• ▫️Новинка в наявності▫️

    Та 11291 чорна шкіра
    Код 11292 шоколад замша

    Подовжений силует з гострим носком і широкою халявою, що елегантно драпірується складками.
    Чоботи-козаки преміальної якості
    Матеріал: Натуральна шкіра (Італія) / замша
    Всередині: м'який італійський фліс по всій довжині (демі)
    Висота від п'яти: 46,5 см
    Зручний підбор: 8 см
    На стандартну ніжку
    Вільного взування
    Виробництво - Україна

    36= 24 см
    37= 24,5 см
    38= 25,5 см
    39= 26 см
    40= 26,5 см


    Обхват гомілки/верху:
    36 до 36,5 см/ до 38 см
    37 до 37,5 см/ до 38,5 см
    38 до 38,5 см/ до 39 см
    39 до 39 см/ до 39,5 см
    40 до 39,5 см/ до 40,5 см
    ▫️Новинка в наявності▫️ Та 11291 чорна шкіра Код 11292 шоколад замша Подовжений силует з гострим носком і широкою халявою, що елегантно драпірується складками. Чоботи-козаки преміальної якості Матеріал: Натуральна шкіра (Італія) / замша Всередині: м'який італійський фліс по всій довжині (демі) Висота від п'яти: 46,5 см Зручний підбор: 8 см На стандартну ніжку Вільного взування Виробництво - Україна 36= 24 см 37= 24,5 см 38= 25,5 см 39= 26 см 40= 26,5 см Обхват гомілки/верху: 36 до 36,5 см/ до 38 см 37 до 37,5 см/ до 38,5 см 38 до 38,5 см/ до 39 см 39 до 39 см/ до 39,5 см 40 до 39,5 см/ до 40,5 см
    152переглядів
  • #події
    5 листопада 1625 року — дата, що стала чорною міткою в історії козацьких вольностей. Саме тоді, після придушення повстання Марка Жмайла, гетьман Михайло Дорошенко був змушений підписати з представниками польського уряду в урочищі Куруківка жорсткий договір, відомий як Куруківська Ординація. Цей документ був спробою Речі Посполитої раз і назавжди взяти під контроль нестримне українське козацтво. 😒

    🚧 Основні Обмеження Ординації:

    «Золотий» Реєстр: 6 000 🔢
    * Ключовим пунктом стало катастрофічне обмеження чисельності реєстрового козацтва. Реєстр скорочувався до мізерних 6 тисяч осіб. На той час реальна кількість козаків, що брали участь у походах і повстаннях, сягала десятків тисяч.
    * Лише ці 6 тисяч отримували права, платню та привілеї. Решта козаків автоматично ставали випищиками (виключеними з реєстру) і мусили повертатися до статусу селян чи міщан під владу шляхти.

    Гетьман у Кайданах ⛓️
    * Права реєстрового гетьмана (старшого) були суттєво урізані. Його кандидатуру тепер мав затверджувати король. Більше того, ухвалювалось, що гетьман повинен був обиратися лише з числа тих козаків, які ніколи не брали участі у повстаннях.
    * Заборона на Подніпров'я 🏞️
    * Ординація містила пряму заборону для нереєстрових козаків (випищиків) проживати в Подніпров'ї – на найважливіших територіях, де історично формувалася козацька спільнота і була її основна база. Їм наказувалося переселитися в королівські маєтності.

    Кінець «Морським Походам» ⛵
    * Польський уряд вимагав припинення самовільних морських походів проти Османської імперії, які часто викликали міжнародні конфлікти. Хоча козаки неодноразово демонстрували, що обіцянки перед Річчю Посполитою вони не вважають залізними. 😉

    Чому це Важливо? 💔

    Куруківська Ординація, хоч і була підписана, не принесла бажаного спокою польській владі. Насправді вона лише поглибила соціальну напругу в Україні. Десятки тисяч чоловіків, яких насильно позбавили козацьких прав і волі, не бажали миритися з цим. Це стало лише тимчасовою паузою перед новими, ще більшими повстаннями, що врешті-решт призвели до Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького.

    P.S.: Влада намагалася регулювати козацький дух цифрами і заборонами, але воля до свободи виявилася значно більшою за будь-який урядовий реєстр. Історія про це нагадує постійно. ☝️
    #події 5 листопада 1625 року — дата, що стала чорною міткою в історії козацьких вольностей. Саме тоді, після придушення повстання Марка Жмайла, гетьман Михайло Дорошенко був змушений підписати з представниками польського уряду в урочищі Куруківка жорсткий договір, відомий як Куруківська Ординація. Цей документ був спробою Речі Посполитої раз і назавжди взяти під контроль нестримне українське козацтво. 😒 🚧 Основні Обмеження Ординації: «Золотий» Реєстр: 6 000 🔢 * Ключовим пунктом стало катастрофічне обмеження чисельності реєстрового козацтва. Реєстр скорочувався до мізерних 6 тисяч осіб. На той час реальна кількість козаків, що брали участь у походах і повстаннях, сягала десятків тисяч. * Лише ці 6 тисяч отримували права, платню та привілеї. Решта козаків автоматично ставали випищиками (виключеними з реєстру) і мусили повертатися до статусу селян чи міщан під владу шляхти. Гетьман у Кайданах ⛓️ * Права реєстрового гетьмана (старшого) були суттєво урізані. Його кандидатуру тепер мав затверджувати король. Більше того, ухвалювалось, що гетьман повинен був обиратися лише з числа тих козаків, які ніколи не брали участі у повстаннях. * Заборона на Подніпров'я 🏞️ * Ординація містила пряму заборону для нереєстрових козаків (випищиків) проживати в Подніпров'ї – на найважливіших територіях, де історично формувалася козацька спільнота і була її основна база. Їм наказувалося переселитися в королівські маєтності. Кінець «Морським Походам» ⛵ * Польський уряд вимагав припинення самовільних морських походів проти Османської імперії, які часто викликали міжнародні конфлікти. Хоча козаки неодноразово демонстрували, що обіцянки перед Річчю Посполитою вони не вважають залізними. 😉 Чому це Важливо? 💔 Куруківська Ординація, хоч і була підписана, не принесла бажаного спокою польській владі. Насправді вона лише поглибила соціальну напругу в Україні. Десятки тисяч чоловіків, яких насильно позбавили козацьких прав і волі, не бажали миритися з цим. Це стало лише тимчасовою паузою перед новими, ще більшими повстаннями, що врешті-решт призвели до Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. P.S.: Влада намагалася регулювати козацький дух цифрами і заборонами, але воля до свободи виявилася значно більшою за будь-який урядовий реєстр. Історія про це нагадує постійно. ☝️
    252переглядів 1 Поширень
  • Україна зніме документальний фільм про Курську операцію. Бюджет фільму – 2,3 млн грн, – Главком.
    Стрічка матиме назву «Як козаки на Курщину ходили». Її планують виготовити до 20 грудня цього року.

    https://t.me/Ukraineaboveallelse
    Україна зніме документальний фільм про Курську операцію. Бюджет фільму – 2,3 млн грн, – Главком. Стрічка матиме назву «Як козаки на Курщину ходили». Її планують виготовити до 20 грудня цього року. https://t.me/Ukraineaboveallelse
    59переглядів
  • #дати
    📜 Останній Кошовий: Пам'ять про Петра Калнишевського

    Сьогодні згадуємо видатну та трагічну постать в історії України – Петра Івановича Калнишевського, останнього кошового отамана Запорізької Січі. Саме 31 жовтня 1803 року він відійшов у вічність на засланні в Соловецькому монастирі, доживши до неймовірного на той час віку – 112 років (за найбільш поширеною версією).
    🌟 Шлях Вольності
    Калнишевський керував Січчю у складний період 1762–1775 років з перервами. Це був час активної колонізації південних земель, воєн з Османською імперією та зміцнення влади Російської імперії. Петро Калнишевський був не лише військовим лідером, а й талановитим адміністратором та дипломатом. За його кошу Запоріжжя переживало економічний підйом: козаки активно розвивали землеробство, скотарство, торгівлю, а сам отаман щедро фінансував будівництво церков і шкіл, зокрема славнозвісний Межигірський монастир 🕌. Він активно відстоював козацькі права та землі, постійно ведучи переговори з імперською адміністрацією.
    ⛓️ Трагедія Заслання
    На жаль, його патріотизм і незалежність стали причиною трагедії. У червні 1775 року за наказом імператриці Катерини II Запорізька Січ була підступно ліквідована, а Калнишевський 77-річним був заарештований і без суду засланий до Соловецького монастиря на Білому морі.
    Його утримували в жахливих умовах, у кам'яному казематі завдовжки трохи більше двох метрів, без права листування та спілкування. У цій "кам'яній могилі" він провів 25 років. Лише у 1801 році, за амністією імператора Олександра I, йому було запропоновано волю, проте старий, сліпий та немічний отаман вирішив залишитися в монастирі, де й помер за два роки.
    🕊️ Пам'ять і Канонізація
    Петро Калнишевський став символом незламності духу та жертовності в боротьбі за українську волю. У 2008 році Українська православна церква Київського патріархату, а пізніше, у 2015 році і Православна церква України, канонізувала його як праведного Петра Багатостраждального (Калнишевського). Його пам'ять вшановують як великомученика та покровителя українського козацтва.
    #дати 📜 Останній Кошовий: Пам'ять про Петра Калнишевського Сьогодні згадуємо видатну та трагічну постать в історії України – Петра Івановича Калнишевського, останнього кошового отамана Запорізької Січі. Саме 31 жовтня 1803 року він відійшов у вічність на засланні в Соловецькому монастирі, доживши до неймовірного на той час віку – 112 років (за найбільш поширеною версією). 🌟 Шлях Вольності Калнишевський керував Січчю у складний період 1762–1775 років з перервами. Це був час активної колонізації південних земель, воєн з Османською імперією та зміцнення влади Російської імперії. Петро Калнишевський був не лише військовим лідером, а й талановитим адміністратором та дипломатом. За його кошу Запоріжжя переживало економічний підйом: козаки активно розвивали землеробство, скотарство, торгівлю, а сам отаман щедро фінансував будівництво церков і шкіл, зокрема славнозвісний Межигірський монастир 🕌. Він активно відстоював козацькі права та землі, постійно ведучи переговори з імперською адміністрацією. ⛓️ Трагедія Заслання На жаль, його патріотизм і незалежність стали причиною трагедії. У червні 1775 року за наказом імператриці Катерини II Запорізька Січ була підступно ліквідована, а Калнишевський 77-річним був заарештований і без суду засланий до Соловецького монастиря на Білому морі. Його утримували в жахливих умовах, у кам'яному казематі завдовжки трохи більше двох метрів, без права листування та спілкування. У цій "кам'яній могилі" він провів 25 років. Лише у 1801 році, за амністією імператора Олександра I, йому було запропоновано волю, проте старий, сліпий та немічний отаман вирішив залишитися в монастирі, де й помер за два роки. 🕊️ Пам'ять і Канонізація Петро Калнишевський став символом незламності духу та жертовності в боротьбі за українську волю. У 2008 році Українська православна церква Київського патріархату, а пізніше, у 2015 році і Православна церква України, канонізувала його як праведного Петра Багатостраждального (Калнишевського). Його пам'ять вшановують як великомученика та покровителя українського козацтва.
    Love
    Like
    3
    500переглядів 1 Поширень
  • Народ, що рашка не змогла покорити...в той час

    Ви ж пам’ятаєте анекдоти про чукчів?

    Про всі народи були анекдоти, придумані в нетрях КДБ. Але про чукчів, мені здається, найобразливіші, найпринизливіші.

    Радянська система, і таким чином теж, мстила чукчам.

    Знаєте за що? За те, що росіянці 130 років намагалися завоювати чукчів. І не змогли цього зробити саме військовим шляхом.

    Російсько-чукотські війни продовжувалась з 1641-го по 1778-й роки. І це був ЄДИНИЙ приклад, коли російська імперія визнала свою військову поразку. І була змушена перейти до мирного договору та торгівлі.

    Жодний інший народ Сибіру так довго і кровопролитною не боровся. Жодний! Чукчі не йшли на жодні переговори з ворогом. Чукотські воїни не один раз винищували експедиційні загони росіян та вщент руйнували закладені ними фортеці.

    До 1720 року у всьому Сибіру нескореною росіянами залишилася тільки територія, що була населена чукчами.

    Коли російські козаки досягли Чукотки у 17-му столітті, то їхньою головною метою було стягнення ясака (хутрової данини).

    Однак чукчі, на відміну від багатьох інших сибірських народів, рішуче відмовлялися його платити і чинили запеклий збройний опір.

    Перше зафіксоване зіткнення відбулося у 1641 році, коли чукчі напали на російських збирачів ясака в районі Колими.

    У 1649 році на річці Анадир був заснований Анадирський острог (фортеця), який став головною базою російської військової та адміністративної присутності на крайньому північному сході.

    У 18-му столітті російська імперія направила масштабні військові експедиції для підкорення чукчів. Одна із них відома як Анадирська партія. Ці походи очолювали Афанасій Шестаков і майор Дмитро Павлуцький. Вони обидва там і загинули. Загін Павлуцького було знищено, а загін Шестакова - захоплено.

    У війні з чукчами брав участь навіть російський флот.

    Російські війська вдавалися до жорстоких методів - знищували стійбища, вбивали старійшин. Нічого не нагадує?

    Сотник Василь Шипіцин покликав на переговори 12 чукотських старійшин і всіх їх убив.

    Часто чукчі чинили самогубство цілими сім’ями, щоб не загинути від рук завойовників

    І відповідали партизанськими війнами, завдаючи росіянам значних втрат. Вони уникали прямих сутичок із великими загонами, озброєними гарматами, натомість атакували невеликі групи, обози та остроги, виснажуючи противника.

    Чукчі демонстрували виняткову мобільність, мужність і винахідливість.

    І росіяни обісралися.

    Утримання Анадирського острогу обходилось загарбницькій імперії у понад 1 мільйон рублів. А виручка від ясака була мізерною.

    Вся імперія з купою грошей не змогла далі тягти виснажливу для себе війну проти значно меншого за чисельністю і ресурсами народу.

    Чукчі захищали своє. Росіяни прагли забрати те, що їм не належало.

    І тоді росія була змушена змінити тактику. Це був економічно-дипломатичний компроміс.

    У 1788 році на річці Анюй відкрили ярмарок - типу «економічна інтеграція через взаємовигідну торгівлю».

    У 1779 році імператриця Катерина II підписала указ про прийняття чукчів у російське підданство. Чукчі офіційно прийняли російське підданство, але фактично зберегли самоврядування і свободу. Що дозволило їм залишатися відносно незалежними до радянського часу.

    І вже радянський союз завершив колонізацію чукчів остаточно. Знищуючи мову, культуру, традиційні ремесла, мистецтва, суспільний устрій, військовий дух, релігію, фольклор, міфологію.

    Чукчі не потрібні росії. Як і інші народи Сибіру. І це значною мірою пов’язано з Арктикою, яка містить значні запаси нафти, газу та мінералів. Корінні народи вимагають дотримання своїх прав під час розробки цих ресурсів, в тому числі права справедливої компенсації та участі в прибутках від видобутку ресурсів, які здійснюються на їхніх історичних землях.

    Трохи фактів:

    1. Етнічна чисельність чукчів становить близько 15–16 тисяч осіб.

    2. Серед корінних народів Північного Далекого Сходу (Чукотка та Камчатка), чукчі є найбільш чисельними. Всіх інших значно менше.

    3. Найбільшою групою населення Чукотського АО залишаються росіяни - близько 50 відсотків за переписом 2010 року.

    4. Лише 5–7 тисяч людей активно розмовляють чукотською мовою. Російська витісняє рідну мову.

    5. Чукотська мова має відмінності у вимові між чоловіками та жінками, пов'язані з табу на вимовляння імен родичів чоловіка.

    6. Основа життя чукчів - розведення оленів. Олень був усім: їжею, транспортом, одягом, житлом і матеріалом для знарядь.

    7. Чукчі були відомі своїм войовничим характером. Цей народ загартований у військовому плані. Кожен чоловік був готовим воїном.

    8. Чукчі мали високий рівень самоорганізації. Відсутність централізованої влади чи вождів ускладнювало їхнє підкорення. Навіть після підписання миру, будь-яка окрема община могла відновити бойові дії.

    9. Чукчі вірили, що всі природні об'єкти (сонце, місяць, річки, гори, олені, морські звірі) мають дух. Центральна фігура - Шаман. Він виступав посередником між світом людей і світом духів, лікував хвороби, пророкував і супроводжував душі померлих.

    10. Різьблення по кістці та моржовому іклу - найвідоміший вид чукотського мистецтва, визнаний у світі і охороняється ЮНЕСКО.

    11. Чукчі є одними з найбільш вразливих до кліматичних змін народів, тому тема зміни клімату та вплив на традиційний спосіб життя - це питання життя і смерті.

    12. Чукчі, як і багато інших корінних народів Півночі, мають генетичну особливість, яка призводить до уповільненого розщеплення алкоголю в організмі. Це робить їх більш чутливими до його впливу та підвищує ризик розвитку алкогольної залежності. Але питання не лише в генетиці. Генетичний фактор у поєднанні з соціально-економічними труднощами, історичними травмами та відсутністю традицій вживання алкоголю, є причиною високої поширеності проблем з алкоголем серед цих народів. Чим і користувалися завжди колонізатори.

    13. Разом з росіянами до чукчів через коряків, чуванців і юкагірів прийшли заразні хвороби, наприклад сифіліс, який по-чукотськи зветься «чуванською або російською хворобою».
    Народ, що рашка не змогла покорити...в той час Ви ж пам’ятаєте анекдоти про чукчів? Про всі народи були анекдоти, придумані в нетрях КДБ. Але про чукчів, мені здається, найобразливіші, найпринизливіші. Радянська система, і таким чином теж, мстила чукчам. Знаєте за що? За те, що росіянці 130 років намагалися завоювати чукчів. І не змогли цього зробити саме військовим шляхом. Російсько-чукотські війни продовжувалась з 1641-го по 1778-й роки. І це був ЄДИНИЙ приклад, коли російська імперія визнала свою військову поразку. І була змушена перейти до мирного договору та торгівлі. Жодний інший народ Сибіру так довго і кровопролитною не боровся. Жодний! Чукчі не йшли на жодні переговори з ворогом. Чукотські воїни не один раз винищували експедиційні загони росіян та вщент руйнували закладені ними фортеці. До 1720 року у всьому Сибіру нескореною росіянами залишилася тільки територія, що була населена чукчами. Коли російські козаки досягли Чукотки у 17-му столітті, то їхньою головною метою було стягнення ясака (хутрової данини). Однак чукчі, на відміну від багатьох інших сибірських народів, рішуче відмовлялися його платити і чинили запеклий збройний опір. Перше зафіксоване зіткнення відбулося у 1641 році, коли чукчі напали на російських збирачів ясака в районі Колими. У 1649 році на річці Анадир був заснований Анадирський острог (фортеця), який став головною базою російської військової та адміністративної присутності на крайньому північному сході. У 18-му столітті російська імперія направила масштабні військові експедиції для підкорення чукчів. Одна із них відома як Анадирська партія. Ці походи очолювали Афанасій Шестаков і майор Дмитро Павлуцький. Вони обидва там і загинули. Загін Павлуцького було знищено, а загін Шестакова - захоплено. У війні з чукчами брав участь навіть російський флот. Російські війська вдавалися до жорстоких методів - знищували стійбища, вбивали старійшин. Нічого не нагадує? Сотник Василь Шипіцин покликав на переговори 12 чукотських старійшин і всіх їх убив. Часто чукчі чинили самогубство цілими сім’ями, щоб не загинути від рук завойовників І відповідали партизанськими війнами, завдаючи росіянам значних втрат. Вони уникали прямих сутичок із великими загонами, озброєними гарматами, натомість атакували невеликі групи, обози та остроги, виснажуючи противника. Чукчі демонстрували виняткову мобільність, мужність і винахідливість. І росіяни обісралися. Утримання Анадирського острогу обходилось загарбницькій імперії у понад 1 мільйон рублів. А виручка від ясака була мізерною. Вся імперія з купою грошей не змогла далі тягти виснажливу для себе війну проти значно меншого за чисельністю і ресурсами народу. Чукчі захищали своє. Росіяни прагли забрати те, що їм не належало. І тоді росія була змушена змінити тактику. Це був економічно-дипломатичний компроміс. У 1788 році на річці Анюй відкрили ярмарок - типу «економічна інтеграція через взаємовигідну торгівлю». У 1779 році імператриця Катерина II підписала указ про прийняття чукчів у російське підданство. Чукчі офіційно прийняли російське підданство, але фактично зберегли самоврядування і свободу. Що дозволило їм залишатися відносно незалежними до радянського часу. І вже радянський союз завершив колонізацію чукчів остаточно. Знищуючи мову, культуру, традиційні ремесла, мистецтва, суспільний устрій, військовий дух, релігію, фольклор, міфологію. Чукчі не потрібні росії. Як і інші народи Сибіру. І це значною мірою пов’язано з Арктикою, яка містить значні запаси нафти, газу та мінералів. Корінні народи вимагають дотримання своїх прав під час розробки цих ресурсів, в тому числі права справедливої компенсації та участі в прибутках від видобутку ресурсів, які здійснюються на їхніх історичних землях. Трохи фактів: 1. Етнічна чисельність чукчів становить близько 15–16 тисяч осіб. 2. Серед корінних народів Північного Далекого Сходу (Чукотка та Камчатка), чукчі є найбільш чисельними. Всіх інших значно менше. 3. Найбільшою групою населення Чукотського АО залишаються росіяни - близько 50 відсотків за переписом 2010 року. 4. Лише 5–7 тисяч людей активно розмовляють чукотською мовою. Російська витісняє рідну мову. 5. Чукотська мова має відмінності у вимові між чоловіками та жінками, пов'язані з табу на вимовляння імен родичів чоловіка. 6. Основа життя чукчів - розведення оленів. Олень був усім: їжею, транспортом, одягом, житлом і матеріалом для знарядь. 7. Чукчі були відомі своїм войовничим характером. Цей народ загартований у військовому плані. Кожен чоловік був готовим воїном. 8. Чукчі мали високий рівень самоорганізації. Відсутність централізованої влади чи вождів ускладнювало їхнє підкорення. Навіть після підписання миру, будь-яка окрема община могла відновити бойові дії. 9. Чукчі вірили, що всі природні об'єкти (сонце, місяць, річки, гори, олені, морські звірі) мають дух. Центральна фігура - Шаман. Він виступав посередником між світом людей і світом духів, лікував хвороби, пророкував і супроводжував душі померлих. 10. Різьблення по кістці та моржовому іклу - найвідоміший вид чукотського мистецтва, визнаний у світі і охороняється ЮНЕСКО. 11. Чукчі є одними з найбільш вразливих до кліматичних змін народів, тому тема зміни клімату та вплив на традиційний спосіб життя - це питання життя і смерті. 12. Чукчі, як і багато інших корінних народів Півночі, мають генетичну особливість, яка призводить до уповільненого розщеплення алкоголю в організмі. Це робить їх більш чутливими до його впливу та підвищує ризик розвитку алкогольної залежності. Але питання не лише в генетиці. Генетичний фактор у поєднанні з соціально-економічними труднощами, історичними травмами та відсутністю традицій вживання алкоголю, є причиною високої поширеності проблем з алкоголем серед цих народів. Чим і користувалися завжди колонізатори. 13. Разом з росіянами до чукчів через коряків, чуванців і юкагірів прийшли заразні хвороби, наприклад сифіліс, який по-чукотськи зветься «чуванською або російською хворобою».
    710переглядів
  • #події
    30 жовтня 1653 року Гетьманська столиця Чигирин переживала один із найскорботніших днів в історії родини Хмельницьких та всієї Козацької держави. Під урочисті й водночас жалобні залпи з гармат до міста внесли труну з тілом Тимофія Хмельницького – старшого сина великого гетьмана Богдана Хмельницького, молодої надії на козацьку династію.
    Юна слава і фатальна рана
    Тиміш, не доживши одного дня до свого 21-річчя, загинув 15 вересня 1653 року під час облоги фортеці Сучава (Молдова), де він очолював козацькі війська. Його смерть стала наслідком важкого поранення: вороже ядро розбило лафет гармати, а осколок влучив молодому полковнику в ногу, спричинивши, ймовірно, гангрену.
    Після смерті Тимоша оборона Сучави тривала, і лише 19 жовтня козаки змогли укласти почесне перемир'я, яке дозволило їм вийти з фортеці у повному озброєнні та забрати з собою тіло свого отамана.
    Скорботний кортеж у столиці
    Довгий і скорботний шлях з Молдавії до Чигирина завершився 30 жовтня 1653 року. Внесення тіла сина до гетьманської столиці стало публічним, але глибоко особистим горем для Богдана Хмельницького. Гарматні залпи, що лунали над Чигирином, були не лише військовою пошаною, а й символом гіркоти і втрати для всієї України. Тиміш, здібний полковник та учасник Молдавських походів, вважався найбільш вірогідним спадкоємцем гетьманської булави та міг стати засновником української династії. Його загибель перекреслила ці плани, змінивши хід подальших історичних подій.
    Останній спочинок
    Тіло Тимофія Хмельницького перебувало в Чигирині, а пізніше, 27 грудня (за іншими даними — 30 грудня) 1653 року, він був похований у родинному маєтку, в Михайлівській (за деякими джерелами) або Іллінській церкві у Суботові, що неподалік Чигирина. Пізніше, у 1657 році, поряд з ним буде похований і його великий батько, Богдан Хмельницький.
    💔 Ця подія назавжди залишила свій трагічний відбиток в історії, як символ нездійсненої надії на стабільну династію та втрати одного з найталановитіших молодих лідерів Гетьманщини.

    #події 30 жовтня 1653 року Гетьманська столиця Чигирин переживала один із найскорботніших днів в історії родини Хмельницьких та всієї Козацької держави. Під урочисті й водночас жалобні залпи з гармат до міста внесли труну з тілом Тимофія Хмельницького – старшого сина великого гетьмана Богдана Хмельницького, молодої надії на козацьку династію. Юна слава і фатальна рана Тиміш, не доживши одного дня до свого 21-річчя, загинув 15 вересня 1653 року під час облоги фортеці Сучава (Молдова), де він очолював козацькі війська. Його смерть стала наслідком важкого поранення: вороже ядро розбило лафет гармати, а осколок влучив молодому полковнику в ногу, спричинивши, ймовірно, гангрену. Після смерті Тимоша оборона Сучави тривала, і лише 19 жовтня козаки змогли укласти почесне перемир'я, яке дозволило їм вийти з фортеці у повному озброєнні та забрати з собою тіло свого отамана. Скорботний кортеж у столиці Довгий і скорботний шлях з Молдавії до Чигирина завершився 30 жовтня 1653 року. Внесення тіла сина до гетьманської столиці стало публічним, але глибоко особистим горем для Богдана Хмельницького. Гарматні залпи, що лунали над Чигирином, були не лише військовою пошаною, а й символом гіркоти і втрати для всієї України. Тиміш, здібний полковник та учасник Молдавських походів, вважався найбільш вірогідним спадкоємцем гетьманської булави та міг стати засновником української династії. Його загибель перекреслила ці плани, змінивши хід подальших історичних подій. Останній спочинок Тіло Тимофія Хмельницького перебувало в Чигирині, а пізніше, 27 грудня (за іншими даними — 30 грудня) 1653 року, він був похований у родинному маєтку, в Михайлівській (за деякими джерелами) або Іллінській церкві у Суботові, що неподалік Чигирина. Пізніше, у 1657 році, поряд з ним буде похований і його великий батько, Богдан Хмельницький. 💔 Ця подія назавжди залишила свій трагічний відбиток в історії, як символ нездійсненої надії на стабільну династію та втрати одного з найталановитіших молодих лідерів Гетьманщини.
    Like
    1
    318переглядів 1 Поширень
  • Родом з України...💙💛 Максиміліан Волошин. Акварель з циклу «Коктебельська сюїта»🎨

    Макс ВОЛОШИН (Максиміліан Олександрович Кирієнко-Волошин) (1877, Київ - 1932, Коктебель, Крим) - відомий поет і художник-пейзажист. Представник символізму й акмеїзму; в поезії та малярстві відобразив історію та природу Криму. У своїй автобіографії Волошин вказував, що Кирієнки-Волошини за походженням козаки із Запоріжжя. Один із предків поета, співак-бандурист і складач українських дум, прийняв жахливу смерть у польському полоні.
    Поетичні акварелі Волошина з циклу «Коктебельська сюїта» прагнуть не так відобразити реальні пейзажі «країни Кімерії», скільки передати душевний стан і настрій художника...
    Родом з України...💙💛 Максиміліан Волошин. Акварель з циклу «Коктебельська сюїта»🎨 Макс ВОЛОШИН (Максиміліан Олександрович Кирієнко-Волошин) (1877, Київ - 1932, Коктебель, Крим) - відомий поет і художник-пейзажист. Представник символізму й акмеїзму; в поезії та малярстві відобразив історію та природу Криму. У своїй автобіографії Волошин вказував, що Кирієнки-Волошини за походженням козаки із Запоріжжя. Один із предків поета, співак-бандурист і складач українських дум, прийняв жахливу смерть у польському полоні. Поетичні акварелі Волошина з циклу «Коктебельська сюїта» прагнуть не так відобразити реальні пейзажі «країни Кімерії», скільки передати душевний стан і настрій художника...
    219переглядів
  • 🧭 🇵🇱🇺🇦 Три великі перемоги Польщі над Москвою
    …і три скромні українські “підводні камені”, без яких би цього не сталося.

    1️⃣ Битва під Оршею (1514)
    Поляки люблять нагадувати про блискучу перемогу над московитами. Але “під водою” стоїть князь Костянтин Острозький — українець, що керував військом і використав українські хоругви та артилерію. Без них Орша могла б закінчитися по-іншому.

    2️⃣ Москва під окупацією (1610–1612)
    У підручниках — “польська армія в Кремлі”. Насправді — до 30 тисяч українських козаків утримували Москву два роки. Поляки були у столиці, бо козаки стояли на варті. Але в офіційних версіях про це якось мовчать.

    3️⃣ «Диво на Віслі» (1920)
    Поляки врятували Європу від більшовиків — це факт. Але Тухачевський планував обійти з півдня, і саме Армія УНР під проводом Симона Петлюри зупинила цей маневр. Українці “закрили двері”, а тоді поляки перемогли. І знову забули подякувати.

    📌 Отже:
    Поляки мають три великі перемоги над Москвою.
    А ми — три “підводні скромності”, без яких цих перемог просто не існувало б.
    🧭 🇵🇱🇺🇦 Три великі перемоги Польщі над Москвою …і три скромні українські “підводні камені”, без яких би цього не сталося. 1️⃣ Битва під Оршею (1514) Поляки люблять нагадувати про блискучу перемогу над московитами. Але “під водою” стоїть князь Костянтин Острозький — українець, що керував військом і використав українські хоругви та артилерію. Без них Орша могла б закінчитися по-іншому. 2️⃣ Москва під окупацією (1610–1612) У підручниках — “польська армія в Кремлі”. Насправді — до 30 тисяч українських козаків утримували Москву два роки. Поляки були у столиці, бо козаки стояли на варті. Але в офіційних версіях про це якось мовчать. 3️⃣ «Диво на Віслі» (1920) Поляки врятували Європу від більшовиків — це факт. Але Тухачевський планував обійти з півдня, і саме Армія УНР під проводом Симона Петлюри зупинила цей маневр. Українці “закрили двері”, а тоді поляки перемогли. І знову забули подякувати. 📌 Отже: Поляки мають три великі перемоги над Москвою. А ми — три “підводні скромності”, без яких цих перемог просто не існувало б.
    256переглядів
  • Сьогодні ми відзначаємо велике свято — Покров Пресвятої Богородиці.

    За переказами, у цей день військо давніх русів на чолі з Аскольдом взяло в облогу центр православ'я — Константинополь. Його мешканці звернулись з молитвами до Богородиці з проханням про порятунок. Богородиця явилася перед людьми та вкрила їх своєю покровою. Після цього вороги вже не могли побачити цих людей та заподіяти їм зла.

    Як вказують деякі джерела, вражений Аскольд та його дружинники прийняли святе хрещення та стали християнами.

    Покрова символізує духовний захист Пресвятої Богородиці, яка рятує тих, хто щиро просить її допомоги.

    Згадаємо, що церква Покрова Пресвятої Богородиці була головною на Запорізькій Січі, а саме свято Покрова було одним з найважливіших днів для козаків – тоді вони проводили свої ради, на яких обирали нового гетьмана або кошового отамана. Збираючись в похід на ворога, козаки молилися до своєї Покровительки: «Під Твою милість прибігаємо», а повернувшись, складали Їй щирі подяки. В їхній бойовій пісні: «Нумо, хлопці, до зброї» є слова: «Нам поможе святий Юр, ще й Пречиста Мати лихо звоювати!».

    У ХХ столітті козацькі традиції наслідували борці за незалежність України – армія Української Народної Республіки та Українська повстанська армія, тому й днем офіційного створення УПА було обрано свято Покрова.

    Історія нашого народу пам’ятає багато чудесних випадків допомоги Божої Матері, передусім, у часи нападу ворогів на нашу землю. Тож і нині, крізь віки, ми молимося до нашої Небесної Захисниці, щоб Вона покрила нас і всю Україну Своїм чесним омофором – захистила від зла і лютого ворога, допомогла наблизити перемогу. Бо Вона у Бозі – наша Надія і Заступниця.
    Сьогодні ми відзначаємо велике свято — Покров Пресвятої Богородиці. За переказами, у цей день військо давніх русів на чолі з Аскольдом взяло в облогу центр православ'я — Константинополь. Його мешканці звернулись з молитвами до Богородиці з проханням про порятунок. Богородиця явилася перед людьми та вкрила їх своєю покровою. Після цього вороги вже не могли побачити цих людей та заподіяти їм зла. Як вказують деякі джерела, вражений Аскольд та його дружинники прийняли святе хрещення та стали християнами. Покрова символізує духовний захист Пресвятої Богородиці, яка рятує тих, хто щиро просить її допомоги. Згадаємо, що церква Покрова Пресвятої Богородиці була головною на Запорізькій Січі, а саме свято Покрова було одним з найважливіших днів для козаків – тоді вони проводили свої ради, на яких обирали нового гетьмана або кошового отамана. Збираючись в похід на ворога, козаки молилися до своєї Покровительки: «Під Твою милість прибігаємо», а повернувшись, складали Їй щирі подяки. В їхній бойовій пісні: «Нумо, хлопці, до зброї» є слова: «Нам поможе святий Юр, ще й Пречиста Мати лихо звоювати!». У ХХ столітті козацькі традиції наслідували борці за незалежність України – армія Української Народної Республіки та Українська повстанська армія, тому й днем офіційного створення УПА було обрано свято Покрова. Історія нашого народу пам’ятає багато чудесних випадків допомоги Божої Матері, передусім, у часи нападу ворогів на нашу землю. Тож і нині, крізь віки, ми молимося до нашої Небесної Захисниці, щоб Вона покрила нас і всю Україну Своїм чесним омофором – захистила від зла і лютого ворога, допомогла наблизити перемогу. Бо Вона у Бозі – наша Надія і Заступниця.
    577переглядів
  • Вкрадене рашистськими варварами...💥 Із колекції Херсонського художнього музею: Сергій Васильківський (1854-1917). "Козаки в степу", 1890-ті💙💛
    Вкрадене рашистськими варварами...💥 Із колекції Херсонського художнього музею: Сергій Васильківський (1854-1917). "Козаки в степу", 1890-ті💙💛
    119переглядів
Більше результатів