Події

Огляд подій Мої події

Блоги

Огляд блогів

Спільноти

Огляд спільнот Вподобані спільноти Мої спільноти

Клуби

Огляд клубів Мої клуби

Більше

Популярні Дописи Розробникам

Пошук

Знаходьте цікавих людей, створюйте нові зв’язки та залучайте нових друзів

  • Королева Гір Клавдія Дмитрів
    2025-12-15 21:51:48 ·
    ВЕСНЯНІЙМО

    Весняніймо, дівчата, щоднини,
    У душі́ хай буяє весна,
    Будьмо квітом для неньки-Вкраїни,
    Хай закінчиться клята війна.

    Весняніймо, дівчата, щомиті,
    Нехай осінь прийде після ста,
    І любов’ю ми будьмо сповиті,
    Про прекрасне хай мовлять вуста.

    Весняніймо, дівчата усюди,
    Нам пасує усім весняніть,
    ПЕРЕМОГУ Вкраїна здобуде,
    Вона вирветься з пекла, з жахіть.

    Весняніймо, дівчата, і квітнім,
    І палітру краси оберім,
    Ми й Вкраїна – найкращі у світі,
    То ж любов’ю її огорнім.

    Весняніймо, дівчата, хутчіше,
    Відганяймо буянням орду,
    То й прийде́ ПЕРЕМОГА скоріше.
    Маймо віру у цьо́му тверду.

    Весняніймо, дівчата і сяймо,
    Потопаймо в буянні весни,
    Наче квіти, усі розквітаймо,
    Хай покине нас віха війни.

    08.03.2023 р.

    ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023
    ID: 976355

    ВЕСНЯНІЙМО Весняніймо, дівчата, щоднини, У душі́ хай буяє весна, Будьмо квітом для неньки-Вкраїни, Хай закінчиться клята війна. Весняніймо, дівчата, щомиті, Нехай осінь прийде після ста, І любов’ю ми будьмо сповиті, Про прекрасне хай мовлять вуста. Весняніймо, дівчата усюди, Нам пасує усім весняніть, ПЕРЕМОГУ Вкраїна здобуде, Вона вирветься з пекла, з жахіть. Весняніймо, дівчата, і квітнім, І палітру краси оберім, Ми й Вкраїна – найкращі у світі, То ж любов’ю її огорнім. Весняніймо, дівчата, хутчіше, Відганяймо буянням орду, То й прийде́ ПЕРЕМОГА скоріше. Маймо віру у цьо́му тверду. Весняніймо, дівчата і сяймо, Потопаймо в буянні весни, Наче квіти, усі розквітаймо, Хай покине нас віха війни. 08.03.2023 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023 ID: 976355
    Like
    1
    216переглядів
    Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
  • Оксана Вінніченко додає фото
    2025-12-15 04:56:08 ·
    #поезія
    Торкайся

    Торкайся знову в миті чарівні,
    Торкайся, піднімай мене до неба ...
    Торкайся, тихо дні і ночі заміни -
    Думками і молитвами про тебе...

    Торкайся ніжно тишею між слів,
    Шепчи в обіймах саме сокровенне...
    Торкайся так , як вмієш тільки ти -
    Шалено, пристрастно і так натхненно.

    Торкайся легким бризом на вустах,
    Малюй тонкі узори на спині чуттєві...
    Торкайся ще та залишайся в моїх снах -
    Лише з тобою вони світлі та щасливі.

    Тетяна Андреєва

    #поезія Торкайся Торкайся знову в миті чарівні, Торкайся, піднімай мене до неба ... Торкайся, тихо дні і ночі заміни - Думками і молитвами про тебе... Торкайся ніжно тишею між слів, Шепчи в обіймах саме сокровенне... Торкайся так , як вмієш тільки ти - Шалено, пристрастно і так натхненно. Торкайся легким бризом на вустах, Малюй тонкі узори на спині чуттєві... Торкайся ще та залишайся в моїх снах - Лише з тобою вони світлі та щасливі. Тетяна Андреєва
    Like
    Love
    2
    128переглядів
    Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
  • Оксана Вінніченко додає фото
    2025-11-28 04:22:09 ·
    #поезія
    А ти мені приснився, якось по́ночі, у мареві осінніх падолистів.
    І я така замріяна та юна до тебе йшла в червоному намисті.
    Було погідно, світло, навіть радісно. Купались тіні в сяйві золотім.
    І десь високо янголи шепталися про наші ночі.
    Але річ не в тім...
    Пахніли коси медом матіоловим, мов ковшиком туман спивав блакить.
    А ми стояли в мареві осінньому, іще не вінчані, закохані в сю мить...
    Іще не знані, долею не зведені. Мабу́ть, сто літ до наших уроди́н.
    Себе спіймала, що колись вже виділа оті вуста із присмаком ожин.
    І відчувала, ніби раз із тисячі, такий нестримний рух серцебиття...
    І вмить згадала — Боже, розминулися! Згубилися, не стрівшись за життя.

    А ти мені приснився, якось по́ночі...

    Людмила Галінська
    #поезія А ти мені приснився, якось по́ночі, у мареві осінніх падолистів. І я така замріяна та юна до тебе йшла в червоному намисті. Було погідно, світло, навіть радісно. Купались тіні в сяйві золотім. І десь високо янголи шепталися про наші ночі. Але річ не в тім... Пахніли коси медом матіоловим, мов ковшиком туман спивав блакить. А ми стояли в мареві осінньому, іще не вінчані, закохані в сю мить... Іще не знані, долею не зведені. Мабу́ть, сто літ до наших уроди́н. Себе спіймала, що колись вже виділа оті вуста із присмаком ожин. І відчувала, ніби раз із тисячі, такий нестримний рух серцебиття... І вмить згадала — Боже, розминулися! Згубилися, не стрівшись за життя. А ти мені приснився, якось по́ночі... Людмила Галінська
    Like
    Love
    2
    200переглядів
    Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
  • Оксана Вінніченко додає фото
    2025-11-27 04:23:18 ·
    #поезія
    З колишнього...

    Останні дні... І прийде пані
    На гострих, срібних ковзанах,
    У білосніжному жупані,
    І з білим зайцем у руках.
    І наведе свої порядки:
    У сани вітер запряже,
    Почепить снігурям краватки,
    У коси іній заплете.
    І диво-квіти намалює
    По шибках пензликом тонкúм.
    Вуста і щоки зацілує
    Цілунком пристрасно-п'янким.
    Зведе собі палаци з льоду,
    Наліпить сніжних бовванів.
    Задивиться на свою вроду
    У дзеркало для чаклунів.
    Останні дні...
    І прийде пані.


    Людмила Галінська
    #поезія З колишнього... Останні дні... І прийде пані На гострих, срібних ковзанах, У білосніжному жупані, І з білим зайцем у руках. І наведе свої порядки: У сани вітер запряже, Почепить снігурям краватки, У коси іній заплете. І диво-квіти намалює По шибках пензликом тонкúм. Вуста і щоки зацілує Цілунком пристрасно-п'янким. Зведе собі палаци з льоду, Наліпить сніжних бовванів. Задивиться на свою вроду У дзеркало для чаклунів. Останні дні... І прийде пані. Людмила Галінська
    Like
    1
    188переглядів
    Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
  • Королева Гір Клавдія Дмитрів
    2025-11-21 23:25:32 ·
    ТРІО

    Смичо́к узяв скрипаль у ру́ки
    І скрипку ніжно обійняв,
    Не знає з ними він розлуки,
    Їм все на світі дозволяв.

    Смичко́м торкнувся злегка струнів
    І звуки скрипки враз почув,
    Немов Богині і чаклуні…
    В п’янкім дурмані потонув.

    Немов вустами доторкнувся,
    Смичко́м провів по струнах він,
    Немов зі сну десь стрепенувся,
    «Не зупиняйсь…», – чув навздогін.

    Немов до серця він торкнувся,
    Душевні звуки полили́сь,
    Мов до коханої, звернувся,
    Й почув благання: «Помолись…».

    І скрипка ніжно зазвучала,
    Її до себе він тулив,
    Смичо́к ще зроду покохала –
    Скрипаль їй душу полонив.

    Тепер вона ридає-плаче,
    На двох розділює любов,
    Ледь чутним голосом тремтячим
    Готова з ними до розмов.

    28.02.2021 р.

    ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2021
    ID: 1023757
    ТРІО Смичо́к узяв скрипаль у ру́ки І скрипку ніжно обійняв, Не знає з ними він розлуки, Їм все на світі дозволяв. Смичко́м торкнувся злегка струнів І звуки скрипки враз почув, Немов Богині і чаклуні… В п’янкім дурмані потонув. Немов вустами доторкнувся, Смичко́м провів по струнах він, Немов зі сну десь стрепенувся, «Не зупиняйсь…», – чув навздогін. Немов до серця він торкнувся, Душевні звуки полили́сь, Мов до коханої, звернувся, Й почув благання: «Помолись…». І скрипка ніжно зазвучала, Її до себе він тулив, Смичо́к ще зроду покохала – Скрипаль їй душу полонив. Тепер вона ридає-плаче, На двох розділює любов, Ледь чутним голосом тремтячим Готова з ними до розмов. 28.02.2021 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2021 ID: 1023757
    178переглядів
    Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
  • Оксана Вінніченко додає фото
    2025-11-21 04:12:29 ·
    #поезія
    Іду тихенько до зими. Минає осінь...
    Лишає сотні телеграм і м'ятний чай на підвіконні.
    Ще жмут незайманих стежин. Тупцюю боса.
    Пильнують очі-мигдалі на вицвівшій старій іконі...

    Іду тихенько до зими. Тепліша хустка...
    Пора згорьованих квіток та мертвого бадилля
    лишає слід в моїй душі. Холодний. Пустка...
    А ще ж недавно -- коровай і тéрпкий смак хмільного зілля...
    Он там, на відстані руки -- в цвітінні білім плачуть травні.
    І стиглі червні на вустах черленими вишнЯми
    малюють світлим новий день. Ескізи гарні...
    І десь поміж кущів троянд так ясно бачу усміх мами...

    Іду тихенько до зими. Скарби зо мною...
    В долонях -- вузлик хризантем, у серці -- цвіт півоній...
    І келишок скорботних сліз, і мрії, спалені війною...
    І клаптик літа, що втекло і тишком сіло на долоні...

    Іду тихенько до зими...

    Людмила Галінська
    #поезія Іду тихенько до зими. Минає осінь... Лишає сотні телеграм і м'ятний чай на підвіконні. Ще жмут незайманих стежин. Тупцюю боса. Пильнують очі-мигдалі на вицвівшій старій іконі... Іду тихенько до зими. Тепліша хустка... Пора згорьованих квіток та мертвого бадилля лишає слід в моїй душі. Холодний. Пустка... А ще ж недавно -- коровай і тéрпкий смак хмільного зілля... Он там, на відстані руки -- в цвітінні білім плачуть травні. І стиглі червні на вустах черленими вишнЯми малюють світлим новий день. Ескізи гарні... І десь поміж кущів троянд так ясно бачу усміх мами... Іду тихенько до зими. Скарби зо мною... В долонях -- вузлик хризантем, у серці -- цвіт півоній... І келишок скорботних сліз, і мрії, спалені війною... І клаптик літа, що втекло і тишком сіло на долоні... Іду тихенько до зими... Людмила Галінська
    Like
    1
    479переглядів
    Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
  • Тетяна Савіна додає 1 Фото до альбому ЧОЛОВІКИ
    2025-11-20 07:55:30 ·
    Я так чекав, тебе чекав,
    Що сни здійснилися.
    Мені вуста, твої вуста
    Ночами снилися.
    Щоб ми зустрілися в житті
    Під цими зорями,
    Назвавши їх на самоті
    Своїми долями...

    ( Василь Котович - Я ніколи нікому тебе не віддам )
    Я так чекав, тебе чекав, Що сни здійснилися. Мені вуста, твої вуста Ночами снилися. Щоб ми зустрілися в житті Під цими зорями, Назвавши їх на самоті Своїми долями... ( Василь Котович - Я ніколи нікому тебе не віддам )
    111переглядів
    Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
  • Оксана Вінніченко додає фото
    2025-11-13 20:27:30 ·
    #поезія
    Ви кликали мене крізь далину,
    де обрії — від моря і до неба.
    Я чула голос, наче глибину…
    А може, власне, і було не треба.
    То, може, був лиш відгомін дощів,
    що ніжно пестив словом щокраплини.
    А я всі ці стотисячі разів
    Гадала: Ви — так щиро, безневинно.
    Ну і нехай! Тут — у старих містах,
    де лине звук австрійської бруківки,
    немов у кадрі нечіткої плівки
    змиває дощ цілунки на вустах.
    Позиркує зухвало у мій бік
    стара ворожка. Кидає на карти.
    Її би запитати було варто:
    «Любові скільки треба на наш вік?»
    Та я ішла — без мапи, без причин.
    Зайшла в кав’ярню по «Американо».
    Було мені на серці трохи п’яно —
    без музики, без дотиків, без вин...
    Чи, може, в мене цінності не ті?
    І раптом хтось гукає: «От халепа!
    Любов — єдина істина в житті!
    Все решта — тільки кручі і вертепи».

    Ольга Береза

    Вірш «Кручі і вертепи»

    #поезія Ви кликали мене крізь далину, де обрії — від моря і до неба. Я чула голос, наче глибину… А може, власне, і було не треба. То, може, був лиш відгомін дощів, що ніжно пестив словом щокраплини. А я всі ці стотисячі разів Гадала: Ви — так щиро, безневинно. Ну і нехай! Тут — у старих містах, де лине звук австрійської бруківки, немов у кадрі нечіткої плівки змиває дощ цілунки на вустах. Позиркує зухвало у мій бік стара ворожка. Кидає на карти. Її би запитати було варто: «Любові скільки треба на наш вік?» Та я ішла — без мапи, без причин. Зайшла в кав’ярню по «Американо». Було мені на серці трохи п’яно — без музики, без дотиків, без вин... Чи, може, в мене цінності не ті? І раптом хтось гукає: «От халепа! Любов — єдина істина в житті! Все решта — тільки кручі і вертепи». Ольга Береза Вірш «Кручі і вертепи»
    Like
    Love
    5
    429переглядів
    Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
  • Оксана Вінніченко додає фото
    2025-11-02 05:22:35 ·
    #поезія
    ... Дозріла осінь... Соком налилась...
    Як пишнотіла хтива молодиця...
    Під ноги впала листяна спідниця...
    П'янких речей від жовтня напилась.

    Палкий коханець осінь роздягав...
    Оголював її тендітні плечі...
    Нашіптував ніжно-солодкі речі...
    Навіки бути разом обіцяв.

    Відмовити в коханні не змогла...
    Всеціло, без остатку, віддалася...
    Перед коханим жовтнем роздяглася...
    Йому безлисті руки простягла.

    Цілунком поєдналися вуста...
    В обіймах жовтня трепетало тіло...
    Останнім листям із гілок летіло...
    Шипшині залишивши намиста.

    Від щастя захміліла голова...
    Не озиралися кружляючи по саду...
    Наперекір нудному листопаду...
    У любощах згорали обидвА.

    Галина Момот
    #поезія ... Дозріла осінь... Соком налилась... Як пишнотіла хтива молодиця... Під ноги впала листяна спідниця... П'янких речей від жовтня напилась. Палкий коханець осінь роздягав... Оголював її тендітні плечі... Нашіптував ніжно-солодкі речі... Навіки бути разом обіцяв. Відмовити в коханні не змогла... Всеціло, без остатку, віддалася... Перед коханим жовтнем роздяглася... Йому безлисті руки простягла. Цілунком поєдналися вуста... В обіймах жовтня трепетало тіло... Останнім листям із гілок летіло... Шипшині залишивши намиста. Від щастя захміліла голова... Не озиралися кружляючи по саду... Наперекір нудному листопаду... У любощах згорали обидвА. Галина Момот
    Love
    Like
    3
    341переглядів
    Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
  • Оксана Вінніченко додає фото
    2025-10-21 03:18:17 ·
    #поезія
    Я нині тут. Прийшла. Бери собі.
    Тули мерщій до серця. Пригортай-но.
    Стою така німа в своїй журбі.
    І листя долу падає так файно...
    Чекав мене? Ще з літа виглядав.
    Ходив і марив пишними вустами.
    Я нині тут, серед твоїх заграв.
    Милуйся мною, наче образа́ми.
    Стрічай, хутчіш. Стою у всій красі.
    Така холодна, горда й одинока.
    Із жовтим вельоном у срібленій косі.
    Твоя царіна, мавка яснооока.
    Чого мовчиш? Я нині тут. Тримай!.
    Бо вітер виє, шарпає волосся.
    Тули до серця, бо втечу за край.
    Зігрій мене, Листо́паде! Я — Осінь!

    Людмила Галінська
    #поезія Я нині тут. Прийшла. Бери собі. Тули мерщій до серця. Пригортай-но. Стою така німа в своїй журбі. І листя долу падає так файно... Чекав мене? Ще з літа виглядав. Ходив і марив пишними вустами. Я нині тут, серед твоїх заграв. Милуйся мною, наче образа́ми. Стрічай, хутчіш. Стою у всій красі. Така холодна, горда й одинока. Із жовтим вельоном у срібленій косі. Твоя царіна, мавка яснооока. Чого мовчиш? Я нині тут. Тримай!. Бо вітер виє, шарпає волосся. Тули до серця, бо втечу за край. Зігрій мене, Листо́паде! Я — Осінь! Людмила Галінська
    Like
    2
    187переглядів
    Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
Більше результатів