Пошук

Оксана Вінніченко додає фото

2025-09-07 05:37:07 ·

#поезія
Всі кажуть він холодний мовби крига,
Він не зігріє, він захолодить,
Та це для мене збільшує інтригу,
Душа моя палає і горить.
А в мене серце навіть завмирає,
Коли цілує наодинці у вуста.
Його щока гаряча і палає
І йде від нього неймовірна теплота.
Подруги шепчуть: «Він дивакуватий!»
Подруги радять: «Позабудь! Облиш!
Бо він кирпатий, невисокий, не багатий!
Чому при ньому червонієш і кипиш?»
А я у ньому бачу синє море,
А я вчуваю в ньому запах синіх гір!
Ніхто мене, повір, не відговорить!
Він мій найкращий, добрий, ніжний звір!
Нашіптують подружки цілий вечір,
Що ми не пара, ми як день і ніч.
Та тільки він візьме мене за плечі
Я відчуваю силу потойбіч.

Галина Поважняк

#поезія Всі кажуть він холодний мовби крига, Він не зігріє, він захолодить, Та це для мене збільшує інтригу, Душа моя палає і горить. А в мене серце навіть завмирає, Коли цілує наодинці у вуста. Його щока гаряча і палає І йде від нього неймовірна теплота. Подруги шепчуть: «Він дивакуватий!» Подруги радять: «Позабудь! Облиш! Бо він кирпатий, невисокий, не багатий! Чому при ньому червонієш і кипиш?» А я у ньому бачу синє море, А я вчуваю в ньому запах синіх гір! Ніхто мене, повір, не відговорить! Він мій найкращий, добрий, ніжний звір! Нашіптують подружки цілий вечір, Що ми не пара, ми як день і ніч. Та тільки він візьме мене за плечі Я відчуваю силу потойбіч. Галина Поважняк

1

284переглядів

Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
РЯДКИ ДУШІ додає фото

2025-09-06 14:00:00 ·

#поезія
Приснився сон, що вже війни немає:
по "зебрі" весело крокують дітлахи,
і дзеленчать, як дзвоники, трамваї,
і неба посміхається блакить…

Та раптом — біля спаленої хати
підводиться загиблий воїн із землі,
руками сірий попіл отряхає
і тихо посміхається в імлі.

А я кажу йому: "Ти чуєш, друже?"
Слова незграбно застигають на вустах.
"Спасибі, що живий, — кричу. — Одужуй!"
Та він — вже білосніжний птах.

Повільно розправляє довгі крила
і розчиняється ген-ген за небокраєм,
лиш хмари пропливають на вітрилах…
Приснився сон, що вже війни немає.

Ю. Гундарєв

#поезія Приснився сон, що вже війни немає: по "зебрі" весело крокують дітлахи, і дзеленчать, як дзвоники, трамваї, і неба посміхається блакить… Та раптом — біля спаленої хати підводиться загиблий воїн із землі, руками сірий попіл отряхає і тихо посміхається в імлі. А я кажу йому: "Ти чуєш, друже?" Слова незграбно застигають на вустах. "Спасибі, що живий, — кричу. — Одужуй!" Та він — вже білосніжний птах. Повільно розправляє довгі крила і розчиняється ген-ген за небокраєм, лиш хмари пропливають на вітрилах… Приснився сон, що вже війни немає. Ю. Гундарєв

2

1коментарів 142переглядів

Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
РЯДКИ ДУШІ додає фото

2025-09-05 10:00:00 ·

#поезія
Все минає – ночі і світанки,
Та життя не випити до дна.
Залишаються нащадкам знаки, –
Наче карби, наші письмена.

Лиш земля, немов легенда, вічна,
Одцвітають очі і вуста.
Зборознили батькове обличчя
Мозолясті і важкі літа.

Повертаюсь до життя і згадок –
У полон розкрилених жадань.
Батько залишив мені у спадок
Крик своїх незборених страждань.

Я візьму їх у тривожну душу,
В пам’ять, що підвладна тільки нам…
Пронести і передита мушу
Все, що заповідано синам.

Микола Сингаївський

#поезія Все минає – ночі і світанки, Та життя не випити до дна. Залишаються нащадкам знаки, – Наче карби, наші письмена. Лиш земля, немов легенда, вічна, Одцвітають очі і вуста. Зборознили батькове обличчя Мозолясті і важкі літа. Повертаюсь до життя і згадок – У полон розкрилених жадань. Батько залишив мені у спадок Крик своїх незборених страждань. Я візьму їх у тривожну душу, В пам’ять, що підвладна тільки нам… Пронести і передита мушу Все, що заповідано синам. Микола Сингаївський

1

235переглядів

Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
РЯДКИ ДУШІ додає фото

2025-09-02 14:00:00 ·

#поезія
Хай буде легко. Дотиком пера.
Хай буде вічно. Спомином пресвітлим.
Цей білий світ — березова кора,
по чорних днях побілена десь звідтам.

Сьогодні сніг іти вже поривавсь.
Сьогодні осінь похлинулась димом.
Хай буде гірко. Спогадом про Вас.
Хай буде світло, спогадом предивним.

Хай не розбудить смутку телефон.
Нехай печаль не зрушиться листами.
Хай буде легко. Це був тільки сон,
що ледь торкнувся пам'яті вустами.

© Ліна Костенко

#поезія Хай буде легко. Дотиком пера. Хай буде вічно. Спомином пресвітлим. Цей білий світ — березова кора, по чорних днях побілена десь звідтам. Сьогодні сніг іти вже поривавсь. Сьогодні осінь похлинулась димом. Хай буде гірко. Спогадом про Вас. Хай буде світло, спогадом предивним. Хай не розбудить смутку телефон. Нехай печаль не зрушиться листами. Хай буде легко. Це був тільки сон, що ледь торкнувся пам'яті вустами. © Ліна Костенко

1

230переглядів

Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
РЯДКИ ДУШІ додає фото

2025-08-15 12:00:00 ·

#поезія
Напишеш – і зітреш. І знову не напишеш.
У місці чарівнім – могильники зі слів.
Там жоден звичний звук не порушає тиші.
До рук іде любе: візьми і ощаслив.

Там кожне по собі – маленьке сіре зомбі,
Одним бракує рук, а ті – без голови.
Тож плачте в самоті, одні, в безсилій злобі,
Шукаючи слова, які зітерли ви.

Нехай зімкне вуста мовчання безпорадне,
І згасне телефон в очікуванні слів.
Рукам, серцям, словам не дати більше ладу.
До рук іде любе: візьми і ощаслив.

Не розказати біль. Не вислати спокуси.
Не виписати світ роздертої душі.
Візьми на себе хрест графічного Ісуса.
Візьми і напиши.
Візьми і напиши.

Оксана Боровець

#поезія Напишеш – і зітреш. І знову не напишеш. У місці чарівнім – могильники зі слів. Там жоден звичний звук не порушає тиші. До рук іде любе: візьми і ощаслив. Там кожне по собі – маленьке сіре зомбі, Одним бракує рук, а ті – без голови. Тож плачте в самоті, одні, в безсилій злобі, Шукаючи слова, які зітерли ви. Нехай зімкне вуста мовчання безпорадне, І згасне телефон в очікуванні слів. Рукам, серцям, словам не дати більше ладу. До рук іде любе: візьми і ощаслив. Не розказати біль. Не вислати спокуси. Не виписати світ роздертої душі. Візьми на себе хрест графічного Ісуса. Візьми і напиши. Візьми і напиши. Оксана Боровець

1

230переглядів

Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
Оксана Вінніченко додає фото

2025-08-14 03:11:18 ·

#поезія

Любий Серпню, куди ж ти поспішаєш?
Вже он клунки до воза спакував.
Чом сльозу за пазуху ховаєш?
Літній час в клубочок замотав.
Вгамував спекотні дні дощами.
Прохолодою світанки оповив.
Закудлатив айстри між грядáми.
Сипнув верес між пожовклих нив.

Чи згадаєш як ми разом мандрували..
Поміж соняхів ховались у полях?
Зимний квас на ґанку смакували.
Споглядали захід сонця у вогнях.
Пам'ятаєш як горнулись в стиглих травах..
У обіймах любистку й чебрецю?
І купались в зоряних загравах..
Чи пригадуєш чарівну ніч оцю??
Ми поволі пили стиглі соки..
По вустах текли солодкії меди.
Укривали нас туманні поволоки..
Місяць цілував наші сліди.
Я пестúла житні твої коси
А ти вусиками ніжно лоскотав...
Від блаженства пріли в полі рòси.
Ти мене кохав? Чи лиш вдавав??

Ти забрав частинку мого серця..
Загорнув у клаптик пелюстків.
Залишився смуток десь на денці.
Літній спогад недописаних рядків..

Оксана Лесик-Падучак

#поезія Любий Серпню, куди ж ти поспішаєш? Вже он клунки до воза спакував. Чом сльозу за пазуху ховаєш? Літній час в клубочок замотав. Вгамував спекотні дні дощами. Прохолодою світанки оповив. Закудлатив айстри між грядáми. Сипнув верес між пожовклих нив. Чи згадаєш як ми разом мандрували.. Поміж соняхів ховались у полях? Зимний квас на ґанку смакували. Споглядали захід сонця у вогнях. Пам'ятаєш як горнулись в стиглих травах.. У обіймах любистку й чебрецю? І купались в зоряних загравах.. Чи пригадуєш чарівну ніч оцю?? Ми поволі пили стиглі соки.. По вустах текли солодкії меди. Укривали нас туманні поволоки.. Місяць цілував наші сліди. Я пестúла житні твої коси А ти вусиками ніжно лоскотав... Від блаженства пріли в полі рòси. Ти мене кохав? Чи лиш вдавав?? Ти забрав частинку мого серця.. Загорнув у клаптик пелюстків. Залишився смуток десь на денці. Літній спогад недописаних рядків.. Оксана Лесик-Падучак

3

148переглядів

Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
РЯДКИ ДУШІ додає 2 фото

2025-08-06 04:00:00 ·

#поезія
Стискаєш руками простір,
Вслухаєшся в сни на межі,
Зустрінемося о шостій?
Пульс шаленіє в душі.

Блукають, мов алгоритми,
Мільйони людей-мурах,
Лягають, мов тіні – рими,
Цілунками на вустах.

Свобода така недешева,
Боже, за що, поясни?
Крокую повільно до Шеви,
В цвітінні каштанів рясних.

У темряві шкіра на дотик –
Чистіше, тонкіше, святіш.
Люби і цінуй себе доти
Всіх нас не поглине тиш.

Ховаєш в кишені ночі
стоси болючих рядків...
Щось у душі шепоче:
«Гублюся серед життів...».

Все – лиш коди і сигнали,
Всесвіт в форматі .exe,
Розплющуєш очі у спальні,
А світ і досі трясе…

Yulia

#поезія Стискаєш руками простір, Вслухаєшся в сни на межі, Зустрінемося о шостій? Пульс шаленіє в душі. Блукають, мов алгоритми, Мільйони людей-мурах, Лягають, мов тіні – рими, Цілунками на вустах. Свобода така недешева, Боже, за що, поясни? Крокую повільно до Шеви, В цвітінні каштанів рясних. У темряві шкіра на дотик – Чистіше, тонкіше, святіш. Люби і цінуй себе доти Всіх нас не поглине тиш. Ховаєш в кишені ночі стоси болючих рядків... Щось у душі шепоче: «Гублюся серед життів...». Все – лиш коди і сигнали, Всесвіт в форматі .exe, Розплющуєш очі у спальні, А світ і досі трясе… Yulia

2

502переглядів

Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
РЯДКИ ДУШІ додає фото

2025-08-05 04:00:00 ·

#поезія
Час розлучання. Черешнями стиглими
Ваблять вуста твої — плід заборонений.
Знаю: невчасно... Нічого не встигли ми.
Бога за тебе благаю: "Боронь його".

Погляд у тебе із криги блакитної.
Холодом віє. Всміхаєшся стримано.
Згадки залишаться... Як попалити їх?
Кажеш: "Спекотно". Чому ж мені зимно так?

Стукає серце глухими акордами.
Сонце сховалося — мáбуть, для зливи мить.
Нащо вдавали байдужість погордливо...
Дивні... Могли ж бути разом щасливими...

© Марія Чекарьова
травень 2022 року

#поезія Час розлучання. Черешнями стиглими Ваблять вуста твої — плід заборонений. Знаю: невчасно... Нічого не встигли ми. Бога за тебе благаю: "Боронь його". Погляд у тебе із криги блакитної. Холодом віє. Всміхаєшся стримано. Згадки залишаться... Як попалити їх? Кажеш: "Спекотно". Чому ж мені зимно так? Стукає серце глухими акордами. Сонце сховалося — мáбуть, для зливи мить. Нащо вдавали байдужість погордливо... Дивні... Могли ж бути разом щасливими... © Марія Чекарьова травень 2022 року

1

284переглядів

Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
РЯДКИ ДУШІ додає фото

2025-08-03 13:00:00 ·

#поезія
Найогидніші очі порожні,
Найгрізніше мовчить гроза,
Найнікчемніші дурні вельможні,
Найпідліша брехлива сльоза.

Найпрекрасніша мати щаслива,
Найсолодші кохані вуста.
Найчистіша душа незрадлива,
Найскладніша людина проста.

Але правди в брехні не розмішуй,
Не ганьби все підряд без пуття,
Бо на світі той наймудріший,
Хто найдужче любить життя.

Василь Симоненко

#поезія Найогидніші очі порожні, Найгрізніше мовчить гроза, Найнікчемніші дурні вельможні, Найпідліша брехлива сльоза. Найпрекрасніша мати щаслива, Найсолодші кохані вуста. Найчистіша душа незрадлива, Найскладніша людина проста. Але правди в брехні не розмішуй, Не ганьби все підряд без пуття, Бо на світі той наймудріший, Хто найдужче любить життя. Василь Симоненко

1

317переглядів

Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!
Мирослав Манюк додає фото

2025-08-03 11:20:22 ·

МОВЧАННЯ

Змалку флюїди мовчать, навіть коли гуде грім,
Злим язикам не влучать, де мовчазний гострокіл.
Втомлено світ зазирне в очі що сховані в дим,
Я не для всіх, я один — це мій потужний поділ.

Кожне ім'я на вустах буде бентежить мене,
Ніби ярлик на душі, ніби як пастка для мрій.
Тиша не слабкість моя, а обладунок, що гне,
Бути прозорим для всіх, це ризик вельми значний.

Світ не питає, чиє, хоче набити мішок
Лайками, брудом, лайном, щоби був файний сюжет.
Та я мовчу, наче риф, бо не для мене цей шок,
Знайдеш мене не в житті, мій дім тепер — Інтернет.

Варто мовчати, коли сильним є слово твоє.
Варто тікати, якщо хочеш як менше розмов.
Знати усе — то не як зблизитись з кимось іще,
Мовчки іти — це закон, голос тримати для мов.

Мирослав Манюк
03.08.2025

МОВЧАННЯ Змалку флюїди мовчать, навіть коли гуде грім, Злим язикам не влучать, де мовчазний гострокіл. Втомлено світ зазирне в очі що сховані в дим, Я не для всіх, я один — це мій потужний поділ. Кожне ім'я на вустах буде бентежить мене, Ніби ярлик на душі, ніби як пастка для мрій. Тиша не слабкість моя, а обладунок, що гне, Бути прозорим для всіх, це ризик вельми значний. Світ не питає, чиє, хоче набити мішок Лайками, брудом, лайном, щоби був файний сюжет. Та я мовчу, наче риф, бо не для мене цей шок, Знайдеш мене не в житті, мій дім тепер — Інтернет. Варто мовчати, коли сильним є слово твоє. Варто тікати, якщо хочеш як менше розмов. Знати усе — то не як зблизитись з кимось іще, Мовчки іти — це закон, голос тримати для мов. Мирослав Манюк 03.08.2025

1

257переглядів

Будь ласка, увійдіть, щоб поставити лайк, поділитися чи прокоментувати!

Більше результатів

Приєднатися

Мова