#поезія
Нікого не цікавить як ти йшов,
Як падав, як збивав свої коліна,
Як накладав на душу нОвий шов,
Як рвались мрії й з ними рвалась віра,
А ти зшивав, зшивав, зшивав, зшивав,
Стіжок, стіжок і ще один, й не видно
І знов жива, жива, жива, жива,
І це тепер твоя нова молитва,
Чи може мантра, хто ж їх розбере,
Лиш тільки б шви тримали ці докупи,
Тендітну душу, доки та не заживе,
І не стискатиметься від гучного звуку,
Від докорів, від виборів, від "мушу",
Від тихих втом і від великих втрат,
І можна буде знов відкрити душу,
І йти вперед не оглядаючись назад.

Іра Спірідонова

#поезія
Нікого не цікавить як ти йшов,
Як падав, як збивав свої коліна,
Як накладав на душу нОвий шов,
Як рвались мрії й з ними рвалась віра,
А ти зшивав, зшивав, зшивав, зшивав,
Стіжок, стіжок і ще один, й не видно
І знов жива, жива, жива, жива,
І це тепер твоя нова молитва,
Чи може мантра, хто ж їх розбере,
Лиш тільки б шви тримали ці докупи,
Тендітну душу, доки та не заживе,
І не стискатиметься від гучного звуку,
Від докорів, від виборів, від "мушу",
Від тихих втом і від великих втрат,
І можна буде знов відкрити душу,
І йти вперед не оглядаючись назад.

30.10.2025
Іра спірідонова

#поезія
Щоранку збираєш себе докупи,
Неначе ложку цукру до чаю чи кави,
А потім згадуєш, що кави не буде:
З води – лиш роси на гіллі октавами.

З тепла – лиш осердя гарячих згадок,
Чи про любов, чи про спокій у тиші вулиць.
Й тумани садом, не вибухи – опади градом,
І дихаєш осінню, джаз крізь осоння цмулиш.

Вечірні закутки відтіняються полинами,
Нема загрози заснути і не прокинутись.
Калюжі брудом, не ламаним брухтом, лякають,
І місто сопе уночі ліниво-дрімотними ритмами.

І от тепер у тривогах доступна розкіш:
Горнятко гаряче плюс цукор, який ти і не вживаєш.
Сьогодні виявилось, що усе максимально просто:
Дожити до ранку і випити свою каву.


26.10.2025
Олеся Репа

На вірш автора надихнула картина Т.Гущиної "Моя ранкова кава"

#поезія
і чого тобі милий хлопчику не вистача
он над твоєю могилкою алича
там ген диявол ховається у речах
недооцінених плебсом

марк і аврелій сірі бездомні пси
біля надгробку вигулюють голоси
і підіймається ранок з води й роси
вимряклим плесом

так пасторально
суцільний ванільний шум
вухо долі прикладаючи чуєш спершу
як випускає земля догори черемшу
всотує рештки крові

там де тобі забракло повітря слів
падають стиглі гільзи жовтавих слив
деревами вгору йдуть пухирі-вузли
ходять корови

чого ж тобі бракувало іще тоді
поки ще вміли лишати чіткі сліди
на теплій траві на холодній нічній воді
твої черевики

нащо тобі цей біль під лівим ребром
янгол що пізно взяв тебе під крило
нащо тобі це голодне й важке ремесло
нині й навіки?

...просто спершу не дихалось уночі
просто здавалось що небо мені кричить
падають недостиглими кетяги аличі
кличуть на поміч

ходить диявол збирає з поля плоди
а я до нього у гості прийшов ади
аби
світобудово не приведи
стишити гомін

у голові що докупи не міг звести
щоб абрикоси на сході могли цвісти
навіть якщо зі світанку в вухах свистить
шматуючи тишу

не голосами самими
всі ці поля
це ж і моя
важко вистраждана земля
тому на кого? на кого? ти чуєш бля
я їх залишу?

врешті ніхто так як я не кошмарив смерть
скільки разів залишався за крок
за чверть
хоч і крутила мною ця круговерть
але попетляв і досить

ліпше скажи мені як вродили поля
як повертає весна кермо корабля
як мати вколисуючи немовля
їсть золоті абрикоси

а марк і аврелій добрі товариші
гарно співають мені вони до душі
небо над нами ніби всевишній сшив
сонячним вітром

що мені так кололо
муляло
пекло
згустком заліза впокоїлось під ребром
допіру заснуло під теплим м'яким крилом
з листя та світла

Томаш Деяк

Холодні макарони

Я сидів на кухні й повільно крутив виделкою холодні макарони в тарілці. Сіре світло ранку пробивалося крізь жалюзі, і від нього все довкола здавалося ще буденнішим. Наче сам світ навмисне вирішив нагадати мені: ось твоя буденність, ось твоє життя — остигле й безбарвне.

Думки накотилися хвилею, і в голові раптом почався складатися вірш:
У тиші кухні — сіра самота,
В тарілці — пружні, мов застиглі дні.
Колись гарячі, сповнені життя,
Тепер — байдужі, втомлені й німі.
...
Ця їжа — не просто страва, це виклик долі. У них немає пафосу, спецій чи вишуканих соусів. Вони прості, мов тиша після гучного дня. Їх їси без поспіху, і здається, що сам час уповільнюється. У гарячих стравах завжди є момент поспіху: поки вони не охололи, треба встигнути насолодитися. А холодні макарони вчать приймати речі такими, якими вони є, без боротьби й очікувань.
Інколи життя нагадує саме цю страву. Ми чекаємо на щось гаряче, свіже, ідеальне, а отримуємо — остигле, звичайне. Їсти їх — наче читати інструкцію від пральної машини: нудно, але необхідно. У гарячих макаронах є пристрасть, вони димлять, манять, пахнуть. А холодні — мовчазні. Вони дивляться на тебе з тарілки, ніби питають: «Ну що, життя вдалося?».

Я вже втретє намагався піднести шматок до рота, але щоразу відклав виделку. Наче чекав, що станеться щось інше, щось, що розтрусить мене. У голові крутилося питання: «А може, це й є справжній я — той, хто їсть холодні макарони й нічого не змінює?»

Раптом я почув легкий стукіт. Спершу подумав, що то серце гучніше б’ється від голоду. Але стукіт повторився. Я подивився на тарілку й завмер. Один макарон, покручений спіраллю, повільно хитнувся. Потім ще один. Вони ворушилися.

— Ти серйозно? — прошепотів я сам до себе.

Але відповідь була іншим чином: один із макаронів випав на стіл, ніби хотів утекти. Я відсахнувся. Ще мить — і вся тарілка затремтіла, макарони повільно піднялися, наче хтось невидимий надав їм життя.

— Ми чекали, — прозвучало у мене в голові. Голос був глухий, хрипкий, але чіткий. — Чекали, коли ти нарешті подивишся на нас по-справжньому.

Я ледь не впустив виделку. Холодні макарони говорили. Вони зібралися докупи, утворюючи дивну постать — то нагадувала людину, то тварину. І вона повільно тягнулася до мене.

— Ти думаєш, ми марення? — гудів голос. — Але ми — це ти. Забутий. Остиглий. Непотрібний самому собі.

Я хотів закричати, та голосні слова застрягли в горлі. Замість цього я просто схопив сковорідку, яка стояла на плиті, й вдарив по тарілці. Макарони розсипалися, знову перетворившись на звичайну холодну їжу. Тиша повернулася.

Я сидів, задихаючись, і не міг повірити: це було насправді чи ні? Дивився на безневинні спіралі у тарілці, й вони здавалися такими ж неживими, як і раніше. Але десь глибоко всередині я відчув: вони мали рацію.
Бо проблема була не в них. Проблема була в мені.

Того дня я вперше за довгий час викинув залишки з холодильника, одягнувся й вийшов із дому. Просто пішов. Бо зрозумів: якщо нічого не змінити — рано чи пізно будь-яке життя стане холодними макаронами.

$5 640 потрібно, щоб переїхати жити у Варшаву, — діляться 22-річні, яким дозволили виїзд закордон

По деталях:
🟢переїзд з Києва до Варшави — 14 700 грн (приблизно $360).
🟢Оренда Квартири у Варшаві — $3200 разом з завдатком.
🟢Ріелтор 100% — $1600.
🟢Докупити їжу+необхідне для квартири — 20 000 грн (приблизно $480).

#поезія
Було багато справжніх і не дуже,
А хтось любив себе, немов нарцис…
Ти ж залишився з правдою, мій друже,
Помежи храмів та шовкових риз!

Було багато зібраних докупи
На полоненім згарищі війни.
Хтось розділив з тобою миску зупи
І затулив од гіркоти крильми!

Були повчання десь на вододілах,
Була байдужість на краю землі…
І листопад узявся в зелах прілих…
Лиш ти узяв і трапився мені!

Наталя Топольницька

#поезія
Я ж не вперше пишу... Мам, чому ж так непросто зібрати
В лаконічні катрени все те, що нестримно болить,
Щоб у стислих рядках умістити перлинами згадки –
Мікс отрут і святинь, що на присмак гіркі, мов полин?

Я давно не мала, тож чимало вже бачила фальші.
Серед тисяч байдужих і сотень дволиких облич
Лицемірство принишкло, прикрившися маскою "справжність",
Штучність влізла й у те, що здавалося щирим колись.

Я навчилася, мам, німувати про те, що бентежить,
Щільно зціпивши зуби, щоб раптом не вирвався крик.
Удавати, що вільна – із тих, хто не бачить обмежень,
Що вогонь у душі, попри втому, яскраво горить.

Я зреклася молитви. До сповіді тáкож не звикла.
Мáбуть, сильна, однак: мам, донині шкодую про те,
Що нерідко від тебе лишався пропущеним виклик,
Що блукала до ночі... А знала ж: не спиш ти, бо ждеш.

Я наважуся з часом старанно з'єднати докупи
Всі важливі дрібниці з безладного виру думок –
І тоді напишу про скарби, що за кошти не купиш,
І про відчай німий, і про все, що долали ми вдвох.

Я зумію без чар кожну тінь водночáс воскресити:
І дівчисько, що в шубці кумедне, немов ведмежа,
І наївну школярку, чий погляд безмежно відкритий,
І "дорослу", в якої долоні нервово дрижать.

Я майстерністю слів відтворю, мов художник штрихами,
Відпочинок за містом, малину, вечірні казки.
Восьмирічну "поетку", що зовсім у віршах не тямить,
Низку пляжних світанків і кілька засніжених зим.

Я згадаю про іграшки, зшиті тобою для мене.
Про численні листівки, про лагідний доторк руки.
Та для всіх одкровень, мам, напевно, замало й поеми,
А мені надто часто буває аж геть не до рим.

Я, позбувшись ілюзій, не вірую сліпо у мрію,
Не чекаю на диво – рішуче роблю все сама.
Дещо бачила, знаю. Можливо, немало й умію,
Та насправді незмінна і досі беззахисна, мам.

Я тепер розумію: близькі закарбовані в серці
Попри відстані, час, навіть вічну розлуку. Проте...
Мам, у тебе в очах сяяв ясними зорями Всесвіт,
Бо коли вони згаснули, світ увесь раптом померк.

Марія Чекарьова
23–25 жовтня 2023 року

Трамп випустив ВБИВЦЮ айфона — президент США дропнув свій смартфон у золотому кольорі.
В кращих традиціях імпортозаміщення ПОВНІСТЮ АМЕРИКАНСЬКИЙ телефон виявився... китайським Android-смартфоном🤣 на 12+256 ГБ пам'яті, з камерою на 50 Мп і двома екранними затичками по 2 Мп. Батарея — 5000 мАч. З вас 499 доларів🥸

До телефону можна докупити соковитий пакет стільникового зв’язку за 47,45$ — звернення до президентських термінів Трампа🌚

Spotify дозволив користувачам iOS купувати аудіокниги прямо в додатку. Також можна докупити додаткові години прослуховування понад ліміт у 15 годин для Premium.
https://channeltech.space/services/spotify-users-on-ios-can-now-buy-a...