен помер у 1910 році, залишивши після себе величезний доробок, який продовжує впливати на літературу та культуру всього світу. Він — це сама Америка, з її суперечностями, мріями та нескінченними можливостями. ✨

#історія #особистості
🦁 Лев британської політики: Вінстон Черчилль (1874–1965).
Сьогодні, 30 листопада, ми відзначаємо день народження однієї з найвидатніших та найвпливовіших постатей XX століття – Вінстона Черчилля. Цей британський державний діяч, харизматичний оратор, письменник та лауреат Нобелівської премії, увійшов в історію як символ незламності у найважчі часи.

Від солдата до прем'єра 🎖️

Народившись у 1874 році у знатній родині, Черчилль пройшов довгий і надзвичайно різноманітний шлях. Він був військовим кореспондентом, солдатом, учасником кількох війн, а вже на початку XX століття активно зайнявся політикою. Його кар'єра охоплювала різні посади, включаючи міністра внутрішніх справ, міністра фінансів та першого лорда Адміралтейства.

Лідер воєнного часу ⚔️

Справжня велич Черчилля розкрилася під час Другої світової війни. У 1940 році, коли Велика Британія опинилася на межі катастрофи, він очолив уряд як прем'єр-міністр. Його непохитна воля, знамениті промови, які надихали націю, та стратегічне мислення стали ключовими факторами у боротьбі проти нацистської Німеччини.
«Ми ніколи не здамося!» — ці слова стали квінтесенцією його духу та опору британського народу. 🇬🇧

Нобелівський лауреат та історик ✍️

Мало хто знає, що окрім політичної діяльності, Черчилль був також плідним письменником та талановитим істориком. У 1953 році він отримав Нобелівську премію з літератури «за майстерність історичного та біографічного опису, а також за блискуче ораторське мистецтво на захист найвищих людських цінностей». Його чотиритомна праця «Історія англомовних народів» та шеститомні «Спогади про Другу світову війну» є шедеврами історичної прози.
Вінстон Черчилль помер у 1965 році, залишивши по собі спадщину, яка продовжує надихати та викликати дискусії. Його життя — це приклад того, як одна людина може змінити хід історії. 📖

#історія #особистості
🖋️ Недовгий політ: Григорій Косинка — майстер новели, розстріляний системою 🥀
29 листопада 1899 року на Київщині, у селі Щербанівка, народився Григорій Стрілець, більш відомий під літературним псевдонімом Григорій Косинка. Його творчий шлях був коротким і яскравим, як спалах, а його трагічна доля стала символом для цілого покоління української культури — «Розстріляного відродження».

Майстер психологічного імпресіонізму 💭

Косинка був передусім майстром психологічної новели. Він не прагнув до епічних полотен, натомість зосереджуючись на внутрішніх конфліктах та переживаннях своїх героїв. Його стиль був лаконічним, насиченим і часто мав імпресіоністичний відтінок. Косинка умів кількома влучними фразами чи деталями передати глибокий настрій чи незворотні зміни, що відбувалися в душі людини, загнаної в кут жорстокими реаліями революційних і постреволюційних років.
Головна тема його творчості — доля українського селянина та інтелігента, що опинився між молотом і ковадлом. Герої Косинки часто є свідками або жертвами терору, революційної непевності та ідеологічного тиску. Його новели, такі як «На золотих богів», «Фауст», «Політ», відзначалися високою художньою якістю, але водночас не вписувалися в ідеологічно примітивні рамки «пролетарського реалізму».

Фатальна невідповідність ⚔️

Художній талант та інтелектуальна чесність Косинки вступали в конфлікт із тоталітарною системою, яка вимагала від митців не правди, а пропаганди. З кінця 1920-х років його почали критикувати за «ідеологічні хитання», «незрозумілість» та «песимізм». Він відмовлявся оспівувати колективізацію чи партійне будівництво, залишаючись вірним складній і часто трагічній правді про життя народу.

Розстріляне Різдво 😔

У листопаді 1934 року, під приводом участі в «антирадянській терористичній організації», Григорія Косинку було заарештовано. Його, разом із іншими видатними діячами культури (зокрема, з письменниками Дмитром Фальківським та Олексою Влизьком), засудили до розстрілу.
Вирок був виконаний 15 грудня 1934 року у Києві. Ця трагічна дата стала однією з перших у масовій хвилі репресій, яка згодом змела майже всю еліту українського Відродження. Попри невеликий обсяг написаного, Косинка залишив по собі літературний спадок, який вивчається як еталон короткої прози, що відображає всю складність та трагізм епохи.

#історія #особистості
🌾 Батько української прози: Два обличчя Григорія Квітки-Основ'яненка (1778) 📜
Сьогодні ми згадуємо Григорія Федоровича Квітку-Основ'яненка, людину, яка не просто писала, а фактично створила українську художню прозу. Народившись 29 листопада 1778 року у слободі Основа під Харковом (звідки й походить його псевдонім), він успадкував старовинне козацьке прізвище і, що важливіше, прагнення до національного самовираження.

Легітимізація "мужицької мови" 🗣️

На початку XIX століття українська мова в літературі вважалася придатною лише для бурлеску, віршування або фарсів. Квітка-Основ’яненко кинув виклик цьому стереотипу. Його мета була амбітною: довести, що українською можна писати не лише про смішне, а й про «ніжне та зворушливе».
Це прагнення він реалізував у повісті «Маруся». Це була перша повноцінна сентиментальна повість українською мовою, де ідеалізовано зображувалися селянські звичаї та побут. Хоча сучасна критика іноді дорікає «Марусі» за надмірну ідеалізацію, її значення для історії літератури неможливо переоцінити: вона легітимізувала українську мову як повноцінну мову прози в очах інтелігенції, включаючи навіть такого критика, як Віссаріон Бєлінський.

Від сентименталізму до гострої сатири 🧙‍♀️

Однак Квітка був не лише майстром сльози та ідеалізації. Його талант мав і протилежне, набагато гостріше, обличчя — сатиричне. Найяскравішим прикладом є «Конотопська відьма» (1833), твір, який на рівні з «Енеїдою» Котляревського став еталоном українського гумору.
У цій повісті Квітка блискуче поєднує народний гумор, демонологію та гостру сатиру на:
* Бюрократію: безглузді й хабарницькі чиновники (сотник Забрьоха).
* Невігластво: віра в забобони та легкість, з якою маніпулюють людьми.
* Церковний фанатизм: гротескні образи дяків та писарів.

Громадський діяч і меценат 🎭

Квітка-Основ'яненко був не лише письменником, але й активним громадським діячем Харкова: директором театру, одним із засновників Харківського університету (хоча навчання там не завершив) та благодійником. Його літературна праця була частиною ширшої мети — утвердження української культури та ідентичності.
Саме ця подвійність — здатність зворушувати та висміювати, ідеалізувати та критикувати — робить Григорія Квітку-Основ'яненка однією з найвпливовіших фігур українського Відродження, яка проклала дорогу для поколінь наступних прозаїків.

📚“Острів ГУР. Таємниці. Операції. Війна” — видано книгу про найгучніші операції української воєнної розвідки.
Документальна праця журналіста та письменника Максима Бутченка розповідає історію Головного управління розвідки: людей, рішень та операцій, які визначали хід російсько-української війни від 2014 року і донині.
Видання фіксує шлях становлення української воєнної розвідки: від перших кроків у 1990-х до сучасних багатовимірних операцій, що змінили уявлення світу про можливості спецслужб.
▪️Уперше зі свідчень розвідників і командирів описано раніше закриті деталі про бої за Гостомель, створення першого у світі безпілотного флоту, спеціальні операції морських дронів MAGURA, сміливі рейди на територію бєлгородської області рф, високоточні удари на дистанції понад 2 000 км та дії українських розвідників проти воєнних злочинців на тимчасово окупованих територіях.
Про розвиток ГУР МО України — від часу після здобуття незалежності до подій повномасштабної війни — у книзі розповідають також керівники воєнної розвідки різних років: Олександр Скіпальський, Олександр Галака та Валерій Кондратюк.
“Країна вільних людей, військо мужніх воїнів, суспільство, що виборювало свою гідність протягом століть, виявилися не по зубах кровожерливій армії кремлівського фюрера. Саме українські розвідники завжди були на передовій боротьби з російським ворогом. Бої наших спецпризначенців-розвідників на суходолі, на морі та в небі, на лінії зіткнення та в глибокому ворожому тилу, в інформаційному й кіберпросторі — все це на сторінках цієї книги”, — написав у передмові видання начальник ГУР МО України генерал-лейтенант Кирило Буданов.
👉Передзамовляйте “Острів ГУР” за посиланням 👇
https://www.yakaboo.ua/ua/ostriv-gur-taemnici-operacii-vijna.html
Читайте українське!
ГУР в інших соціальних мережах:
🔹Facebook 🔹YouTube 🔹 Viber
🔹Instagram 🔹Twitter  🔹 Threads
🔹 WhatsApp🔹 Telegram Bot
🔹 TikTok

https://t.me/Ukraineaboveallelse

Буданов користується надзвичайною повагою в розвідувальній спільноті США, — американський журналіст

Начальник ГУР Кирило Буданов користується надзвичайною повагою в розвідувальній спільноті США, і водночас його неймовірно бояться росіяни. Про це написав впливовий американський журналіст та письменник Майкл Вайс.

«‎Буданов користується надзвичайною повагою в розвідувальній спільноті США. Він пройшов підготовку в ЦРУ у складі українського спецпідрозділу, відомого як «Підрозділ 2245», — зазначив журналіст.

Вайс також згадав епізод, який пояснює, чому очільника ГУР бояться в росії, — його особисту участь у спецоперації в тимчасово окупованому Криму.

«‎Росіяни його неймовірно бояться. Кілька років тому під час спецоперації в окупованому Криму він ліквідував сина полковника ФСБ «Вимпел», — розповів Вайс.
#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини

Всесвітній день оливкового дерева
Всесвітній день оливкового дерева (World Olive Tree Day) відзначається щороку 26 листопада, це нова подія, що відносно недавно з’явилася в календарі міжнародних святкувань.

Що символізує оливкове дерево?
Схвалений ЮНЕСКО, цей день присвячений вшануванню оливкового дерева – символу мудрості, миру і процвітання, який має глибоке коріння у багатьох культурах і цивілізаціях Середземномор’я та за його межами.


Оливкове дерево – одне з найдавніших культурних дерев у світі, емблема ідентичності та способу життя середземноморського регіону. Його гілки традиційно символізують мир, а оливкова олія є основою раціону мільйонів людей. Відзначення Всесвітнього дня оливкового дерева – це не лише данина культурному та історичному значенню оливи, а й заклик визнати її роль у сталому розвитку та захисті навколишнього середовища.

У резолюції ЮНЕСКО вказується, що дерево є загальною мистецькою темою, яка надихала поетів, письменників і художників протягом століть. У ньому згадується 6000-літня історія вирощування оливкових дерев у Середземномор’ї та той факт, що нині оливкове дерево вирощують у 56 країнах. 1

Поживна цінність оливок та олії – спражній скарб. Оливкова олія та оливки є доведеним науково джерелом поживних речовин і ключовими інгредієнтами середземноморської дієти. Вони пропонують широкий вибір ароматів і смаків і покращують унікальну кухню, яка викликає інтерес у відомих шеф-кухарів у всьому світі. Здатність їх численних лікувальних і поживних властивостей запобігати певним захворюванням зараз широко визнана. 2

Важливо також, вшанувати вплив цього дерева на сталий економічний і соціальний розвиток, завдяки якому працюють мільйони чоловіків і жінок, а також на поживну цінність плодів оливи для здоров’я.

ЮНЕСКО підтримала Всесвітній день оливкового дерева
Схвалення ЮНЕСКО Всесвітнього дня оливкового дерева підкреслює прихильність організації до культурного розмаїття та екологічної стійкості. Цей день має на меті заохочувати обмін інформацією про оливкове дерево та продукти з нього, сприяти збереженню оливкових гаїв та підтримувати ініціативи, які підтримують стале управління оливковими деревами. 3

Оливкове дерево – це не просто рослина, це жива частина історії. Багато оливкових гаїв розташовані в регіонах, визначених як об’єкти Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Ці ландшафти відомі своєю красою та біорізноманіттям, а також представляють багатовікові традиції вирощування оливок, які є невід’ємною частиною життя місцевих громад.

Святкування по всьому світу
Всесвітній день оливкового дерева відзначається різноманітними подіями та заходами по всьому світу. Від дегустацій оливкової олії та освітніх семінарів до церемоній посадки дерев і наукових конференцій – цей день пропонує платформу для вшанування та захисту цього життєво важливого дерева. 1

Виробники та шанувальники оливкової олії використовують Всесвітній день оливкового дерева як можливість продемонструвати багате розмаїття оливкової олії. Дегустації та кулінарні заходи дозволяють людям відчути нюанси різних олій та дізнатися про мистецтво виробництва оливкової олії.

Освітні та екологічні ініціативи
Освітні програми цього дня зосереджені на важливості оливкового дерева в місцевих екосистемах та економіці. Екологічні ініціативи можуть включати висадку нових оливкових дерев, що не тільки допомагає зберегти ландшафт, але й сприяє боротьбі зі зміною клімату, поглинаючи вуглекислий газ.

Популяризація оливкової спадщини
Культурні заходи у Всесвітній день оливкового дерева висвітлюють місце оливи в літературі, мистецтві та фольклорі. Ці заходи слугують для інформування громадськості про історичне значення оливкового дерева та його вплив на культурну ідентичність.

Міжнародна оливкова рада (МОК – The International Olive Council (IOC)) відіграє ключову роль у просуванні Всесвітнього дня оливкового дерева. Як міжурядова організація, МОК працює над зміцненням глобального співробітництва в галузі оливкового вирощування та виступає за сталий розвиток оливкового виробництва.

Відзначення Дня оливкового дерева відповідає Цілям сталого розвитку Організації Об’єднаних Націй. Оливкова промисловість сприяє досягненню кількох цілей сталого розвитку, зокрема, просуванню сталого сільського господарства, забезпеченню здорового способу життя та зміцненню стійкості громад.

Всесвітній день оливкового дерева – це не просто вшанування рослини, це визнання глибокого впливу оливкового дерева на суспільство, навколишнє середовище та економіку. У цей день ми згадуємо про значиму спадщину оливкового дерева як символу миру, життєздатності та стійкості.

#історія #особистості #дати
1838 — Іван Нечуй-Левицький, український письменник, етнограф, фольклорист.
Іван Семенович Нечуй-Левицький (справжнє прізвище — Левицький; 25 листопада 1838, Стеблів — 2 квітня 1918, Київ) — один із найвизначніших творців української прози XIX століття, автор понад 50 художніх творів, повістей та драм, талановитий етнограф, фольклорист, мовознавець і педагог.

Дитинство, освіта та формування світогляду

Іван народився у сім'ї сільського священника на Київщині. Завдяки батьківській бібліотеці змалку ознайомлюється з історією України, народною мовою та побутом. Навчався у Київській духовній семінарії (1853–1859), а пізніше — у Київській духовній академії (1859–1865), отримав ступінь магістра.

Вчителювання, етнографічна діяльність

Працював учителем у духовних семінаріях і гімназіях, зокрема в Полтаві, Кишиневі, на теренах Польщі. Фольклорно-етнографічна спадщина Нечуя-Левицького охоплює тисячі записаних народних приказок, міфів, пісень та обрядів.

Літературна творчість

Нечуй-Левицький одним із перших створює реалістичний тип української прози, показує глибоке соціальне розшарування та долю селянина:
- «Микола Джеря», «Кайдашева сім’я», «Бурлачка», «Старосвітські батюшки та матушки» — його найвідоміші твори, насичені народними характерами та мовою.
- Сатиричний та гумористичний стиль, майстерне змалювання побуту та діалектизм — характерні риси його письма.

Також він автор мовознавчих і етнографічних праць: «Граматика української мови», «Світогляд українського народу», низка критичних статей з проблем літератури та національного виховання.

Національні погляди

Письменник був переконаним українофілом, гострим публіцистом, палким захисником української літератури й культури під час русифікації на Наддніпрянщині. Його статті і твори критикували великодержавний націоналізм, підтримували розвиток власної літератури:

«Писати треба так, як люди говорять!» — говорив Нечуй-Левицький, наполягаючи на природності та народності української мови.

Останні роки

Після виходу на пенсію переїхав у Київ, де повністю присвятив себе літературі. Помер у бідності та самотності. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

Спадщина

Нечуй-Левицький — класик української літератури, чиї твори і сьогодні читають у школах і театрах, його «Кайдашева сім’я» екранізована, а етнографічна та мовознавча спадщина цінується науковцями й літераторами.

***